Кримінальна відповідальність за замах на злочин

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах значних соціальних перетворень, спрямованих на побудову правової держави та громадянського суспільства в Україні, важливими залишаються питання практики застосування та вдосконалення положень Кримінального Кодексу України 2001 р.

Питання про кримінальну відповідальність за замах на злочин, завжди були актуальними у вітчизняній кримінально-правовій науці. Незважаючи на те, що за останні десятиліття відбулося удосконалення чинного законодавства про кримінальну відповідальність і здійснено ряд досліджень, присвячених питанням незакінченого злочину, в тому числі і замаху на злочин, і сьогодні ще існує розбіжність думок щодо поняття замаху на злочин, його ознак та видів, підстав кримінальної відповідальності та меж покарання за нього.

Теоретична розробка питань, пов’язаних із незакінченим злочином, зокрема, замахом, почалася в першій чверті ХІХ століття. Представники класичної школи кримінального права О. Горегляд (1815р.), Л. Цвєтаєв (1828 р.), А. Богдановський (1857 р.), А.Ф. Бернер (1865 р.), П. Лякуб (1866 р.), А. Н. Орлов (1868 р.), С.М. Будзинський (1870 р.), О.Ф. Кістяківський (1875 р.), Г.Є. Колоколов (1884 р.), М.С. Таганцев (1860 р.), А.В. Лохвицький (1891 р.), Л.Є. Владимиров (1889 р.), А.Н. Круглевський (1917 р.) робили перші кроки у визначенні поняття та ознак незакінченої злочинної діяльності. Але особливої актуальності тема набула в 50-60 рр. минулого сторіччя, коли були видані такі наукові праці: Н.В. Лясс «Стадії злочинної діяльності за радянським кримінальним правом» (1952 р.), І.С. Тишкевич «Поняття готування та замаху в радянському кримінальному праві» (1953 р.), Н.Ф. Кузнєцова «Відповідальність за готування та замах за радянським кримінальним правом» (1953 р.), М.Д. Дурманов «Стадії вчинення злочину за радянським кримінальним правом» (1955 р). Дослідженню найбільш спірних проблем цієї теми присвятили свої роботи також Ю.В. Александров, Є.В. Благов, М.В. Гринь, М.Д. Дякур, В.А. Клименко, А.П. Козлов, П.С. Матишевський, Н.В. Маслак, А.О. Пінаєв, М.П. Редін, О.І. Сітнікова, Л.З. Тадевосян, М.П. Тихий, М.В. Феоктистов, П.Л. Фріс та інші. Але багаторічна розробка питань кримінальної відповідальності за незакінчений злочин не виключала розбіжностей в теоретичних позиціях щодо даної проблеми, які зберігаються і сьогодні. Ціла низка важливих питань цієї теми залишаються невирішеними.

Актуальність цієї проблематики обумовлена і тим, що КК України 2001 р. передбачив певні новели в питаннях замаху на злочин. Так, у ч. 2 cт. l3 чинного КК України, замах на злочин вперше на законодавчому рівні визнається видом незакінченого злочину; у ст. 15 КК наводиться нове поняття замаху на злочин; у частинах 2 та 3 ст. 15 КК закріплюються види замаху. Новелою є і зміна у 2008 році редакції ст. 68 КК, в якій визначені спеціальні правила призначення покарання за незакінчений злочин, у тому числі, й за замах на злочин. Частина 3 ст. 68 КК передбачає: «За вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу». Ці новели потребують наукового дослідження й оцінки їх ефективності та значення для кримінальної відповідальності за замах на злочин.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень у межах цільової комплексної програми «Актуальні проблеми кримінального і кримінально – виконавчого права та системи попередження злочинності» (номер державної реєстрації 0186U070883), над якою працює кафедра кримінального права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» (протокол № 5 від 19 грудня 2003 р.).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення юридичної природи замаху на злочин із урахуванням історичних і сучасних тенденцій його розвитку та змін, формулювання теоретично обґрунтованих висновків щодо поняття, ознак і видів замаху на злочин, підстав і меж кримінальної відповідальності та покарання за вчинення таких дій, і визначення на цьому підґрунті рекомендацій щодо удосконалення законодавства та слідчо – судової практики.

