| Краткое содержание: |
У Вступі обґрунтовується актуальність теми наукового дослідження, її зв’язок з науковою програмою, сформульовані мета та завдання роботи, визначені об’єкт, предмет та методи наукового дослідження, викладена наукова новизна одержаних результатів та їх основні теоретичні і практичні положення, що виносяться на захист, міститься інформація про апробацію та публікації положень дисертації, її структуру та обсяг.
Розділ 1 «Теоретико-правова характеристика правових ознак сільськогосподарських товаровиробників, створених в процесі аграрної реформи» складається із п’яти підрозділів, в яких зроблено огляд літератури по темі дослідження, аналіз правового забезпечення реструктуризації КСП, охарактеризовано правові та соціально-економічні ознаки, організаційно-правові форми, висвітлено правове регулювання утворення і діяльності сільськогосподарських товаровиробників, створених внаслідок реформування колективних сільськогосподарських підприємств, внесені пропозиції по вдосконаленню законодавства.
У підрозділі 1.1 «Огляд літератури по темі дослідження» викладені погляди і висновки вчених економістів та юристів щодо необхідності та практичного здійснення аграрної реформи на основі паювання землі і майна, запровадження нової системи господарювання шляхом реформування КСП , які були монопольною формою здійснення сільськогосподарського виробництва в Україні. На основі аналізу праць і думок науковців є всі підстави стверджувати, що в країні виникли об’єктивні передумови зміни системи господарювання на селі внаслідок глибокої економічної кризи в сільськогосподарському виробництві, паювання та передачі у власність селян землі та майна КСП, нездатності КСП здійснювати ефективну виробничо-фінансову діяльність в умовах ринкових перетворень в силу цілого ряду факторів економічного, соціального та правового характеру. Водночас, як зазначають окремі науковці, відсутність цілісної економічної концепції реформування в аграрному секторі, належного правового забезпечення реформ уповільнили їх динаміку, негативно вплинули на окремі їх результати, зокрема не сприяли створенню належних умов та гарантій для реалізації економічних прав громадянами, як власниками земельних і майнових паїв. Однією із причин такого становища є недоліки, що мали місце в організації паювання майна та його наступного використання створеними в процесі аграрної реформи сільськогосподарськими товаровиробниками, непослідовність з боку держави в запровадженні нових більш ефективних цільових програм аграрного розвитку, у тому числі належної фінансової підтримки новостворених суб’єктів господарювання у зв’язку із зміною відносин власності та мотивацій розвитку виробництва в аграрному секторі.
Зроблено обґрунтований висновок, що на початок масового реформування КСП В Україні (1999 рік) в розпорядженні організаторів і виконавців реформ були накопичений власний досвід реформування, певна нормативно-правова база, а також науково-теоретичні та методологічні розробки, що була напрацьовані вітчизняними науковцями, спеціалістами і практиками, досвід реформування в аграрному секторі в окремих країнах.
У підрозділі 1.2 «Правове забезпечення реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств» проаналізовано правовий статус колективного сільськогосподарського підприємства, як єдиної існуючої недержавної форми господарювання на селі, її недоліки і негативні сторони, які, зокрема, пов’язані із неефективною системою управління підприємством, так званою «зрівнялівкою» у розподілі і використанні отриманих економічних результатів, байдужим ставленням членів КСП до належного їх підприємству майна і відсутністю серйозних мотивацій для різкого підвищення ефективності використання колективних землі та майна, непривабливістю КСП, як форми господарювання, у ринковому середовищі. Зазначені та інші фактори створили передумови для зміни КСП на нові організаційно-правові форми господарювання на основі приватної власності на землю і майно.
На підставі діючого законодавства, аналізу наукових досліджень в цьому напрямі зроблено узагальнюючий висновок, що здійснення реструктуризації КСП було викликане необхідністю фінансового оздоровлення суб’єктів сільськогосподарської діяльності, збільшення обсягів виробництва конкурентоспроможної продукції за рахунок підвищення ефективності виробництва шляхом застосування якісно інших організаційно-економічних, правових, технічних заходів.
