Розвиток теорії і практики самостійної роботи студентів у навчальному процесі вищих закладів освіти України (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито зв’язок роботи з науковими планами і програмами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, його хронологічні межі, концепцію дослідження, методи дослідження, джерельну базу, розкрито наукову новизну й практичне значення отриманих результатів, відображено апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – „Самостійна робота студентів у навчальному процесі вищих закладів освіти України другої половини ХІХ – початку ХХІ ст. як наукова проблема” – здійснено аналіз науково-педагогічних джерел із проблеми дослідження, визначено концептуальні засади теорії і практики самостійної роботи студентів в історії вищої школи України; обґрунтовано й проаналізовано організаційно-педагогічні передумови становлення самостійної роботи студентів у вищих закладах освіти України другої половини ХІХ – початку ХХ ст., здійснено аналіз її законодавчого забезпечення, визначено провідні напрями дослідження.

Відповідно до наукових підходів за походженням та інформаційним наповненням джерельна та документознавча база предмету дослідження диференційована за групами: довідниково-статистичні видання, наукові дослідження (монографії, дисертації), педагогічна періодика, архівні джерела.

Довідниково-статистичні видання, що визначають особливості організації навчального процесу вищої освіти зазначеного періоду, досліджено у наукових фондах бібліотечних видань та рідкісних історичних колекцій НБУ ім. В. І. Вернадського. Здійснення історико-генетичного та структурно-порівняльного аналізу архівних матеріалів й науково-педагогічних джерел досліджуваного періоду забезпечили раритетні видання Г. Фальборка і В. Чарнолуського у 3 т.: „Настольная книга по народному образованию” (Т. 1., СПб., 1899), (Т. 2., СПб., 1901), (Т. 3, СПб., 1904), у яких представлено закони, розпорядження, інструкції, правила щодо організації навчального процесу вищої школи загалом й самостійної роботи у навчальному процесі вищих закладів освіти України зазначеного періоду. Проаналізовані монографічні праці з історії становлення Київського, Харківського, Південноукраїнського, Львівського, Чернівецького університетів надають можливість узагальнити організаційно-педагогічні передумови й ґенезу самостійної роботи у вищих закладах освіти України другої половини ХІХ – поч. ХХІ ст. Значний довідково-статистичний матеріал з розвитку вищої школи міститься у наукових працях Р. Еймонтової, В. Змєєва, А. Іванова, Н. Полякової, Н. Шип, Г. Щетініної та ін.

У роботі наголошується, що частково проблема самостійної роботи студентів розкривається у монографіях Ф. Паначина, В. Майбороди, В. Сагарди та ін. У монографії Ф. Паначина „Педагогическое образование в России: Историко-педагогические очерки”(М., 1986) розкрито становлення і розвиток педагогічної освіти у Східній та Центральній Україні ХІХ ст., історія розвитку перших імператорських університетів (Харківського, Київського та Новоросійського) цього періоду в Україні. Вивчення сучасних історико-педагогічних праць, монографій: Н. Дем’яненко (К., 1998), О. Пєхота (К., 2001), В. Мороз (Х., 2003); О. Микитюк (Х., 2003); Н. Сидорчук (Житомир, 2004); М. Солдатенко  (К., 2006); О. Малихін (Кривий Ріг, 2009) та ін. засвідчило актуальність проблеми самостійної роботи студентів у вищій школі та наявність вагомого ретродосвіду її реалізації у вищій школі другої половини ХІХ – початку ХХІ ст., а також відсутність цілісного історико-педагогічного дослідження розвитку теорії і практики самостійної роботи студентів у навчальному процесі вищих закладів освіти України зазначеного періоду.

