| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, подано відомості про апробацію й впровадження у практику результатів дослідження.
У першому розділі «Теорія і практика формування змісту вищої географічної освіти на Слобожанщині у ХІХ ст. – першій половині ХХ ст.» на основі вивчення історико-педагогічних джерел, архівних матеріалів, періодичних видань висвітлено чинники формування змісту вищої географічної освіти на Слобожанщині, виокремлено періоди та етапи його розвитку в означених хронологічних межах, схарактеризовано офіційно-нормативну базу викладання географічних дисциплін у вищих навчальних закладах Слобожанщини у ХІХ ст. – першій половині ХХ ст.
Аналіз джерельної бази дає підстави констатувати, що викладання географічних дисциплін у вищих навчальних закладах Слобожанщини ХІХ ст. – першої половини ХХ ст. пов’язане з інтенсивним розвитком географічної освіти, головними осередками якої були кафедри географічних дисциплін Імператорського Харківського університету та Харківського педагогічного інституту. Вагомий внесок у формування змісту географічної освіти здійснили викладачі Імператорського Харківського університету, де готували викладачів з географії та дослідників – О. Івановський, А. Краснов, І. Леваковський, С. Рудницький. Вони спрямовували свою педагогічну діяльність на розробку теоретичних засад викладання географічних дисциплін, відбір змісту лекційного матеріалу, урахування під час навчання суспільних і політичних умов; використання прийомів стимулювання й активізації навчальної діяльності студентів, врахування знань із суміжних дисциплін, розробку навчально-методичного забезпечення викладання географічних дисциплін.
У ході наукового пошуку з’ясовано, що викладання географічних дисциплін у вищих навчальних закладах Слобожанщини в означених хронологічних межах регламентувалось офіційно-нормативними документами: статутами, які встановлювали загальну структуру й організацію навчального процесу (розподіл на факультети, перелік кафедр, обов’язки викладачів тощо); навчальними планами, згідно з якими визначався перелік географічних дисциплін та розподіл годин на їх викладання; інструкціями й розпорядженнями Міністерства народної освіти, а також внутрішніми університетськими правилами.
Результати дослідження дозволяють констатувати, що Міністерство народної освіти за допомогою офіційних документів закріплювало загальну організацію діяльності географічних кафедр, визначало зміст основних географічних дисциплін, та надавало можливість студентам отримати теоретичні знання з історичних, геологічних, астрономічних, біологічних, економічних наук, важливих для становлення фахівця-географа високого рівня.
Проведений історико-педагогічний аналіз дав можливість виокремити три періоди становлення та розвитку вищої географічної освіти на Слобожанщині в означених хронологічних межах. Цьому сприяло виявлення чинників досліджуваного процесу (суспільно-політичні, соціально-економічні, рівень розвитку освіти та географічної науки, її зв’язок з іншими науками про природу, структура освітньої системи і навчальних закладів, форми організації навчально-виховного процесу, розвиток педагогічних ідей, дидактичних та методичних підходів до реалізації конкретного змісту й практики навчання географії) й організаційно-педагогічних умов викладання географічних дисциплін у вищих навчальних закладах Слобожанщини у ХІХ ст. – першій половині ХХ ст., що стосуються форм і методів навчання географічних дисциплін, здійснення контролю за навчальною діяльністю студентів, науково-методичного забезпечення викладання географічних дисциплін).
Соціально-економічні чинники формували “соціальне замовлення” вищих навчальних закладів на підготовку майбутніх працівників тих сфер діяльності, де важливим є володіння географічними знаннями, зокрема майбутніх фахівців, для яких географічні знання є необхідною складовою частиною їх фахової підготовки; вони визначали матеріальну базу географічної освіти, зокрема матеріально-технічні засоби викладання та засвоєння географічних знань.
Суспільно-політичні та ідеологічні чинники визначали соціальну та ідейно-політичну орієнтацію курсів географічних дисциплін у вищих навчальних закладах.
