КРИМІНОЛОГІЧНА МОДЕЛЬ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

1)      ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації‚ визначаються її зв’язок з науковими програмами, планами, темами‚ мета і завдання‚ об’єкт і предмет‚ методи дослідження‚ наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ особистий внесок здобувача в їх одержання‚ апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 «Кримінальна безпека в контексті протидії злочинності» присвячено аналізу діяльності щодо протидії злочинності, з’ясуванню сутності, структури та елементів такої дослідної категорії, як кримінальна безпека, характеристиці її співвідношення з іншими суміжними утвореннями.

У підрозділі 1.1. «Характеристика сучасного стану злочинності в Україні та проблеми забезпечення кримінальної безпеки» з’ясовано, що кримінальна ситуація в Україні в кінці ХХ – на початку ХХІ століття продовжує неухильно загострюватися, що виражається, насамперед, у значному збільшенні кількості вчинених злочинів і рості їхньої суспільної небезпечності. Вивчення, з одночасним аналізом офіційної статистики за останні десять років, свідчить, що подана інформація не відображає реальної ситуації щодо стану злочинності у державі, а висновки щодо стійкої тенденції до поліпшення криміногенної ситуації у державі, є надто оптимістичними. Натомість виявлено певні негативні тенденції, зокрема щодо послаблення реєстраційної дисципліни та її підпорядкування відомчим інтересам, переорієнтації правоохоронної системи на валові показники, які простіше за все формувати за рахунок злочинів невеликої тяжкості, високим рівнем організованої, групової, агресивної та озброєної злочинності тощо.

На підставі аналізу даних офіційної статистики зроблено висновок про необхідність виділити і досліджувати новий вид (галузь) національної безпеки - кримінальну безпеку країни. Запропоновано останню розуміти як здатність держави і суспільства активно протистояти посяганням злочинних співтовариств та окремих злочинців на життєво важливі інтереси громадян України, держави і суспільства та нейтралізувати загрози, що надходять від них. Доводиться, що глибоке вивчення проблем, пов’язаних із забезпеченням кримінальної безпеки України дозволить чітко визначити загрози безпеці країни, що надходять від злочинності, ступінь їхньої небезпеки для особи, суспільства і держави, спрямованість їхнього впливу.

У підрозділі 1.2. «Соціальний феномен протидії злочинності» обґрунтовується, що з метою організації ефективної охорони та забезпечення кримінальної безпеки сьогодні слід розглядати протидію злочинності як унікальний соціально-правовий феномен. Виходячи з того, що в правових нормах моделюється бажана, можлива, належна та інша значуща для людини, суспільства і держави поведінка, соціальна сутність правової діяльності розглядається як сукупність необхідних і достатніх соціальних ознак, що окреслюють межі того масиву фактичних поведінкових актів даних суб’єктів, які можуть і повинні бути врегульовані за допомогою правових засобів.

В узагальненому виді соціальність протидії злочинності виступає як її провідна змістовна характеристика, яка відображає здатність цього виду діяльності забезпечити впорядкованість, безпеку і надійність суспільних відносин, захист і відтворювання яких з наростаючим позитивним результатом здійснюється в рамках сфери внутрішніх справ за допомогою реалізації відповідної функції.

Щодо правової складової соціального статусу протидії злочинності, то виділено три основні форми прояву правового в даній системі, які пов’язані з діалектикою співвідношення права і його опредмеченої форми – закону: правова легітимність інституалізації суб’єктів протидії злочинності; нормативно-правове закріплення їх компетенції; легітимність форм, методів і засобів реалізації діяльності.

Дисертант переконаний, що роль держави в протидії злочинності полягає не в спробах прикрасити зусилля правоохоронних органів у вирішенні проблеми контролю над злочинністю, а в партнерстві з населенням, оздоровленні суспільства, захисті правослухняних громадян. Гармонізація особистих, суспільних і державних інтересів, виявлення точок дотику в питаннях дотримання прав людини, правопорядку і громадської безпеки в цілому є генеральним напрямком у соціально регулюючій ролі держави в сфері протидії злочинності.