Досліджені архівні джерела систематизовано за 9 основними групами: 1) законодавча база розвитку університетської освіти (циркуляри, розпорядження, постанови Міністерства народної освіти, попечителів навчальних округів, РНК України, Української Центральної Ради, Народного комісаріату УРСР, Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР, інструкції, декрети, директиви, доповідні записки, протоколи); 2) плани і звіти університетів (факультетів, кафедр) про діяльність (навчальну, наукову); 3) навчальні плани і програми; огляди викладання, програми лекцій та розклади навчальних занять; 4) книги протоколів засідань вчених рад вищих закладів освіти, рад факультетів; 5) особові справи викладачів і студентів вищих закладів освіти; 6) листування університетів (приватних осіб) із іншими установами та навчальними закладами; 7) статути і звіти про діяльність студентських наукових гуртків і товариств; 8) студентські роботи (наукові роботи, конспекти лекцій, контрольні роботи тощо); 9) фінансова звітність щодо забезпечення навчального процесу.

У розділі розкрито організаційно-педагогічні передумови розвитку теорії і практики самостійної роботи студентів у навчальному процесі, що складалися на тлі розбудови вищої освіти у цілому та університетів України зокрема (ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст.): відкриття вищих закладів освіти – Львівського (1661), Харківського (1804), Київського (1834), Новоросійського (1865), Чернівецького (1875) університетів; Ніжинського історико-філологічного інституту кн. О. Безбородька (1875), Київських вищих жіночих курсів (1878), формування мережі вищих навчальних закладів України у періоди 1917 – 1920 рр., 1921 – 1990 рр. та ін.; здійснено аналіз законодавчого забезпечення освітніх процесів у регулюванні цілей та мети самостійної роботи студентів (освітні реформи кінця ХІХ ст.: Статути Російських імператорських університетів (1863, 1884), Положення про присудження вчених ступенів (1864), Положення про іспити на звання дійсного студента і наукові ступені (1864), Правила про призначення і розгляд задач і присудження встановлених за їх вирішення медалей (1866), Постанова про правила для відправки за кордон молодих людей з метою приготування до професорського звання (1867), Шкільний закон (Галичина) (1869), Положення про університетський сенат і його допоміжний персонал, програми лекцій на (1868), Інструкція і розпорядження Міністерства віровизнань і освіти у Львові з наукової та навчальної роботи (1874), Розпорядження Крайового комітету про конкурси на отримання стипендії (1900) та початку XX ст.: Тимчасові правила вищих навчальних закладів (1905), Правила про введення предметної системи навчання (1906), Загальний статут Російських імператорських університетів (1917), Декларація Генерального секретаріату України про програму розвитку національної школи, а також підготовки педагогічних кадрів (1917), Декрет Раднаркому України „Про деякі зміни в складі побудови державних установ і вищих навчальних закладів УРСР” (1919), Постанова Наркомосу УСРР про організацію роботи вищих учбових закладів (1919) та ін.

Дисертаційні дослідження узагальнено за трьома напрямами: перший – психолого-дидактичний (В. Грішин (2000), О. Малихін (2009), Г. Романова (2003), Н. Чепєлєва (1992) та ін.; другий напрям – дидактично-методичний (Л. Журавська (1999), В. Козаков (1991), В. Луценко (2002), О. Мороз (1971), В. Сагарда (1992), М. Солдатенко (2007) та ін.; третій – історико-педагогічний О. Барибіна (Х., 2007); О. Микитюк (Х., 2003), О. Осова (Х., 2008), О. Пташний (Х., 2003) та ін. Результати логіко-системного аналізу наукових праць свідчать про відсутність цілісного історико-педагогічного дослідження розвитку теорії і практики самостійної роботи студентів у навчальному процесі вищих закладів освіти України досліджуваного періоду.

У висновках до розділу на основі історіографічного аналізу науково-педагогічних праць, періодики, архівів визначено основні напрями подальшого дослідження: обґрунтувати процес розвитку теорії і практики самостійної роботи студентів у вищих закладах освіти України другої половини ХІХ – початку ХХ ст., розкрити його основні етапи, визначити зміни у теорії і практиці самостійної роботи студентів названого історичного періоду, виявити особливості та тенденції розвитку самостійної роботи студентів відповідно до виділених хронологічних етапів, розробити базові теоретичні положення авторської інтегрованої концепції самостійної роботи студентів з урахуванням історичних надбань.

Зазначимо, що процес розвитку теорії і практики самостійної роботи студентів досліджується нами переважно у діяльності класичних університетів Східної, Південної, Центральної і Західної України другої половини ХІХ – початку ХХІ ст.

