ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАСОБАМИ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методи дисертаційного дослідження, з'ясовано наукову новизну, практичне значення роботи, особистий внесок дисертанта, апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - «Теоретичні аспекти використання дистанційного навчання для підготовки майбутніх соціальних педагогів» - здійснено аналіз проблеми професійної підготовки соціальних педагогів у контексті компетентнісного підходу, історія розвитку дистанційного навчання в різних державах, його сутність і зміст, особливості для соціальних педагогів.

Аналіз літературних джерел дозволив визначити основні труднощі у підготовці майбутніх фахівців, що працюватимуть у сфері дистанційного навчання: зміна змісту і загальної спрямованості вищої освіти, що призводить до реорганізації не лише базових дисциплін, але і усього навчального комплексу підготовки фахівця, низький рівень матеріальної бази, яка необхідна для проведення навчального процесу; відсутність необхідного бібліотечного фонду, а також методичних та дидактичних матеріалів для підготовки студентів, підвищення кваліфікації викладачів в умовах самоосвіти. Усунути ці труднощі можна шляхом застосування компетентісного підходу до професійної підготовки майбутніх фахівців.

Компетентнісний підхід науковці трактують як спробу поєднати професійну освіту і потреби ринку праці, оскільки він пов’язаний із замовленням на освіту з боку роботодавців (І. Зімняя, А. Хуторськой). На основі компетентнісного підходу науковцями визначено основні рольові спектри для соціальних педагогів: роль посередника; захисника інтересів особистості; учасника спільної діяльності людей; духовного наставника; соціального терапевта; експерта (Р. Овчарова). Визначено основні функції соціального педагога: комунікативна, організаторська, прогностична, діагностична, охоронно-захисна, попереджувально-профілактична, корекційно-реабілітаційна, соціально-терапевтична (О. Безпалько).

До найбільш вагомих складових професійної компетентності віднесено: спеціальну, соціальну, особистісну; уміння організовувати свою працю; оволодіння лідерськими якостями у сукупності з особистісною харизмою (Т. Шамова). Основними показниками професійної компетентності є: знання та вміння; професійна позиція; індивідуально-психічні особливості; акмеологічні інваріанти. Серед професійних умінь соціального педагога науковці вирізняють: комунікативні, прикладні, організаторські, аналітичні, педагогічні, уміння саморегуляції (М. Басов) і включають загальнопедагогічні уміння (О. Ілліна, Г. Ковальчук, Д. Мишковська, А. Первушина). У практичній діяльності соціального педагога мають значення чотири взаємопов’язаних елементи: досвід творчої діяльності, досвід пізнавальної діяльності, досвід застосування відомих способів діяльності, досвід налагодження емоційно-ціннісних відносин – особистісні орієнтації (В. Краєвський).

Соціальний педагог має володіти уміннями: мислити, налагоджувати контакт та взаємодію з іншими людьми, відчувати, отримувати інформацію (В.Краєвський). Професійним умінням соціальних педагогів властива специфіка і їх класифікують на такі групи: за циклом загальнопрофесійних дисциплін; за циклом спеціальних дисциплін (І. Звєрєва, О. Безпалько, С. Харченко). До спеціальних умінь зараховують - охоронно-захисні, попереджувально-профілактичні, корекційно-реабілітаційні, соціально-терапевтичні (В. Багрій).

Узагальнення наукових досліджень з цього питання забезпечило визначення спеціальних умінь соціального педагога: охоронно-захисні; попереджувально-профілактичні; корекційно-реабілітаційні; соціально-терапевтичні. Компонентом успішної професійної діяльності є особистісні якості: інтелектуальні; комунікативні; творчо-естетичні; творчі; конструктивні; перцептивні; емоційно-вольові  (Л. Султанова, Є. Холостова).

