КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА КВАЛІФІКАЦІЯ НЕНАЛЕЖНОГО ВИКОНАННЯ ОБОВ’ЯЗКІВ ЩОДО ОХОРОНИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовуються актуальність теми дисертаційного дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, характеризуються його методологія та емпірична база, розкриваються наукова новизна і практичне значення одержаних результатів та їх апробація, а також наводиться кількість публікацій.

Перший розділ «Генезис законодавства щодо охорони життя і здоров’я дітей від неналежного виконання обов’язків» складається з двох підрозділів, які присвячено аналізу та загальній характеристиці законодавства з питаннь неналежного виконання обов’язків щодо охорони життя і здоров’я дітей.

У підрозділі 1.1. «Історія розвитку вітчизняного та іноземного законодавства з питання відповідальності за неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя і здоров’я дітей» здійснено аналіз законодавства та встановлено, що норма кримінального закону, якою безпосередньо охороняється життя і здоров’я неповнолітніх від необережного завдання шкоди та яка формулює відповідальність за невиконання або неналежне виконання професійних обов’язків щодо охорони життя і здоров’я неповнолітніх, вбачалась ще в Укладенні про покарання кримінальні і виправні 1845 р. За змістом зазначена норма нагадує ст. 137 КК України. У 20-х рр. XX ст. було впроваджено ряд правових та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення охорони дітей. Однак, разом із тим, негативні соціально-економічні та політичні процеси, що відбувалися в державі, стали новими чинниками, що погіршували рівень життя народу та ускладнювали впровадження державно-правових заходів з охорони дитинства. Кримінальний кодекс УРСР 1960 р., як і попередні кримінальні кодекси, не визнавав сімейних відносин і відносин щодо забезпечення нормального розвитку неповнолітніх окремим, самостійним об’єктом кримінально-правової охорони, а тому і не містив самостійної глави, норми якої передбачали б відповідальність за ці злочини. Але при цьому звертає на себе увагу той факт, що, порівняно з попередніми кримінальними кодексами, КК 1960 р. значно розширив межі кримінально-правового захисту сім’ї та неповнолітніх, що було позитивним моментом. Із прийняттям Кримінального кодексу України 2001 р. система нормативної охорони життя і здоров’я дітей набула відносної цілісності (Кримінальний кодекс 2001 року містить понад 40 складів злочинів, які можуть вчинятися щодо неповнолітніх, тоді як попередній Кодекс налічував не більше 15), все ж таки залишається достатньо питань, які потребують відповідних змін та врегулювання.

У підрозділі 1.2. «Соціальна обумовленність криміналізації неналежного виконання обов’язків щодо охорони життя і здоров’я дітей» обгрунтовано, що криміналізацію діянь, передбачених ст. 137
КК України, обумовлює суспільна небезпечність злочинів проти неповнолітніх, яка насамперед полягає у тому, що злочинні дії спрямовано щодо дитини, яка в силу свого віку не може протидіяти злочинцю. Крім того, неповнолітні – завжди найменш захищені у суспільстві, особливо в країнах, де мають місце кризові процеси. Сьогоднішня ситуація в Україні характеризується соціально-економічною і політичною нестабільністю, зниженням моральних засад, зростанням злочинності і насильства, що особливо загострило проблеми дітей і підлітків. Не зменшуються випадки сирітства, викрадення дітей, продаж їх за кордон, народження дітей неповноцінними. Зростає кількість дітей, що вживають алкоголь та наркотики. Не вдається зупинити зростання правопорушень і злочинів щодо неповнолітніх. Практика свідчить, що існуюча державна система охорони прав дітей у теперешній час не справляється зі своїми обов’язками. Отже, всі перелічені проблеми та урахування демографічних показників, насамперед – невеликої кількості дітей в Україні, обґрунтовують суспільну цінність та важливість тих суспільних відносин, на які спрямовано посягання за ст. 137 КК України, а саме – життя та здоров’я дітей,
чим пояснюється введення до Кримінального кодексу України нової
норми (ст. 137).