У другому розділі – „Становлення самостійної роботи студентів в університетській освіті України 1863–1904 рр.” – відповідно до науково обґрунтованих етапів викладено результати логіко-системного дослідження становлення теорії і практики самостійної роботи студентів, визначено її тенденції і особливості у навчальному процесі вищих закладів освіти.

Методика дослідження: аналітико-пошуковий етап (2003 – 2005 рр.) – теоретичне обґрунтування проблеми, розроблення методологічних засад, наукового апарату та програми дослідження, аналіз наукової літератури та архівних джерел; науково-емпіричний (2005–2008 рр.) – дослідження архівних матеріалів, документів Інституту рукописів, наукових фондів відділу бібліотечних видань та історичних колекцій НБУ ім. В. І. Вернадського, наукових фондів бібліотек, періодики; систематизувально-узагальнювальний (2008–2009 рр.) – перевірка концептуальних положень, зіставлення результатів дослідження з метою і завданнями, формування узагальнень і висновків, побудова логіки дисертаційної роботи; практично-впроваджувальний (2009–2011 рр.) – актуалізація конструктивного досвіду організації самостійної роботи студентів у вищій школі досліджуваного періоду, розроблення базових теоретичних положень авторської концепції. Сформульовано висновки, літературно оформлено дисертаційну роботу.

У досліджені процес становлення теорії і практики самостійної роботи студентів у навчальному процесі вищих закладів освіти України цього періоду визначаємо як закономірну, поступову зміну в її змісті і структурі, зумовлених організаційно-педагогічними перетвореннями, відповідно до визначених історичних етапів, що характеризуються професійною спрямованістю. На І етапі (1863–1904 рр.) – розвиток теорії і практики самостійної роботи студентів у вищих закладах освіти України здійснювався на двох підетапах: 1863–1883 рр., 1884–1904 рр.

1863–1883 рр. – активізація розвитку теорії і практики самостійної роботи студентів в університетській освіті за умови розширення академічних свобод студентів та розвитку університетської автономії. У теорії зазначений період обумовлений започаткуванням дидактико-психологічного напряму дослідження (Д. Багалій, О. Потебня, М. Пирогов, І. Срезневський, К. Ушинський та ін.). Вивчення навчальних планів та програм, засідань учених рад факультетів вищих закладів освіти дозволяє виокремити види самостійних робіт, що домінували у навчальному процесі досліджуваного періоду: підготовка до усних наукових повідомлень, усний переказ, виступ, пояснювальне читання праць філософів, розбір промов, поезії, критичний аналіз самостійних праць товаришів (референт і кореферент), письмові самостійні роботи (твори і переклади), розв’язування задач і самостійне їх складання, самостійне домашнє ознайомлення з творами авторів, спеціальні самостійні роботи з фаху, самостійна підготовка до лабораторних і практичних робіт, практичних вправ і підсумкового контролю тощо. Доведено, що у програмах навчальних курсів із предметів спеціальних визначалися самостійні роботи для студентів пошукового змісту, завдання для практикування студентів під час просемінарів (семінари-бесіди), які проводилися у підготовці до проведення практичних вправ і підсумкового контролю. Так, на відділенні історичних наук практикувалися самостійні роботи студентів з документами, актами, студенти виконували домашні завдання у підготовці до усних дискусій та дебатів. Вивчення додаткових предметів вимагали від студентів додаткової роботи в архівах, бібліотеці, а від викладачів проведення консультацій та співбесід („собеседований”) зі студентами. Самостійна робота студентів зазначеного періоду здійснювалася у процесі: наукової бесіди, консультацій професора (часто вдома), диспутів, дискусії, дебатів, „сократівського методу”, „діалогів на лекціях”, розв’язування конкурсних задач, вправ із римської й російської словесності, педагогічних вправ, „порпання у наукових книгах”, „студіювання класичних письменників (істориків, філософів)”, у практиці письмових відповідей на запитання викладача та ін. Активізації самостійної роботи студентів сприяли введення екстернатної форми навчання, обов’язкового самостійного написання наукових робіт на звання дійсного студента, кандидата, магістра, доктора наук; впровадження репетицій і співбесід як форм самостійної роботи з індивідуальним і груповим консультуванням викладача, розроблення науково-методичного забезпечення самостійної роботи студентів в авторських навчальних програмах;