Нині актуальним є створення можливостей одержання додаткової професійної освіти, перекваліфікації, підвищення освітньо-кваліфікаційного рівня, підвищення кваліфікації працівників соціально-педагогічних установ і закладів (В. Поліщук), що стало можливим у дистанційному навчанні. Дистанційне навчання – це особливий вид навчальної діяльності, коли засвоєння знань, умінь та навичок відбувається за допомогою електронно-технічних засобів без безпосередньої участі автора або викладача курсу (Є. Полат). Це форма організації навчального процесу та педагогічна технологія, основою якої є керована самостійна робота студентів та широке застосування у навчанні сучасних інформаційних, комп’ютерних та телекомунікаційних технологій (А. Хуторськой).

Історично розвиток дистанційної форми навчання розпочався раніше за кордоном, ніж в Україні. Тому європейський та світовий досвід навчання на відстані задля здобуття вищої освіти є цінним для нашої держави (О. Пришляк, О. Пічкар, Н. Собчак, Р. Шаран).

Дистанційне навчання володіє низкою переваг: гнучкість навчального процесу, вартість менша приблизно вдвічі від традиційного очного навчання; змінюється роль викладача (наставник), монолог викладача перетворюється на діалог, можливість студента самостійно вибирати викладача, колективна робота над різноманітними завданнями, передбачає самостійну роботу.

Одночасно дослідники виділяють низку недоліків та труднощів цієї форми навчання: воно не розраховане на формування окремих навичок, не дозволяє студентові вчасно задати необхідне запитання, висловити свою позицію, отримати необхідну допомогу, подолати різницю тезаурусів студента і засобів дистанційного навчання; відсутність емоційного контакту з викладачем; кількість непередбачуваних ситуацій та варіантів їх вирішення, відсутність можливості використання невербального мовлення та створення сприятливого емоційного мікросередовища; непідготовленість студентів до повного самоконтролю та самоорганізації процесу (Є. Сергієнко). Труднощі стосуються і формування професійної мови. Тому для викладача є надзвичайно важливим досконало оволодіти навичками спілкування за допомогою інформаційних комп’ютерних технологій і засобів дистанційного навчання (чат, дошка оголошень, електронна пошта, дискусійна дошка, форум, відеоконференція).

На основі досліджень науковців було обрано загальнопедагогічні принципи, які є найбільш дотичними до дистанційного навчання майбутніх соціальних педагогів, а саме: гуманістичність, пріоритетність педагогічного підходу у проектуванні навчального процесу, педагогічна доцільність застосування інформаційних технологій, забезпечення безпеки інформації, наочність, систематичність і послідовність навчання, науковість, доступність, комунікаційність, принцип креативності самостійної пізнавальної діяльності, мобільність навчання (Е. Рибалко).

Дистанційне навчання володіє низкою особливостей: зрілий вік студентів; короткий термін навчання; неоднорідність аудиторії; складна соціально-економічна ситуація в країні; необхідність самостійного опрацювання матеріалу; відсутність необхідного навчально-методичного забезпечення; спрямовуюча діяльність викладачів у період між сесіями; розвиток навичок самостійної роботи; поточний контроль за ходом навчально-виховного процесу (Є. Сергієнко).

Основою організації навчального процесу в дистанційному навчанні є комп’ютерні засоби та активні методи навчання. Для правильної організації дистанційного навчання дидактичне забезпечення є обов’язковим і воно виконує такі функції в навчальному процесі: організаційну, навчальну, контрольну, коректувальну, комунікативну, рефлексивну, прогнозуючу тощо. Комплекс дидактичного забезпечення представлений у вигляді трьох блоків: інформаційно-змістового; контрольно-комунікативного; корекційно-узагальнювального (Л. Максимчук, І. Мельничук), який створюється та підтримуються системною оболонкою типу Windows (О. Карабін).

Одночасно зі створенням інформаційно-предметного середовища формується й методичний комплекс, що містить робочий навчальний план, робочі навчальні програми, рекомендації викладачу з організації та проведення навчальних занять, інструкції студенту з роботи за цілісними комп’ютеризованими курсами тощо (О. Романишина).