Водночас обумовлювали вдосконалення викладання географічних дисциплін і розвиток географічної освіти такі чинники: науково-методичний досвід створення навчальних планів і програм; видання підручників і посібників; вдосконалення навчального обладнання з географії; розширення джерел географічних знань; урахування досягнень географічної науки; розвиток методики викладання географії.
Розвиток географічної науки обумовлював науковий рівень викладання географії у вищих навчальних закладах, рівень підручників, засобів унаочнення тощо.
Розвиток психолого-педагогічної науки визначав форми і методи викладання та засвоєння географічних знань у школі.
У дисертаційному дослідженні на основі вище зазначених чинників виокремлено такі основні періоди та етапи формування і розвитку змісту вищої географічної освіти Слобожанщини впродовж досліджуваних хронологічних меж:
Перший період (1804 – 1888 рр.) – впровадження географічних дисциплін у вищих навчальних закладах. Цей період включає два етапи: І – (1804‑1862 рр.) і ІІ – (1863 – 1888 рр.). Перший етап (1804‑1862 рр.) характеризувався включенням географічних дисциплін до навчальних планів вищих навчальних закладів (фізична географія, кліматологія, метеорологія, нарисна геометрія з додатками до креслення карт (картографія)). Для другого етапу (1863 – 1888 рр.) характерною є активізація дослідницької діяльності викладачів та студентів, піднесення значення самостійної роботи студентів, посилення уваги до краєзнавчих дослідженнях. До навчальних планів було включено статистику, геологію, палеонтологію, кристалографію.
Другий період (1889 – 1920 рр.) – зміцнення матеріально-технічної бази, відкриття кафедр – характеризувався створенням першої кафедри географії та етнографії на фізико-математичному факультеті Імператорського Харківського університету, де і було зосереджено всі географічні дисципліни. Саме в цей час значно розширена матеріально-технічна база університету – заснована метеорологічна станція, а при фізичному кабінеті було утворено магнітно-метеорологічне відділення, де викладачі разом зі студентами здійснювали дослідження з поляризації світла та метеорологічних явищ. У вищих закладах Слобожанщини починають викладати такі дисципліни як загальне землезнавство, географія рослин, етнографія та антропологія, етнографія культури народів, географія Росії, загальна та соціальна етнографія.
Третій період (1921 – 1940-і рр.) – формування вищої географічної освіти як цілісної системи. У цьому періоді виділяємо два етапи: І – (1921-1933 рр.) і ІІ – (1933-1940-і рр.). Перший етап (1921-1933 рр.) припадає на інтенсивний розвиток географічної науки. Харківський університет неодноразово реорганізовувався і на його базі створювалися самостійні вищі навчальні заклади (Академія теоретичних знань, Харківський інститут народної освіти, Педагогічний інститут професійної освіти), в яких продовжували існувати кафедри географії. У 1928 р. засновано географічний факультет. Також була спроба створити інститут метеорології, який згодом був реорганізований у технікум.
ому інституті народної освіти була відокремлена від навчальної діяльності й зосереджувалася на спеціальних науково-дослідних кафедрах. Одним із завдань науково-дослідних кафедр було читання публічних лекцій на заводах і фабриках, у частинах Червоної Армії та сільській місцевості. Але головне їх завдання – підготовка майбутніх кадрів наукових працівників і викладачів навчальних закладів. З цією метою було створено аспірантуру. Саме в цей час організовувалися семінари, присвячені окремим галузям географічної науки.
Для другого етапу (1933-1940-і рр.) – характерним було поглиблення змісту навчальних курсів, вдосконалення методів індивідуальної роботи зі студентами, лекційної системи викладання, поєднання навчання та виробничої практики. Обов’язковою в навчально-виховному процесі стала виробнича педагогічна практика, яка проходила в освітніх і науково-дослідних установах. На геолого-географічному факультеті була визначена конкретна тематика наукових досліджень, зростали матеріальне забезпечення лабораторій устаткуванням і приладами, книжковий фонд бібліотеки, що сприяло розгортанню дослідної роботи.