В науковій роботі зроблено посилання на досвід правової регламентації реструктуризації колгоспів і радгоспів в Республіці Молдова і Російській Федераціїї, використання в Україні результатів діяльності по сприянню процесам реформування КСП з боку окремих міжнародних донорських проектів. Зроблено висновок, що реструктуризація КСП була б більш цілеспрямованою, якісно змістовною, а соціально-економічні результати значно вагомішими при умові прийняття в Україні спеціального закону «Про реструктуризацію колективних сільськогосподарських підприємств», ідея відносно прийняття якого, при існуючій тоді гострій потребі у створенні відповідних правових механізмів, не була реалізована.
У підрозділі 1.3 «Правові та соціально-економічні ознаки сільськогосподарських товаровиробників, створених внаслідок реформування колективних сільськогосподарських підприємств» проаналізовано юридичне визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник», як правової категорії, під яким пропонується розглядати юридичну особу – сільськогосподарське підприємство та/або фізичну особу-підприємця, які на власних, орендованих чи в інших, встановлених законодавством, формах використовуваних сільськогосподарських угіддях, основних фондах займається виробництвом, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією споживачам.
Зроблено аналіз правових та соціально-економічних ознак створених в процесі аграрної реформи сільськогосподарських товаровиробників у формі сільськогосподарського закритого акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, приватного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського виробничого кооперативу, фермерського господарства, показані переваги правового статусу зазначених суб’єктів сільськогосподарської діяльності перед колективним сільськогосподарським підприємством, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю перед сільськогосподарським заритим акціонерним товариством, обґрунтовано пріоритетність застосування при реформуванні КСП таких організаційно-правових форм сільськогосподарських товаровиробників як товариства з обмеженою відповідальністю та приватного сільськогосподарського підприємства.
У підрозділі 1.4 «Організаційно-правові форми сільськогосподарських товаровиробників, створених внаслідок реформування колективних сільськогосподарських підприємств» проаналізовано застосоване в Указі Президента України від 3 грудня 1999 р. № 1529 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» поняття «приватно-орендне підприємство» та зроблено висновок про те, що воно не є окремою організаційно-правовою формою юридичної особи, а повинне розглядатись як економічна категорія, яка вказує на те, що створені внаслідок реформування КСП сільськогосподарські товаровиробники здійснюють основну діяльність на підставі укладених договорів оренди землі та майна.
Проаналізовано поняття «організаційно-правова форма» юридичної особи та обґрунтовано легітимність застосованих в процесі реформування КСП організаційно-правових форм новостворених сільськогосподарських товаровиробників – господарських товариств, приватних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських виробничих кооперативів, фермерських господарств. Зазначено про існуючі суперечливості у визначенні поняття «організаційно-правова форма», що мають місце між Цивільним та Господарським кодексами України та внесено пропозицію щодо приведення норм ГК України, які визначили підприємство як організаційно-правову форму суб’єкта господарювання, у відповідність до положень ЦК України.
Визначені спільні ознаки та відмінності організаційно-правових форм сільськогосподарських товаровиробників, як юридичних осіб приватного права, створених внаслідок реформування колективних сільськогосподарських підприємств, на основі таких критеріїв: склад засновників; порядок створення суб’єкта господарювання та установчі документи; порядок формування та режим майна; участь засновників в діяльності суб’єкта господарювання; способи відчуження права на участь в юридичній особі; відповідальність (ризики) засновників (учасників) при незадовільній діяльності суб’єкта господарювання.
У підрозділі 1.5 «Правове регулювання утворення і діяльності сільськогосподарських товаровиробників, створених внаслідок реформування колективних сільськогосподарських підприємств, та шляхи його вдосконалення» проаналізовано нормативно-правові акти, на підставі яких здійснювалось реформування КСП та визначено три періоди розвитку нормативно-правової бази: перший період – з 1991 року і до прийняття Указу Президента України від 3 грудня 1999 р. № 1529 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки»; другий період – з моменту прийняття Указу від 3 грудня 1999 р. № 1529 до Указу Президента України від 29 січня 2001 р. № 62 «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки»; третій період – після Указу від 29 січня 2001 р. № 62 «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки».