У другому розділі - «Обґрунтування організаційно-педагогічних умов підготовки майбутніх соціальних педагогів до професійної діяльності засобами дистанційного навчання» - розглянуто питання про стан сформованості умінь майбутніх соціальних педагогів до здобуття освіти засобами дистанційного навчання, інтерактивну взаємодію викладача і студента, організаційно-педагогічні умови їх професійної підготовки та її модель.

Поняття «готовність до виконання професійних дій» науковцями ідентифікується з розумінням професійної компетентності (І. Мельничук). Визначено готовність майбутніх соціальних педагогів до професійної діяльності за компонентами: мотиваційним, когнітивним, діяльнісним. З метою формування професійної готовності майбутніх соціальних педагогів засобами дистанційного навчання були враховані передумови: сформованість готовності до здобуття фахової освіти в умовах використання педагогічних інновацій, використання у ВНЗ інноваційних педагогічних засобів дистанційного навчання; знання можливостей інформаційних технологій, вільне володіння навичками спілкування за допомогою комп’ютера та наявність необхідних технічних умов для активного використання дистанційної освіти; наявність спеціально розроблених дидактичних матеріалів, контроль та оцінювання навчальних досягнень майбутнього фахівця; готовність викладачів ВНЗ до використання комп’ютерних технологій та програм дистанційної освіти в навчальному процесі.

За результатами констатувального етапу експерименту визначено, що значна частина студентів має задовільний рівень готовності до використання комп’ютерних технологій в умовах дистанційного навчання (у студентів стаціонарного відділу – 40,7%, а заочного – 34,78%), або низький рівень (відповідно 24,42% та 40,22%). Було виявлено високий рівень готовності викладачів до роботи з засобами дистанційного навчання з дисциплін «Соціальна педагогіка», «Технології соціально-педагогічної діяльності», «Основи соціалізації особистості», але викладачі майже не використовують можливостей дистанційного навчання у підготовці студентів.

Взаємини викладачів і студентів вищого навчального закладу – це особливі стосунки педагога зі студентом (взаємин за вертикаллю) та стосунки з майбутніми колегами (взаємини за горизонталлю). Забезпечити це можна використанням інтерактивної моделі навчання, яка передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблем (І. Зязюн). Побудову взаємин викладача зі студентом проводили поетапно: забезпечення мотивації навчальної діяльності; інструктування викладачем студентів щодо правил проведення інтерактивної взаємодії; завдань, які необхідно вирішити; рефлексія, як найважливіший принциповий момент інтерактивного навчання (О. Пометун). Ефективність діалогу між викладачем і студентом обумовлюють: зміст курсу; фактори середовища; мова діалогу; засоби комунікації (Г. Татарчук).