Запропонована періодизація дала можливість виявити зміни у змісті вищої географічної освіти, взаємозв’язок між попередніми та наступними етапами розвитку, осмислити передові ідеї досвіду викладання географії, сформувати цілісне системне уявлення про розвиток вищої географічної освіти на Слобожанщині як про педагогічне явище з притаманною йому динамікою структури і змісту навчання, появою нових та якісно видозмінених форм і методів навчання, нового покоління підручників, методичних посібників, засобів навчання.
Аналіз навчальних планів і програм свідчить, що в ХІХ ст. у вищих навчальних закладах Слобожанщини викладалися такі дисципліни географічного та геологічного циклів: фізична географія, метеорологія, статистика, кліматологія, загальне землезнавство, антропологія, етнографія, геологія, мінералогія, геогнозія Росії, кристалографія, петрографія, історична геологія, географія організмів, географія рослин. На початку ХХ ст. до них додалися фізична географія світу та СРСР, картографія, економічна географія капіталістичного світу та СРСР, геоморфологія, гідрологія суші, географія ґрунтів з основами ґрунтознавства, географія тварин з основами зоології, економічна і політична географія світу, методика викладання географії.
У різні роки досліджуваного періоду на проведення лекцій і практичних занять відводилася різна кількість годин. Існували дисципліни (наприклад фізична географія світу та СРСР і економічна географія світу та СРСР), де були лише години лекційного курсу. Слід зазначити, що упродовж трьох періодів у викладанні географічних дисциплін найбільшою була частка лекційних годин, дещо меншою – практичних робіт, і найменшою – методики викладання географії.
Характерною особливістю викладання географічних дисциплін у ХІХ ст. першого періоду було те, що кожен викладач працював за авторською навчальною програмою. Програми структурувались за лінійно-концентричним принципом. При їх складанні враховувалися також принципи науковості та доступності, послідовності, систематичності, виробничий і краєзнавчий принципи.
У третьому періоді першого етапу здійснено перехід до викладання дисциплін за навчальними програмами, затвердженими Народним Комісаріатом освіти, набули поширення (частково-пошуковий, дослідницький, бригадно-лабораторний методи навчання, удосконалювалася методика організації та проведення екскурсій, практичних робіт, спостережень на метеостанціях.
Характерною рисою навчальних програм ХХ ст. була логічність, послідовність у розміщенні матеріалу, зверталася увага впливу людини на навколишнє середовище, що можна вважати зародженням екологічних знань. Поглиблено вивчалися «Географія тварин та рослин», «Географія ґрунтів», «Ландшафти і ландшафтні зони». До змісту навчальних програм також був включений матеріал з економічної географії світу та СРСР. Слід відмітити, що до програм з фізичної географії світу не входила характеристика океанів, яка розглядалася у курсі загального землезнавства.
Програми передбачали формування умінь студентів проводити спостереження за об’єктами та процесами географічної оболонки і фіксувати одержані результати; застосовувати теоретичні знання для пояснення явищ, які відбуваються у географічній оболонці; володіти науковою термінологією; працювати з різними видами географічних карт; визначати географічні координати, складати фізико-географічну характеристику території за однією і багатьма картами; працювати з глобусом та метеорологічними приладами.
У другому розділі «Досвід викладання географічних дисциплін у вищих навчальних закладах Слобожанщини у досліджуваний період» висвітлено відображення змісту вищої географічної освіти у навчальній літературі, розкрито методичні підходи до викладання географії у вищій школі Слобожанщини, а також окреслено перспективи впровадження у практику сучасних вищих навчальних закладів прогресивних ідей викладання географічних дисциплін. У результаті дослідження виявлено, що ефективність навчання географічних дисциплін залежала від використання різноманітних форм і методів, навчально-методичного і науково-технічного забезпечення.
Порівняльний аналіз підручників указує на те, що у вищих навчальних закладах Слобожанщини використовувалися підручники і посібники з географії різні за змістом, структурою і методичним апаратом. Варто зазначити, що серед перших підручників географії були підручники А. Краснова «Основы землеведения» (1895, 1899), ««Курс землеведения» (1908), «Лекции по физической географи» (1910)– викладача Імператорського Харківського університету.
