ПРАВОВІ ЗАСАДИ УЧАСТІ ЦЕРКВИ У ФОРМУВАННІ ЕКОЛОГО-ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ У ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД

Краткое содержание

загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження визначається низкою еколого-правових  проблем, з якими на початку третього тисячоліття зіштовхнулося людство.  Сучасний період є критичним етапом еволюційного розвитку, − періодом, який загрожує існуванню цивілізації, зокрема через збільшення числа негативних факторів: прогресування фінансово-економічної кризи, знищення природи, деградацію людської моралі, зростання бідності, поширення хвороб, голоду, злочинності та агресивності, загострення до критичного рівня конфлікту між техносферою і біосферою.

Провідні вчені, мислителі та політичні діячі більшості країн світу докладають великих зусиль до пошуків шляхів подолання глобальної екологічної кризи, оскільки це стосується майбутнього сучасної цивілізації. Небезпідставними є твердження, що до загострення глобальних екологічних та соціально-економічних проблем призвів промислово-енерготехнічний вибух, що супроводжувався посиленням негативного впливу на довкілля та збільшенням антропогенного тиску на природу. В основі цього насильства лежить морально-етична криза.  

Сучасна Україна розвивається на конституційно визначених засадах як демократична, соціальна і правова держава. Окрім глобальних проблем, наша держава має сьогодні додаткові проблеми, пов’язані з перехідним періодом свого розвитку та становленням громадянського суспільства, які тільки ускладнюють процес їх вирішення.

Нинішнє суспільство характеризується перенасиченістю інформаційного простору, ідеологічним розшаруванням, культом фальшивих цінностей, що  унеможливлює усвідомлення людиною соціальної цінності права. Все це зумовлює доцільність дослідження проблеми формування еколого-правової культури людини.

Еколого-правова культура кожного громадянина передбачає загальну повагу до права в суспільстві, домінування принципу верховенства права у державному житті. Підвищення рівня правової культури, в тому числі й еколого-правової культури та екологічної правосвідомості, визначено як один із основних напрямків діяльності держави у Засадах державної політики України в галузі прав людини, затверджених постановою Верховної Ради України від 17 червня 1999 року № 757-XIV.

У вирішенні завдань, які стоять перед українським суспільством, значну роль може відігравати така важлива інституція громадянського суспільства, як церква.

Формування еколого-правової культури громадян України історично та нерозривно пов’язане з їх духовною культурою, невід’ємною складовою формування якої є релігійне виховання. Тому церква сьогодні не тільки зберігає велику роль у суспільстві, а й посилює свій вплив у духовному, моральному та етичному вихованні  людини.

Відзначаючи певний інтерес вчених-правознавців до теми, яка стала предметом дисертаційної роботи, слід наголосити на тому, що в науковій літературі не приділяється достатня увага системним, комплексним, інтегрованим дослідженням, котрі передбачали б підхід до зазначеної проблеми з позицій діалектичного взаємозв’язку права, педагогіки, богослов’я, соціального управління з урахуванням досягнень філософії права, теорії глобалізації, соціоекології та  біоетики.  Системні наукові дослідження у формуванні еколого-правової культури і ролі церкви в цьому до останнього часу практично не проводилися, тоді як практична потреба в них, а також у впровадженні в життя науково обґрунтованих висновків щодо раціоналізації такої системи є надзвичайно актуальною.

Теоретичною базою дослідження проблеми стали праці відомих українських вчених: В. І. Андрейцева, Г. І. Балюк, А. Г. Бобкової, Л. О. Бондара, А. П. Гетьмана, М. І. Єрофєєва, І. І. Каракаша, В. В. Костицького, Н. Д. Красилич, М. В. Краснової, С. М. Кравченко, С. В. Кузнецової, Н. Р. Малишевої, М. І. Малишка, В. Л. Мунтяна, З. А. Павлович, О. О. Погрібного, В. К. Попова, Б. Г. Розовського, В. І. Семчика, Н. І. Тітової, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги, В. З. Янчука, а також таких відомих зарубіжних вчених, як М. А. Атаєва, С. Б. Байсалова, Г. Ю. Бистрова, А. С. Боголюбова, М. М. Брінчука, І. А. Ільїна, А. Б. Іскоян, О. Л. Дубовик, О. С. Колбасова, В. В. Петрова, Н. А. Робінсона, М.В. Сторожева та інших.

