ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ РЕКРЕАЦІЙНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтована актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито стан її наукової розробки та зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначена мета та завдання дослідження, його предмет та об’єкт, характеристика методологічної бази дослідження, сформульована наукова новизна одержаних результатів, практичне значення, викладені дані про апробацію одержаних результатів дослідження.

Розділ 1 «Загальні та відмінні ознаки правового режиму земель рекреаційного призначення» складається з чотирьох підрозділів, у яких досліджено поняття та склад земель рекреаційного призначення, характеристики та особливості правового режиму їх використання та охорони, а також правові основи управління зазначеними землями.

У підрозділі 1.1 «Поняття та визначення земель рекреаційного призначення» дисертант розглядає понятійно-термінологічний апарат в сфері використання та охорони земель рекреаційного призначення.

Автором запропоновано визначення поняття «землі рекреаційного призначення», до яких віднесено землі, призначені для організації короткострокового або довгострокового масового відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів, на яких обмежується або забороняється господарська та інша діяльність, що може негативно вплинути на природні комплекси та об'єкти природного або штучного походження, що мають особливе рекреаційне значення.

Виявлено основні ознаки земель рекреаційного призначення, до яких належать: їх використання для організації масового відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів; взаємодія з іншими компонентами навколишнього природного середовища; необхідність охорони цих земель, розташованих на них природних рекреаційних комплексів та об'єктів природного або штучного походження від негативного впливу природних і антропогенних явищ.

На підставі аналізу правового режиму земель рекреаційного призначення визначено його складові частини: належність земель рекреаційного призначення на праві власності чи користування; цільове призначення земель для організації масового відпочинку населення, туризму і спортивних заходів; дотримання вимог раціонального використання; сукупність прав і обов'язків власників і користувачів земельної ділянки у складі земель рекреаційного призначення; охорона земель рекреаційного призначення і захист природних комплексів та природних або штучно створених рекреаційних об’єктів; відповідальність за порушення правового режиму земель рекреаційного призначення.

Підрозділ 1.2 «Склад земель рекреаційного призначення та законодавчі вимоги щодо режиму їх використання й охорони» присвячений дослідженню правового режиму земель, що входять до складу земель рекреаційного призначення. Дисертантом встановлено неоднорідність правового режиму земель рекреаційного призначення, наявність рис, характерних лише для одного або декількох видів земель рекреаційного призначення, але не всіх земель рекреаційного призначення в цілому. Додатково аргументовано існування загального і спеціальних правових режимів земель рекреаційного призначення.

На правовий режим земель рекреаційного призначення, зайнятих територіями будинків відпочинку, пансіонатів впливають результати функціонального зонування, а також заборона будівництва нових і розширення та реконструкції діючих виробничих і інших об’єктів, не пов’язаних з безпосереднім обслуговуванням відпочивальників і населення. Правовий режим земель рекреаційного призначення, що використовуються для спортивної діяльності, залежить від рівня забезпеченості належною матеріально-технічною базою з відповідним спортивним реманентом і спорудами. Правовий режим земель рекреаційного призначення, зайнятих територіями туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів залежить від рівня організації рекреаційної діяльності із дотриманням вимог максимально допустимого рекреаційного навантаження. Оскільки на землях рекреаційного призначення можуть бути розташовані не лише природні об’єкти й об’єкти культури, до земель рекреаційного призначення можуть бути віднесені землі, на яких розташовані музеї та інші об’єкти культури. Особливість правового режиму земель музеїв полягає в функціональному зонуванні їх території, що включає в себе заповідну, експозиційну, рекреаційну і господарську зони. Правовий режим земель рекреаційного призначення, наданих для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації встановлюється містобудівною документацією, а віднесення земельних ділянок, що виділяються для будівництва нових дач до земель рекреаційного призначення здійснюється на підставі відомостей, які надаються забудовниками.

У підрозділі 1.3 «Юридичні критерії розмежування правового режиму земель рекреаційного призначення від суміжних категорій земель» досліджуються випадки накладення правових режимів рекреаційного призначення і земель інших категорій. Автором встановлено, що однією з найбільш важливих та актуальних проблем, вирішення яких безпосередньо впливатиме на забезпечення раціонального використання та належної охорони земель рекреаційного призначення, слід вважати чітке визначення їх правового режиму, оскільки в силу колізій у земельному законодавстві землі рекреаційного призначення фактично опинилися в складі різних категорій земель: земель сільськогосподарського призначення, земель житлової та громадської забудови, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення; земель оздоровчого призначення, земель лісогосподарського призначення земель, земель водного фонду тощо.