Другий розділ «Об’єктивні ознаки неналежного виконання обов’язків щодо охорони життя і здоров’я дітей» складається з двох підрозділів, в яких охарактеризовано об’єктивні ознаки злочину, передбаченого ст. 137 КК.

У підрозділі 2.1. «Об’єкт неналежного виконання обов’язків щодо охорони життя і здоров’я дітей» узагальнено та проаналізовано різні позиції науковців щодо розуміння родового, видового та безпосереднього об’єктів злочину, передбаченого ст. 137 КК, оскільки правильне встановлення об’єкта злочину є важливим теоретичним та практичним питанням з огляду на те, що від чіткого визначення об’єкта залежить точне встановлення ознак складу злочину, з’ясування характеру злочину, ступеня його небезпечності для суспільства, правильної кваліфікації та відмежування від інших правопорушень і протиправних дій, оскільки його особливість та властиві йому якості дозволяють якомога повніше розкрити соціально-правовий зміст того чи іншого діяння і його юридичні ознаки. Крім того, обгрунтовано позицію щодо необхідності у назві розділу ІІ Особливої частини Кримінального кодексу використовувати поняття «людина» замість «особа», оскільки за змістом воно поглинає останнє. Мотивовано необхідність установити в Особливій частині Кримінального кодексу момент початку життя людини як момент появи можливості безпосередньо впливати на тіло дитини, яка народжується (шляхом введення примітки до ст. 115 КК). Шляхом внесення доповнення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2
«Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» запропоновано уточнити конкретний момент початку кримінально-правової охорони життя і здоров’я дитини від неналежного виконання обовязків щодо охорони життя і здоров’я – з моменту народження живої дитини, після повного відділення її від тіла матері. Кінцевий момент кримінально-правової охорони життя дитини співпадає з кінцевим моментом життя особи, тобто з моменту, коли встановлено смерть її мозку (відмирання клітин центральної нервової системи).

Обґрунтовується пропозиція внесення відповідних змін до ст. 137 КК України щодо визначення завдання шкоди не лише здоров’ю, фізичному і психічному розвитку дитини, але і щодо завдання шкоди, яка спричиняє відхилення у нормальному духовному, психосексуальному, психічному, моральному і етичному розвитку дитини.

У диспозиції розглядуваної статті термін «неповнолітній» пропонується замінити на поняття «дитина», що відповідатиме меті кримінально-правової охорони всіх осіб від народження і до досягнення 18 років.

У підрозділі 2.2. «Об’єктивна сторона неналежного виконання обов’язків щодо охорони життя і здоров’я дітей» з метою заповнення прогалини щодо змісту суспільно небезпечного діяння, передбаченого
ст. 137 КК, пропонується разом із термінами «невиконання чи неналежне виконання» використовувати і термін «порушення», що повністю охоплювало би випадки суспільно небезпечної поведінки відповідальних за життя і здоров’я дітей осіб. Необхідно внести зміни до ст. 137 КК, замінивши поняття «обов’язки» на поняття «функції». Пропонується уточнити редакцію ст. 137 КК, доповнивши визначення функцій щодо охорони життя і здоров’я неповнолітніх вказівкою на «трудові та інші договірні функції». Істотною шкодою здоров’ю у ч. 1 ст. 137 КК є наслідки у вигляді середньої тяжкості і легких тілесних ушкоджень, які викликають короткочасний розлад здоров’я чи незначну стійку втрату працездатності, а також відхилення у нормальному моральному, фізичному, психосексуальному, етичному, психічному розвитку дитини. Пропонується вважати під тяжкими наслідками у складі злочину, передбаченого ч. 2 ст. 137 КК, середньої тяжкості тілесні ушкодження, спричинені більше, ніж двом дітям, легкі тілесні ушкодження, які викличуть короткочасний розлад здоров’я чи незначну стійку втрату працездатності, більш, ніж десяти дітям, тяжкі тілесні ушкодження або завдання безповоротної шкоди фізичному і психічному розвитку дитини, зараження невиліковними хворобами, самогубство.

