| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами і темами, визначаються мета та задачі, об’єкт і предмет дослідження. Розкриваються методологічні основи, наукова новизна одержаних результатів, їх практичне значення та апробація.
Розділ 1 «Свобода господарської діяльності як об’єкт кримінально-правової охорони: характеристика основних понять, історичний та зарубіжний досвід» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. «Історичні передумови та сучасний стан кримінально-правової охорони свободи законної господарської діяльності в Україні» здійснено ретроспективний аналіз кримінального законодавства України щодо захисту свободи законної господарської діяльності від протиправних посягань. У результаті дослідження зроблено висновок про те, що становлення вказаних вище норм є історично обумовленим фактом. Починаючи з ХVII ст. і до початку радянської доби, на українських землях діяли законодавчі акти, які містили спеціальні норми щодо захисту прав суб’єктів підприємницької (комерційної, торговельної) діяльності, зокрема Соборне Уложення 1649 р., Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р., Кримінальне Уложення 1903 р.
Початком наступного періоду криміналізації посягань на свободу законної господарської діяльності стало прийняття Закону від 20.11.1996 р. «Про внесення змін до КК та КПК України», відповідно до якого КК 1960 р. доповнено ст.1558 «Протидія законній підприємницькій діяльності». Внесення до КК вказаної статті свідчило про визнання на законодавчому рівні факту наявності у структурі економічної злочинності, поряд із злочинами, що вчиняються суб’єктами господарської діяльності і підривають її «з середини», також кримінально-караних посягань, які полягають у «зовнішньому» негативному впливі на процес господарювання, що є не менш небезпечним та загрозливим для нормальної життєдіяльності економічної системи країни.
У підрозділі 1.2. «Поняття, види та принципи господарської діяльності в Україні» на підставі аналізу законодавства у сфері господарської діяльності та відповідної юридичної літератури з’ясовується питання про зміст і значення терміна «господарська діяльність», який вживається у назві і диспозиції ст. 206 КК, а також здійснюється його відмежування від суміжних категорій.
Дисертант звертає увагу на те, що у чинному господарському законодавстві України потрібно більш конкретно та всебічно врегулювати питання співвідношення окремих видів господарської діяльності. Зокрема, слід доповнити ГК вичерпним переліком видів діяльності, у яких забороняється підприємництво та видів господарської діяльності, котру можуть здійснювати лише суб’єкти некомерційного господарювання, а також переліком осіб, які не мають права займатись господарською діяльністю взагалі або окремими її видами. Підкреслюється, що неврегульованість даного питання на законодавчому рівні негативно впливає на правозастосовчу діяльність у державі, оскільки утруднює застосування не тільки господарських та цивільно-правових законів, а й кримінально-правових норм при кваліфікації господарських злочинів, зважаючи на те, що більшість статей розділу VII Особливої частини КК містять описово-бланкетні диспозиції.
Підрозділ 1.3. «Зарубіжний досвід щодо кримінально-правової охорони свободи господарської діяльності» присвячений дослідженню правових механізмів захисту суспільних відносин, що забезпечують охорону свободи господарської діяльності в окремих зарубіжних державах, котрі репрезентують романо-германський та англо-американський типи правових систем.
Вивчення іноземного досвіду дозволило зробити висновки, що КК більшості країн Співдружності Незалежних Держав (СНД), а також Грузії, Латвійської Республіки, Республіки Болгарія, Польської Республіки, Федеративної Республіки Німеччина (ФРН), Італійської Республіки, Республіки Сан-Марино, Турецької Республіки, Французької Республіки, Королівства Іспанія та США передбачають кримінальну відповідальність за посягання на свободу законної господарської діяльності. Однак в різних державах вирішення цієї проблеми має свою специфіку, що пояснюється особливостями правових систем окремих країн, рівнем економічного розвитку, станом і структурою злочинності, менталітетом націй та іншими чинниками.
Так, кримінальну відповідальність за посягання на свободу законної господарської діяльності у КК зарубіжних держав передбачено в межах протиправних посягань на різні суспільні відносини, зокрема: 1) сферу економічної (підприємницької, господарської, комерційної) діяльності (держави-учасниці СНД), Грузія, Латвійська Республіка, Республіка Сан-Марино, ФРН, Італійська Республіка, Іспанія (частина норм), Турецька Республіка); 2) власність (Польська Республіка, США); 3) особу (Франція); 4) сферу службової діяльності (Республіка Болгарія, Королівство Іспанія, Французька Республіка). Разом з тим, КК низки зарубіжних держав, які репрезентують романо-германську (Австрійська Республіка, Бельгія, Велике Герцогство Люксембург, Естонська Республіка, Королівство Нідерландів, Литовська Республіка, Швейцарська Конфедерація) і англо-американську (Австралія, Великобританія, Канада) правові системи, відсутні спеціальні норми із захисту свободи законної господарської діяльності. Боротьба з такими посяганнями провадиться спеціально уповноваженими органами за допомогою адміністративно-правових та цивільно-правових засобів.