1884–1904 рр. – розвиток теорії і практики самостійної роботи студентів у навчальному процесі вищих закладів освіти в умовах посилення прямого впливу міністерства на зміст навчання у вищій школі, посилення державного контролю у питаннях управління, строгої регламентації організації та змісту навчально-виховного процесу тощо. Теоретичне обґрунтування самостійної роботи студентів у навчальному процесі визначали провідні ідеї М. Демкова, Ю. Кулаковського, Й. Леціуса, А. Сонні, О. Стоянова, М. Сумцова та ін. На практиці проводилися самостійні роботи – конспектування лекції викладача з власними нотатками, домашні письмові роботи, домашні вправи під керівництвом професора, самостійна підготовка до лабораторних і практичних робіт, підсумкових і періодичних форм контролю, самостійна наукова робота у гуртках і товариствах; у роботі з’їздів – організації тематичних експозицій і виставок; еволюція змісту й видів самостійних робіт студентів проходила від зразків репродуктивного характеру виконання (реферат, доповідь) до творчого виконання самостійної роботи (самостійні наукові медальні роботи, самостійні конкурсні роботи, самостійні роботи з моделювання, малюнку, живопису) (1897) тощо.

Становлення самостійної роботи студентів у вищих закладах освіти зазначеного періоду здійснювалося із практичним спрямуванням її змісту, в умовах посилення зовнішнього контролю у питаннях управління, строгої регламентації організації та змісту навчально-виховного процесу.

У третьому розділі – „Особливості самостійної роботи студентів у вищих навчальних закладах України (1905–1920 рр.)” – проаналізовано процес змін у теорії і практиці самостійної роботи студентів названого історичного періоду; розкрито основні особливості та тенденції розвитку самостійної роботи студентів відповідно до виділених хронологічних етапів, досліджено види самостійної роботи студентів у навчальному процесі вищих закладів освіти.

1905–1916 рр. – особливості розвитку теорії і практики самостійної роботи студентів у навчальному процесі вищих закладів освіти у контексті суспільно-політичних реформацій. У теорії досліджуваний феномен обґрунтовувався провідними ідеями вчених (В. Вернадський, А. Лебедєв, Е. Майєр, О. Потебня, Г. Челпанов, Ф. Шмідт) та ін. На практиці студенти складали плани самостійних занять під керівництвом викладачів, брали участь у репетиціях і співбесідах (усні і письмові; щотижневі за третинами року, піврічні (замість екзаменів), виконували самостійну домашню роботу, здійснювали самостійну роботу у підготовці до практики (у школі, у театрі, музеї, архіві), виконували домашнє читання творів художньої і науково-популярної літератури, самостійно розігрували драматичні п’єси у шкільному театрі. Самостійна робота студентів виконувалася у наукових гуртках і товариствах, у конкурсах наукових робіт на отримання іменних стипендій і стипендіальних фондів, у підготовці й відкритті допоміжних навчальних закладів, проведенні громадських заходів та ін. Диференціація форм самостійної роботи студентів у навчальному процесі вищих закладів освіти відбувалася у контексті суспільно-політичних реформацій;

