ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГО-КРЕАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У СТУДЕНТІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено мету, задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення; наведено дані про особистий внесок, апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі «Екологічна освіта фахівців в умовах компетент­нісної парадигми освіти» розкрито становлення і розвиток екологічної освіти; обґрунтовано структуру сучасного екологічного знання; здійснено аналіз сутності еколого-креативної компетентності студентів вищих навчальних закладів.

Вважаємо, що теоретичний базис екології сформовано античними мислителями. Так, фундатором природничих дисциплін був Аристотель, а перші освітянські концепції з часів Платона базувалися переважно на теологічномупідґрунті, з якого вийшли вільнодумці, нігілісти –  раціоналісти. Проте Людина як безкрайній Всесвіт, її внутрішній світ,природа та взаємини з Довкіллям завжди були об‘єктом пізнання різних галузей науки. Поштовх до активного розвитку науки, техніки, технології започатковано в епоху Відродження.

Вчення про цілісність природних систем, на жаль, не стало панівним у наукових і освітянських колах ХІХ ст. До розвитку екології як науки спонукала активна антропогенна діяльність, що призвело до гіперспоживання природних ресурсів, забруднення, деградації навколишнього природного середовища – цивілізаційної ойкумени.

Розвиток екології, як науки, відбувався під тиском глобальних екологічних проблем, об‘єднавши суспільно-політичні, соціально-економічні зусилля людства. Це спонукало наукові й освітні установи до науково-дослідної, проектно-конструкторської, освітньої та просвітницької діяльності в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Новим поступом у міжнародній екологічній політиці стала конференція ООН «Людина і навколишнє середовище» (Стокгольм, 1972 р.). Вперше на міжурядовому рівні масштабно обговорювалися питання природокористування, наголошувалось на необхідності формування єдиного природоохоронного світогляду, суспільних принципів впровадження політики збереження довкілля.

Бурхливий науково-технічний прогрес ХХ ст. ознаменувався значними досягненнями людства у виробничій сфері, що призвело до інтенсивного, нераціонального природокористування. Тому нині екологія вивчає не лише природні, а й антропогенні наземні і водні екосистеми. А стратегія збалансованого природокористування передбачає перебудову способу господарювання суспільства відповідно до екологічних законів.

Становлення екологічної освіти закумулювало природошанобливе ставлення людини до довкілля, інших людей, і до себе, що позитивно вплинуло на загальну екологічну культуру.

Здолати сучасну екологічну кризу можна лише з еколого-етичних позицій суспільної моралі, цілісного екологічного світогляду, високого рівня екологічної свідомості, орієнтації на екологічно доцільну діяльність. В цьому і полягає завдання екологічного навчання і виховання фахівців з еколого-креативною компетентністю.

Беззаперечним є інтегруючий характер сучасної екології як природничої науки. Вища освіта сприяє формуванню єдиної цілісної картини світу у майбутніх фахівців, а тому повинна враховувати в проекції пріоритетні завдання сталого розвитку, виховуючи у випускника відповідально-причетне ставлення до синтезу наукових знань про Природу.

Структура сучасних природничих знань була закладена в основні навчальні програми підготовки спеціалістів у колишньому СРСР й удосконалювалась в незалежній Україні.

Стан і розбудова системи вищої освіти у державі відбувається за такими принципами: теоретико-інтегруючі (пріоритетність екологічної культури, здоров’язберігаюче розвиваюче середовище, екобезпечний розвиток, відповідність освіти сучасним біосоціальним запитам суспільства і екосистемному забезпеченні її якості); методично-інтегруючі (міждисциплінарна організація навчального процесу, неперервність та інтеграція до міжнародної системи освіти для сталого розвитку).

З метою формування еколого-креативної компетентності було розроблено навчальну програму з курсу «Екологія», яка включає: вирішення творчих, рольових, ситуаційних, сценарних індивідуальних (групових) завдань з екології; оперування наявними інформаційними базами даних і такими, що поповнюються студентами при виконанні завдань різного рівня складності; прогнозування, передбачення позитивних ефектів при виконанні завдань різної складності при дослідженні процесів, явищ, об‘єктів навколишнього середовища (господарської діяльності).

