МАТЕРІАЛЬНО–ПРАВОВЕ ТА КОЛІЗІЙНО–ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОБІГУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ У МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, стан розробки теми в науковій літературі, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, охарактеризовано використані методи, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, подано відомості про апробацію результатів дисертації, її обсяг та структуру.

Розділ перший «Загальна характеристика обігу цінних паперів у міжнародному приватному праві» складається з чотирьох підрозділів та присвячений теоретичним положенням щодо правового режиму цінних паперів та обігу цінних паперів у міжнародному приватному праві.

У підрозділі 1.1 «Поняття обігу цінних паперів у міжнародному приватному праві» дається визначення системи правовідносин, що складаються в результаті обігу цінних паперів у міжнародному приватному праві, її предмета, об’єкта і методу правового регулювання та її суб’єктного складу. До предмета системи обігу цінних паперів у міжнародному приватному праві відносять приватноправові відносини майнового характеру, які ускладнені іноземним елементом та виникають між професіональними учасниками декількох національних ринків цінних паперів з приводу укладення, виконання і припинення цивільно-правових зобов’язань у сфері обігу цінних паперів. Відповідно, система обігу цінних паперів у міжнародному приватному праві являє собою сукупність міжнародних уніфікованих та національних норм права, якими врегульовано укладення правочинів з цінними паперами, за винятком грошей, боргових зобов’язань будь-якого роду, за умови, що такі правовідносини ускладнені іноземним елементом. У підрозділі також детально проаналізовано законодавство деяких держав щодо особливостей закріплення механізму функціонування системи опосередкованого володіння цінними паперами. Прикладом для аналізу стало законодавство Франції, США, Люксембургу, Німеччини, Швейцарії.

У підрозділі 1.2 «Поняття цінних паперів, які обліковуються в системі опосередкованого володіння цінними паперами» розкривається зміст та юридична природа цінних паперів, що обліковуються в системі опосередкованого володіння цінними паперами, обсяг і зміст прав емітентів цінних паперів і спосіб переходу права власності на цінні папери, що обліковуються на рахунку відкритого на ім’я посередника. Окремо приділено увагу порівняльному аналізу традиційних теорій цінних паперів та новітніх підходів до визначення цінних паперів як складового елемента обігу цінних паперів у системі опосередкованого володіння цінними паперами та особливостей визначення цінних паперів, закріпленого в основних міжнародних документах, а саме – Женевській Конвенції з цінних паперів та Гаазькій Конвенції з цінних паперів. Зокрема, увагу в підрозділі приділено особливостям визначення інституту цінних паперів у державах англосаксонської та континентальної систем права, а також науковій доктрині російської, української та зарубіжної науки щодо питання визначення поняття цінного папера.

У підрозділі 1.3 «Загальні принципи колізійно-правового регулювання обігу цінних паперів, які знаходяться у володінні посередника» дається загальна характеристика колізійно-правового методу регулювання, а також розкриваються особливості застосування колізійно-правового методу до правовідносин, які виникають з обігу цінних паперів у міжнародному приватному праві.

Автор детально аналізує такі колізійні прив’язки, як: lex rei sitae, lex citus carter, lex incorporations, lex loci actus, lex fori, lex loci actus, lex register situs, lex loci contractus, lex loci solutionis, lex loci delicti commissi, lex creations, lex pesonalis, lex system. Розглянувши кожну з колізійних норм, які застосовуються для локалізації прав на цінні папери, можна дійти висновку, що жодна з таких норм не дає повної відповіді на поставлене нами питання щодо місцезнаходження цінного папера, а тому не завжди враховує особливості обігу цінних паперів у опосередкованій системі володіння. Так, дисертант наголошує, що визначення колізійної прив’язки щодо цінних паперів, які обліковуються в системі опосередкованого володіння, не може бути вирішене за допомогою традиційних колізійних прив’язок, а тому виникає необхідність створення альтернативних підходів для визначення права, що буде застосовуватися для визначення прав на цінні папери, якими є, наприклад, колізійний принцип PRIMA, розроблений в рамках Гаазької Конвенції з цінних паперів.

У підрозділі 1.4 «Загальні принципи матеріально-правового регулювання обігу цінних паперів, які знаходяться у володінні посередника» розкриваються переваги та недоліки матеріально-правового методу регулювання обігу цінних паперів, що знаходяться у володінні посередника. Складність уніфікації полягає в тому, що правочинам, предметом яких є цінні папери, які зберігаються через посередника, властива різноманітність юридичних конструкцій в різних державах, відповідно, в процесі уніфікації необхідно охопити всі інститути та конструкції, які можуть бути застосовані при укладанні правочинів, предметом яких є цінні папери, що обліковуються в системі опосередкованого володіння цінними паперами.