На підставі вивчення зарубіжного досвіду кримінальної відповідальності за посягання на свободу законної господарської діяльності визначено можливості його використання у вітчизняному кримінальному законодавстві.
Розділ 2 «Юридичний аналіз складу злочину, передбаченого ст. 206 КК України» складається з чотирьох підрозділів та присвячений детальній характеристиці об’єктивних і суб’єктивних ознак протидії законній господарській діяльності.
Підрозділ 2.1. «Визначення та характеристика ознак об’єкта складу злочину, передбаченого ст. 206 КК України» присвячений аналізу структурних елементів та змісту об’єкта протидії законній господарській діяльності.
Дисертантом формулюється власне визначення безпосереднього об’єкта злочину, передбаченого ст. 206 КК, яким є суспільні відносини у сфері захисту свободи законної господарської діяльності. При цьому дана категорія утворюється через сукупність наступних елементів: а) свобода вибору суб’єктом господарювання виду господарської діяльності, організаційно-правової форми та способів її здійснення; б) свобода у виборі партнерів для діяльності та найму працівників; в) свобода укладення договорів; г) захист від недобросовісної конкуренції і монополізму; ґ) захист від втручання службовців державних органів, а також будь-яких інших осіб у економічну чи адміністративну діяльність суб’єкта господарювання.
Обґрунтовано, що обов’язковою ознакою об’єкта досліджуваного злочину є потерпілий, в якості якого можуть виступати: 1) фізичні особи, які здійснюють законну господарську діяльність, і яким внаслідок злочинного діяння завдано моральну, фізичну або майнову шкоду чи створено загрозу її заподіяння; 2) службові особи суб’єкта господарювання, котрі здатні самостійно приймати рішення або суттєво впливати на прийняття рішень про припинення чи обмеження господарської діяльності останнього; 3) близькі особи зазначених вище категорій осіб; 4) юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також інші юридичні особи, що здійснюють господарську діяльність, і яким внаслідок злочинного діяння завдано моральну чи майнову шкоду, або створено загрозу її заподіяння; 5) треті особи, яким заподіяно шкоду від даного злочину. Така позиція автора підтримується більшістю респондентів (85,2 %).
Визначено також, що при вчиненні протидії законній господарській діяльності, об’єктивна сторона якої полягає у висуненні протиправної вимоги передати корпоративні права, наявний предмет злочину, в якості якого виступає майно, що належить потерпілим особам, або офіційні документи, які засвідчують право на таке майно.
У підрозділі 2.2. «Поняття об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 206 КК України» з’ясовується, що об’єктивна сторона основного складу злочину протидії законній господарській діяльності характеризується наявністю двох обов’язкових ознак – суспільно небезпечного діяння та способу вчинення злочину.
За результатами детального дослідження диспозиції ст. 206 КК робиться висновок про те, що її законодавче формулювання не відповідає загальноприйнятим правилам юридичної техніки, оскільки одна частина кримінально-правової норми, а саме: вимога укласти угоду чи не виконувати вже укладену угоду розкриває зміст іншої – вимога обмежити господарську діяльність. Наведена конструкція є громіздкою, «обтяжує» зміст кримінально-правової норми, чим завдає труднощів при тлумаченні ст. 206 КК та її застосуванні на практиці (з цим погоджуються також 87,1 % опитаних респондентів). Крім того, конкретизація законодавцем видів угод, примушування до виконання чи невиконання котрих може утворювати об’єктивну сторону протидії законній господарській діяльності, тобто лише угод, виконання (невиконання) яких може заподіяти матеріальну шкоду або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, не відповідає закріпленому у законі принципу свободи господарської діяльності та свободи договору, оскільки, сам факт вимоги укладання угоди вже порушує (обмежує) законні права й інтереси суб’єктів господарювання, незалежно від того, які умови цією угодою передбачені. За результатами дослідження запропоновано виключити з диспозиції ст. 206 КК положення: «… укласти угоду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю…».
Дослідження матеріалів судової та слідчої практики дозволило зробити висновок про невиправданість законодавчого обмеження способів вчинення протидії законній господарській діяльності лише двома видами погроз. У зв’язку з чим пропонується розширити можливості застосування ст. 206 КК на практиці шляхом доповнення її положенням про те, що протидія законній господарській діяльності може вчинятись не тільки з погрозою насильства над потерпілими та знищенням чи пошкодженням їх майна, а й шляхом погрози обмеження прав, свобод або законних інтересів та розголошення відомостей, які потерпілий чи близькі йому особи бажають зберегти у таємниці (74,1 % опитаних респондентів погоджуються із позицією автора).
У підрозділі 2.3. «Визначення суб’єкта складу злочину, передбаченого ст. 206 КК України» аналізуються кримінально-правові та кримінологічні ознаки суб’єкта протидії законній господарській діяльності.