У цій науковій роботі було звернуто увагу на соціально-філософські та соціологічні проблеми охорони навколишнього природного середовища, яким присвятили свої дослідження Г. Г. Бачинський, М. А. Голубець, В. І. Комендар, К. М. Ситник, С. М. Стойко, В. П. Кучерявий, Ю. Ю. Туниця та інші.

Актуальність теми, її практична значимість, з одного боку, і недостатність вивчення, дискусійність багатьох положень –  з іншого, зумовили визначення мети та завдань дослідження.

Зв’язок з науковими програмами, планами і темами. Наукове дослідження виконано відповідно до загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затвердженої Законом України від 18 березня 2004 р. № 1629-ІV «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу». Дослідження проводилося згідно з планом наукових досліджень Інституту законодавчих передбачень і правової експертизи, зокрема відповідно до  НДР «Теоретичні та методологічні проблеми кодифікації екологічного права України» № 0108U008912.

Мета і завдання дослідження.  Метою цього дисертаційного дослідження є науковий аналіз доцільності, можливості та правових засад участі церкви у вирішенні публічних та приватних морально-правових проблем сучасного українського суспільства в екологічній сфері, зокрема формування еколого-правової культури у перехідний період, вдосконалення понятійного апарату в цій сфері, обґрунтування нових теоретико-методологічних положень і принципів вироблення правових аспектів взаємодії екологічної політики держави та діяльності церкви.

Для досягнення зазначеної мети були окреслені такі основні завдання:

– на підставі здійснення в історичній ретроспективі оцінки та систематизації факторів, які у своїй сукупності призвели до сьогоднішньої критичної екологічної ситуації, узагальнити сучасні прояви взаємодії суспільства та природи у зв’язку з необхідністю формування правового механізму охорони навколишнього природного середовища та показати стратегічні напрями становлення ефективної системи охорони довкілля, що базується на високій еколого-правовій культурі та неухильному дотриманні еколого-економічного принципу природокористування, з врахуванням особливостей перехідного періоду в Україні;

– окреслити проблеми формування правової культури громадян України у контексті вдосконалення сучасної наукової парадигми охорони навколишнього природного середовища і загострення потреби у створенні ефективної моделі системи екологічного права;

– визначити основні шляхи розвитку еколого-правової культури та її впливу на вдосконалення економіко-правового механізму цілісної охорони довкілля як найбільш ефективного інструменту вирішення екологічних проблем та забезпечення сталого розвитку;

– обґрунтувати доцільність впровадження безперервного еколого-правового навчання дітей та молоді, формування високої еколого-правової культури, виходячи з вимог впливу церкви на духовне, моральне, етичне та культурне виховання громадян;

– визначити місце та роль церкви на сучасному етапі розвитку взаємовідносин між церквою та державою у вирішенні публічних і приватних морально-правових проблем українського суспільства в екологічній сфері взагалі та у формуванні еколого-правової культури населення зокрема.

– з’ясувати концептуальні підходи щодо стратегічних напрямів розвитку законодавства у сфері правового регулювання економічних правовідносин у системі «суспільство – навколишнє природне середовище».

Об’єктом дослідження є еколого-правові відносини, зокрема: законотворча практика та практика застосування норм екологічного законодавства; функціонування церкви і органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері охорони навколишнього природного середовища; практика дотримання вимог екологічного законодавства усіма громадянами України, іноземцями та особами без громадянства.

Предмет дослідження охоплює теоретико-правові, еколого-економічні, методологічні, морально-духовні й прикладні аспекти формування еколого-правової культури та роль церкви у цьому процесі; чинне законодавство України – закони та інші нормативно-правові акти, прийняті Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами та відомствами; акти міжнародного права; державні, регіональні та місцеві екологічні програми; проекти нормативно-правових актів, які регламентують взаємовідносини між церквою і державою; внутрішні настанови  традиційних українських церков – соціальні концепції та норми канонічного права.

Методи дослідження. В дисертаційному дослідженні були застосовані загальновизнані принципи та методи наукового пізнання; сучасні філософські, еколого-правові, еколого-економічні, соціоекологічні, педагогічні та еклезіологічні теорії, які знайшли своє втілення в науці і практиці розвинутих країн світу; праці вітчизняних і зарубіжних вчених, які висвітлюють фундаментальні положення права в цілому та екологічного права зокрема, екології та соціальної екології, педагогіки,  еклезіології та біоетики.