Розділ другий «Уніфікація колізійних норм, що застосовуються до прав на цінні папери відповідно до Гаазької Конвенції з цінних паперів» складається з двох підрозділів і присвячений особливостям колізійного регулювання обігу цінних паперів відповідно до Гаазької Конвенції з цінних паперів.

У підрозділі 2.1 «Особливості застосування права, визначеного відповідно до Гаазької Конвенції з цінних паперів» дисертант досліджує основні положення Гаазької Конвенції з цінних паперів щодо сфери застосування Гаазької Конвенції з цінних паперів; предмет її регулювання; особливості застосування колізійних норм, визначених відповідно до Гаазької Конвенції з цінних паперів. Так, автор виокремлює права, які виникають з права власності на цінні папери та є результатом зарахування цінних паперів на рахунок в цінних паперах, і ті, які є похідними. Таким чином, права та обов’язки, що виникали з договору рахунку в цінних паперах, наприклад, що укладається між посередником і власником рахунку та стосується таких питань, як виконання договору, обов’язки сторін, визначені таким договором, не входить до предмета регулювання Гаазької Конвенції з цінних паперів. Такі права та обов’язки мають бути врегульовані законом місця укладення угоди. Автором також детально досліджені критерії застосування права, яких необхідно дотримуватись при застосуванні Гаазької Конвенції з цінних паперів.

У підрозділі 2.2 «Характеристика колізійних норм, закріплених в Гаазькій Конвенції з цінних паперів» автор розкриває основний зміст та особливості застосування колізійних норм закріплених в Гаазькій Конвенції з цінних паперів. Особливу увагу дисертант приділяє принципу PRIMA, який, на думку автора, не є похідним від lex rei sitae, а переносить акцент з просторової «локалізації» цінних паперів, що існують у віртуальній формі, на договірний характер прав власника вимагати повернення йому певної кількості цінних паперів певного випуску і виду. Аналізуючи законодавство таких держав, як Франція, Італія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди та США, автор зазначає, що принцип PRIMA знаходить оптимальне визначення саме в Гаазькій Конвенції з цінних паперів. Незважаючи на той факт, що деякі науковці вважають, що основною колізійною прив’язкою Гаазької Конвенції з цінних паперів є lex loci contractus, на думку автора, попри деякі критерії обмеження вибору права, сторони обирають право, що буде застосовуватись, на підставі власного волевиявлення. Відповідно, сторони застосовують lex voluntatis. Зокрема, дисертант докладно аналізує «системний», або «субсидіарний», принцип застосування колізійних норм та особливості розв’язання проблеми інтерлокальних колізій. У контексті застосування права після ініціювання процедури банкрутства будь-якої зі сторін правочину автор розглядає співвідношення lex causae та lex concursus.

Розділ третій «Уніфікація матеріальних норм відповідно до Конвенції УНІДРУА про матеріально-правове регулювання обігу цінних паперів, які знаходяться у володінні посередника» складається з двох підрозділів, у яких розкриваються основні положення Конвенції УНІДРУА, а також особливості добросовісного набуття цінних паперів відповідно до законодавства деяких держав та Конвенції УНІДРУА з цінних паперів.

У підрозділі 3.1 «Загальні положення Женевської Конвенції» автором розкриваються основні положення Женевської Конвенції щодо набуття цінних паперів; принципи та способи правового регулювання правовідносин, що виникають з обігу цінних паперів; особливості правовідносин, які виникають з арешту або застави цінних паперів; особливості застосування функціонального методу в рамках Конвенції УНІДРУА з цінних паперів та перспективи подальшої уніфікації матеріально-правових норм з обігу цінних паперів у міжнародному приватному праві.