Зроблено висновок, що при розробці сучасної моделі протидії злочинності основним концептуальним положенням має бути посилення соціально-регулятивної ролі держави, що дозволяє перейти від каральних заходів боротьби до реального попередження правопорушень. В основу трансформаційного переходу системи у принципово нову якість слід покласти принципи невідворотності відповідальності та справедливості.

Розділ 2 «Протидія злочинності як об’єкт кримінолого-правового аналізу» присвячено розгляду основних елементів системи протидії злочинності.

У підрозділі 2.1. «Концептуальні засади організації та здійснення протидії злочинності» зазначається, що під цією категорією варто розуміти сукупність ідей, спрямованих на реалізацію системи заходів протидії злочинності за допомогою впливу на її об’єкт і предмет за умови дотримання організованих у нормативну форму основних вимог, що висуваються до побудови системи протидії злочинності.

Протидію злочинності дисертантом визначено як історично сформовану систему заходів політичного, соціально-економічного, інформаційно-пропагандистського, організаційного, правового та іншого характеру, спрямовану на виявлення, попередження та усунення об’єктивних і суб’єктивних причин та умов, що породжують і сприяють злочинності, припинення злочинної діяльності, а також мінімізацію її наслідків, здійснювану шляхом цілеспрямованої діяльності всіх інститутів суспільства.

Об’єкт протидії злочинності складають два види відносин: по-перше, відносини, що складаються в державі, суспільстві та між окремими громадянами із приводу виникнення і функціонування злочинності та її діяльності; по-друге, відносини з приводу і у зв’язку зі здійсненням протидії злочинності. Предмет протидії становлять ті складові життєво важливі елементи, без яких об’єкти не можуть (злочинність та протидія) не можуть існувати і функціонувати.

Принципи протидії злочинності являють собою організовані у нормативну форму основні вимоги, висунуті до побудови системи протидії злочинності, включаючи зміст і напрямок діяльності суб’єктів такої протидії. законодавчих актах. Основними ознаками принципів протидії злочинності виступають: імперативність, універсальність, закономірність,  основоположний характер. Систему принципів протидії злочинності становить сукупність таких принципів, як законність, справедливість, забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, співробітництво держави з неурядовими громадськими та міжнародними організаціями, окремими громадянами, а також пріоритет заходів, спрямованих на протидію злочинності.

Система заходів протидії злочинності носить комплексний характер, охоплює всі необхідні напрями запобіжної і профілактичної діяльності в масштабі країни, а їхня деталізація повинна бути проведена на регіональному і локальному рівнях, а також залежно від специфіки об’єкта і предмета протидії.

У підрозділі 2.2. «Суб’єкти протидії злочинності: система, класифікація, компетенція» зазначається, що суб’єктами протидії злочинності є державні органи та їх посадові (службові) особи, на яких законом покладені завдання і функції з виявлення, усунення, нейтралізації причин і умов, що сприяють існуванню злочинності, її окремих видів і конкретних злочинів, а також організації, установи, підприємства усіх форм власності, їх підрозділи та посадові особи, які, здійснюючи контрольні, наглядові та інші професійні функції, запобігають умовам вчинення злочинів або усувають чи нейтралізують їх.

На підставі проведеного дисертантом аналізу існуючих в кримінології класифікацій суб’єктів протидії злочинності, зроблено висновок, що вони, по-перше, розкриті більшою мірою стосовно до попередження загальнокримінальної злочинності. По-друге, у ряді випадків дані класифікації відповідають ще радянським уявленням про систему впливу на злочинність і не враховують  змін, що відбулися, у першу чергу в сфері економіки. Тим часом  зміни, що відбулися, у відносинах власності й утворення нової економічної формації, спричинили значні зміни в організації роботи з протидії злочинності між державою та іншими суб’єктами економічних відносин.

