КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА БЕЗГОСПОДАРСЬКЕ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ

Краткое содержание

1)      ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, розкрито стан її наукової розробленості та зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, сформульовано положення, що складають наукову новизну роботи, вказано на практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо їх апробації.

Розділ 1 «Кримінально-правове забезпечення охорони земель від безгосподарського використання» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Земля як екологічна, соціальна та економічна категорія» автором досліджується поняття «земля», її соціальна цінність та значущість. Земля характеризується великою кількістю корисних властивостей, виконує чимало незамінних функцій у сучасному суспільстві, тому категорія землі має широке трактування. У взаємозв’язку з людиною земля виступає в комплексі екологічних, соціальних, економічних факторів, що між собою є взаємозалежними та взаємопов’язаними.

Як екологічна категорія, земля визнається самостійним природним об’єктом, що входить до структури єдиної цілісної екологічної системи (біосфери) та є невід’ємним його елементом. Земля характеризується ґрунтоутворюючими факторами та природною родючістю, що відіграє важливу соціальну та економічну роль у житті суспільства. Як соціальна категорія, земля визначає спосіб життя людей, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, членів їх сімей, що проживають у сільській місцевості, тобто є загальною умовою людської праці. Як економічна категорія, земля виступає в якості об’єкта господарювання та об’єкта власності. Як об’єкт господарювання, землі сільськогосподарського призначення використовується в процесі господарського виробництва. Унікальною ознакою землі як економічної категорії є її нерухомість, що обумовлюється можливістю її участі в цивільному товарообігу, тому від якісного стану землі залежать ціна та прибутки власника чи землекористувача земельної ділянки.

Підрозділ 1.2. «Підстави та умови криміналізації безгосподарського використання земель» присвячений питанню обґрунтованості та соціальній обумовленості встановлення в чинному КК України кримінальної відповідальності за безгосподарське використання земель (криміналізація діяння).

Екологічна ситуація в Україні визнана кризовою, а одним із чинників такого її стану є погіршення якісного стану землі внаслідок негативної антропогенної діяльності людини, що викликає об’єктивну необхідність кримінально-правової охорони земель від безгосподарського використання. У зв’язку з цим, дисертант доходить висновку, що необхідність криміналізації безгосподарського використання земель була зумовлена наявністю таких спеціальних підстав: 1) високий ступінь суспільної небезпечності зазначеного діяння; 2) поширення негативного антропогенного навантаження на землі; 3) неможливість успішної протидії безгосподарському використанню земель менш репресивними способами; 4) необхідність кримінально-правової гарантії охорони конституційних прав та свобод щодо землі; 5) необхідність протидії глобальній деградації та опустелюванню земель.

Крім наявності підстав для криміналізації суспільно небезпечних посягань на землю, важливого значення, на думку автора, набувають умови криміналізації, до складу яких входять юридично-кримінологічні, соціально-економічні та соціально-психологічні. Вони докладно досліджуються в роботі.

Розділ 2 «Кримінально-правова характеристика об’єктивних ознак безгосподарського використання земель» складається з двох підрозділів. В цьому розділі досліджуються об’єктивні ознаки злочину, передбаченого ст. 254 КК України, до складу яких входять об’єкт злочину, його предмет і об’єктивна сторона злочину.

У підрозділі 2.1. «Об’єкт та предмет безгосподарського використання земель» розглянуто родовий, безпосередній основний та додаткові об’єкти безгосподарського використання земель, а також питання, що стосуються специфічних ознак предмета цього злочину. Автором проведено аналіз проблеми визначення об’єкту злочину в теорії кримінального права, охарактеризовано напрямки розвитку науково-теоретичних поглядів різних періодів з цього приводу, систематизовано точки зору багатьох як вітчизняних, так і іноземних дослідників зазначеної проблеми. Дисертант дотримується точки зору, згідно з якою об’єктом злочину необхідно вважати правове благо та певні соціальні цінності.