На ефективність дистанційного навчання впливає методика організації процесу, яка базується на її складових. Навчальний матеріал. Він пересилається звичайною поштою (матеріальними носіями його можуть бути CD-ROM, дискета, аудіокасета, відеокасета, паперовий посібник), електронною поштою в архівованому файлі, відразу чи поетапно протягом навчального процесу; розміщується на освітньому сайті дистанційного призначення для доступу до нього всіх зареєстрованих студентів; оформляється у вигляді Web-квестів з посиланнями на необхідний матеріал у мережі Inte
et (Веб-квест). Діагностичний матеріал. Протягом певного періоду (наприклад, протягом 10 днів) є можливість пройти поточний чи підсумковий контроль у режимі «on-line». Практикуємо 2 види тестування для кожного із видів контролю: пробне і остаточне. Пробне тестування студент може проходити будь-яку кількість разів, а остаточне - за вибором викладача (1-3 рази). Інформація розміщена на освітньому сервері і доступна викладачам, студентам відповідно до встановлених для них доступів (кожен має пароль для входу у відповідні розділи сайту). Наочність. Під час телекомунікації в реальному часі викладач демонструє студентам слайди, картинки та ін., проводить віртуальну екскурсію в мережі Inte
et за підготовленими електронними адресами. Студенти обмінюються наочними матеріалами між собою, розміщують свої роботи на сервері для доступу до них інших студентів і викладачів. Запитання викладача студентам. Для цього використовували електронні конференції (у «реальному часі») в режимі ICQ, чаті, при проведенні вебінарів або відеоконференцій. При цьому викладач ставить запитання як одному зі студентів, так і всій групі одночасно. Можливість студентів поставити викладачеві запитання. Студент може персонально відправити викладачу електронного листа, спілкуючись з ним у реальному часі (наприклад, в окремому вікні на час колективного чат-заняття, вебінару), а також публічно висловити свої запитання і міркування в загальному списку розсилання. Можливість студента поставити запитання студентові. Викладач регулює цей процес відповідно до навчальних цілей, пропонує свої коментарі і запитання. Оцінювання викладачем студента. Його здійснюють під час проведення дистанційного заняття, за результатами самостійних робіт, написання тестів, творчих навчальних проектів, досліджень із використанням кожного з дистанційних телекомунікаційних засобів. Оцінювання студентом викладача. Після вивчення дистанційного курсу тієї чи іншої дисципліни деканат дистанційної освіти ВНЗ проводить опитування студентів, у якому майбутні соціальні педагоги висловлюють свої зауваження, побажання щодо організації навчання тим чи іншим викладачем. Самостійне вивчення курсу проводили шляхом використання навчальних матеріалів дистанційних курсів, які соціальні педагоги одержують через Інтернет (корпоративну мережу) та/або на магнітному носії (CD-ROM)( Л. Пустовіт).

Серед форм організації навчального процесу використовували: лекції, консультації, семінари, дискусії, практичні  і лабораторні заняття.

При організації інтерактивної взаємодії між викладачем та майбутнім соціальним педагогом, готуючи його до професійної діяльності у системі дистанційного навчання, було враховано професійний цикл майбутнього вчителя та адаптовано дистанційні курси відповідно циклу Хейвінгхерста за етапами: «Ідентифікація з працівником», «Набуття основних навичок діяльності», «Набуття ідентичності», «Становлення продуктивності», «Підтримка продуктивності на благо суспільства», «Осмислення продуктивного і відповідального життя» (К. Колос). Використання таких етапів ідентифікації майбутнього фахівця сприяло підвищенню мотивації студентів до майбутньої професійної діяльності.

У процесі дослідження було виділено організаційно-педагогічні умови підготовки майбутніх соціальних педагогів до професійної діяльності засобами дистанційного навчання.

Забезпечення підготовки викладачів до використання засобів дистанційного навчання. Для належної організації дистанційного навчання майбутніх соціальних педагогів у Хмельницькому національному університеті було організовано курси підвищення кваліфікації «Автоматизація дистанційної системи навчання» для викладачів, які беруть участь у підготовці фахівців спеціальності 6.010100 – «Соціальна педагогіка». Курс передбачав навчання обсягом 60 годин та проводився протягом семестру (4 години на тиждень). Розроблений курс проводився у вигляді практичних занять у комп’ютеризованих аудиторіях. Під час відвідування такого курсу викладач опановував теми: «Методологічні аспекти організації підготовки майбутніх соціальних педагогів за допомогою електронних навчальних засобів. Загальна інформація про дистанційну систему. Початок роботи та реєстрація у дистанційній системі освіти. Права студента та права викладача у дистанційній системі освіти. Створення дистанційного курсу, налаштування та робота з курсом. Техніка формування лекційного матеріалу у дистанційній системі освіти. Техніка формування практичних занять для дистанційного навчання. Контроль знань у дистанційній системі навчання. Тести і анкети. Робота зі студентами. Запис на курс. Інші інструменти (глосарій, оголошення, опитування, список літератури, форуми, статистика)».