Відповідно до поставленої мети сформульовано такі завдання:

1.                      Проаналізувати соціальну обумовленість кримінальної відповідальності за замах на злочин в Україні.

2.                      Розкрити кримінально-правовий зміст поняття замаху на злочин.

3.                      Визначити ознаки замаху на злочин та розкрити їх зміст.

4.                      Проаналізувати можливість вчинення замаху в злочинах з формальним, матеріальним та усіченим складами, а також в простих та ускладнених одиничних злочинах.

5.                      Проаналізувати види замаху на злочин.

6.                      Виділити критерії відмежування замаху на злочин від готування до злочину та закінченого злочину.

7.                      Визначити підставу кримінальної відповідальності за замах на злочин.

8.                      Проаналізувати особливості кваліфікації замаху на злочин.

9.                      Дослідити особливості призначення покарання за замах на злочин.

10.                 Провести аналіз помилок, пов’язаних з практичним застосуванням закону про замах на злочин.

11.                 Розробити пропозиції щодо вдосконалення норм чинного законодавства про кримінальну відповідальність за вчинення замаху на злочин.

Об’єктом дослідження є кримінальна відповідальність за незакінчений злочин.

Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за замах на злочин.

Методи дослідження. У роботі використані загальнонаукові методи дослідження, а також методи, властиві для досліджень у правових науках. Методологічною основою дослідження є положення діалектики, взяті в сукупності із загальнонауковими, спеціальними та конкретними методами. Зокрема з використанням діалектичного методу пізнання досліджувалися поняття «замах на злочин», «закінчений» та «незакінчений» замах. Застосовуючи метод системного аналізу правових явищ, було розглянуто співвідношення замаху на злочин і готування до злочину, закінченого злочину та незлочинних діянь, а також видів замаху; умови, приводи, підстави та необхідний обсяг криміналізації замаху на злочин, склад замаху на злочин. За допомогою догматичного методу було проаналізовано зміст законодавчих положень про кримінальну відповідальність за замах на злочин.

Порівняльно–правовий метод застосовувався для проведення порівняльного аналізу положень чинного законодавства України з відповідними положеннями кримінального законодавства зарубіжних країн. Історичний та порівняльно–історичний методи було використано для дослідження історії розвитку положень про відповідальність за замах на злочин.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є одним із перших в Україні комплексним монографічним дослідженням поняття замаху на злочин, його ознак та видів, теоретичних проблем кримінально-правової кваліфікації та відповідальності за замах на злочин, у якому сформульовано нові наукові положення та висновки, які виносяться на захист, а саме:

вперше:

доведено суперечливість частин 2 та 3 ст. 15 КК частині 1 ст. 15 КК; з огляду на це, запропоновано в частинах 2 та 3 ст. 15 КК термін «дія» замінити терміном «діяння»;

проаналізовано особливості замаху на злочин у простих та ускладнених одиничних злочинах;

проведено поділ усіх норм Особливої частини КК України на: 1) злочини, особливості суб’єктивної сторони яких завжди припускають вчинення замаху; 2) злочини, особливості суб’єктивної сторони яких ніколи не припускають вчинення замах; 3) злочини, особливості суб’єктивної сторони яких можуть припускати вчинення замаху;

доведено необхідність відмежовування замаху на злочин не тільки від готування та закінченого злочину, а й від незлочинних діянь;

зроблено висновок, що конструкція складу злочинів, передбачених статтями 112, 348, 379, 400, 443 КК України, полягає в замаху на життя. Виходячи з цього, у разі помилки в об’єкті цих злочинів, пропонується не враховувати її наявність, а при призначенні покарання за злочини, не застосовувати положення ч. 3 ст. 68 КК України;

проведено аналіз кваліфікації вчиненого як замаху за умов допущення винним юридичних та фактичних помилок;