Невиконання чи неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей, які спричинили відхилення в нормальному моральному, психічному, фізичному, психосексуальному, етичному розвитку дитини, також мають кваліфікуватися за ч. 1 ст. 137 КК України. Вказані відхилення можна встановити лише шляхом проведення медико-психолого-педагогічної експертизи. При цьому у разі безповоротності нанесеної шкоди розвитку дитини, діяння, що його потягло, має кваліфікуватися за ч. 2 ст. 137 КК України. Встановлено, що особливістю причинного зв’язку у злочині, передбаченому ст. 137 КК, є множинність спричиняючих факторів, їх самостійність із точки зору наслідків. Тут порушення правил-застережень є лише одним із факторів, що викликає злочинний результат. Порушення встановлених правил знаходиться у причинному зв’язку із шкодою, якщо воно: передувало виникненню результату, є безпосередньою умовою його настання, викликало реальну можливість настання саме цього результату чи перетворило на дійсність уже існуючу можливість його настання.

Третій розділ «Суб’єктивні ознаки неналежного виконання обов’язків щодо охорони життя і здоров’я дітей» містить два підрозділи, в яких розглянуто суб’єктивні ознаки діяння, передбаченого ст. 137 КК.

У підрозділі 3.1. «Суб’єкт неналежного виконання обов’язків щодо охорони життя і здоров’я дітей» проаналізовано, що використання законодавцем спеціальних ознак суб’єкта злочину дає можливість, з одного боку, диференціювати кримінальну відповідальність, а з іншого – чітко й однозначно визначати коло потенційних суб’єктів конкретного злочину з метою недопущення притягнення до відповідальності осіб, які такими спеціальними ознаками не володіють. Так, до кола суб’єктів злочину, передбаченого ст. 137 КК, запропоновано відносити службових осіб і працівників відповідних підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, на яких безпосередньо покладено функції щодо охорони життя та здоров’я дітей, або осіб, на яких покладено аналогічні функції трудовим або іншим договором. На практиці найчастіше (майже у 80% випадків) суб’єктами злочину, передбаченого ст. 137 КК Укаїни, є особи, які виконують саме професійні функції, а саме: няні, вихователі, вчителі, тренери, керівники туристичних груп. Запропоновано таку класифікацію суб’єктів злочину, передбаченого ст. 137 КК: службові особи, на яких безпосередньо покладено функції щодо охорони життя та здоров’я дітей, особи, на яких покладено аналогічні функції цивільно-правовим, трудовим або іншим договором (угодою), та особи, які виконують професійні функції щодо охорони життя та здоров’я дітей.

У підрозділі 3.2. «Суб’єктивна сторона неналежного виконання обов’язків щодо охорони життя і здоров’я дітей» встановлено, що суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 137 КК, може виражатися в необережній формі вини, а саме – у виді злочинної недбалості або злочинної самовпевненості або у формі змішаної (складної) вини.
У разі наявності змішаної вини, психічне ставлення особи до діяння – невиконання або неналежного виконання професійних чи службових обов’язків щодо охорони життя і здоров’я неповнолітніх може виражатися у виді прямого умислу, а ставлення суб’єкта до суспільно небезпечних наслідків неналежного виконання обов’язків щодо охорони життя і здоров’я дітей характеризується тільки необережною формою вини. У злочині, передбаченому ст. 137 КК, є така факультативна ознака суб’єктивної сторони як мотив, проте його особливістю є те, що він є багатоаспектним, опосередкованим легковажним розрахунком, особистісним змістом вчиненого та характером прояву волі. Так, типовою мотивацією діяння, передбаченого ст. 137 КК, є кар’єризм та ризиково-небезпечний азарт, інтелектуальні, емоційні та фізичні лінощі, небажання обтяжувати себе аналізом ситуації та її можливих наслідків, розрахунок на «авось», прийняття на себе обов’язків, які не відповідають психофізичному стану особи (стрес, втома, вплив хвороби).