Зроблено науково-обґрунтований висновок, що реформування колективних сільськогосподарських підприємств, в процесі якого змінювались відносини власності на майно, правовий режим земель колективної власності та земель постійного користування, мали місце особливості в процедурах припинення КСП і створення нових суб’єктів господарювання, вирішувались питання щодо забезпечення відповідних гарантій прав власникам земельних і майнових паїв, здійснено переважно на підставі Указів Президента України, постанов Уряду, інших підзаконних актів (наказів Мінагрополітики, Держкомзему, ін.). В той час як вказані відносини відповідно до Конституції України, інших законів повинні бути врегульовані у законодавчому порядку. Зокрема, як можливий варіант, завдяки якому могло бути створене необхідне правове поле для здійснення реформування всіх КСП в Україні у зв’язку з неприйняттям спеціального законодавства про реструктуризацію та який також не був реалізований-це врегулювати проблемні питання правового характеру, що мали місце в реформуванні КСП, шляхом внесення необхідних змін та доповнень до Закону «Про колективне сільськогосподарське підприємство», в аграрне, земельне та цивільне законодавство.
Обґрунтовано пропозицію щодо прийняття спеціального закону «Про сільськогосподарське підприємство» та надано проект такого закону, який визначає єдині нормативно-правові вимоги до сільськогосподарських товаровиробників різних організаційно-правових форм, які здійснюють товарне сільськогосподарське виробництво у статусі сільськогосподарського підприємства.
Розділ 2 «Правове забезпечення формування і використання виробничих ресурсів та державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників, створених внаслідок реформування колективних сільськогосподарських підприємств» складається із трьох підрозділів, які присвячені правовим питанням формування та використання майна, земель сільськогосподарського призначення та правовим засадам державної підтримки діяльності сільськогосподарських товаровиробників, створених внаслідок реформування колективних сільськогосподарських підприємств.
У підрозділі 2.1 «Правові питання формування майна сільськогосподарськими товаровиробниками, створеними внаслідок реформування колективних сільськогосподарських підприємств» визначено та проаналізовано на основі нормативно-правових актів шляхи формування майна сільськогосподарськими товаровиробниками, створеними внаслідок реформування колективних сільськогосподарських підприємств, якими є: формування та використання власного майна (статутні фонди, основні і обігові засоби придбані у власників майна пайових фондів – колишніх членів КСП); формування та використання майна на умовах оренди.Висвітлені особливості формування власного майна новоствореними суб’єктами сільськогосподарської діяльності різних організаційно-правових форм.
З метою забезпечення прав на майно пайових фондів його співвласникам-колишнім членам колективних сільськогосподарських підприємств, що припинили діяльність, визначення порядку розпорядження майном померлих та відсутніх тривалий час співвласників, оформлення прав власності на майнові паї, як спільне майно, та у зв’язку з фактичним перебуванням зазначеного майна після припинення КСП за межами юридичної особи без належного врегулювання його правового режиму обґрунтовано та внесено пропозицію щодо необхідності прийняття окремого закону «Про захист прав власників майнових паїв», запропоновано його проект.
У підрозділі 2.2 «Правове забезпечення формування та використання земель сільськогосподарського призначення сільськогосподарськими товаровиробниками, створеними внаслідок реформування колективних сільськогосподарських підприємств» зроблений аналіз етапів здійснення земельної реформи в Україні стосовно земель сільськогосподарського призначення, що використовуються у виробничій діяльності сільськогосподарських товаровиробників, створених внаслідок реформування колективних сільськогосподарських підприємств. Зроблено висновок, що основною формою користування землями зазначеної категорії суб’єктами господарювання є оренда земельних ділянок громадян України, власниками яких вони стали в результаті здійсненого паювання та виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).Визначені особливості орендного землекористування землями вказаної категорії, які належать державі та територіальним громадам. Проаналізовано нормативно-правову базу щодо використання на умовах оренди земельних часток (паїв) та земельних ділянок, умови договорів оренди землі вказаної категорії та внесено пропозиції щодо врегулювання використання сільськогосподарськими підприємствами земель несільськогосподарського призначення (території господарських дворів, дороги, лісосмуги, тощо).
Обґрунтовано доцільність застосування, крім договорів оренди земель сільськогосподарського призначення, договорів земельної ренти та договорів використання чужої земельної ділянки для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
Викладено бачення щодо правового регулювання ринку земель сільськогосподарського призначення, маючи при цьому на увазі не тільки продаж земель вказаної категорії, а і створення належних законодавчих гарантій для подальшого широкого застосування в Україні використання земель сільськогосподарського призначення на умовах довгострокової оренди, ренти та емфітевзису.