Виходячи з поставленої мети еколого-креативної підготовки – формування екологічного мислення, світогляду, етики, культури, що визначають екологічну діяльність майбутнього фахівця, запропонований програмою обсяг екологічних знань відповідає фундаментальним основам (екологічні поняття, терміни), відображає позитивний досвід сучасних наукових досліджень (екосистемного характеру), а навчання набуває ноосферологічного змісту у самостійних творчих рефлексіях життєдіяльності.

Сучасний стан змісту екологізації у вищій освіті характеризується фрагментарністю, дискретністю, нездатністю забезпечити повноцінну систему екологічної підготовки у обсязі нинішніх вимог і завдань.

На підставі вивчення наукової і методичної літератури з проблем екологічної освіти, узагальнення педагогічного досвіду і потреб сьогодення було встановлено: відсутність наскрізної, неперервної системи екологічної освіти у вищій школі; недостатнє відображення філософського, соціально-економічного, етичного, культурологічного, психологічного компонентів у змісті екологічної освіти в умовах ВНЗ; несформованість уміння оперувати екологічними знаннями й використовувати їх у професійній діяльності; потребу в науково-методичному забезпеченні екологічної освіти; низький рівень організації участі студентів у всіх видах екологічної діяльності, зокрема в галузі професійної спеціалізації; недостатнє і незадовільне інформування населення з питань захисту довкілля та раціонального природокористування, зокрема, відсутність спеціальних періодичних видань національного рівня, регулярних екологічних теле- і радіопрограми, спрямованих на інформування населення з актуальних екологічних питань держави, регіонів, міст, сіл, особливих зон екологічного неблагополуччя тощо.

Встановлені недоліки спонукали до розробки пропозицій і моделі формування еколого-креативної компетентності майбутніх фахівців у навчально-виховному процесі ВНЗ (див. рис. 1).

Еколого-креативна діяльність – цілеспрямована трансформація просторового прогнозування і моделювання усунення екологічної проблеми (за видом небезпек), що орієнтована на вирішення екологічної ситуації різних рівнів складності.

Екологічна креативність – аксіологічно створююча здатність творчо обдарованих представників із числа особистостей, соціальних груп різних культур, яка реалізується шляхом прояву еколого-культурного та інтелектуального потенціалу при синтезі психолого-аналітичного досвіду особистості або спільноти у перспективній проекції розвитку.

Еколого-креативна компетентність передбачає принципово якісні інноваційні, екологічно позитивні, матеріальні та духовні процеси, продукти, моделі, технології, послуги, твори мистецтва, наукові результати та досягнення, а саме: інженерно-технологічні й управлінські концепції, стратегії, плани і програми для соціально-економічного екологобезпечного розвитку суспільства і природи, включаючи такі структурно-функціональні властивості ірраціональної сфери особистості, як фантазія, уява, інтуїція, сутність яких полягає у створенні кінцевого екологокреативного результату та виражається у двох аспектах: психологічний процес інноваційного створення нового; перспективно-проекційна прогнозуюча здатність високоінтелектуальної особистості.

Психолого-педагогічний аналіз еколого-креативної компетентності свідчить як про систему екологізованих професійних знань, так і про систему дій, процесів, механізмів, що забезпечують їх прояв у ній. Релевантним для формування еколого-креативної компетентності майбутніх фахівців є викладач, який повинен володіти теорією предмету і не може обмежуватися роллю передавача інформації чи контролюючого засобу. Він повинен бути організатором ціннісно-орієнтаційної діяльності студентів з метою формування екологічного мислення, свідомості, етики, культури майбутнього фахівця.

У другому розділі – «Методичне забезпечення формування еколого-креативної компетентності студентів вищих навчальних закладів» – теоретично обґрунтовано підходи і принципи формування еколого-креативної компетентності студентів; визначено педагогічні умови зазначеного процесу; критерії та показники сформованості еколого-креативної компетентності студентів; представлено модель формування еколого-креативної компетентності майбутнього фахівця.