1917–1920 рр. – трансформація самостійної роботи студентів у навчальному процесі вищої школи періоду національно-визвольних змагань. Самостійна робота студентів здійснювалася у процесі підготовки й проведення: семінаріїв, просемінарів, семінарів, спецкурсів за вибором студента, на самостійних заняттях, вправ, лабораторних і практичних занять та ін. Індивідуальні самостійні роботи студентів інтегрувалися з груповими видами проведення. Види самостійної просвітницької роботи студентів: виразне читання вголос друкованої літератури й періодичних видань з подальшим поясненням та обговоренням, ведення лекційних каталогів з фіксацією теми й короткого змісту прочитаного матеріалу, самостійне читання лекцій на курсах слухачів, підготовчих курсах, у народних читальнях, участь у підготовці й організації виставок, з’їздів, екскурсій, культурно-просвітницьких організацій (народних бібліотек, просвітницьких театрів, музеїв, лабораторій), самостійна робота у видавничій діяльності – розробка інструкцій, покажчиків літератури для населення, ведення каталогів з темою та коротким змістом прочитаного, допомога у виданні газет, підручників, посібників, періодичних видань; види самостійної роботи студентів науково-дослідницького характеру: спостереження, експериментування, обстеження і порівняння досліджених результатів із нормативними, проведення анкетування і бесід тощо. Самостійна наукова робота студентів – конкурсні наукові роботи, наукові роботи на іменну професорську стипендію, дисертація на здобуття наукового ступеня магістра і доктора наук тощо.

У зазначений період збережена наукова складова у самостійній роботі студентів, посилювалася тенденція культпросвітницького компоненту самостійної діяльності, здійснювалося орієнтування на трудовий принцип у змісті самостійної роботи, її практичне, українознавче спрямування.

У четвертому розділі – „Тенденції розвитку самостійної роботи студентів у вищій школі радянського періоду (1921–1990 рр.)” – обґрунтовано основні тенденції розвитку теорії і практики самостійної роботи студентів у вищих начальних закладах радянського періоду.

1921–1932 рр. – розвиток теорії і практики самостійної роботи студентів у період реорганізацій вищої школи радянської України (реорганізація університетської освіти. У теорії набули розвитку ідеї дидактично-методичного забезпечення самостійної роботи (Н. Артоболевський, Б. Всесвятський, Б. Райков, К. Угодовський, М. Кручинін), обґрунтування змісту і структури навчального курсу дисципліни для самоосвітньої роботи студента із завданнями для «проробки матеріалу, завдань для контролю і самоконтролю. У навчальному процесі вищих закладів освіти використовували такі види самостійних робіт: розв’язування задач і вправ, виготовлення моделей, підготовка виступів (в усній і письмовій формі), підготовка до семінарів підвищеного типу, огляд і опис навчальних матеріалів і посібників, самостійна розробка навчального плану прослуханої лекції, слухання і складання плану теоретичних курсів; підготовка і участь у робітничо-студійних і семінарських роботах, самоосвітнє проведення індивідуальної та групової роботи, розбір теми для групових і індивідуальних консультацій із керівником, колективне „пророблення матеріалу” і підведення висновків, самозвіт студента (усний, письмовий). На практиці самостійна робота студентів проводилася у студентських клубах, на практикумі, у процесі самостійної організації шкільного життя й клубної роботи, у навчальних лабораторіях, на пришкільних ділянках у навчальних цілях (збір гербаріїв) та ін. Види політосвітньої самостійної роботи – самостійна підготовка до проведення семінарів та політгодин, самостійне розроблення методики роботи гуртка, розробка методики побудови посібника та користування ним, колективне читання та колективне обговорення, домашня робота гуртківців, проведення щотижневих науково-популярних лекторіїв для дорослих, курсів для самоосвіти населення, проведення гуртківцями „живої” газети із певною тематикою (науково-популярна, історична, літературна й літературознавча, інформаційно-довідкова, методико-дорадча), застосування елементів анкетування й опитування та ін. Самостійна просвітницька робота: самостійний огляд установ і організацій, що займалися ліквідацією неграмотності, дослідження стану організації ліквідаторських пунктів і відвідування уроків, складання роздавального матеріалу для роботи у ліквідації неграмотності, складання букварів і рецензій на діючі букварі, організація роботи пунктів ліквідації неграмотності, відвідування і робота у політико-просвітницьких організаціях, проведення пробних занять на ліквідаційних пунктах тощо. Самостійна наукова робота студентів – виконання і захист кваліфікаційної („дипломної”) роботи (22–30 рр. ХХ ст.), підготовка і виступ на наукових конференціях, семінаріях тощо;

