НАУКОВО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Краткое содержание

-      ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її значимість, розкрито зв’язок роботи з напрямами сучасних наукових розробок, сформульовано мету та основні завдання дисертації, визначено наукову новизну одержаних результатів, наведено дані їх апробації та впровадження, показано можливість теоретичного та практичного використання.

У першому розділі „Теоретичні аспекти державного регулювання економічного розвитку на регіональному рівні” викладено сутність та еволюційний розвиток теорій регулювання економіки, доведено об’єктивну необхідність державного регулювання економічних процесів на національному та регіональному рівнях, досліджено зарубіжну практику застосування інструментів регулюючого впливу.

На основі детального вивчення еволюції наукових трактувань дефініції „регіон” у роботі систематизовано підходи до розуміння її сутності представниками різних напрямів економічної думки.

Зазначено, що трактування категорії „регіон” повинно враховувати наступні суттєві ознаки: виробничу спеціалізацію; комплексність розвитку господарської системи; економічну цілісність; наявність адміністративного центру та органів управління; наявність стійких транспортно-логістичних зв’язків; історико-культурну самобутність; територіальну єдність та визначеність адміністративних кордонів.

За результатами проведеної систематизації та узагальнення автором запропоновано трактувати категорію „регіон” як адміністративно визначену частину території держави, що має власні органи управління і характеризується комплексністю соціально-економічного розвитку, єдністю, взаємопов’язаністю складових та історико-культурною самобутністю.

Однією з проблем управління на регіональному рівні в державах із середнім рівнем доходу є відсутність чіткої системи регулювання регіонального відтворювального процесу. У дисертаційній роботі зазначено, що роль органів державного та регіонального управління соціально-економічною системою регіону повинна посилюватися.

Регулюючий вплив покликаний забезпечити збалансований розвиток шляхом запровадження вирівнювальних механізмів подолання економічних та соціальних проблем регіонів. Зазначається, що необхідність регулювання економіки на регіональному рівні випливає з фактів регіональної дискретності простору, нерівномірності розміщення продуктивних сил, внаслідок чого будь-яка державна політика будується диференційовано в регіональному аспекті.

Автор визначає державне регулювання соціально-економічного розвитку на регіональному рівні як цілеспрямований вплив органів державної та регіональної влади за допомогою сукупності методів та інструментів на об’єкти у регіоні з метою досягнення поставлених цілей економічного і соціального розвитку.

Функціонування ринкової системи господарювання стає неможливим без формування відповідного організаційно-економічного механізму регулювання розвитку регіонів, який повинен складатися з елементів, здатних впливати на всі складові соціально-економічної системи регіону, основними з яких є, передусім, продуктивні сили, до яких відносяться засоби виробництва і люди як основна продуктивна сила. Ефективність використання засобів виробництва залежить від напрямів управлінського впливу та їх узгодженості.

Організаційно-економічний механізм регулювання економічного розвитку на регіональному рівні проявляється через дію сукупності форм і методів регулювання, застосування яких формує організаційну, фінансово-економічну, правову та соціально-культурну основу практичної реалізації функцій управління. Вказано на доцільність виділяти такі структурні елементи організаційно-економічного механізму регулювання розвитку регіонів: суб’єкти і об’єкти, організаційна структура, методи, інструменти, важелі, завдання, елементи забезпечення процесу регулювання.

У дисертаційній роботі зазначено, що правове регулювання економіки на регіональному рівні в Україні здійснюється на основі понад 300 нормативно-правових актів. Правова база все ще знаходиться на стадії формування та реформування, являє собою сукупність правових норм, прийнятих за різних історичних та економічних умов,  певна  частина яких відповідає вимогам часу,
а інша – застаріла і не може адекватно регулювати процеси соціально-економічного розвитку. Внесення розрізнених, часом неузгоджених змін та доповнень у чинне законодавство не вирішить усього комплексу правових проблем у цій сфері.

Наголошується на необхідності системної оптимізації законодавчої бази регулювання економіки регіонів, оскільки лише на цій основі стає можливим її гармонізація із законодавством ЄС, врахування змін зовнішнього та внутрішнього середовища.

Основою розробки теоретичних аспектів та практичних заходів щодо оптимізації та систематизації законодавства у цій сфері є формування та додержання системи відповідних принципів, ігнорування яких негативно позначатиметься на характері і сутності правового регулювання даних суспільних відносин. До таких принципів, на нашу думку, доцільно віднести: верховенства права, демократизму, соціальної доцільності, наукової обґрунтованості, системності та узгодженості, пріоритетності.

Проблема побудови ефективної системи державного регулювання економіки регіонів в Україні має розглядатися у контексті її євроінтеграційного курсу, ґрунтуючись на досвід ЄС щодо розробки та реалізації регіональної політики. Важливим аспектом забезпечення соціально-економічного розвитку на регіональному рівні є також врахування досвіду інших країн.

У другому розділі „Методологічні та методичні основи державного регулювання економічного розвитку на регіональному рівні” досліджено структуру державної регіональної політики, запропоновано та обґрунтовано систему її цілей, удосконалено методичні підходи до оцінки соціально-економічного розвитку регіонів.

У дисертаційній роботі зазначається, що збалансований економічний розвиток регіонів кожної країни є запорукою політичної та гуманітарної єдності суспільства. Функціонування ефективної системи взаємовідносин центр-регіони є передумовою розширеного відтворення людського потенціалу, економічного зростання та розбудови громадянського суспільства на демократичних засадах.

Державна регіональна політика має відповідну структуру. Кожен структурний елемент являє собою, певною мірою, відокремлену сферу діяльності суб’єктів регіональної політики, які, у той же час, взаємодіють між собою та впливають на поведінку та рішення один одного.

Узагальнення існуючих підходів дозволило виділити наступні елементи структури державної регіональної політики за напрямами (сферами) впливу: економічна, соціальна, екологічна, інформаційно-інноваційна, адміністративно-територіальна.

Доведено, що процес формування регіональної політики повинен здійснюватися на загальнодержавному і регіональному рівнях. На першому з них формується сукупність національних пріоритетів розвитку, комплекс заходів стимулювання (преференції), на другому – інституційні перетворення.

У роботі зазначено, що одним з проблемних моментів у реалізації регіональної політики є конфлікт цілей загальнодержавного і регіонального рівня. Перші формуються на основі макроекономічних інтересів країни, інші – з необхідності першочергового вирішення регіональних проблем. Враховуючи обмеженість ресурсів, регіональні органи влади, переважно, орієнтуються на проекти, реалізація яких забезпечує швидку віддачу.

В процесі формування цілей державної регіональної політики необхідним є врахування наступних пріоритетів соціального розвитку: поліпшення показників здоров’я та тривалості життя населення, підвищення його освітньо-культурного рівня; забезпечення екологічної безпеки суспільства та збереження навколишнього середовища; формування передумов для розширеного відтворення населення.

Важливим етапом реалізації державної регіональної політики є розробка кількісних орієнтирів-індикаторів, які дозволяють оцінити її ефективність на основі чітко визначеної системи координат і цінностей. При цьому оцінка обов’язково повинна враховувати громадську думку та інтереси населення регіону. З метою оперативного і об’єктивного оцінювання результативності регіонального розвитку
в науковій праці вказується на доцільність розрахунку інтегрального показника, який дозволяв би кількісно охарактеризувати рівень життя населення та врахувати зміни соціально-економічної ситуації.