ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА ПІДПРИЄМСТВ У СИСТЕМІ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об’єкт, предмет і мету дослідження; сформульовано завдання; визначено теоретико-методологічну основу дослідження; сформульовано наукову новизну, практичне значення здобутих результатів дослідження; наведено дані про їх апробацію і впровадження; охарактеризовано структуру дисертації.

У першому розділі “Науково-теоретичні основи стратегічного планування виробничої програми” проаналізовано сучасні теоретико-практичні концепції стратегічного планування та виявлено місце виробничої програми в системі стратегічного планування.

Впровадження системи стратегічного планування на вітчизняних підприємствах зумовлене об’єктивними причинами – розвитком і поглибленням ринкових відносин, науково-технічним прогресом, глобалізацією бізнес-процесів, посиленням мінливості і складності оточуючого середовища. Цей процес розпочався в 60-х роках минулого століття і в ньому можна виділити такі періоди: 1960-1987 рр. – адміністративний етап планування; 1987-1992 рр. – умовна економічна самостійність підприємств щодо розробки планів; 1992-1994 рр. –  етап адаптації систем планування до змін зовнішнього середовища; з 1994 р. – система планування на підприємствах набуває стратегічного характеру і відбувається з урахуванням ринкових змін.

У дисертаційному дослідженні, спираючись на результати наукових розробок, встановлено, що стратегічне планування – це процес формування програми дій, який передбачає систематичне прийняття рішень щодо економічної політики підприємства, що забезпечують найкращі умови його функціонування на довгострокову перспективу.

Що стосується господарювання швейного підприємства, то його особливістю є, насамперед, постійні зміни смаків покупців під впливом моди, високий рівень конкуренції на ринку. А це, у свою чергу, створює передумови для використання гнучкої системи стратегічного планування. Моноваріантні прогнози, як доводить практика, в умовах мінливого зовнішнього середовища не забезпечують ефективного розвитку підприємства. В цьому випадку доцільним є сценарне планування, що полягає у дослідженні зовнішнього середовища та оцінці різних варіантів розвитку подій у майбутньому, на основі яких розробляються сценарії подальшої діяльності підприємства і вибирається оптимальний.

На основі теоретичного дослідження і осмислення наукових праць М. Ольхової, С. Ряховської, В. Сідуна, Є. Хаустової, Л. Шваб та ін., аналізу практики господарювання швейних підприємств Закарпатської області встановлено, що важливе місце в системі стратегічного планування займає виробнича програма, розроблена з урахуванням різноманітних внутрішніх параметрів діяльності підприємства, а також зовнішніх факторів. Тому процес формування виробничої програми підприємств можна представити як сукупність двох взаємопов’язаних підпроцесів – стратегічного і оперативного планування. Планування на стратегічному рівні передбачає визначення видів продукції, які підприємство має намір реалізовувати на ринку, а на оперативному рівні – планування обсягів виробництва і реалізації продукції, строків виконання, конструювання моделей тощо. Таким чином, виробнича програма – це комплексний план виробництва і реалізації продукції, що передбачає оцінку зовнішнього та внутрішнього середовища, багатоваріантність стратегій розвитку підприємства і характеризує асортимент та обсяги виготовлення товарів на основі оптимального використання трудових, технічних, технологічних та ін. ресурсів, з метою отримання максимального соціально-економічного результату.

У другому розділі “Стратегічне планування виробничої програми в умовах невизначеності” досліджено вплив факторів зовнішнього середовища на процес стратегічного планування виробничої програми, виявлено особливості стратегічного планування виробничої програми в умовах невизначеності.

У розділі зовнішні фактори представлено з позиції прямого та непрямого впливу на виробничу діяльність швейних підприємств. Фактори прямого впливу: конкуренція на ринку одягу (особливо на цей процес впливає імпорт товарів “секонд-хенд”, що за останні 8 років збільшився в 1,7 разу; дешеві товари з Китаю, Франції, Італії, Туреччини та ін.); постачання швейних підприємств необхідною сировиною, яка в основному ввозиться з Росії та Білорусі; недостатньо розвинута інфраструктура швейної галузі, особливо торгівлі вітчизняною продукцією, що є необхідною умовою для просування товарів вітчизняних підприємств з пошиття одягу та ін.