Здобувач доводить, що серед суб’єктів протидії злочинності проти власності головним (основним) суб’єктом є власник, а також керівники (адміністрація) підприємств.

Спеціалізованим суб’єктом є служби безпеки або спеціальний підрозділ компанії, які забезпечують захист підприємницької діяльності, з одного боку, шляхом виявлення, попередження і припинення дій, що становлять внутрішні або зовнішні посягання, а з іншого боку - шляхом виявлення причин і умов, що сприяють їхньому здійсненню. До неспеціалізованих суб’єктів протидії злочинності на цих підприємствах відносяться працівники інших підрозділів підприємства, які, виконуючи свої основні обов’язки, одночасно можуть сприяти попередженню злочинів. До останньої категорії варто також віднести контрольно-ревізійні служби підприємств і організацій, у завдання яких входить забезпечення збереження коштів підприємства, дотримання фінансової дисципліни, вживання заходів з виявлення та усунення фактів незаконної і непродуктивної витрати коштів і матеріальних цінностей, крадіжки коштів, перекручування звітності та ін.

Проведений аналіз повноважень дозволив стверджувати, що правоохоронні органи, у тому числі органи внутрішніх справ, не є спеціалізованими суб’єктами протидії злочинності проти власності, оскільки не володіють для цього спеціальними повноваженнями. Саме життя привело до розподілу функціональних обов’язків по захисту приватного бізнесу: державні органи проводять загальнопрофілактичну роботу з попередження злочинів, а також відповідають за  їхнє розкриття і викриття злочинців, у той час як підприємці та їхні служби безпеки здійснюють охорону конкретної власності з метою недопущення її розкрадання, протиправного використання тощо.

У підрозділі 2.3. «Напрями і форми моніторингу протидії злочинності» зазначається, що з метою розробки ефективної і діючою тактику боротьби зі злочинністю в сучасний період, а також стратегії протидії на майбутнє, важливо провести всебічний і об’єктивний моніторинг характеристик всіх показників, що визначають прояви злочинності та впливу на неї.

Основною стратегічною метою державного моніторингу протидії злочинності є одержання інформації, що дозволяє здійснювати: визначення масштабів поширення злочинності в країні з урахуванням латентних характеристик, виявлення і прогнозування пов’язаних із цим негативних наслідків; виявлення, прогнозування і оцінку рівня загроз національній безпеці в сфері протидії злочинності; прийняття необхідних управлінських рішень у сфері протидії злочинності на державному, регіональному та місцевому рівнях; оцінку ефективності проведеної політики в сфері протидії злочинності та формування пропозицій з її підвищення.

Дисертант переконаний, що кардинально вирішити завдання протидії злочинності неможливо без створення єдиної системи моніторингу кримінальної ситуації. Необхідно також визначити суб’єктів, які будуть здійснювати моніторинг, сформулювати основні функції та завдання, встановити механізм формування і розвитку самої системи державного моніторингу. Для того, щоб вся передбачувана конструкція запрацювала, варто  передбачити, що вона буде базуватися на новостворених організаційних структурах, що представляють собою центри моніторингу з єдиною системою збору, обробки та узагальнення кримінологічної інформації. Отримана завдяки проведеному моніторингу повна характеристика ситуації зі злочинністю дозволить додатково вирішити ряд важливих питань, які можуть загальмувати і негативно вплинути на виконання завдань, поставлених перед державними органами, покликаними протидіяти злочинності. Для цього необхідно:

–      наділити правоохоронні органи реальними владними повноваженнями з координації всіх напрямів діяльності щодо ранньої профілактики, та боротьби з усіма видами правопорушень;

–      розробити систему норм, що не тільки регламентують порядок взаємодії різних відомств, задіяних у профілактиці й боротьбі зі злочинністю, але й визначити механізм обміну необхідними статистичними відомостями, даними результатів проведених кримінологічних досліджень і характеристиками злочинності;