Автор доводить, що даний злочин відноситься до екологічних, а отже, правильно розташований в Розділі VIII Особливої частини КК України «Злочини проти довкілля». Це пояснюється тим, що при безгосподарському використанні земель порушується, перш за все, нормальний природний якісний стан ґрунтового покриву земель як невід’ємного елементу довкілля (землі стають непридатними для їх використання за цільовим призначенням), а вже потім порушується сфера повноцінної господарської діяльності та права власності на землю.

Дисертант запропонував вважати родовим об’єктом безгосподарського використання земель (як і переважної більшості екологічних злочинів) екологічно безпечний стан навколишнього природного середовища як певної сукупності екосистем і природних об’єктів (у тому числі землі, що є невід’ємним його елементом), який відповідає встановленим у законодавстві критеріям, стандартам, лімітам і нормативам, що стосуються його чистоти, ресурсомісткості, екологічної стійкості, санітарних вимог, видового різноманіття, що забезпечує йому і людині нормальні умови життєдіяльності. Через те, що землям притаманне різноманіття властивостей та функцій: екологічні, соціально-економічні та інші, то, на думку дисертанта, безпосередній об’єкт злочину може бути основним і додатковим. Основним безпосереднім об’єктом безгосподарського використання земель автор визнає нормальний природний якісний стан ґрунтового покриву земель як невід’ємного елементу довкілля. Додатковими безпосередніми об’єктами автор пропонує вважати: по-перше, сферу повноцінного та раціонального господарського використання корисних властивостей землі, по-друге, право власності на землю.

У роботі визначено, що безгосподарське використання земель — це предметний злочин. Зокрема, предметом злочинного безгосподарського використання земель слід вважати ґрунтовий прокрив земель сільськогосподарського призначення. Це обумовлюється тим, що в результаті злочинної антропогенної діяльності страждає саме поверхневий родючий шар ґрунту, який, завдяки своїм корисним властивостям, є найбільш важливою складовою земель сільськогосподарського призначення.

У підрозділі 2.2. «Об’єктивна сторона безгосподарського використання земель» дисертантом досліджено особливості визначення обов’язкових ознак об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 254 КК України.

Об’єктивна сторона безгосподарського використання земель — це процес суспільно небезпечного і протиправного посягання на довкілля, екологічну безпеку шляхом погіршення якісного стану ґрунтового покриву земель (характеризується суспільно небезпечним діянням у вигляді безгосподарського використання земель, наслідками, що закріплені в диспозиції ст. 254 КК України, та необхідним причинним зв’язком між вказаними діянням та наслідками).

Дисертант під час аналізу суспільно небезпечного діяння у вигляді безгосподарського використання земель розкриває зміст поняття «господарське використання земель» як діяльності, спрямованої на належне, сумлінне використання відповідним суб’єктом ґрунтового покриву земель у відповідності до встановлених законодавством вимог та нормативів. Виходячи з цього визначення, безгосподарське використання земель полягає в тому, що винна особа недобросовісно здійснює господарську діяльність — не виконує або неналежним чином виконує покладений на неї правовий обов’язок дбати про свої землі та захищати їх від шкідливого та небезпечного антропогенного та природного впливу. Правовим обов’язком усіх землевласників та землекористувачів є забезпечення екологічної безпеки в процесі їхньої господарської діяльності, що передбачено законодавством про охорону та раціональне використання земель (ст.ст. 91, 96 ЗК України, ст. 35 Закону України «Про охорону земель»). Свідоме невиконання цих обов’язків землекористувачами шляхом дії або бездіяльності, що призвело до наслідків, зазначених у диспозиції ст. 254 КК України, вважається суспільно небезпечним та протиправним діянням.

У зв’язку з тим, що даний злочин має матеріальний склад (самою диспозицією статті передбачені можливі суспільно небезпечні наслідки діяння), він буде вважатися закінченим лише з моменту встановлення факту тривалого зниження або втрати родючості, виведення земель із сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту. В дисертаційному дослідженні автор надає власне визначення кожному з перелічених видів суспільно небезпечних наслідків цього діяння.