удосконалено:

положення про те, що замах неможливий у тих злочинах, які вчиняються шляхом «чистої» одноактної бездіяльності;

наукову позицію, згідно з якою замах може бути вчинений з прямим як конкретизованим, так і альтернативним умислом;

точку зору, відповідно до якої відсутність посилання при кваліфікації вчиненого діяння як замаху на злочин на частинами 2 чи 3 ст. 15 КК є помилкою;

набуло подальшого розвитку:

положення про те, що безпосередню спрямованість діяння на вчинення злочину, як ознаку замаху, слід розуміти в двох аспектах – з об’єктивної та суб’єктивної сторін: як об’єктивна ознака вона означає початок виконання об’єктивної сторони злочину, як суб’єктивна – підкреслює цілеспрямованість волі (наявність конкретної мети) особи на вчинення злочину;

наукова позиція щодо кваліфікації одиничного злочину при частковій реалізації умислу; запропоновано кваліфікувати все вчинене як замах на злочин, оскільки юридична природа даного злочину полягає в тому, що це є продовжуваний злочин, який характеризується єдністю умислу щодо декількох діянь; положення щодо визнання того, що суспільна небезпечність незакінченого замаху є нижчою ніж закінченого, і це повинно враховуватися при обов’язковому зменшенні покарання за замах на злочин; підтримана ідея М. Д. Дякур про те, що покарання за вчинення закінченого замаху на злочин не повинне перевищувати трьох чвертей, а за незакінчений замах двох третин максимального строку чи розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України;

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення, узагальнення й висновки дисертації можуть бути враховані: у науково-дослідницькій сфері – як матеріал для подальшої розробки проблем кримінальної відповідальності за замах на злочин; у правотворчій діяльності – при роботі над пропозиціями щодо змін і доповнень чинного законодавства з метою його подальшого вдосконалення; у практичній діяльності – при застосуванні кримінального законодавства у вирішенні питань кваліфікації вчиненого як замаху на злочин, звільнення від кримінальної відповідальності й призначення покарання; у навчальному процесі – як матеріал для викладання Загальної частини кримінального права, підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних вказівок, науково-практичних коментарів КК України.

Особистий внесок здобувача. Дисертація становить самостійне комплексне дослідження й відбиває особистий здобуток авторки. В опублікованих у співавторстві з Іванцовим В.О. статтях «Замах на злочин за КК України та КК зарубіжних країн. Порівняльний аналіз», «Формування кримінальної відповідальності за замах на злочин у радянському законодавстві» та «Історія розвитку поняття замаху на злочин у правових пам’ятках Х-ХХ століть» розробка проблеми дослідження становлення кримінальної відповідальності за замах на злочин саме авторці.

Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження обговорено та йому надано позитивну рецензію на кафедрі кримінального права № 1 Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» (м. Харків). Основні теоретичні положення цього дослідження викладені у дев’яти наукових публікаціях автора, які доповідалися та обговорювалися на всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів «Конституція України – основа побудови правової держави і громадянського суспільства» (м. Харків, 2006 р.), а також під час роботи міжнародних науково-практичних конференцій «Динаміка наукових досліджень – 2006», «Передові наукові розробки – 2006» (м. Дніпропетровськ, 2006 р.) та на всеукраїнській науково-практичній конференці «Сучасні проблеми юридичної науки та практики» (м. Харків, 2007 р.). Окремі із сформульованих у дисертації положень та пропозицій використовуються при проведенні практичних занять із Загальної частини кримінального права України зі студентами Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» (2008-2010 рр.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені у п’яти опублікованих дисертанткою наукових статтях у виданнях, що визнані фаховими Вищою атестаційною комісією України для юридичних наук, а також у тезах чотирьох наукових доповідей.

Структура роботи обумовлена метою, предметом і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, які разом містять десять підрозділів, висновків до кожного розділу та всієї роботи, списку використаних джерел (317 найменувань).

Повний обсяг дисертації становить 205 сторінок, із них основного тексту – 170 сторінок.