–      усунути дублювання і налагодити більш тісну взаємодію між правоохоронними органами та іншими суб’єктами, що здійснюють боротьбу зі злочинністю та її найнебезпечнішими проявами;

–      паралельно налагодити систему ресоціалізації злочинців, що відбули кримінальні покарання і повернулися після тривалих строків ізоляції від суспільства;

–      в рамках реалізації кримінальної політики здійснювати контроль за розвитком криміногенної ситуації, щоб вчасно вносити необхідні корективи в протидію злочинності;

–      розробляти кримінологічний прогноз розвитку криміногенної ситуації як у цілому по країні, так і по її окремим регіонам для того, аби завчасно одержати максимально повну інформацію про очікувані події та можливі негативні наслідки з метою вироблення адекватних заходів, які повинні протидіяти розвитку подій за негативним сценарієм;

–      визначити основні етапи і строки для реалізації найбільш пріоритетних напрямів у справі організації в країні в цілому та в регіонах ранньої профілактики;

–      в рамках кримінальної політики держави розробити стратегію і тактику всіх її напрямів для того, щоб розподілити ролі і завдання державних органів і організацій, задіяних у боротьбі, визначити розміри фінансових витрат, кадрового потенціалу, включаючи профільних фахівців, передбачити інші заходи і засоби, необхідні для вирішення поставлених завдань;

–      позначити позитивні проміжні результати, які повинні бути отримані і закріплені після проходження намічених основних етапів, здійснюваних у рамках державної програми протидії злочинності;

–      встановити строки підведення підсумків і форми звітності з урахуванням специфіки роботи різних відомств, державних органів, установ, громадських організацій, рухів, фондів і т.д.

Розділ 3 «Моделювання системи протидії злочинності» присвячено розгляду його основних етапів і процедур, а також їх оптимізації.

У підрозділі 3.1. «Моделювання як універсальний метод кримінологічного аналізу» зазначається, що моделювання є синтетичною формою елементарної логіки і загальнонаукових методів порівняння, аналізу, синтезу, аналогії та ін. Воно в своїй методичній частині є основним способом системного дослідження соціальної сфери.

На конкретних прикладах дисертант доводить, що розробка і реалізація різних моделей системи протидії злочинності здатні сприяти вирішенню завдань по впорядкуванню і компактному її опису; поданню об’єкту аналізу в більш простому і осяжному вигляді; виявленню змісту і характеру основних зв’язків і залежностей між елементами системи, чинниками зовнішнього середовища, а також кримінологічною діяльністю; прогнозуванню вірогідних станів процесів, що вивчаються, залежно від тих або інших змін в зовнішніх і внутрішніх контурах діяльності.

Запропоновано під кримінологічною моделлю розуміти штучно створену матеріальну або ідеальну систему, що відтворює і заміняє досліджувану подію, процес, стан або окремі ситуації та обставини таким чином, що її вивчення дозволить одержати про оригінал інформацію, необхідну для успішного вирішення практичних, наукових і дидактичних кримінологічних завдань.

Здобувач обґрунтовує, що сферами застосування моделювання в кримінології є: 1) практична діяльність у сфері протидії злочинності (включаючи сюди вирішення як тактичних, так і стратегічних завдань); 2) науково-дослідна діяльність по вивченню слідчої, судової та інших видів практик; 3) навчально-педагогічна діяльність, що включає в себе підготовку фахівців в сфері кримінології і перепідготовку кадрів.

Здійснено класифікацію кримінологічних моделей: за способом моделювання: матеріальні (функціонально і просторово подібні); кібернетичні; уявні (формалізовані, неформалізовані). Серед матеріальних моделей виділено підгрупи: геометрично подібні моделі (просторово-подібні; фізично подібні моделі. Серед уявних моделей виділено: образні (неформалізовані) моделі; образно-знакові (символічні, частково формалізовані) моделі. За формою виділено моделі-концепції, окремі математичні  моделі  імітаційного типу, математичні (базові) моделі.

