ПРАВОВИЙ СТАТУС СУДДІВ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦЬКО–ГЕТЬМАНСЬКОЇ ДОБИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; висвітлено зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами; визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет; охарактеризовано методи та підходи, що використовувалися у дослідженні, наукову новизну одержаних результатів і їхнє практичне значення; подано відомості щодо апробації основних положень дисертаційної роботи, його структури й обсягу.

Розділ 1 «Стан дослідження правового статусу судді» складається з двох підрозділів, у яких здійснено аналіз наукових праць, джерел, нормативно-правових документів, використовуваних у дослідженні; охарактеризовано сутність поняття «правовий статус судді».

У підрозділі 1.1. «Історіографічна та джерельна база дослідження» містяться дані про стан наукової розробки теми. Наголошено, що історіографічний процес дослідження вказаної проблеми поділено на три періоди: дореволюційний (ХІХ – початок ХХ ст.), радянський (1917–1991 рр.) та сучасний, який розпочався з проголошенням державної незалежності України.

У ході першого розпочався процес нагромадження фактичного матеріалу, у збиранні якого брали участь М. Костомаров, М. Максимович, Д. Бантиш-Каменський, С. Соловйов, М. Білозерський, О. Лазаревський, В. Модзалевський, В. Липинський, Г. Милорадович, Д. Багалій, В. Барвінський, М. Грушевський, М. Астряб, В. Герасимчук, І. Каманін, Д. Коренець. У своїх працях вони, продовжуючи літописну традицію реєстрів козацьких гетьманів та полковників, тільки мимохідь торкалися персонального складу з вказівками про ту козацьку старшину, яка обіймала посади суддів.

Другий період характеризувався діяльністю вчених М. Василенка, Л. Окіншевича, С. Шамрая, М. Ткаченка, О. Грушевського, К. Козубенка, О. Оглоблина, І. Крип’якевича, М. Петровського, А. Скальковського. Водночас з ними за межами УРСР досліджували історію українського козацтва М. Возняк, Д. Дорошенко, В. Біднов, С. Наріжний. Продовжувалося вивчення персонального складу козацької старшини; поступово відходять на задній план класові оцінки; почала торувати собі дорогу наукова об’єктивність; почався розвиток дослідження правових засад діяльності козацької старшини. У цих процесах першочергове значення мають праці нового покоління дослідників О. Апановича, В. Смолія, В. Борисенка, О. Путра, Г. Швидька, В. Сергійчука, В. Дядиченка, А. Пашука, В. Кульчицького, Б. Тищика.

Третій період знаменується широким державницьким підходом до розкриття складових історії української державності, дослідження історії українського права, його носіїв. У цьому контексті активно працюють Ю. Шемшученко, О. Биркович, І. Бойко, К. Вислобоков, В. Горобець, І. Грозовський, П. Гураль, А. Гурбик, О. Гуржій, В. Заруба, М. Жовтобрюх, Д. Журавльов, М. Кобилецький, А. Котлярчук, В. Кремень, В. Кривошея, В. Макарчук, Ю. Мицик, Л. Москвич, Д. Наливайко, І. Паньонко, Л. Присташ, О. Репан, О. Сокальська, І. Терлюк, В. Федосов.

Діяльність козацької старшини, у тому числі і суддів, на різних історичних етапах досліджена нерівномірно. Так, завжди особливу увагу дослідників привертали часи Національно-визвольної війни українського народу 1648–1654 рр.; щодо найбільш документованого періоду ХVIII ст. є, поки що, незначна кількість наукових праць.

Джерельною базою дослідження стали численні архівні матеріали, опубліковані у різноманітних збірниках ХІХ–ХХІ ст., що містять дані про закони, статути, державні документи (акти, грамоти, укази, універсали, листи, відомості тощо), де відображається правовий статус суддів Війська Запорозького на різних етапах його історії.

У підрозділі 1.2. «Особливості правового статусу судді як наукової категорії» наголошено, що правовий статус суддів формувався тисячоліттями і знаходив своє правове закріплення у кожну історичну епоху, враховуючи певні ступені розвитку людської цивілізації, рівень розвитку держави тощо. Ще Г. Гегель, аналізуючи громадянське суспільство, зазначав, що «історичне виникнення судді й судів може мати форму патріархальних відносин, або насильства, або добровільного вибору». Розкрито традиційні історико-правові підходи, складові елементи, ознаки правового статусу судді; акцентовано увагу на досягненнях вітчизняної історико-правової науки щодо визначення поняття «правовий статус судді», закріплення його у чинному законодавстві України та запропоновано авторське визначення цього поняття.

Розділ 2 «Суддя у системі органів влади та управління Війська Запорозького» містить чотири підрозділи.