Суттєвими факторами зовнішнього середовища непрямого впливу є незадовільний стан державного регулювання ринку одягу, недостатня платоспроможність населення, низький рівень інвестицій та ін. Все це стримує розвиток підприємств швейної галузі, як в Україні, так і Закарпатті зокрема.

На господарську діяльність швейних підприємств, в тому числі і Закарпатської області, як показує аналіз, впливають фактори внутрішнього середовища, що не можуть не враховуватися в процесі розробки стратегії їх розвитку. Визначальним фактором внутрішнього середовища є виробничі потужності. Так, виробничі потужності вітчизняних швейних підприємств дозволяють виробляти 200 млн. одиниць одягу на рік. Однак на сьогодні вони використовуються всього на 40-50%. При цьому слід відзначити, що технологія виробництва на цих підприємствах залишається відсталою і не відповідає світовим стандартам. Модернізація обладнання, застосування комп’ютерного устаткування для моделювання та розкрою ще не набули масового характеру, а переоснащення новими технологіями провідних фірм Японії, Франції, Німеччини за рахунок прямих інвестицій країн-замовників якщо і відбувається, то в основному для переробки давальницької сировини. 

У процесі стратегічного планування виробничої програми слід враховувати асортиментну політику, яка розробляється під впливом змін потреб покупців та модних тенденцій і передбачає постійне оновлення продукції та витрати на додаткові ресурси, зокрема на маркетингові дослідження. Аналіз впливу цієї групи факторів показав, що інноваційна діяльність з моделювання одягу, маркетингові дослідження потреб та смаків споживачів, насиченості внутрішнього ринку товарами в Закарпатській області майже не ведуться, оскільки підприємства працюють на давальницькій сировині за готовими викройками і замовленими обсягами, тому нема гострої необхідності вивчення ринку збуту продукції.

Нинішнє становище на ринку одягу в Україні характеризується високим ступенем невизначеності, оскільки, враховуючи наслідки світової економічної кризи, відбулося значне зниження інвестування в галузь, скорочення зовнішньоторговельного обороту України та ін. Невизначеність – це стан неповноти і неточності інформації, що ускладнює прогнозування розвитку майбутніх подій. Розрізняють чотири рівні невизначеності: мінімальна невизначеність, множина альтернатив, діапазон можливих змін, повна невизначеність. При мінімальній невизначеності підприємство володіє достатньою інформацією для прийняття рішення щодо планування майбутньої діяльності. При невизначеності другого рівня можна оцінити можливі альтернативи розвитку і вибрати оптимальну стратегію для кожного сценарію розвитку подій. На третьому рівні невизначеності можна прогнозувати діапазон змін певних характеристик зовнішнього середовища підприємства. При повній невизначеності підприємство не має можливості передбачити розвиток подій з необхідним рівнем точності.

Труднощі, які виникли в останні кризові роки, відчутно позначилися на роботі швейної галузі Закарпатської області. Так, за період 2005-2009 рр. частка галузі в структурі промисловості скоротилася з 5,8% у 2005 р. до 4,8% у 2009 р. Кількість збиткових підприємств зросла на 7,2%. Характерним для підприємств з пошиття одягу є збільшення за досліджуваний період частки виробництва продукції з давальницької сировини (більше 93%).  Така ситуація в галузі не може бути визнана позитивною, хоча і дає можливість забезпечувати певний рівень завантаженості виробничих потужностей підприємств, а отже, позитивно впливати на стан зайнятості закарпатців, вирішувати окремі питання технологічного оснащення підприємств та ін. Однак наслідком роботи за давальницькою схемою є втрата самостійності при плануванні виробничих програм, відсутність можливості ведення власної цінової і маркетингової політики та ін.

Аналіз фінансово-економічного стану підприємств з пошиття одягу Закарпаття, зокрема ЗАТ “Ужгородська швейна фабрика”, ВАТ “Мукачівська трикотажна фабрика “Мрія”,  ВАТ “Виноградівське виробничо-торговельне швейне об’єднання “Гроно”, за період 2005-2009 рр. свідчить про нестабільність їх діяльності (табл. 1). Основними показниками для оцінки ефективності виробничої програми, які містяться у фінансовій звітності підприємств, є, насамперед, показники валового та операційного прибутку, оскільки їх компоненти в значній мірі визначаються структурою асортименту та обсягами виробництва продукції. Допоміжну функцію відіграють виручка і рентабельність продажу.