Привертають увагу зміст і доступність викладу матеріалу у підручниках «Основы физической географии» (1899) А. Зупана, «Физическая геология» (1891, 1903) І. Мушкетова, «Економічна географія» (1911) B. Кістяковського, «Економічна географія України» (1919) К. Воблого, «Нарис економічної географії України» (1919) В. Садовського та інші.
У ході дослідження встановлено, що ефективність викладання географічних дисциплін досягалась за умови застосування викладачами різних методів навчання. У практиці вищої школи, як свідчить аналіз архівних джерел (протоколів засідань ради університетів, звітів про діяльність і стан університету), використовувались лекції, семінарські заняття, екскурсії тощо. Зростала роль практичних занять у навчально-виховному процесі. Вони виконували допоміжну функцію у поєднанні з лекціями, надавали можливість викладачам визначити ступінь засвоєння студентами теоретичного матеріалу, рівень знань із суміжних географічних дисциплін, ступінь розумового розвитку, старанність, сформувати вміння науково-дослідної роботи завдяки тому, що виконували діагностуючу функцію з виявленням ефективності викладання географічних дисциплін. У процесі організації практичних занять здійснювався усний виклад матеріалу, вивчення й аналіз першоджерел, написання творів, практикувались письмові відповіді на запитання, запропоновані викладачем і виконані в його присутності, проведення бесід зі студентами, наукових дослідів у лабораторіях.
Як показало дослідження, важливими формами практичної підготовки у вищих навчальних закладах Слобожанщини першого періоду були екскурсії та освітні прогулянки, започатковані А. Красновим, які згодом стали обов’язковими у вищій школі.
Викладачі географічних дисциплін прагнули виявити рівень систематизації, узагальнення, самостійності й глибини знань студентів з таких курсів, як фізична географія, кліматологія, метеорологія, статистика, геологія, загальне землезнавство, географія рослин, палеонтологія, мінералогія тощо. Серед поточних форм контролю були повторення (репетиції), що стимулювало активність студентської молоді, прагнення ретельно готуватися до занять. Результати цих заходів були постійним предметом широкого обговорення радою факультету, а також самоаналізу викладачами педагогічної діяльності. Здійснення зворотного зв’язку дозволяло викладачам вирішувати завдання підвищення рівня викладання географічних дисциплін, що позначалося на їхньому прагненні вдосконалити цей процес з метою підвищення власної педагогічної майстерності та організації навчально-пізнавальної діяльності майбутніх географів-дослідників.
Уведення практичних занять, що припало на перший період розвитку змісту вищої географічної освіти на Слобожанщині, зумовило потребу в науково-практичній підготовці викладачів географічних дисциплін, підвищення вимог до них, посилило самопідготовку викладачів до занять як складника їхньої педагогічної діяльності. Проведення практичних занять вимагало від викладача не тільки володіння певним обсягом теоретичних знань з географічних дисциплін, ерудиції, набуття конкретних організаційних умінь щодо управління навчально-пізнавальною діяльністю студентів, посилення впливу особистісних якостей і характеристик (досвідченість, педагогічний такт, авторитет), а й проявів професійної особистісно-громадянської позиції під час навчальних занять.
Як свідчить проведене дослідження, чіткій організації викладання географічних дисциплін сприяло використання науково-технічної бази університету, що було необхідною умовою поліпшення ефективності викладання географічних дисциплін, розвитку науково-дослідної роботи, широкої просвітницької діяльності. Різноманітність засобів навчання – підручників, навчальних посібників, дидактичних матеріалів, колекцій, приладів для метеорологічних спостережень – позитивно впливала на розвиток навчального процесу і стимулювало підготовку студентів.
Значний вплив на формування змісту географічних дисциплін мала наукова діяльність у Харкові «Товариства природодослідників» (1869-1930), Українського науково-дослідного інституту географії та картографії (1927-1933) та Південно-західного відділу російського географічного товариства в м. Києві (1873-1876).