У підрозділі 2.1. «Суддівство в українському звичаєвому праві та на Запорозькій Січі» розкрито історичні умови, в яких відбувалося формування звичаєвих норм щодо здійснення судочинства серед української спільноти та виконавців суддівських функцій, закріплення національних правових традицій щодо ролі суддів у козацькому середовищі та визнання їх зарубіжними державами. Показано, що підґрунтя звичаєвого права українців складали правові традиції та звичаї Київської Русі часів «Руської правди»; Галицько-Волинської держави; пізніше вони простежуються в українських актових джерелах, правничих пам’ятках – Литовському статуті (1529, 1566, 1588 рр.) та інших нормативно-правових документах, що впливали на життя українського народу, який перебував через низку об’єктивних причин під владою чужоземних володарів.

Наголошено, що козацьке судочинство сформувалося суспільною практикою, природними потребами самого народу, без будь яких штучних регламентацій; вказаний судоустрій міг задовольняти народ до тих пір, поки він залишався самобутнім; допоки сам народ брав участь у його творенні, а судочинство своєю чергою чинилося справедливо. Враховуючи козацькі Вольності, демократичність звичаєвого права, традиції самоврядування, судова система на Запорозькій Січі далеко не обмежувалася діяльністю кошового отамана, військового чи курінного судді. Судовий устрій формувався з судів вищих і нижчих: до перших належали суди Січової ради, кошового отамана й військового судді, а до других – курінні й паланкові.

У підрозділі 2.2. «Система влади Війська Запорозького за гетьманування Богдана Хмельницького та суддівські функції козацької старшини» наголошено, що під проводом Б.Хмельницького розпочався процес становлення української державності, формування системи влади, судочинства та державницького утвердження правового статусу військового судді; відзначено перехід від демократичних засад обрання на посаду військового судді на Запорозькій Січі до адміністрування на цій ниві в уряді гетьмана Б. Хмельницького.

В умовах розвитку національно-визвольної боротьби українського народу за незалежність, розглянуто суддівські функції козацької старшини, передусім, обов’язки суддів у Війську Запорозькому, які почасти здійснювали далеко не суддівські функції (очолювали різноманітні військові операції, виконували дипломатичні, господарські та ін. доручення). Здійснено характеристику осіб, які обіймали посаду генерального судді у 1648–1657 рр. Акцентовано, що правовий статус суддів, як для того часу, мав достатньо високий рівень та глибокий зміст; був нормативно визначений рамками поведінки судді за козацьким звичаєвим правом та іншими функціями, до виконання яких їх спонукали політичні обставини.

У підрозділі 2.3. «Правовий статус суддів Війська Запорозького за Гетьманщини у другій половині ХVII–ХVIIІ ст.» розглянуто складний та суперечливий процес функціонування суддів в умовах Руїни, посилення тиску російського царату на демократичні складові діяльності Війська Запорозького.

Проаналізовано трансформацію системи судочинства та правового статусу суддів різних ланок за часів Гетьманщини; чітке визначення суддівських функцій; створення Генерального військового суду та його повноваження; участь суддів у державних справах; відхід у минуле демократичних традицій виборів козацької старшини з-поміж авторитетних низів, у тому числі і суддів. Вказано, що статус козацьких суддів продовжував надавати їм право участі у військових операціях, які проводила Російська імперія, передусім на півдні, зокрема, під час російсько-турецької війни.

Виявлено та проаналізовано суддівські традиції серед суддів козацьких полків Слобідської України; розглянуто процес збереження звичаїв інституту суддівства та суддівських функцій козацької старшини на Запорозькій Січі (Війську Запорозькому Низовому) в умовах закріплення російського засилля на Гетьманщині.

Відзначено, що кошові, підтримуючи своє реноме, пильно стежили не лише за справедливістю козацького судочинства, а й за тим, щоб ніхто ззовні не втручався в судовий процес Січі та не змінював основоположних принципів козацького права. Зокрема, навіть у середині ХVІІІ ст., коли російський уряд своїм наказом від 13 березня 1749 р. намагався заборонити в Січі винесення смертних вироків, кошові отамани залишали незмінними козацькі звичаї й продовжували санкціонувати страту злочинців і в наступні десятиліття.

У підрозділі 2.4. «Формування козацьких суддівських посад в умовах функціонування неурядової козацької старшини» зазначено, що поряд з урядовою старшиною формувався відособлений прошарок козацтва – так зване «військове товариство», яке було перехідною ланкою від рядових козаків до козацької еліти, своєрідним резервом, з якого окремі представники висувалися на урядові посади.

Прослідковано ґенезу цього товариства у козацькому середовищі (бунчукове товариство, значкове товариство, знатне військове товариство), виділення певного кола – значного військового товариства, де провідне місце обіймали бунчукові товариші. Звання військового товариша стало обов’язковим при отриманні посад, у тому числі і посади судді. Охарактеризовано особливості неурядової козацької старшини та вплив майнових чинників на можливість отримання посад з суддівськими функціями.

Розділ 3 «Правові джерела, нормативно-правове та матеріальне забезпечення суддів Війська Запорозького» розкрито складові елементи діяльності та життєзабезпечення військових суддів.