Автор визначає та дає тлумачення таких принципів Конвенції УНІДРУА: сумісність законодавств різних правових систем та непорушність їх основних принципів; нейтралітет по відношенню до процедури банкрутства сторони правочину; транспарентність. Поряд з основними принципами Женевської Конвенції з цінних паперів виділяють також принципи тлумачення, а саме: одноманітність і передбачуваність у застосуванні. Основоположним методом розробки Конвенції УНІДРУА став «функціональний», або «вузькопрофесійний», метод, за допомогою якого через нейтральні засоби мови можна поєднати різні правові традиції та підходи, знайти єдині універсальні механізми визначення термінів і понять з метою полегшити застосування положень Женевської Конвенції з цінних паперів. Завдяки функціональному методу створюється не єдина норма, а схема правовідносин, в яку законодавець кожної держави може вписати власні закони, інші нормативно-правові акти і традиційні особливості правової системи. Автор також окремо розглядає універсальну та міжнародну теорії застосування Конвенції УНІДРУА, яка визначається характером правовідносин, до яких застосовується Конвенція УНІДРУА з цінних паперів.

У підрозділі 3.2 «Особливості добросовісного набуття цінних паперів відповідно до Женевської Конвенції» автор дисертації аналізує особливості захисту інвестора, який виступає як добросовісний набувач. Загальний підхід, закріплений в Конвенції УНІДРУА з цінних паперів, полягає в тому, що власник рахунку або інвестор має бути впевнений в тому, що при укладенні правочинів з цінним паперами перехід права власності, яке відображається на рахунку в цінних паперах, є правомірним та дійсним стосовно відповідного посередника та третіх осіб. Конвенцією УНІДРУА також передбачено, що режим права власності на цінні папери у документарній формі має бути рівноцінним режиму права власності у бездокументарній формі. Дисертант детально аналізує концепцію добросовісного набуття на прикладі різних держав, таких як США, Франція, Німеччина, Швейцарія. Відповідно до положень Конвенції УНІДРУА щодо добросовісного набуття, у випадку, коли набуття прав на цінні папери повністю відповідає критеріям добросовісності, права такого набувача вважаються захищеними, він не відповідає за позовами третіх осіб, а його право власності на цінні папери визнається правомірним. Такі критерії також називають «тестом законності» або «тестом добросовісності» (bona fide test). Окрема увага приділяється автором формам та способам захисту добросовісного набувача цінних паперів і виняткам з концепції добросовісного набуття, наприклад, дарування або інший спосіб безкоштовної передачі цінних паперів.

Розділ четвертий «Колізійно-правове та матеріально-правове регулювання деяких прав на цінні папери за законодавством ЄС» складається з чотирьох підрозділів, у яких висвітлено особливості обігу цінних паперів у системі прямого та опосередкованого володіння, відповідно до основних Директив ЄС, якими врегульовано це питання.

У підрозділі 4.1 «Колізійно-правове та матеріально-правове регулювання розрахунково-клірингової діяльності в праві ЄС» автор розкриває зміст клірингової діяльності в рамках правочинів з цінними паперами відповідно до Директиви 98/26/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу про незворотність розрахунків у платіжних системах та системах розрахунків за цінними паперами (далі – «Директива 98/26/ЄС»). Автор визначає сферу застосування Директиви 98/26/ЄС, дія якої поширюється на: будь-яку систему, яка врегульована законодавством держави-члена; будь-якого учасника такої системи; та заставу, що надається у зв’язку з участю в системі або операціями центральних банків держав-членів як центральних банків. Окрему увагу дисертант приділяє колізійним нормам, які використовуються для визначення права, що застосовується до основних етапів здійснення розрахунково-клірингової діяльності. Автор також дає порівняльну характеристику визначення поняття «система» відповідно до директив Європейського Союзу, Гаазької Конвенції з цінних паперів та Женевської Конвенції з цінних паперів. Окремо аналізується визначення та основні положення «квазізабезпечувальних правочинів», до яких належать угоди застави та угоди РЕПО.

Автор дисертації також аналізує основні відмінності PRIMA в розумінні Директиви та Гаазької Конвенції з цінних паперів. Так, і Директива 98/26/ЄС, і Гаазька Конвенція з цінних паперів однаково локалізують місце ведення обліку прав на цінні папери за місцем розташування депозитарної системи або посередника. Проте відмінним є фактор визначення колізійної прив’язки, як «місцезнаходження реєстру» відповідно до Директиви 98/26/ЄС та «воля сторін» відповідно до Гаазької Конвенції з цінних паперів. Автором також детально проаналізовані основні положення Директиви Ради 77/91/ЄС, Директива Європейського Парламенту та Ради 2004/39/ЄС, Директива 2000/21/ЄС та Директива 94/19/ЄС. У рамках аналізу українського законодавства важливим є розгляд дисертантом проекту Закону України «Про систему депозитарного обліку цінних паперів» № 4271-VI.