У процесі дослідження виокремлено основні підходи до формування еколого-креативної компетентності студентів:

‒     компетентнісний – дозволяє серед значної кількості наукової інформації, яка випереджає можливості навчання, виділити найголовніше для мобілізації знань, умінь, способів поведінки, спрямованих в залежності від умов екологічної діяльності;

‒     аксіологічний – ґрунтується на неперервності, наскрізності, наступності навчання паралельно з формуванням морально-етичних, світоглядних, духовних засад у ставленні до Природи, людей як у професійній діяльності, так і у повсякденному житті;

‒     культурологічний – розглядає екологічну освіту як результат історичного розвитку людства у єдності природничо-наукового і гуманітарного знання, біосферного закону формування етносів та їх традицій;

‒     діяльнісний – спрямований на засвоєння і впровадження екологічних норм, правил, законів, стандартів з професійної діяльності і поведінки у Природі, суспільстві;

‒     системний – передбачає вивчення досліджуваного феномена як складної системи, що взаємодіє з іншими системами.

Встановлено, що загальнодидактичні принципи задовольняють вимогам системи освіти докризового періоду з відповідним науково-методичним забезпеченням, трансформуючись відповідно до нових умов, обставин, цілей. Для нашого дослідження вважаємо доцільним дотримуватись таких принципів формування еколого-креативної компетентності студентів ВНЗ:

‒     фундаментальність екологічної освіти як складової компетентності, що забезпечує мобільність і конкурентоздатність фахівця;

‒     конгруентність (самоідентичність) – відсутність розбіжності між дією, думкою та переживанням людини;

‒     креативність – використання творчого підходу до змісту, форм, методів навчання разом з обов'язковим базовим обсягом знань, визначених Галузевим стандартом вищої освіти;

‒     неперервність – властивість, притаманна кожній педагогічній системі, яка характеризується постійним інформаційним обміном з соціальним середовищем;

‒     систематичність і послідовність – забезпечення наступності змісту, форм і методів педагогічних технологій, спрямованих на досягнення цілісності екологічної підготовки; цілісної організації екологічної освіти на базі наступності, неперервності, наскрізності, екоцентризму, етнотрадицій, етико-моральних цінностей, духовності;

‒     синергетичність – забезпечення самоорганізації у навчальному процесі через узгодженість етичних, природничих, соціальних, професійних складових екологічної підготовки;

‒     холістичність, тоталогічність екологічного знання сприятиме становлен­ню екологічного світогляду як основи ноосферного мислення;

‒     прогностичність визначення ступеню і меж впливу виробничої діяльності на довкілля, проектування шляхів збереження генофонду біосфери;

‒     міждисциплінарність – інтеграція наукових дисциплін, від природничо-наукових, соціально-економічних до етико-естетичних і теософічних;

‒     практична спрямованість – детальне ознайомлення з наслідками впливу професійної діяльності на біосферу обраної і суміжних спеціальностей, в цілому антропогенного впливу в процесі історичного розвитку.

Теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури, вивчення зарубіжного й вітчизняного педагогічного досвіду з досліджуваної проблеми дали змогу визначити педагогічні умови, які сприятимуть формуванню еколого-креативної компетентності студентів ВНЗ:забезпечення позитивної мотивації студентів до еколого-творчої навчально-виховної, побутової, фахово-професійної діяльності;спрямованість методів і форм навчання на формування еколого-креативних здатностей студентів;проектування еколого-креативного середовища.

Комплексний сценарій навчання при формуванні еколого-креативної компетентності виражений у процесах:

‒     передбачення – процес і форма прояву розумового уявлення та екологічної свідомості, що уможливлює потенційну природоохоронну (завбачувану) діяльність;

‒     екологічного прогнозування – процес систематизації екологічної інформації якісних і кількісних характеристик розвитку предмета чи явища у перспективі – екологічний прогноз про ймовірність реалізації нинішніх тенденцій, у тому числі як базис для природоохоронного планування;

‒     моделювання стану довкілля – пізнавальний процес та форма відображення знань про навколишній світ, конструкційно-інформаційний еквівалент візуалізації об‘єктів (природних й антропогенних екосистем, їх складових), абіотичних, біотичних, антропогенних процесів і явищ для досягнення цілей при вирішенні вимірних природоохоронних завдань;

‒     екологічного дизайну – метод, результат образотворчо-художнього, інженерно-конструкторського, техніко-технологічного проектування ландшафтно-естетичних ареалів, рекреаційно-реабілітаційних зон, краєзнавчо-туристичних маршрутів, історико-культурної спадщини, реліктових природних територій; очисних, маловідходних, ресурсоощадних, енергозберігаючих природоохоронних заходів та еколого-технологічних рішень – моделей, споруд, будівель і їх комплексів з біоматеріалів;