Для виявлення та з’ясування необхідного причинного зв’язку між діянням та наслідками у справах по безгосподарському використанню земель як об’єктивної передумови настання кримінальної відповідальності необхідне встановлення факту порушення правових обов’язків землевласників та землекористувачів, що потягнуло за собою настання шкідливих наслідків. Вважається за необхідне також проведення екологічної експертизи, що має базуватись на достовірній діагностиці стану ґрунтів.

Розділ 3 «Кримінально-правова характеристика суб’єктивних ознак безгосподарського використання земель» містить два підрозділи, в котрих розглядаються суб’єкт та суб’єктивна сторона зазначеного складу злочину.

Підрозділ 3.1. «Суб’єкт безгосподарського використання земель» присвячений визначенню поняття суб’єкта цього злочину. Особливості об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 254 КК України, обумовлюють необхідність стверджувати, що, окрім основних ознак, суб’єкт безгосподарського використання земель характеризується додатковими, які визначають суб’єкта даного злочину як спеціального, адже його посада або діяльність безпосередньо пов’язані з використанням земель сільськогосподарського призначення. Законодавство України покладає на осіб, які мають у володінні чи розпорядженні землі, обов’язки з приводу їх охорони, раціонального використання та відтворення, яких дана особа має дотримуватися в процесі господарського використання земель (ст.ст. 91, 96 ЗК України). Такі обов’язки можуть витікати й зі службових обов’язків або професійних функцій, з трудового чи іншого цивільно-правового договору. Виходячи з цього, автор визначив, що суб’єктом безгосподарського використання земель є особа, яка недобросовісно здійснює господарську діяльність — не виконує або неналежним чином виконує покладений на неї вищевказаний правовий обов’язок, що призводить до настання наслідків, передбачених ст. 254 КК України.

Дисертант наголошує на тому, що підвищену суспільну небезпеку несуть у собі злочини проти довкілля, які вчиняються службовими особами, адже саме на цих осіб покладені особлива відповідальність з приводу збереження земель та повноваження у прийнятті важливих рішень при виконанні певних земельних робіт. Вбачається, що наслідки, які спричиняються безгосподарським використанням земель, часто настають через зловживання та недбале ставлення до них саме службових осіб.

Обґрунтовується ідея запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб за вчинення безгосподарське використання земель, адже це могло б слугувати підґрунтям для ефективної боротьби з протиправною діяльністю юридичних осіб, діяльність яких призводить до наслідків, зазначених у ст. 254 КК України. Втім, на даний момент це питання залишається дискусійним та потребує відповідної наукової розробки.

У підрозділі 3.2. «Суб’єктивна сторона безгосподарського використання земель» аналізуються обов’язкові та факультативні ознаки цього елементу складу злочинного безгосподарського використання земель.

Автор дійшов висновку про те, що суб’єктивна сторона безгосподарського використання земель визначається складністю об’єктивної сторони цього злочину і зазвичай характеризується «змішаною» формою вини, тобто різним психічним ставленням суб’єкта до діяння та його наслідків. Це означає, що при безгосподарському використанні земель може мати місце умисне порушення правових обов’язків по охороні та раціональному використанні земель (вчинення земельного правопорушення) і необережне ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків, вказаних у диспозиції ст. 254 КК України, причинно-пов’язаних з діянням, що робить все вчинене злочином. В цілому такі випадки будуть кваліфікуватися як вчинені з необережності. У багатьох випадках з безгосподарським використанням земель поєднується злочинна неосвіченість: проведення на земельних ділянках господарської діяльності способами, які в результаті необізнаності землекористувачів завдають шкідливого впливу землям, родючості ґрунтового покриву.

Можуть також мати місце й випадки вчинення безгосподарського використання земель з непрямим умислом, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. Не можна виключати й можливість вчинення цього злочину через необережність. Так, особа при вчинені сільськогосподарських робіт передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення (наприклад, спираючись на свій досвід, сприятливі погодні умови, тощо), або ж така особа не передбачала можливості настання означених суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Щодо мотиву та мети безгосподарського використання земель, то, з огляду на їх відсутність в диспозиції ст. 254 КК України, ці ознаки суб’єктивної сторони є додатковими, але в процесі розгляду справи допоможуть встановити чим керувалась особа, вчиняючи безгосподарське використання земель, тим самим надати правову оцінку її поведінки).