У підрозділі 4.2 «Колізійно-правове та матеріально-правове регулювання застави цінних паперів за законодавством ЄС» розкривається зміст основоположних документів ЄС, якими врегульовано заставу цінних паперів у Європейському Союзі. Основоположним документом у сфері регулювання правовідносин, що виникають з застави цінних паперів є Директива 2002/47/ЄС Європейського Парламенту та Ради про фінансові забезпечувальні угоди, в якій розкривається зміст та особливості матеріально-правового і колізійно-правового регулювання основних забезпечувальних угод. Оскільки в доктрині існує два основні терміни для визначення такого роду угод, важливим є обґрунтування щодо доцільності використання терміна «забезпечувальні угоди», яке дається автором. Особливу увагу в підрозділі приділено двом основним видам забезпечувальних угод, а саме – фінансовій забезпечувальній угоді з передачею права власності та заставній забезпечувальній угоді. В рамках дослідження особливостей застосування колізійних норм Директиви 2002/47/ЄС автор також розглядає колізійну норму PRIMA, якою визначається правова природа, зміст і підстави виникнення права власності на цінні папери. Окремо дисертант аналізує дві колізійні прив’язки визначення права щодо відносин застави в системі прямого та опосередкованого володіння цінними паперами. Якщо умови застосування основної колізійної прив’язки не дотримані, то застосовується колізійна прив’язка місця ведення реєстру прав власності на цінні папери, а при неможливості застосування такої норми застосовуються загальні колізійні принципи, якими визначається режим права власності на бездокументарні цінні папери, що знаходяться у володінні посередника.

У підрозділі 4.3 «Особливості застосування колізійно-правових та матеріально-правових норм до процедури банкрутства сторони правочину, об’єктом якого є цінні папери» досліджуються теорії та підходи, якими пояснюються наслідки відкриття процедури банкрутства та їх вплив на правовідносини сторін в рамках правочину з цінними паперами, а саме: теорія пріоритету права, визначена відповідно до багатосторонньої міжнародної угоди; теорія пріоритету національного права; та теорія, якою визначається поєднання декількох колізійних норм залежно від виду правовідносин. Відповідно, автор досліджує застосування двох основних колізійних прив’язок lex situs або lex creations (intermediary).

У контексті застосування колізійно-правових та колізійно-правових норм аналізуються основні положення Регламенту Ради Європейського Союзу 1346/2000/ЄС (Регламенту з процедур банкрутства). Основною колізійною нормою для визначення прав та обов’язків є право держави-члена, в якій було відкрито процедуру банкрутства. Окрему увагу автор приділяє співвідношенню положень Директиви 98/26/ЄС та Регламенту з процедур банкрутства. Так, Директива 98/26/ЄС визначає права та обов’язки кредитора та інвестора на підставі права відповідного посередника, на рахунку якого зберігаються цінні папери, тоді як Регламент містить колізійну норму «право системи», яка, як було визначено раніше, є похідною формою колізійної прив’язки права відповідного посередника.

У підрозділі 4.4 «Рекомендації щодо адаптації норм Директиви ЄС щодо цінних паперів до чинного законодавства України з цінних паперів» автор дисертації розглядає основні заходи, які необхідно вживати для забезпечення повноцінного та ефективного функціонування ринку цінних паперів в Україні. По-перше, одним з головних кроків є продовження роботи у сфері забезпечення належного захисту інтересів та прав інвесторів, реалізація відповідних положень на практиці. Не менш важливим є внесення змін і доповнень до Законів України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про господарські товариства» та «Про акціонерні товариства», які мають бути узгоджені з нормами законодавчих актів ЄС шляхом передбачення в них детального механізму та процедури випуску акцій на підставі рішення керуючого санацією та закріплення положень, які врахували б існування цінних паперів у бездокументарній формі та існування цінних паперів, що знаходяться у володінні посередника. Окремо необхідно розробити положення, якими пояснюються основні відмінності правовідносин з приводу цінних паперів як речей та правовідносин з приводу реалізації корпоративних прав, що часто випливає із судової практики та допомагає обґрунтувати відмінність між правами на цінні папери та правами, що випливають з цінних паперів. Здійснено також окремий аналіз проекту Закону України «Про систему депозитарного обліку цінних паперів» (реєстраційний номер 4271-VI), що заснований на концепції створення та діяльності в Україні єдиного центрального депозитарію.