ТРАНСФОРМАЦІЯ ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ У НАПРЯМІ ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі – «Теоретико-методичні основи функціонування особистих селянських господарств» розглядаються основні теоретичні аспекти функціонування особистих селянських господарств. Досліджено закономірності та особливості використання трудового потенціалу в особистих селянських господарствах. Узагальнено основні методичні підходи до оцінки трудового потенціалу в особистих селянських господарствах.

Вивчення механізму функціонування особистих селянських господарств представляє значні труднощі. Проблеми дослідження формування, функціонування особистих селянських господарств необхідно вирішувати, використовуючи комплекс різноманітних методів досліджень, а також пошук і адаптацію якісно нових методичних підходів до дослідження процесів мотивації праці в таких господарствах і визначення їх ефективності.

Особисті селянські господарства визначаються як унікальна форма господарювання сільських жителів. Для них характерна сукупність проявів, властиві тільки таким господарствам (широка варіація типів,- від споживчих до товарних, висока мобільність асортименту вироблюваної продукції, використання праці тих груп населення, які до трудових ресурсів у суспільному виробництві не відносяться, тісний зв'язок з домашнім господарством і т.д.). Крім безпосередньо економічних функцій по формуванню бюджетів сімей, забезпеченню їх продуктами харчування, ці господарства виконують ще й значні соціальні функції – формування способу життя сімей, функції по відтворенню трудових ресурсів, вихованню дітей та молоді, тощо.

Розвиток особистих господарств формується під впливом багатьох чинників які можуть його уповільнювати або активізувати. Серед них основоположне значення мають: загальний рівень економічного розвитку  та ефективність суспільного сільськогосподарського виробництва, лібералізм державної аграрної політики, наявність сприятливої кон'юнктури аграрного ринку, рівень землезабезпеченості населення, його традиції, економічні інтереси, мотивація селян до розвитку особистого господарства. Непослідовні процеси та радикалізація економічних реформ у сільському господарстві України. Зменшення планово-адміністративної регламентації сільськогосподарського аграрного виробництва, ліквідація колективних форм господарювання призвели до його відступу на селянське подвір'я. Як наслідок,  роль особистих господарств у виробництві сільськогосподарської продукції набула значних масштабів та визнання і науковцями, і практиками.

Натомість зайнятість селян в особистих господарствах розглядається як щось другорядне, додаткове до основної роботи у суспільному виробництві. Проте його скорочення, зменшення кількості об'єктів соціальної та виробничої  інфраструктури на селі є підставою для її оцінки як основної. Саме робота селян у власних господарствах забезпечує виробництво у т.ч. товарної сільськогосподарської продукції, прибутки для здійснення простого та розширеного відтворення, підтримки належного рівня життя. Безумовно, це вимагає чіткої регламентації та управління , що певним чином вступає у протиріччя з природою приватної власності домогосподарств. Тому формою такої підтримки може бути виділення бюджетних коштів для організації виробничих та обслуговуючих кооперативів на розвиток тваринництва, формування мережі дорадчих структур на селі.

Особливе значення має підтримка на державному та місцевому рівні мотивації учасників особистих господарств до підвищення продуктивності праці на основі впровадження інновацій, використання засобів “малої” механізації виробництва, розвитку підприємницької ініціативи, збільшення дохідності та капіталізації господарств. Це сприятиме зростанню соціально-економічного статусу власників особистих господарств, збереженню їх конкурентоспроможності у сегментах аграрного ринку трудомісткої або унікальної продукції, розвитку економічних взаємовідносин з середніми та великими сільськогосподарськими підприємствами на засадах товарного кредитування.