За період відвідування курсів викладач поетапно виконував випускну роботу – це створення власного дистанційного курсу з обраної ним дисципліни.

Наступною педагогічною умовою є підвищення інформаційної підготовки майбутнього соціального педагога за рахунок створення інформаційного навчального середовища дистанційного навчання. Інтерактивна взаємодія між викладачем та майбутнім соціальним педагогом, що відбувається у дистанційній системі освіти, визначає специфіку інформаційного навчального середовища, у якому проходить така взаємодія (В. Биков, Ю. Жук, О. Вольневич). Визначають три основних типи середовища: орієнтоване на самостійну діяльність щодо здобуття знань; орієнтоване на формування знань, умінь і навичок та змішаного типу (В. Шевченко). Це знайшло відображення в розробленій моделі підготовки майбутніх соціальних педагогів до професійної діяльності засобами дистанційного навчання (рис.1).

Для забезпечення дієвості навчального середовища необхідна наявність: матеріальної бази, інформаційної культури викладача і студента, багатого педагогічного досвіду, знань методик ефективного використання комп’ютерних програм, відповідного педагогічного програмного забезпечення, електронних сховищ даних; комунікаційної мережі всередині навчального закладу; оперативного контролю і керівництва навчальним процесом (О. Іщенко ).

Була розроблена структура інформаційного навчального середовища дистанційного навчання ВНЗ із складовими: матеріально-технічне, інформаційне, навчально-методичне забезпечення, нормативно-правова база, ефективна комунікація.

Навчально-методичне забезпечення розроблених дистанційних курсів («Основи профорієнтаційної роботи», «Історія педагогіки», «Загальна і порівняльна педагогіка») включало такі складові: вступ до навчальної дисципліни, робочий план і робоча програма дисципліни; зміст дисципліни, структурований за модулями; практикум, методичні вказівки до самостійного вивчення курсу; тренувальні і творчі вправи, завдання для самостійної роботи, завдання для самоконтролю, тематика науково-дослідних робіт, завдання для контролю навчальних досягнень студентів; критерії оцінювання; глосарій, відповіді на найбільш популярні питання, список джерел інформації. Під час створення дистанційного навчально-методичного комплексу зроблено: оцінено обсяг навчальної дисципліни, відповідно до навчального плану спеціальності «Соціальна педагогіка»; виділено основні поняття та визначення; розподілено години з навчальної дисципліни на  відповідні розділи, теми, модулі; здійснено структурування навчального матеріалу; проаналізовано взаємозв’язки між темами, розділами, модулями; для кожного розділу, теми, модуля визначено рівень засвоєння знань; підготовлено тести проміжного та поточного контролів з навчальної дисципліни.

Третьою визначеною педагогічною умовою є формування вмінь самостійної пізнавальної діяльності майбутніх соціальних педагогів у процесі підготовки до професійної діяльності. Самостійність розглядали як якість особистості, що передбачає прагнення, потребу діяти самостійно, оволодіння такими способами поведінки, які дозволять реалізувати прагнення. Ця умова реалізовувалася у виконанні індивідуальних завдань, які потребували додаткового опрацювання літератури.

У третьому розділі – «Експериментальне дослідження ефективності організаційно-педагогічних умов професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів засобами дистанційного навчання» – розглянуто питання про організацію, проведення дослідження та аналіз його результатів.

Реалізація організаційно-педагогічних умов підготовки до професійної діяльності майбутніх соціальних педагогів засобами дистанційного навчання здійснювалися факультетом дистанційного навчання на базі Хмельницького національного університету протягом 2009-2012 року. У дослідно-експериментальній роботі на різних її етапах брало участь 289 студентів, які навчаються за спеціальністю «Соціальна педагогіка». Студенти були розподілені на дві групи (ЕГ і КГ). До складу ЕГ увійшло 144, а КГ - 145 студентів.