У підрозділі 3.2. «Проблеми моделювання системи протидії злочинності» зазначається, що при створенні базових моделей соціальних процесів виникає багато труднощів, оскільки моделювання соціодинаміки – одне з найбільш складних наукових завдань. Основними причинами труднощів є значна параметричність, динамічна нестійкість соціальних процесів, їх багаторівневість і різномасштабність, слабка формалізованість багатьох параметрів, необхідність урахування соціально-психологічних факторів (таких, як співвідношення особистих і групових інтересів, особливості індивідуальної й національної психології при прийнятті рішень та ін.), слабка передбачуваність «людського фактора» і т.п.

Здобувач визначає і систематизує фактори, які слід враховувати при створенні моделей функціонування системи протидії злочинності.

По-перше, специфічними особливостями даних систем є: багатоелементністъ; уразливість елементів до зовнішніх дестабілізуючих впливів; прагнення елементів максимізувати індивідуальну «функцію корисності», створити запаси ресурсів для забезпечення гарантій виживання; обмеженість доступної до використання ресурсної бази і, як наслідок, антагоністичність (суперечливість) інтересів елементів систем; нелінійний характер взаємодії елементів системи; граничний характер процесів реалізації мети; інерційність поведінки суб’єктів, наявність деякого часового запізнювання реакції суб’єктів на зміну зовнішніх умов; здатність елементів системи до усвідомленого цілепокладання і до рефлексії із приводу своїх дій і дій інших суб’єктів.

По-друге, нелінійний характер взаємодії суб’єктів протидії злочинності і обмеженість ресурсів визначають специфіку динамічних процесів в системі; діалектику розвитку відображає формула «теза - антитеза - тимчасовий компроміс». Отже, не буде протиріч - не буде і розвитку системи протидії злочинності.

По-третє, загальна тенденція соціальної динаміки функціонування системи протидії злочинності - це збільшення нерівності з появою надлишкового ресурсу.

По-четверте, забезпечення стійкості системи протидії злочинності, необхідне для «виживання», в умовах наявності перманентних протиріч між її елементами є нетривіальним завданням. Виживають тільки ті системи протидії злочинності, яким вдається виробити ефективну систему компенсації внутрішніх напружень.

По-п’яте, можливими є як еволюційний, так і революційний (через кризи) типи розвитку системи протидії злочинності.

По-шосте, на різних стадіях своєї еволюції система протидії злочинності  має різну чутливість і уразливість до зовнішніх впливів.

По-сьоме, для системи протидії злочинності характерною є можливість    різноманітного розвитку, обумовлена тим, що в них є, як правило, існує не один, а кілька центів прийняття управлінських рішень.

У підрозділі 3.3. «Експериментальна перевірка моделей системи протидії злочинності» дану процедуру запропоновано здійснити шляхом порівняння різних пар подібних категорій, виявляючи при цьому домінуючі в суспільстві різні фази розвитку соціальних систем. Застосування цієї методології може також виявити спеціалізацію суб’єктів протидії злочинності у виконанні певних функцій, окреслених у законодавстві.

Доведено на конкретних прикладах, що в основі функціонування системи протидії злочинності лежить принцип «залежної переваги», коли різні значення параметрів діяльності дають різні форми переваги. При певних їх значеннях виникають інваріантні співвідношення, круговий характер яких має форму орбіт, що залежать від цих значень, встановлюваних емпірично за допомогою статистичних даних. Окремі аспекти цього комплексу взаємних кругових реакцій, а саме, відносини підтримки або експлуатації, вимірюються пропорційно ступеню інтелектуального розриву між групами населення і ефективністю технологій, що забезпечують просування і підтримку ідей, що забезпечують вібруючі форми рівноваги. В остаточному підсумку, кожна ідея є опорою деякої потенційно можливої рівноваги, і будь-яка бажана рівновага неминуче має потребу у відповідних ідеях.