У підрозділі 2.3 «Правові засади державної підтримки діяльності сільськогосподарських товаровиробників, створених внаслідок реформування колективних сільськогосподарських підприємств» проаналізовані нормативно-правові акти, спрямовані на державну підтримку сільськогосподарських товаровиробників, зокрема, такі закони як: « України», «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004 років», «Про державну підтримку сільського господарства в Україні» та ін.
Удосконалено поняття «державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників», відповідно до якого це сукупність врегульованих нормами права суспільних відносин, спрямованих на формування такого фінансового становища виробників товарної продукції рослинництва та тваринництва,
за якого має місце стабілізація паритету закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію та матеріально-технічні ресурси, гарантування часткової компенсації витрат на страхування ризиків у розмірах, встановлених законодавством, здешевлення отриманих під виробництво кредитів за рахунок часткової компенсації процентних ставок, сприяння просуванню виробленої сільськогосподарської продукції на світовий ринок, встановлення оптимальної системи оподаткування та сплати зборів і інших обов’язкових платежів, виходячи із особливостей даного виду суб’єктів господарювання незалежно від форми власності, організаційно-правової форми та підпорядкованості. Внесені пропозиції щодо правового забезпечення гарантування державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників.
ВИСНОВКИ
У дисертації викладені теоретичні підсумки дослідження правового забезпечення реформування колективних сільськогосподарських підприємств та сформульовані відповідні рекомендації з метою подальшого вдосконалення аграрного і іншого законодавства, що регулює створення та діяльність сільськогосподарських товаровиробників у пореформений період. Результати дисертаційного дослідження можна відобразити у формі таких узагальнених висновків:
1. На початок масового реформування КСП у 1999 – 2000 роках були в наявності певне теоретико-економічне обґрунтування та мінімально достатня нормативно-правова база для регулювання нових якісно інших аграрних відносин. Водночас діюче на той час законодавство не було вдосконалено під практичні завдання і потреби реформування КСП, зокрема, Закони України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про господарські товариства», «Про підприємства в Україні», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фермерське господарство», Цивільний кодекс УРСР і ін. Економіко-правова ідея на здійснення реформування не була підкріплена достатніми науковими розробками та законодавчими механізмами. А тому закономірним виходом із ситуації, що склалась на початку і в процесі реформування КСП стали підзаконні акти – укази Президента України, постанови Уряду, накази Мінагрополітики та акти інших органів виконавчої влади, які нерідко приймались із запізненням.
Так, на забезпечення виконання вищевказаного Указу Президента України від 3 грудня 1999 року № 1529 з метою вирішення проблеми врегулювання майнових відносин більше ніж через рік «навздогін» були прийняті Укази Президента від 29 січня 2001 р. № 62 «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» та від 27 серпня 2002 р. № 774 «Про додаткові заходи щодо підвищення захисту майнових прав сільського населення», постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року р. № 177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки», низка наказів Мінагрополітики.
2. Реструктуризація КСП була викликана об’єктивними факторами. Сільськогосподарські підприємства у формі КСП виявились непристосованими до ринкових перетворень в Україні, і перш за все тому, що організаційно-правова форма КСП фактично вступила в протиріччя як з внутрішніми так і з зовнічними чинниками їх діяльності. Зокрема, неефективним було управління КСП, перш за все – майновими активами і землями сільськогосподарського призначення, що належали їм на праві колективної власності, не були створені умови для залучення та використання в сільськогосподарському виробництві інвестицій. Не існувало мотивації до колективної праці, відповідального ставлення до використання майна пайових фондів з боку членів КСП, реального бажання та дій щодо змін в економічних відносинах та системі господарювання. На органи управління і членів КСП чинився адміністративно-командний тиск з боку органів виконавчої влади, місцевого самоврядування. Всі ці та інші фактори стали передумовою змін існуючої системи відносин власності і господарювання, що існували в КСП.
