ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕНЕРГОЕФЕКТИВНОГО РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито актуальність теми дисертаційного дослідження, сформульовано його мету і завдання, охарактеризовано наукову новизну й практичну цінність отриманих результатів.

У першому розділі «Теоретичні основи дослідження енергоефективності національної економіки» розглянуто енергоефективність як системну характеристику національної економіки, еволюцію теоретичних поглядів на роль держави у процесі формування енергоефективної економіки та світовий досвід державного регулювання енергоефективного розвитку національної економіки. З метою розв’язання поставлених завдань сформульована гіпотеза про те, що вирішення проблеми невідповідності попиту і пропозиції енергетичних ресурсів полягає у формуванні умов енергоефективного розвитку національної економіки.

Проаналізовано еволюцію поглядів на роль держави у регулюванні процесу розвитку енергосфери, що змінювалися упродовж тривалого історичного періоду залежно від рівня технологічного розвитку економіки, способів і форм господарювання. Розвиток енергосфери підвладний закономірностям економічного розвитку і відбувається у формі послідовної зміни фаз енергетичного процесу, який визначається як концентрація різних видів енергетичних ресурсів у процесі людської життєдіяльності, що веде до її інтенсифікації і диференціації, аж до формування нових її видів, що обумовлює зміну технологічних укладів, зростання енергоозброєності трудових і технологічних процесів. Поняття енергосфера уособлює всю сукупність технологій, пов’язаних із виробництвом, розподілом, обміном, споживанням і перетворенням енергії природної і економічної матерії, спрямованих на динамічний саморозвиток і регулювання у масштабах держави.

Встановлено, що процес розвитку енергосфери відбувається у відповідності до поточного циклу ділової активності в межах панівного технологічного укладу. Зовнішнім проявом переміни енергетичного циклу є зміна провідного енергетичного ресурсу та технологічного базису промислового виробництва (рис. 1).

Особливе значення енергетичних ресурсів як фактора виробництва у забезпеченні економічного розвитку розкрито через їх технологічну характеристику. Зрушення у технологіях і загальний економічний розвиток створюють умови для освоєння нових джерел енергії, нових способів їх видобування, переробки, транспортування, розподілу, а також їх застосування у виробництві і побуті, формуючи нову енергетичну модель суспільства, що ґрунтується на інноваціях, екологічності та самообмеженні.

В умовах сучасної цивілізації енергетичні ресурси постають унікальним безальтернативним фактором виробництва, якому властиві ознаки універсальності, мобільності, масштабованості, часткової взаємозамінності, компактності, продуктивності і природної обмеженості. В міру удосконалення і ускладнення технологічної основи виробництва енергетичні ресурси утверджуються як фактор технологічного, економічного та суспільного розвитку.