1933–1940 рр. – система теорії і практики самостійної роботи студентів у період реорганізацій вищої школи (відновлення діяльності вітчизняних університетів, їх діяльність у міжвоєнний період). Теоретичне обґрунтування дидактично-методичного напряму (С. Білоусов, К. Іванович, Є. Мединський, Р. Микельсон, П. Плотников, Б. Резник, Д. Юров та ін.), самостійна робота студентів проводилася у читальних залах, бібліотеках, лабораторіях, кабінетах (або вдома) з наданням консультацій з боку викладачів. Види: самостійні доповіді дослідницького типу, спостереження у школі з оформленням доповідей, повідомлень із наступним обговоренням, самостійне вивчення додаткової літератури, робота з підручником (книгою, газетою), виконання письмових і графічних робіт, самостійні вправи на повторення, проведення дослідів, самостійне проведення спостережень і екскурсій (ілюстративні і дослідницькі), домашня самостійна робота, самостійна робота у практичній роботі літературного характеру (у редакції журналу, у видавництві) та ін. Самостійна робота у підготовці до засобів контролю – самопідготовка до групових й індивідуальних консультацій, колоквіумів-практикумів, молодших семінарів, консультацій за прочитаною літературою, іспитів і заліків, державних іспитів. Самостійна наукова робота студентів – виконання дипломних робіт, участь із виступами та доповідями у фахових кафедральних семінарах дослідницького типу, розроблення пам’яток; індивідуальна самостійна робота з метою підвищення науково-дослідницьких умінь, у процесі організації наукових експедицій і відряджень за кордон тощо. Таким чином, у період реорганізацій вищої школи закладалися теоретико-методичні засади системи теорії і практики самостійної роботи студентів;

1941–1990 рр. – розвиток теорії і практики самостійної роботи студентів у навчальному процесі вищої школи періоду розбудови радянської системи вищої освіти України. У теорії обґрунтування самостійної роботи студентів розвивалося від дидактично-методичного (І. Арискін, С. Білоусов, Н. Гибш, І. Духовний, Б. Єсипов, К. Іванович, Л. Кречетович, Є. Мединський, Р. Микельсон, П. Плотников, Б. Резник, Д. Юров) до дидактично-психологічного напряму (П. Гальперін, В. Давидов, Н. Дайрі, М. Данилов, А. Дусавицький, Д. Ельконін, Г. Костюк, І. Лернер, Н. Половнікова) та ін. На практиці самостійна робота студентів реалізовувалася у процесі: конспектування лекцій, наукової літератури, творів класиків марксизму-ленінізму, написання рефератів, виконання завдань до семінарів і практичних занять, читання художньої літератури та преси, проведення індивідуальної самостійної роботи зі студентами-відмінниками, індивідуальних консультацій із невстигаючими, у підготовці до програмового контролю, із застосовуванням технічних засобів та ін. Письмові самостійні роботи: написання диктантів, творів, рецензування, складання плану; графічні самостійні роботи (креслення, схеми, графіки, малюнки, діаграми), виконання завдань за картами, їх опис, доповіді, реферати, повідомлення; складання ділових паперів (заяв, доручень, протоколів тощо), складання словників і щоденників, створення проектів, розробка конструктивних вузлів; складання кошторисів, письмові завдання з програмового опитування, кінодиктанти, робота з енциклопедичними словниками й іншими довідковими виданнями, статистичними даними, матеріалами археологічних, етнографічних, географічних експедицій; підготовка студентами репортажів і розповсюдження анотованих телепрограм, самостійна робота за спеціальними конспектами навчальних телепередач у підготовці до телетрансляції, самостійна робота студентів під час експедицій (історичні, археологічні, геолого-географічні, літературні) та ін. Самостійна наукова робота: виконання і захист курсової роботи, дипломного проекту (роботи), самостійна науково-дослідницька робота студентів на кафедрах, у наукових гуртках і наукових студентських товариствах, участь у студентських наукових конференціях, участь у роботі наукових семінарів та ін.; самостійна громадсько-корисна робота тощо.

У п’ятому розділі – „Розвиток вітчизняного досвіду організації самостійної роботи студентів у сучасній практиці вищої школи України” – актуалізовано провідні ідеї організації самостійної роботи студентів у вищій школі України досліджуваного періоду, обґрунтовано базові теоретичні положення авторської концепції самостійної роботи студентів у сучасних вищих навчальних закладах.