Творче переосмислення досвіду викладання географічних дисциплін в університетах у досліджуваний період дозволило виявити можливості збагачення сучасної методики навчання географічних дисциплін цінними ідеями минулого. Важливим є простеження динаміки географічних досліджень, тих змін, які відбувалися в економічному регулюванні країн світу та України, що було властиве у ХІХ ст. – першій половині ХХ ст. і успішно реалізується у сучасних умовах організації навчального процесу у вищій школі.
Заслуговують уваги спецсемінари, для яких головним було не контроль, а допомога студентам у поглибленні й узагальненні знань. Тематика спецсемінарів оголошувалася на початку семестру, студенти мали записатися на спецсемінар, який входить до кола їхніх інтересів. Викладач, що ініціював проведення спецсемінару, знайомив студентів з планом роботи, питаннями, що виносяться на розгляд, надавав перелік тем наукової самостійної роботи, здійснював постійне консультування. Спецсемінар передбачав публічне обговорення підготовлених наукових проектів, організацію круглих столів тощо. Варто активніше запроваджувати тривалі екскурсії, географічні дослідження. У сучасних умовах варто запозичити досвід консультативної роботи викладачів, збільшити її обсяг та розцінювати як важливий складник викладацького навантаження.
Вважаємо досить перспективним у практиці вищої школи творче використання досвіду минулого щодо способів залучення студентів до участі в наукових дослідженнях з метою оптимізації їх самостійної роботи розвиток у студентів уміння звертатися до історії і зіставляти здобутки з сьогоденням; опублікування кращих студентських критичних аналізів творів, книг опрацьованих самостійно, укладання до них анотацій. Заслуговує на увагу якісно нове впровадження у практику сучасної вищої школи лабораторного методу, що був характерним для 20-х рр. ХХ ст. Його завдання – знайомити студентів з методами наукової роботи та забезпечити свідоме і міцне засвоєння необхідного навчального матеріалу. Студенти на лекціях знайомилися з певним теоретичним матеріалом, іноді цілих розділів, а потім у лабораторіях чи кабінетах проводили низку практичних робіт, щоб закріпити й деталізувати здобуті знання. При вивченні географічних дисциплін студент, прослухавши низку лекцій, неодмінно мав провести декілька дослідів у лабораторії, ознайомитись детально з приладами, препаратами або навіть виготовити їх самостійно. З метою удосконалення контролю знань студентів вважаємо за доцільне використати досвід проведення заліків у груповій формі, де кожна група отримує завдання з певної теми, опрацьованої під час занять або самостійно, а викладач оцінює внесок кожного студента у їх вирішення. Така форма проведення заліків, крім контролю забезпечує їх коригування.
Доцільним для сучасної вищої школи видається створення на базі вищих навчальних закладів науково-дослідних кафедр з метою підвищення якості наукових досліджень. У досліджуваний період завданням таких кафедр було розроблення під керівництвом видатних учених-дослідників наукових проблем, а також підготовка випускників до наукової і викладацької діяльності.
На основі результатів дослідження нами розроблена навчальна програма спецкурсу «Викладання географічних дисциплін у вищих навчальних закладах: історико-педагогічний аспект» та методичні рекомендації до його викладання. Програмою спецкурсу передбачено лекційні, семінарські заняття, індивідуально-дослідну роботу студентів. Його викладання має фахову спрямованість і передбачає формування географічної культури студентів із залученням історії розвитку змісту вищої географічної освіти. Спецкурс пройшов апробацію у Харківському національному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди. Одержані результати показали, що студенти зацікавились історичними аспектами формування змісту вищої географічної освіти і викладання географічних дисциплін у вищих навчальних закладах не тільки Слобожанщини, але й України загалом. Це налаштувало їх на творчу роботу і спонукало активніше обирати теми науково-дослідної роботи, пов’язані з розвитком змісту географічної освіти у певних часових вимірах. Отже, було доведено доцільність включення спецкурсу «Викладання географічних дисциплін у вищих навчальних закладах: історико-педагогічний аспект» до варіативної частини навчальних планів підготовки бакалаврів географії.
|