На підставі проведеного дослідження дисертант доводить, що накладення правових режимів земель різних категорій суперечить земельно-правовому принципу цільового використання земель, відповідно до якого земельна ділянка має відноситись тільки до однієї категорії земель. Обґрунтовується думка про доцільність проведення комплексу робіт з інвентаризації земель, на яких розташовані об’єкти стаціонарної та тимчасової рекреації, а також з виявлення земель, що мають рекреаційні властивості, та віднесення їх в установленому порядку до відповідної категорії земель рекреаційного призначення з визначенням на місцевості їх меж з метою розмежування правового режиму земель рекреаційного призначення від оздоровчих та інших суміжних категорій земель.

Підрозділ 1.4 «Правові засади управління в галузі використання та охорони земель рекреаційного призначення» присвячено дослідженню системи органів державної влади та основних функцій управління в галузі використання та охорони земель рекреаційного призначення.

В результаті аналізу системи органів державної влади, що здійснюють управління в галузі використання і охорони земель рекреаційного призначення встановлено, що управління в галузі використання та охорони земель рекреаційного призначення має свої особливості, пов’язані із закріпленим Земельним кодексом України складу земель рекреаційного призначення, а також наявністю на цих землях природних комплексів та природних або штучно створених об’єктів, що мають рекреаційну цінність.

Додатково аргументовано, що основними функціями управління в галузі використання та охорони земель рекреаційного призначення є планування використання та охорони земель і зонування територій; ведення державного земельного кадастру; землеустрій; зміна цільового призначення земель; контроль за використанням та охороною земель; моніторинг земель; нормування в сфері використання та охорони земель тощо. Доводиться, що планування використання та охорони земель рекреаційного призначення пов’язане з необхідністю виділення певних зон з особливим правовим режимом використання земельних ділянок з метою масового відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Обґрунтовується доцільність ведення у складі державного земельного кадастру державного кадастру земель рекреаційного призначення України, що становить систему відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земель рекреаційного призначення, географічне положення, площу, наявність природних рекреаційних комплексів та об'єктів природного або штучного походження, їх якісні характеристики, рекреаційну, природоохоронну, наукову та іншу цінність.

Запропоновано розглядати моніторинг земель рекреаційного призначення як систему оцінки та прогнозування стану земель рекреаційного призначення з урахуванням рекреаційних навантажень, що включає в себе спостереження за природними та антропогенними рекреаційними факторами, оцінку фактичного стану земель рекреаційного призначення, прогнозування їх стану.

Розділ 2 «Особливості правового регулювання використання та охорони земель рекреаційного призначення» складається із чотирьох підрозділів, які присвячено вивченню правових вимог щодо використання та охорони земель рекреаційного призначення, дослідженню підстав і порядку притягнення до юридичної відповідальності за порушення вимог законодавства у сфері використання та охорони земель рекреаційного призначення, а також визначенню основних перспективних напрямків розвитку законодавстві в цій сфері.

У підрозділі 2.1 «Юридичні форми використання земель рекреаційного призначення» дисертант досліджує правові титули використання земель рекреаційного призначення та їхніх рекреаційних властивостей.

Автором доводиться, що одним з основних завдань розвитку законодавства, що регламентує правовий режим земель рекреаційного призначення є удосконалення юридичних форм використання земель і земельних ділянок зазначеної категорії. Встановлено, що форми використання земель рекреаційного призначення різняться в залежності від їх цільового призначення, місцезнаходження та інших факторів. Дістало подальшого обґрунтування положення, що використання земель рекреаційного призначення можливе у формі загального і спеціального землекористування: загальне використання цих земель, як правило, здійснюється відпочиваючими, котрі користуються ними безоплатно на умовах, встановлених законодавством, і власниками чи користувачами зазначених земель; спеціальне використання земель рекреаційного призначення здійснюється громадянами і господарюючі суб’єкти на підставі рішень уповноважених органів держави з метою організації рекреаційної та пов’язаної з нею діяльності на праві власності, постійного чи орендного землекористування.

