ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕРЕКЛАДАЧІВ З ВИКОРИСТАННЯМ ТЕХНОЛОГІЙ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність теми дисертації, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання дисертаційного дослідження, схарактеризовано методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення, представлено дані щодо апробації та впровадження отриманих результатів дослідження в практику ВНЗ, наведено відомості про структуру роботи.

У першому розділі – «Формування комунікативної компетентності майбутніх перекладачів на основі інформаційних технологій як педагогічна проблема» – розглядаються основні дефініції дослідження, сутність та структура професійної компетентності в умовах ДН, стан сформованості комунікативної компетентності майбутніх перекладачів.

Основою дослідження обрано компетентнісний підхід, який забезпечує зміни системи обов’язкового формування знань, умінь і навичок сукупністю компетентностей, які необхідно сформувати у студентів на основі оновленого змісту в процесі навчальної діяльності (Б. Ананьєв,Л. Виготський,, І. Зимня А. Леонтьєв,).

У педагогічній науці сформувалися принципи компетентнісного підходу: діагностичність, комплексність, міждисциплінарність, багатофункціональність, тобто компетентність є здатністю до вирішення сукупності завдань.

«Компетентність» та «компетенція» були предметом наукових досліджень багатьох учених (Н. Бібік, С. Гончаренко, І. Закір’янов, Е. Зеєр,      Т. Ісаєв, Н. Кузьміна, А. Маркова, З. Підручна). Поняття компетентності охоплює когнітивну, операційно-технологічну, мотиваційну, етичну, соціальну і поведінкову складові.

Сформована компетентність (здатність успішно відповідати на індивідуальні та соціальні потреби, виконувати поставлені завдання) передбачає наявність певних компетенцій. Компетенція є сукупністю взаємопов’язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності), що стосуються певного кола предметів і процесів, необхідних для продуктивної діяльності щодо них (А. Краєвський, А. Хуторськой).

Особливе місце займає інформаційна компетентність як одна з ключових для сучасного перекладача (М. Князян). ЇЇ ознаками є: сприяння доступу фахівця до електронних носіїв інформації; можливість застосування знань та вмінь, що входять до структури цієї компетентності; активізація аналітичного, критичного, рефлексивного мислення (під час аналізу інформації) у конструюванні власних варіантів перекладу тексту.

Для перекладачів важливе значення має комунікативна компетентність, під якою розуміють здатність здійснювати спілкування за допомогою мови, правильно використовувати систему мовних норм і обирати комунікативну поведінку, адекватну автентичній ситуації спілкування (Д. Хаймз). Виокремлюють такі компоненти комунікативної компетентності: лінгвістичний, дискурсивний, стратегічний, соціокультурний і соціальний, інформаційно-опанувальний (І. Закір’янова, Л. Карпова, Н. Кузьміна, В. Комісаров, Дж. Шейлз).

Під професійною компетентністю перекладача розуміємо інтегральне утворення особистості, яке є сукупністю соціального, полікультурного, аутопсихологічного, когнітивного, інформаційно-технологічного, персонально-го, комунікативного компонентів. Такий вибір ґрунтується на специфіці цієї професії, яка передбачає сформовану іншомовну комунікативну компетентність, що охоплює три види компетенцій: мовленнєву, мовну і соціокультурну.

Значна роль у формуванні іншомовної комунікативної компетентності на сучасному етапі відводиться ДН (А. Андрєєв, І. Козубовська, В. Кухаренко,             Є. Полат, В. Солдаткін, Р. Шаран, О. Шупта та ін.). Щодо організації ДН виділяють такі його ознаки: професійна спрямованість, інтерактивність, гнучкість, модульність, рентабельність,мобільність, далекосяжність, асинхронність, індивідуалізація (Т. Коваль), співробітництво і співтворчість, масовість, технологічність, інтернаціональність, новий статус викладача (координатор навчально-пізнавального процесу, консультанта, керівника навчальних проектів); позитивний вплив на студента (В. Осадчий).

Важливою характеристикою технологій дистанційного навчання є вид взаємодії студента з викладачем: асинхронний (за допомогою електронної пошти, ICQ) та синхронний (chat, talk). Серед технологій дистанційного навчання, що впроваджуються у вищій школі, виділяють мережеві технології, кейс-технології та ТВ-технології навчання (М. Танась).

ДН є добре налагодженою системою організації професійної підготовки фахівців за кордоном (США, Іспанія, Франція, Швеція, Фінляндія, Турція та інші держави). Вивчення досвіду цих країн сприятиме розвитку ДН в Україні.

Компонентами сформованості комунікативної компетентності майбутніх перекладачів було обрано: мотиваційний, мовленнєвий, соціокультурний, стратегічний. Критерієм мотиваційного компонента є усвідомлення необхідності подальшої самореалізації та самовдосконалення. Критеріями мовленнєвого компонента обрали здатність студента до практичного використання знань про мову у процесі дистанційного навчання. Соціокультурний  компонент визначали через здатність особистості сприймати, аналізувати, оцінювати. Стратегічний компонент визначали через рівень розвитку пізнавальних здібностей, практичної підготовки, комунікативних навичок. Стратегічний компонент сформованості професійної комунікативної компетентності передбачає засвоєння відповідних професійних знань. На основі критеріїв виділили чотири рівні сформованості професійної комунікативної компетентності: розпізнавальний, репродуктивний, реконструктивний та творчий.

