Структурна політика як інструмент подолання технологічного відставання економіки України

Краткое содержание

У першому розділі "Структурна політика у технологічних перетвореннях та критерії її ефективності" визначено поняття структурної політики, технологічного відставання, розглянуто основні підходи до обрахування технологічного відставання, обґрунтовано актуальність моніторингу показників технологічного відставання для розробки заходів структурної політики в Україні.

Структурну політику запропоновано розглядати як комплекс заходів єдиної загальнодержавної стратегії розвитку економіки та продуктивних сил, спрямованих на формування необхідних економічних пропорцій та стимулів для забезпечення збалансованого розвитку економіки, впровадження інновацій, зростання достатку населення. У зв’язку з цим, основним пріоритетом структурної політики варто обрати підвищення конкурентоспроможності держави та здійснення економічного зростання на основі інноваційних факторів.

Під технологічним відставанням запропоновано розуміти відставання у розвитку технологій, що призводить до різного рівня ефективності використання ресурсів. Розвиток технологій є ключовим фактором, який впливає на те, до якого стаціонарного стану прямує економіка. Як неокласичні теорії економічного зростання, так і ендогенні, пояснюють постійну бідність, що існує в країнах, які розвиваються, відмінностями в рівні розвитку технологій. Неокласична теорія розглядає технологію як універсально доступну та застосовну, і технологічні відмінності, як розриви в ефективності діяльності різних виробничих об’єктів. На противагу цьому, ендогенні теорії звертають увагу на розриви в ефективності комерціалізації інноваційних технологій, і на обмежені можливості країн, що розвиваються, поглинати нові знання, як на головні причини бідності. Таким чином, відмінності у тому, які технології використовують країни для перетворення ресурсів на готову продукцію, визначають перспективи зростання їх ВВП та реальних доходів населення.

Всі теорії та моделі, що описують технологічні відставання між країнами, можна віднести до двох великих груп. Перша – теорії конвергенції (зближення) – виходять з того, що економіки бідніших країн ростуть темпами, швидшими за темпи розвинених, тому відстань у розвитку між ними постійно скорочується. Це передбачає, що розподіл прибутку на одиницю капіталу має тенденцію до стабілізації в довгостроковому періоді. Друга – теорії дивергенції (віддалення) – виходять з того, що економіки багатших країн ростуть швидше, ніж економіки бідних країн, тому відстань у розвитку між ними збільшується.

У технологічному і економічному розвитку країн світу можна виділити певні закономірності: тісний взаємозв’язок між економікою певної країни і рівнем її технологічного розвитку; позитивний вплив рівня технологічного розвитку країни на рівень економічного зростання; можливість для країни, яка має низький рівень технологічного розвитку (наявне існування технологічного відставання), збільшити темп економічного розвитку завдяки імітації технологій та залученню нових знань; залежність потенціалу певної країни щодо подолання технологічного відставання від її можливості мобілізувати ресурси для зміни соціальної, інституційної та економічної структур.

Проведений аналіз сучасних концепцій технологічного відставання (Б.Верспаген, Г.Досі, П.Ромер, Л.Соете, Я.Фагерберг, К.Фрімен,) дозволив зробити висновок, що внутрішня здатність країни акумулювати знання є ключовим фактором відмінності в темпах економічного зростання. Згідно сучасних концепцій технологічного відставання, вдале освоєння нової технології є затратною діяльністю, що вимагає інвестицій в освіту, науково-технічний розвиток, технологічні зміни, виробничу інфраструктуру тощо. Без достатнього рівня таких інвестицій країна не зможе подолати технологічну відсталість і ризикує ще далі віддалитися від країн-лідерів, а не навпаки - наздоганяти їх. Крім того, наздоганяючий розвиток лише шляхом простої технічної імітації не є ефективним без власної інноваційної діяльності.

Зроблено висновок, що технологічне відставання може виступати індикатором "здоров’я економіки", оскільки воно відображує відносний рівень розвитку інноваційних технологій у країні. Скорочуючи технологічне відставання за допомогою заходів структурної економічної політики, країни-послідовники отримують ресурс для зменшення відставання від країн-лідерів.

Таким чином, однією з найважливіших функцій держави є створення сприятливих умов для інноваційної технологічної діяльності підприємницького сектора. Крім того, в умовах глобалізації завданням структурної політики стає не лише досягнення стану стабілізації економічного розвитку, а створення механізмів адаптації до постійних змін. Проте технологічні відмінності між країнами не так легко подолати. Для того, аби зробити крок уперед, потрібно спрямувати економічний розвиток туди, де економіка нашої країни опиниться завтра, а не туди де вона є сьогодні.

У другому розділі "Оцінка технологічного відставання та структурних факторів впливу на його динаміку" проведено обрахування технологічного відставання в показниках продуктивності для визначення готовності країни до сприйняття та продукування інновацій, запропоновано до використання та обчислено показник рейтингового індексу технологічного розриву (RTGI), визначено пріоритети структурних змін національного господарства.