Розділ 4 «Окремі питання кримінальної відповідальності та покарання за безгосподарське використання земель» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1. «Напрями вдосконалення підстав кримінальної відповідальності за безгосподарське використання земель», враховуючи результати проведеного дослідження ознак складу безгосподарського використання земель, а також аналізу судової практики по даній категорії справ, автор переконує в необхідності певного вдосконалення ст. 254 КК України шляхом розробки та внесення до неї відповідних змін, що обумовлюється можливістю створення більш ефективного механізму припинення порушень вимог земельного законодавства.

Автор переконаний, що порушення сівозмін вирощуваних на земельних ділянках культур, яке спричинило накопичення в них збудників хвороб, є окремим видом безгосподарського використання земель, що може потягнути наслідки, зазначені в диспозиції ст. 254 КК України. На думку дисертанта, з метою збереження якості земель, гумусовий шар яких пошкоджується внаслідок систематичного недотримання власниками та орендаторами земельних ділянок встановлених сівозмін вирощуваних культур, та за відсутності реальних важелів впливу на порушників диспозицію ст. 254 КК України доцільно доповнити шляхом введення за це кримінальної відповідальності.

Для забезпечення належного захисту земель, зменшення рівня зловживань у сфері земельних відносин, а також запобігання поширенню безгосподарського використання земель та порушення сівозмін, що спричинило негативні наслідки, автор пропонує вдосконалити диспозицію ст. 254 КК України, доповнивши її специфічними кваліфікуючими ознаками за діяння, які несуть у собі підвищену суспільну небезпеку, а саме: повторність, вчинення діяння, передбаченого ч. 1 ст. 254 КК України, щодо земельних ділянок загальною площею 1 га та більше, вчинення цих дій службовою особою з використання свого службового становища, що в подальшому сприятиме раціональному використанню і охороні земельних ресурсів та належному забезпеченню реалізації конституційних прав громадян.

У підрозділі 4.2. «Кримінально-правові проблеми встановлення покарання за безгосподарське використання земель» з метою перевірки санкції ст. 254 КК України на оптимальність дисертантом було здійснено кримінально-правовий аналіз шляхом порівняння санкцій за злочини в сфері землекористування в інших країнах зі схожими соціально-правовими умовами та екологічним станом. Даний порівняльно-правовий аналіз санкцій показав, що такий вид покарання за земельні злочини як позбавлення права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю не викликає сумнівів щодо своєї доцільності, тому що очевидною є необхідність відсторонення певної особи від посади або діяльності, через яку вона завдає шкоди якісному стану земель та довкіллю в цілому. Зважаючи на великий обсяг екологічної, економічної шкоди та можливості впливу на свідомість винного за допомогою обмежень економічного характеру, доцільним визнається застосування покарання у вигляді штрафу, а його високі розміри мають певним чином стимулювати землевласників та землекористувачів до охорони та раціонального використання земель. Недоцільними в даному випадку автор визнає лише покарання, що пов’язані з ізоляцією винного від суспільства, враховуючи сучасні тенденції до гуманізації системи покарання.

Виходячи з цього, з метою підвищення кримінально-правової охорони земель, вдосконалення та оптимізації ст. 254 КК України, а також гармонізації санкції за безгосподарське використання автор пропонує запровадити підвищення розмірів штрафу та введення конфіскації належної винній особі земельної ділянки або припинення її права користування земельною ділянкою, яку вона взяла в оренду чи користування, а замість обмеження волі застосовувати до особи громадські роботи на порушеній нею земельній ділянці. Лише у запропонованому кваліфікованому складі безгосподарського використання земель пропонується використовувати такий вид покарання як обмеження волі.