Розпізнавальний рівень характеризується відсутністю мотивації, інтересу до ДН і нових інформаційних технологій, навичок самостійної роботи із застосування інформаційних технологій. Для репродуктивного рівня характерні нестійка позитивна мотивація, епізодичний інтерес до технологій ДН і застосування інформаційних технологій у навчальному процесі. Для реконструктивного рівня характерними є вміння студентів керувати і контролювати свої дії, прагнути до підвищення професіоналізму, подолання помилок і усунення недоліків. У них сформовані достатні вміння з застосування засобів інноваційних технологій у майбутній перекладацькій діяльності. Для творчого рівня характерними є наявність стійкої позитивної мотивації щодо діяльності, інтересу до технологій ДН, сформованість професійної комунікативної компетентності.

За результатами констатувального етапу експерименту у більшості студентів і викладачів сформоване позитивне ставлення до інформаційних технологій, але відсутня психологічна готовність до навчання за дистанційною формою, сформовані уміння та навички самостійної роботи, у тому числі і за допомогою комп’ютера та інформаційних технологій. Водночас значна кількість респондентів указують на труднощі в організації самостійної роботи: незнання ефективних прийомів засвоєння знань, невміння самостійно використовувати набуті знання для аналізу конкретних ситуацій, брак умінь і навичок самоорганізації і самоаналізу цієї діяльності. Такі результати сприяли проведенню формувального експерименту, спрямованого на усунення цих труднощів.

У другому розділі – «Обґрунтування та реалізація педагогічних умов та моделі формування комунікативної компетентності майбутніх перекладачів з використанням технологій дистанційного навчання» – охарактеризовано особливості педагогічної діяльності викладачів в умовах ДН; конкретизовано форми, засоби і методи формування комунікативної компетентності майбутніх перекладачів; визначено педагогічні умови та подано модель формування їх комунікативної компетентності; обґрунтовано методику проведення педагогічного експерименту та здійснено аналіз його результатів.

Чільне місце у ДН займає взаємодія та спільна діяльність викладачів і студентів. У дослідженні були визначені етапи педагогічної взаємодії: перший етап характеризувався функціонально-рольовою активністю педагога і відносною зовнішньою пасивністю студента; другий етап передбачав педагогічну взаємодію, яка полягала в поступовому послабленні безпосередньої допомоги студентам з боку педагога і створенні ним умов, які сприятимуть розвитку самостійності студентів; третій етап забезпечував керівництво викладача. Засобами керування виступали умови передачі інформації, методи навчання, організаційні форми навчання. У дослідженні використовувалися 12 функцій керування: відбір інформації; визначення послідовності вивчення; пред’явлення інформації; перекодування інформації; моделювання діяльності учіння; отримання відповідей, зворотний зв’язок; оцінка діяльності учіння; повідомлення про результати; зазначення коректив; видача додаткової інформації; облік і своєчасне коригування процесу навчання. Пряме керування навчально-пізнавальною діяльністю студентів з використанням технологій ДН здійснювалось у режимі «off-line» з використанням електронної пошти.

У ході експерименту перевірялася ефективність виконання функції тьютора під час здійснення контролю у ДН: узгоджували стандарти виконання контрольних завдань, тестів; регулярно повідомляли про успіхи студентів; перевіряли готовність окремих студентів до виконання заключного тесту або складання іспиту.

Навчальні дисципліни були орієнтовані на самостійне вивчення, тому для студентів використання технологій ДН містить дві складові: індивідуальну роботу з використанням різних форм навчальних матеріалів і навчально-технологічних засобів та діалог з викладачем, консультантом та іншими студентами.

Чинні форми, засоби, методи навчання поєднувалися з технологіями ДН. Ефективність організаційних форм навчання (web: -лекції, -семінари,                   -консультації, -лабораторні роботи, самостійна робота, контроль знань) у процесі формування професійної комунікативної компетентності майбутніх перекладачів визначалася багатогранністю методів і засобів педагогічної взаємодії.

В умовах часткової віддаленості суб’єктів навчання використовувалися засоби нових інформаційних технологій, що вплинуло на вибір і специфіку методів навчання: Інтернет-технології, зокрема, електронна пошта, телеконференції, web-сторінки, каталоги бібліотечних послуг, інтерактивні журнали і видання, систематизовані масиви інформації в інтерактивних базах даних є доступними через комп’ютерні мережі і використовувалися студентами під час самостійного вивчення матеріалу. Телекомунікаційні технології дозволили організувати ефективне спілкування і взаємодію студентів і викладача, а також студентів між собою під час дискусій, вивчення конкретних випадків, мозкового штурму, ділових і рольових ігор, форумів, групових проектів. Це стимулювало індивідуальну активність студентів, сприяло підвищенню їх мотивації і незалежності, привело до посилення самоконтролю, спонукало до самостійного пошуку необхідної інформації.