1991–2005 рр. – розвиток вітчизняного досвіду теорії і практики самостійної роботи студентів в умовах інтернаціоналізації вищої школи. У прийнятому „Положенні про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах” (1993) зазначено основні вимоги щодо самостійної роботи студента як планової форми організації навчання з-поміж інших форм. Відповідно до нових державних освітніх стандартів вищої освіти, збільшується обсяг годин на самостійну роботу студентів (від 1/3 до 2/3 загального обсягу навчального часу студента). Активізація самостійної роботи студентів вимагає зміни технологій навчання та їхнього методичного забезпечення, посилення ролі викладача в управлінні самостійною роботою студента в сучасному вищому закладі освіти.

У розділі наголошується, що кредитно-трансферна система актуалізує здатність до самостійного навчання у вищій школі, що є необхідною складовою загальної компетенції студента. Проблема формування компетентностей до самостійної роботи в умовах особистісно орієнтованого навчання є актуальною і ключовою у стратегічних напрямах якісної системи підготовки кадрів. Сутність кредитно-трансферної системи навчання вимагає перенесення акценту на самостійну роботу студентів з навчальним матеріалом, в якій міститься резерв  підвищення якості й ефективності навчального процесу, що є основним завданням сучасної освіти. У „Положенні про організацію навчального процесу в кредитно-трансферній системі підготовки фахівців”(2005) одним із завдань є забезпечення можливості навчання студента за індивідуальною варіативною частиною освітньо-професійної програми, що сформована на основі вимог замовників та побажань студента. Це  сприяє його саморозвитку і підготовці до життя у вільному демократичному суспільстві. Методологія процесу навчання та оцінювання знань студента в кредитно-трансферній системі навчання полягає у його переорієнтації із лекційно-інформативної на індивідуально-диференційовану, особистісно-орієнтовану форму та на організацію самоосвіти студента.

Акцентується, що розвиток потенційних можливостей самостійної роботи студента пронизує його професійну підготовку, акумулює самостійну дослідницьку діяльність студента з освітньою і виступає найвищим її проявом як самостійна науково-дослідницька робота. Самостійна робота є формою навчання, за якою студент засвоює необхідні знання, оволодіває професійною компетентністю, навчається планомірно і систематично працювати, формує персональний стиль діяльності. Самостійна робота розглядається як один із ефективних напрямів індивідуалізації діяльності студентів (наукової, освітньої, пізнавальної), важливий засіб формування особистості майбутнього фахівця (ініціативності, відповідальності, активності й самостійності). В умовах модернізації змісту діяльності вищої школи перспективність студентоцентрованого характеру й змісту самостійної роботи у контексті гуманітарної педагогічної парадигми передбачаємо відповідну організаційну, методичну і технологічну перебудову навчального процесу згідно з сучасними освітніми тенденціями.

Зазначається, що процес розвитку теорії і практики самостійної роботи студентів у навчальному процесі вищих закладів освіти України (ІІ пол. ХІХ – поч. ХХІ ст.) переконливо показує, що самостійна робота студентів виступає важливим чинниками забезпечення якості підготовки фахівців у вищій школі. Ефективність і результативність самостійної роботи студентів у вищих закладах освіти тим вища, чим якісніший рівень планування і управління самостійною роботою студентів зі сторони професорсько-викладацького складу, зменшення частки безпосереднього й збільшення опосередкованого керівництва самостійною роботою студентів у широкій інтерактивній суб’єкт-суб’єктній взаємодії, забезпечення саморозвитку особистості, її вільного самовизначення і повної самореалізації.

Застосування досвіду розвитку теорії і практики самостійної роботи студентів у навчальному процесі вищих закладів освіти України другої половини ХІХ – початку ХХІ століття, її глибинне історико-педагогічне обґрунтування сприятимуть модернізації самостійної роботи студентів у сучасній вищій школі України, слугуватимуть якісній підготовці кадрів нової генерації, конкурентноздатної на європейському і світовому ринку праці.