У підрозділі 2.2 «Правові заходи охорони земель рекреаційного призначення» аналізується сукупність заходів правової охорони земель зазначеної категорії та наголошується на важливості земель рекреаційного призначення як об’єкту правової охорони.

Доводиться, що проблема законодавчого закріплення заходів правової охорони земель рекреаційного призначення є не лише одним з перспективних завдань земельного законодавства, але й певним етапом на шляху до побудови демократичної і сильної держави, здатної охороняти і забезпечувати вільний доступ кожного громадянина для реалізації його особистих духовних і соціальних потреб. Додатково аргументовано, що здійснення заходів правової охорони земель рекреаційного призначення має регулюватися як загальними, так і спеціальними правовими приписами, оскільки понаднормове навантаження на землі рекреаційного призначення не лише знижує якість та ефективність відпочинку, але й призводить до деградації земель, втрати ними функціональних якостей.

За результатами дослідження зроблено висновок про те, що основними напрямками правової охорони земель рекреаційного призначення є включення цих земель до складу екологічної мережі, обмеження їх вилучення (викупу) для інших потреб та обмеження антропогенного впливу на такі землі. Встановлено, що землі рекреаційного призначення наділені такими природними якостями, які сприяють фізіологічному, психологічному, генетичному та духовному оздоровленню людей. Оскільки рекреаційна функція земель рекреаційного призначення є умовою відновлення сил і здоров’я людини, підвищення трудового потенціалу суспільства, автор приходить до висновку про необхідність обмеження вилучення (викупу) земельних ділянок із складу цих земель для суспільних потреб.

У підрозділі 2.3 «Особливості застосування юридичної відповідальності за порушення вимог законодавства у сфері використання та охорони земель рекреаційного призначення» досліджуються заходи цивільно-правової, адміністративної за кримінальної відповідальності за порушення правового режиму земель рекреаційного призначення.

Обґрунтовано, що одним з найважливіших напрямів, що розробляються наукою земельного права, є питання, пов'язані з духовним розвитком людини, із задоволенням її особистих потреб у відпочинку, відновленні сил, розвитку особистості.

Аргументовано, що поширеним видом відповідальності за порушення порядку використання та охорони земель рекреаційного призначення є цивільно-правова, проте факти заподіяння шкоди землям рекреаційного призначення часто бувають важко доказовими. Відшкодування заподіяної шкоди ускладнюється відсутністю методики визначення розміру заподіяної землям рекреаційного призначення шкоди.

Пропонується доповнити Кримінальний кодекс України статтею 239-1 «Порушення порядку надання земельних ділянок рекреаційного призначення, а також переведення земель або земельних ділянок із категорії земель рекреаційного призначення в іншу» в такій редакції:

1. Порушення посадовою особою порядку надання земельних ділянок рекреаційного призначення, що спричинило заподіяння власнику землі збитків у великому розмірі, – караються штрафом у розмірі до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Ті ж самі діяння, вчинені особою, що перебуває на державній службі чи очолює орган місцевого самоврядування, – карається штрафом у розмірі від ста п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Порушення порядку переведення земель або земельних ділянок у складі таких земель із категорії земель рекреаційного призначення в іншу, – карається штрафом у розмірі від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

У підрозділі 2.4 «Шляхи вдосконалення правового регулювання використання та охорони земель рекреаційного призначення» визначаються напрями розвитку законодавства про землі рекреаційного призначення.

За результатами дослідження зроблено висновок, що збереженню і підвищенню рекреаційного потенціалу України сприятиме резервування земель рекреаційного призначення, що становить сукупність заходів, спрямованих на обмеження господарської та іншої діяльності на земельних ділянках у складі земель рекреаційного призначення з метою подальшої організації нових або розширення існуючих рекреаційних зон. Відсутність в Україні законодавчої бази в цій сфері дозволяє автору зробити висновок  необхідність розробки і прийняття закону «Про резервування земель».

Обґрунтовано доцільність прийняття Закону України «Про використання земель рекреаційного призначення» з метою підвищення ефективності правового регулювання відносин в цій сфері і запропоновано проект зазначеного законодавчого акту. Додатково аргументовано, що завданням законодавства про землі рекреаційного призначення є регулювання суспільних відносин у сфері організації і розвитку рекреаційних територій, виявлення та обліку природних комплексів та об'єктів природного або штучного походження, що мають особливе рекреаційне значення, використання та охорони земель рекреаційного призначення з метою створення сприятливих умов для організації масового відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.