3. Результати реформування засвідчили економічну слабкість багатьох створених, так званих приватно-орендних підприємств, які не маючи власних достатніх обігових коштів виявились як економічно так і юридично нежиттєздатними. Однією із причин цьому є кадровий фактор, який полягав в тому, що більшість новостворених суб’єктів господарювання очолили колишні керівники КСП, які не змогли в свій час забезпечити прибуткову діяльність очолюваних ними до реформування підприємств, не змогли запропонувати нові ідеї і методи забезпечення ефективної виробничої та фінансової діяльності новостворених на базі КСП суб’єктів господарювання, які вони продовжували очолювати. Як наслідок, значна частина новостворених сільськогосподарських товаровиробників за декілька років діяльності збанкрутіла.
4. Застосовані в процесі реформування організаційно-правові форми сільськогосподарських товаровиробників як на підставі загальних так і спеціальних для АПК законів не в повній мірі враховують специфіку сільськогосподарського виробництва та здійснюваної господарської діяльності. Зокрема це стосується приватних сільськогосподарських підприємств, господарських товариств з обмеженою відповідальністю. Спроба започаткувати нову організаційно-правову форму чи вид суб’єкта господарювання, як «приватно-орендне підприємство», яке б мало властиві тільки йому ознаки, притаманні виключно юридичній особі – сільськогосподарському товаровиробнику не була реалізована. «Приватно-орендне підприємство» залишилось і продовжує існувати не як юридичне, а як економічне узагальнююче поняття.
Автором дисертаційного дослідження обґрунтовується доцільність прийняття Закону «Про сільськогосподарське підприємство» та запропоновано його проект. Узагальнюючою мотивацією прийняття такого закону є те, що всі без винятку сільськогосподарські товаровиробники – суб’єкти господарювання різних організаційно-правових форм: займаються сільськогосподарським товарним виробництвом, використовують спеціальний режим оподаткування; отримують від держави дотаційні та компенсаційні виплати за посів пріоритетних видів продукції рослинництва, виробництво продукції тваринництва, часткову компенсацію процентних ставок за отримані кредити, витрат при страхуванні посівів, тварин, мають рівні можливості користуватися заставними продажами зерна. Всі вони мають особливості виробничої діяльності, що пов’язані із сезонним характером виробництва, використанням такого особливого засобу виробництва – як земля, постійною наявністю потенційних форс-мажорних обставин погодно-кліматичного характеру при здійсненні сільськогосподарської діяльності і ін.
5. Обґрунтована доцільність прийняття закону України «Про захист прав власників майнових паїв», який би визначив правовий режим, способи та форми розпорядження майном пайових фондів їх співвласниками, зокрема щодо порядку передачі та оформлення у власність діючим суб’єктам господарювання у сільському господарстві майна пайових фондів колишніх членів КСП з метою запобігання його розкрадання, привласнення, нетитульного використання чи іншого заподіяння шкоди.
6. Значна частина сільськогосподарських товаровиробників, створених в процесі реформування КСП, балансує на межі виживання, не має можливості отримати необхідні кредити на виробничі потреби із-за відсутності ліквідного майна для забезпечення заставою. А тому сьогодні закономірно виникла потреба запровадження вільного ринку землі, зокрема продажу земель сільськогосподарського призначення, відносно яких в країні діє черговий мораторій. Проблему запровадження цивілізованого ринку землі необхідно вирішити в законі про ринок земель, який повинен бути спрямований на забезпечення прав власників земельних ділянок, створити рівні
можливості придбання земель громадянами України і вітчизняними сільськогосподарськими товаровиробниками за кредити банків.
Необхідно створити правові механізми для переведення частини суб’єктів господарювання із статусу орендарів – правонаступників КСП у статус власників землі, для чого у законодавстві необхідно передбачити вагомі гарантії щодо прав діючих орендарів землі на переважне придбання земельних ділянок у селян чи їх спадкоємців орендованих земельних ділянок у власність. Вирішення цієї проблеми створить умови сільськогосподарським підприємствам залучати в сільськогосподарське виробництво додаткові мільярди гривень кредитів, використовуючи іпотеку землі.
7. Шляхом прийняття бюджетних резолюцій Верховною Радою України та застосування інших дійових форм державного контролю забезпечити щорічне та безумовне виконання діючих законів та постанов Уряду щодо державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників.
|