Під час наукового дослідження використовувалися такі методи: логіко-діалектичний метод пізнання, гіпотетично-дедуктивний, історико-правовий, нормативний,  догматичний, системного аналізу, синтетичних оцінок, експертних оцінок та інші. Зокрема, історико-правовий метод використовувався у дослідженні методологічних проблем охорони навколишнього природного середовища, розвитку системи екологічного права, особливостей перехідного періоду, становлення партнерської системи взаємовідносин церкви і держави. Логіко-діалектичний метод ліг в основу висвітлення питань екологічної політики та глобалізаційних процесів. Гіпотетично-дедуктивний метод було застосовано під час опрацювання концепції розвитку екологічного права. Нормативний метод використано, коли розглядалися проблем екологічного права, інституційної та функціональної підсистем економіко-правового механізму охорони навколишнього природного середовища. Догматичний метод застосовувався у дослідженні системи екологічного законодавства. Метод системного аналізу став основою структуризації дисертаційної роботи, розробки моделі участі церкви у формуванні еколого-правової культури. Методи експертних і синтетичних оцінок використовувалися в дослідженні зарубіжного та вітчизняного законодавства, церковного права та практики їх застосування, а також в опрацюванні наукової літератури.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що отримані внаслідок дослідження теоретичні та практичні висновки в сукупності вирішують важливу наукову проблему відсутності цілісної концепції формування еколого-правової культури та вказують на створення і реалізацію механізму її формування, особливу суспільно-значущу роль церкви у цьому процесі.

Наукові положення, сформульовані особисто автором і винесені на захист, є такими.

Уперше:

– обґрунтовано особливу роль церкви у реалізації концепції створення економіко-правового механізму формування еколого-правової культури, адаптованого до умов соціально-економічної системи перехідного періоду в Україні та активізації глобалізаційних процесів як інтегрованої єдності правової, інституційної, функціональної й економічної підсистем;

– відповідно до завдання екологізації всього суспільного життя сформульовано та запроваджено в науковий і практичний обіг поняття «перманентна еколого-правова формація» як нове правове явище в суспільному житті України та «екологічна суспільно важлива діяльність церкви», як концентрований вияв «материнського обличчя» церкви – одне з основних суспільних завдань, які випливають з її природи;

–  вказано на необхідність використання потенціалу церкви як незалежної інституції в запровадженні інституту екологічного аудиту з відповідним його правовим оформленням в системі незалежного екологічного контролю, оцінки та консалтингу у сфері правових, екологічних, фінансових і технологічних відносин охорони довкілля для встановлення пріоритетів між економічними інтересами власників об’єктів господарської діяльності й екологічними інтересами суспільства;

–     запропоновано визнати в новій редакції Конституції України, що Україна є екологічною державою, беручи до уваги позитивний конституційно-правовий досвід Республіки Чорногорія;

– визначено, що формування в людині високої еколого-правової культури з її належним ставленням до довкілля є метою еколого-правового виховання, а одним із найбільш дієвих, перевірених часом та досвідом, засобів її досягнення може і повинно бути якомога ширше й швидше впровадження у навчальний процес загальноосвітніх шкіл предмету «Християнська етика», на який небезпідставно покладає великі надії як громадськість, так і церква.

Удосконалено:

–  систематизацію факторів, що зумовили сучасний екологічний стан країни (історичний, політичний, економічний, організаційно-технологічний, правовий, морально-етичний), і оцінено їх прояв;

– на основі аналізу української правотворчої практики останніх років – висновок про необхідність широкого залучення до правотворчої діяльності у сфері охорони довкілля різних складових громадянського суспільства, зокрема представників церков та релігійних організацій;

– на основі аналізу сучасного вітчизняного та зарубіжного досвіду  – обґрунтування вимоги щодо взаємних обов’язків церкви і держави та пріоритетності цілей у глобалізаційних процесах, передусім у контексті вирішення екологічних проблем.