У підрозділі 3.1. «Правові джерела та нормативно-правове забезпечення діяльності суддів Війська Запорозького» проаналізовано існуючі в сучасній історико-правовій науці підходи щодо визначення груп правових джерел.

Перший підхід поділяє їх на три групи, що містять різні за своєю застосовною значущістю нормативно-правові акти: 1) кодекси універсального характеру: Литовські статути (передусім, Литовський статут 1588 р., який був розповсюджений у судових установах Гетьманщини); низка збірок міського права, складених на основі Саксонського зерцала польськими й українськими правниками XVI–XVII ст. під широко вживаною назвою «Саксон» або «Порядок», до яких належать, насамперед, трактати Б. Гроїцького, «Pravo Chelminskie» П. Кушевича; дві праці П. Щербича «Speculum Saxonum» та «Jus municipale»; 2) акти міждержавного рівня – нормативні договори, які містять конституційні норми, що регулюють державний устрій – насамперед з Москвою та Річчю Посполитою (до них можна віднести, так звані, гетьманські статті, Гадяцьку угоду тощо); 3) гетьманські універсали – основний вид поточного законодавства (частково акти адміністративного характеру), а також акти російського уряду, зокрема, царські укази (Ю.Шемшученко, К. Вислобоков).

Другий – на п’ять груп: 1) звичаєве право; 2) система «попередніх прав»; 3) акти української (гетьманської) автономної влади; 4) російське царське законодавство; 5) нормативні акти церковного права (А. Ткач, А. Пашук). Водночас, і один, і другий підхід засвідчують наявність достатньо ґрунтовної й розгалуженої правової системи у Війську Запорозькому та не містять суттєвих протиріч.

Правове закріплення суддівства у Війську Запорозькому розпочалося з Березневих статей Б. Хмельницького 1654 р., які були затверджені царськими грамотами «по прежним их правам и привилеям, каковы им даны от королей полских и великих князей литовских, и тех их прав и вольностей нарушивати ничем не велели и судитись им велели от своих старших по своим прежним правам». Водночас, неоднорідність правового поля, в якому перебувала Україна після угод 1654 р. з Москвою, зумовлювала необхідність кодифікації законодавства, що поступово знайшло свій вираз у створенні української правової системи. Однак, створення стабільного державного механізму, у тому числі судової системи, було у другій половині ХVIІ ст. неможливим в умовах майже безперервних військових дій, пов’язаних із захистом від зовнішньої агресії і внутрішніми феодально-старшинськими міжусобицями, закономірними для феодальної державності. Наступ же російського абсолютизму на автономні права Гетьманщини у ХVIІІ ст., запровадження російських державних установ для управління Україною, поширення на українських землях чинних законодавчих актів Російської держави поступово звели нанівець демократичні здобутки Війська Запорозького у галузі судівництва.

Здійснено аналіз проектів нормативно-правових документів, результатів правотворчості стосовно судочинства, діяльності суддів, нормативно-правового забезпечення діяльності суддів Гетьманщини за гетьманування І. Самойловича, І. Мазепи, І. Скоропадського, Д. Апостола, К. Розумовського.

Відзначено наявність традиційних правовідносин у сфері правового статусу суддів, судочинства загалом, що регулювалися згідно з нормами козацького звичаєвого права, у практиці Запорозької Січі включно до 1775 р.

У підрозділі 3.2. «Матеріальне забезпечення суддів» зазначено, що, правовий статус суддів Війська Запорозького підсилювався їхнім певним матеріальним станом, грошовим та іншим забезпеченням. Козацька старшина традиційно отримувала коштів значно більше, ніж рядове козацтво. Оплата здійснювалася і за службу, і за участь у воєнних діях на боці тих чи інших держав.

Досліджено, що грошову оплату отримували і особи, які перебували безпосередньо на суддівських посадах і ті, хто виконував різноманітні суддівські обов’язки – козацька старшина. Розмір грошової оплати їх діяльності засвідчував і їхній майновий статус, від якого залежав, врешті-решт, і їхній правовий статус. Це пояснювало їх прагнення посісти вищу посаду з метою більшого владного впливу у козацькому середовищі. Тому, звернуто увагу на правові документи, відповідно до яких Військо Запорозьке отримувало офіційне державне річне жалування та розмір цього жалування і, відповідно до нього, статус генеральних суддів та писарів генерального військового суду. Проаналізовано розміри річних грошових та натуральних жалувань Війську Запорозькому, встановлених відповідно до норм українсько-російських договорів з другої половини ХVIІ ст., та розміри «казенного жалування» військового судді Запорозької Січі. Підкреслено, що зазначене жалування мало грошовий та натуральний вираз, а інколи мало і винятковий характер («екстраординарне натуральне жалування»). Возночас, вказано на те, що головним джерелом, яке творило основне багатство козацької старшини, у тому числі і суддів, у XVIІІ ст. було власне господарство та участь у торгівлі. Охарактеризовано матеріальний стан деяких представників козацької верхівки.