Зроблено висновок, що суб’єкт основного складу злочину, передбаченого ст. 206 КК, є загальним. Особливо кваліфікований вид даного злочину передбачає наявність спеціального суб’єкта, яким є службова особа, що вчиняє протидію законній господарській діяльності, використовуючи своє службове становище.
Проведення кримінологічної характеристики особистості злочинця, який вчиняє протидію законній господарській діяльності, дозволило автору виділити три групи таких осіб: 1) особи – суб’єкти господарювання (приватні підприємці, власники або службові особи підприємств, установ, організацій); 2) особи, які вчиняють протидію законній господарській діяльності на замовлення; 3) службові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Підрозділ 2.4. «Встановлення суб’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 206 КК України» присвячено характеристиці ознак суб’єктивної сторони протидії законній господарській діяльності.
З’ясовано, що даний злочин може бути вчинено лише з прямим умислом, за винятком особливо кваліфікованого його складу, передбаченого ч. 3 ст. 206 КК, у якому умисел щодо наслідків може бути як прямим, так і непрямим.
Дисертантом розглянуто інтелектуальну та вольову ознаки вини при протидії законній господарській діяльності і встановлено, що перша містить усвідомлення особою об’єкта злочину (предмета, потерпілого), ознак об’єктивної сторони, а також антисоціального характеру своїх дій, а друга – характеризується бажанням вчинення суспільно небезпечного діяння.
Обґрунтовано положення про те, що обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 206 КК, є мета його вчинення, яка полягає у прагненні примусити особу припинити чи обмежити господарську діяльність. Автор аргументує необхідність кваліфікувати дії винної особи, яка, вчиняючи протидію законній господарській діяльності (поряд із названою вище) реалізує й іншу мету, за сукупністю злочинів.
Розділ 3 «Кваліфікуючі ознаки протидії законній господарській діяльності та відмежування її від суміжних злочинів» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3.1. «Кваліфікуючі ознаки протидії законній господарській діяльності» дисертантом розкрито зміст десяти кваліфікуючих ознак злочину, передбаченого ст. 206 КК.
З’ясовано, що такі кваліфіковані види протидії законній господарській діяльності, як: вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, організованою групою, а також із заподіянням великої шкоди чи спричиненням інших тяжких наслідків, є загальними, оскільки їх використано при конструюванні більшості статей розділу VII Особливої частини КК. Інші обтяжуючі обставини, передбачені частинами 2–3 ст. 206 КК, є спеціальними, оскільки вони не характерні для злочинів у сфері господарської діяльності, а частіше застосовуються у статтях інших розділів КК, зокрема щодо злочинів проти власності.
Особлива увага приділяється питанням кримінально-правової кваліфікації злочину, передбаченого ст. 206 КК, що вчиняється службовою особою з використанням свого службового становища. Автором обґрунтовано позицію про підвищену суспільну небезпеку протидії законній господарській діяльності, вчиненої представником державної влади та місцевого самоврядування, порівняно зі скоєнням цього злочину службовою особою комерційної організації. У результаті проведеного дослідження пропонується під час кваліфікації діянь за ч. 3 ст. 206 КК України, використовувати визначення службової особи, яке міститься у примітці до ст. 364 КК України.
Що ж стосується вчинення протидії законній господарській діяльності службовою особою комерційної організації, то вважається за доцільне кваліфікувати дії останньої за правилом загального суб’єкта злочину (з цим також згодні 92,9 % опитаних респондентів).
Автором обґрунтовано позицію про необхідність під час кримінально-правової кваліфікації протидії законній господарській діяльності за ознакою заподіяння великої шкоди враховувати як прямі, так і непрямі збитки. Беручи до уваги викладене, запропоновано сформулювати примітку до ст. 206 КК наступним чином: «Матеріальна шкода у вигляді прямих або непрямих збитків вважається великою, якщо вона у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян» (дана позиція підтримана 85,0 % опитаних співробітників ОВС).
У підрозділі 3.2. «Відмежування протидії законній господарській діяльності від суміжних злочинів» встановлено, що злочин, передбачений ст. 206 КК, містить суміжні ознаки та потребує відмежування від таких суспільно небезпечних діянь, як: вимагання (ст. 189 КК); примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань (ст. 355 КК); зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК); перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК).
Дисертантом проведено порівняння, в результаті якого визначено основні ознаки, за допомогою котрих практичним працівникам слід відмежовувати протидію законній господарській діяльності від зазначених вище суміжних злочинів.
У результаті порівняльного аналізу протидії законній господарській діяльності, вчиненої службовою особою (ч. 3 ст. 206 КК), і злочинів у сфері службової діяльності (статті 364–365 КК) дисертант дійшов висновку про наявність конкуренції спеціальної і загальних норм.
|
