ФОРМИРОВАНИЕ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ КОМПЕТЕНТНОСТИ БУДУЩИХ ИНЖЕНЕРОВ-ПЕДАГОГОВ ШВЕЙНОГО ПРОФИЛЯ В ПРОЦЕССЕ ПЕДАГОГИЧЕСКОЙ ПРАКТИКИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено мету, задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну і практичне значення; наведено дані про особистий внесок, апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – «Професійна компетентність інженера-педагога в процесі педагогічної практики як педагогічна проблема» виконано теоретичний аналіз професійної компетентності інженера-педагога у науковій, психолого-педагогічній, методичній, навчально-нормативній літературі, виявлено різні підходи до формування професійної компетентності майбутніх інженерів-педагогів.

Обґрунтовано, що професійна компетентність інженера-педагога – це інтегративна якість інженера-педагога, готового і здатного до здійснення педагогічної діяльності, що вимагає наявності певних знань, умінь, навичок, досвіду і професійно-особистісних якостей.

Виконано аналіз педагогічної практики в структурі професійної підготовки майбутніх інженерів-педагогів швейного профілю, розглянуто сутність і зміст педагогічної практики.

Визначено цілі педагогічної практики майбутніх інженерів-педагогів, які полягають у оволодінні професійно-педагогічними уміннями, розвиткові інженерно-педагогічного мислення і професійно-особистісних якостей, формуванні професійної компетентності.

Аналіз специфіки діяльності інженера-педагога дозволив визначити структуру професійно-педагогічної діяльності майбутнього інженера-педагога швейного профілю в процесі педагогічної практики, що стало підставою для виділення компонентів його професійної компетентності: мотиваційного, когнітивного, діяльнісного, рефлексивного.

Результати аналізу сучасного стану формування професійної компетентності майбутніх інженерів-педагогів швейного профілю в процесі педагогічної практики, який проводився нами в рамках констатувального етапу

експерименту, показали ряд недоліків і виявили низку факторів, які впливають на її формування.

Таким чином, шляхи вдосконалення педагогічної практики інженерів-педагогів швейного профілю, метою якої є формування професійної компетентності, вбачаємо в оптимальному поєднанні технології організації практики, індивідуальних, групових та фронтальних форм навчально-виховної роботи зі студентами, в урахуванні особистісного фактора, в ранньому залученні студентів до доступних форм дослідницької роботи.

У другому розділі − «Педагогічна технологія – інструментарій формування професійної компетентності майбутніх інженерів-педагогів швейного профілю в процесі педагогічної практики» визначено потенціал педагогічної практики майбутніх інженерів-педагогів швейного профілю у формуванні професійної компетентності; уточнено і удосконалено цілі, завдання, принципи та функції педагогічної практики, обґрунтовано її наскрізну ступеневу модульну структуру, зміст, і представлено перелік дисциплін, які забезпечують відповідні модулі педагогічної практики.

Розроблено й обґрунтовано модель формування професійної компетентності майбутніх інженерів-педагогів швейного профілю у процесі педагогічної практики (рис. 1), яка включає: мету, компоненти професійної компетентності, зміст педагогічної практики, технологію педагогічної практики (інструментарій формування професійної компетентності), критерії та рівні сформованості професійної компетентності, результат.

На основі аналізу сутності педагогічних технологій визначено поняття «технологія педагогічної практики» як сукупність методів і засобів організації педагогічної практики студентів на основі компетентнісно-діяльнісного підходу. Запропонована технологія педагогічної практики, як інструментарій формування професійної компетентності, передбачає модульне, проектне і особистісно-орієнтоване навчання.