УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ІНСТИТУЦІЙНИХ ІНВЕСТOРІВ НА ФOНДOВOМУ РИНКУ УКРАЇНИ

Краткое содержание

У першому розділі – «Теоретичні засади управління активами інституційних інвесторів на фондовому ринку» – на основі аналізу існуючих теоретичних підходів визначено основи процесу інституціалізації портфельного інвестування; з’ясовано економічний зміст управління активами інституційних інвесторів та підходи до оцінки їх ефективності; аргументовано значення регулю-вання діяльності з управління активами основних типів інституційних інвесторів.

Аналіз та узагальнення теоретичних аспектів інституціалізації портфельного інвестування дозволили зробити висновок, що її необхідно розглядати як поєднання двох процесів – поширення фінансових інститутів (установ), які поєднують інтереси індивідуумів на фондовому ринку та одночасне встановлення певних “правил” при формуванні й управлінні інвестиційним портфелем.

Оцінка розвитку сек’юритизованих фінансових інструментів та інституційних інвесторів, їх місця в ощадно-інвестиційних процесах дозволили визначити процес інституціалізації портфельного інвестування на фондовому ринку, як поступовий перехід від формування індивідуальних портфелів власників заощаджень до формування портфелів сукупних (спільних) на рівні інституційних інвесторів.

При цьому інституціалізація портфельного інвестування призвела до появи цілого ряду наслідків (рис. 1).

Систематизація наукових поглядів на сутність інституційних інвесторів виявила значні розбіжності в їх суб’єктній характеристиці.

У ході дослідження ключовими ознаками такої групи суб’єктів визначено:

1) функціонування у формі окремого фінансового інституту небанківського типу, враховуючи, що для інституційних інвесторів приорітетним є інвестування у фінансові та інші активи, а не кредитні операції, характерні для банківських установ;

2) інвестування, що здійснюється від свого імені, становить основний чи, навіть, винятковий вид діяльності;

3) інвестиційні ресурси формуються за рахунок заощаджень інших осіб;

4) перерозподіл результатів інвестування між особами, що інвестували свої (власні) заощадження.

Це стало підставою віднести до основних типів інституційних інвесторів, насамперед ІСІ, НПФ і страхові компанії (СК).