РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВОЇ ДУМКИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIII – НА ПОЧАТКУ XIX ст.

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Друга половина XVIII – початок XIX ст. – час, який в історії української гуманітарної науки позначився, поміж іншим, розвитком вітчизняної філософської та політико-правової думки передусім за межами самої України. Ця історична особливість була зумовлена тогочасними несприятливими політичними умовами для розвитку освіти й науки на власне українських землях Російської й Австрійської імперій та, відповідно, відносно кращими умовами для цього на етнічних російських, австрійських та угорських землях. У Росії, зокрема, тривалий час ігнорувалися пропозиції щодо заснування університетів у Києві і деяких інших українських містах, послідовно здійснювалася русифікація та обмеження культурного впливу славетної Києво-Могилянської академії. Водночас в Австрії, хоча й функціонував Львівський університет, саме ставлення австрійців, поляків та угорців до українців (русинів) перешкоджало повноцінному розвитку української наукової думки. Тому чимало дослідників вважають цей період часом занепаду в українській науці (насамперед гуманітарній) та й культурному житті. Утім, саме в цю добу, в умовах так званого освіченого абсолютизму спостерігається перший сплеск нової української суспільної, і зокрема державно-правової, думки, що й робить її надзвичайно цікавою для наукового вивчення.

Отже, актуальність теми дисертації зумовлена необхідністю поглибленого та об’єктивного вивчення процесів формування й розвитку вітчизняної державно-правової думки в досліджуваний період з метою переосмислення існуючого історичного досвіду в контексті сучасного українського державного будівництва й законотворчості. Вона посилюється недостатнім опрацюванням відповідних питань у науковій і навчально-методичній літературі.