Набули дальшого розвитку:

– дослідження перспективних напрямів становлення правового забезпечення ефективної системи охорони довкілля в Україні, у центрі якого – людина, зорієнтована на збереження природи;

– концепція розвитку екологічного права в Україні – «Концепція «екологічного дерева», сформульована проф. В. В. Костицьким;

– наукова парадигма охорони довкілля, основні положення якої базуються на усвідомленні центрального місця людини, котра відіграє активну роль своєю перетворювальною діяльністю;

– обґрунтування необхідності пошуку ефективних механізмів узгодження дії соціальних і природних законів;

– специфічні закономірності раціонального природокористування як ширшого від матеріального виробництва поняття, оскільки воно поєднане ще й з діяльністю щодо захисту довкілля від деградації і забруднення та формування фундаменту майбутньої цивілізації.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у подальших загальнотеоретичних дослідженнях правових, економічних і філософських проблем охорони навколишнього природного середовища та взаємовідносин між церквою і державою, вдосконаленні Конституції України, екологічного законодавства та законодавства у галузі свободи совісті, формуванні екологічної та конфесійної політики держави, її реалізації конкретними органами державної влади та місцевого самоврядування, а також прийнятті внутрішньоцерковних нормативних актів.

Сформульовані автором положення, висновки і рекомендації можуть слугувати методологічним допоміжним засобом у розробці ефективного економіко-правового механізму управління охороною довкілля, формуванні цілісної комплексної системи екологічного права, оптимізації управління екологічними програмами на державному, регіональному та місцевому рівнях, міністерствами та відомствами під час оцінювання перспектив різних форм і механізмів взаємовідносин церкви та держави, реалізації стратегії інтеграції у світове співтовариство через гармонізацію національного та європейського екологічного законодавства та законодавства у галузі державно-конфесійних відносин, у прогнозах соціально-економічних наслідків застосування норм екологічного та релігійного права, під час підготовки фахівців у галузі екологічного права, біоетики, церковних правників, богословів та релігієзнавців.

Одержані результати знайшли своє застосування на загальнодержавному рівні. Зокрема, автор належав до робочої групи при Міністерстві юстиції України з розробки Проекту нової редакції закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», брав участь у розробці «Концепції державно-конфесійних відносин в Україні» у співпраці з Інститутом законодавчих передбачень та правової експертизи, представниками Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності, Державного комітету України у справах релігій, Українського центру економічних та політичних досліджень імені Олександра Разумкова та уповноваженими представниками християнських церков і релігійних об’єднань та експертів, а також опрацьовував та сприяв прийняттю постанов № 8 «Створити на базі Екологічного центру Івано-Франківської єпархії УГКЦ Бюро Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ із питань екології» і № 9 «Правлячим єпископам Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ призначити у своїх єпархіях та екзархатах відповідального з питань екології» 37-ї сесії Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви, секретарем якого є автор.

Особистий внесок здобувача. Всі наукові результати, що викладені у дисертації і виносяться на захист, отримані автором особисто. Стаття у співавторстві містить визначення духовно-виховного впливу права, яка належить особисто здобувачу.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дисертаційної роботи були виголошені та обговорені 29 червня 2005 року на Парламентських слуханнях Верховної Ради України «Свобода совісті й ідентифікація особи», наукових і науково-практичних, в тому числі міжнародних, конференціях і семінарах, круглих столах, а саме: в лютому 2008 року на Науково-практичній конференції «Державна політика розвитку цивільної авіації ХХІ століття: економічний патріотизм і стратегічні можливості України» в Національному авіаційному Університеті; в жовтні 2008 року на Всеукраїнській конференції «Освіта, наука, релігія на захисті довкілля. Законодавчі аспекти природоохоронної діяльності» в Орхуському інформаційному центрі при Міністерстві екології та природних ресурсів, організованій Всеукраїнською екологічною лігою; у травні 2009 року на ІХ Науково-практичній конференції «Людина і соціум в умовах глобальної кризи: погляд крізь призму суспільствознавства та богослов’я» в Національній академії управління; у квітні 2010 року на ІІІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Філософські, методологічні і психологічні проблеми права» у Київському національному університеті внутрішніх справ; у травні 2011 року на Всеукраїнській правовій науково-практичній конференції «Соціологічні та філософські проблеми права очима молодих науковців та практиків» в Київському національному університеті імені Траса Шевченка та ще на п’яти інших наукових конференціях.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 10 публікацій у наукових журналах, збірниках наукових праць і матеріалах тез конференцій. У фахових виданнях, визначених ВАК України, надруковано 5 статей.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається з вступу, трьох розділів, що включають десять підрозділів, висновків, списку використаної літератури (137 найменувань) та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 206 сторінок, з них список використаних джерел – 12 сторінок, та додатки – 12 сторінок.