ВИКОРИСТАННЯ КОНЦЕПЦІЇ ПОСТІЙНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ В УПРАВЛІННІ ПРОМИСЛОВИМ ПІДПРИЄМСТВОМ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У дисертаційній роботі на основі проведеного автором дослідження розглянуто такі основні положення.

Розділ 1. Концепція як основа управління промисловим підприємством. Вибір та організація використання управлінських інструментів з метою перетворення управління підприємством на важливий важіль підвищення його конкурентоспроможності мають здійснюватися не спонтанно, а на системній основі, у межах вибраної концепції управління. Концепція управління підприємством – це система поглядів на управління підприємством, які зумовлені системою керівних ідей певної теорії, визначають філософію та ідеологію управління, скерованість управлінських дій і рішень на встановлені орієнтири, цілі й завдання та шляхи їхнього досягнення та вирішення. Відсутність концепції в управлінні підприємством веде до безсистемного застосування інструментів управління, позбавляє його цілісності й скерованості та зводить управління лише до поточного адміністрування.

У сучасній економіці існує багато різноманітних концепцій управління підприємством, які різняться концептом управління, вектором, орієнтирами, акцентами, інструментами та методами реалізації. Для аналізу вибрані концепції управління, які досить поширені в управлінській літературі, а також ті, що застосовуються в практиці управління, але, на жаль, переважно зарубіжними підприємствами: стратегічного управління, управління за вартістю, контролінгу, трансакційних витрат, управління за результатами, управління змінами та постійного вдосконалення. За результатами аналізу цих концепцій управління зроблено такі висновки: кожній концепції властиві переваги, але одночасно й обмеження; застосування будь-якої з концепцій в управлінні вітчизняними підприємствами потребує їхньої адаптації, оскільки всі вони є продуктом зарубіжної науки та практики управління.

За результатами проведеного контент-аналізу найпоширеніших концепцій управління підприємством вибрано концепцію постійного вдосконалення. Такий вибір потребував аналізу змісту концепції, її основних положень та інструментів їхньої реалізації в управлінні підприємством та очікуваних результатів від їхнього використання, оскільки з поміж відомих напрацювань у галузі управління вітчизняними підприємствами концепція постійного вдосконалення є найменш вивченою.

Концепція постійного вдосконалення спрямована на зміни й удосконалення в кожній функціональній підсистемі підприємства, вона передбачає вдосконалення всього, що відбувається на підприємстві, і, у першу чергу, у виробничій підсистемі. Прагнення до вдосконалення втілене в конкретні форми, методи й технології, що дозволяють упроваджувати в управління підприємством положення концепції. Концепція є антиподом перетворень стану підприємства, що відбуваються одноразово, революційним шляхом (наприклад, реструктуризація, реорганізація підприємства). Такі перетворення потребують значних інвестицій, зокрема, і в персонал. Еволюційний шлях перетворень, що передбачається концепцією постійного вдосконалення, скерований на поступове поліпшення процесів, виконуваних робіт, операцій, функцій у функціональних підсистемах підприємства, які в сукупності і складають зміст його діяльності. В концепції постійного вдосконалення увага акцентується на поступальності руху до поставлених цілей, на дрібницях, які за масштабних перетворень можуть залишитися невиявленими, безупинному прогресі з малими ризиками. Незважаючи на незначну швидкість перетворень, саме цей шлях забезпечує вдосконалення процесів, виконуваних різноманітних робіт, операцій, функцій, яке супроводжується скороченням часу та зменшенням витрат на їхнє виконання, ліквідацією невиробничих витрат і втрат.

Концепція постійного вдосконалення реалізується в управлінні діяльністю підприємства за допомогою декількох систем, функціонування яких пов’язане між собою: системи "Бережливе виробництво" (Lean Production), "5S", "TQM" (загальна система управління якістю), системи "Точно вчасно" (JIT), циклу PDCA (плануй – роби – перевіряй – упливай), циклу SDCA (стандартизуй – роби – перевіряй – упливай), "Шість сигм", системи "Канбан", гуртків контролю якості. У свою чергу, у кожній системі використовуються певні методи, прийоми, способи та алгоритми. Інструментарій концепції постійного вдосконалення є різноманітним і комплексним, оскільки кожна з її систем є доволі складною. Всі інструменти концепції постійного вдосконалення скеровані, перш за все, на групову діяльність та уміння активно використовувати "людські можливості", знаходити й виявляти приховані творчі можливості персоналу та спрямовувати їх на максимізацію прибутку підприємства шляхом зменшення витрат і втрат та покращення якості всіх процесів; створювати умови для налагодження як горизонтальних, так і вертикальних зв'язків між групами в масштабі підприємства, забезпечувати підвищений ступінь лояльності та відданості працівників підприємства, готовність працювати з максимальною ефективністю та продуктивністю.   

Застосуванню інструментів, як і всієї концепції в цілому, в управлінні українськими промисловими підприємствами має передувати їхнє ретельне вивчення. Навіть після адаптації інструментарію концепції постійного вдосконалення застосовувати його на вітчизняних підприємствах потрібно обережно, у першу чергу, для розв’язання найгостріших проблем. До того ж результативне застосування будь-якої концепції залежить від сполучення конкретних обставин та умов діяльності підприємства. Тому потрібні дослідження умов застосування концепції постійного вдосконалення в управлінні українськими підприємствами.

Дослідження передумов використання концепції постійного вдосконалення в управлінні промисловим підприємством. Для з’ясування, які саме положення концепції постійного вдосконалення та інструментарій, що їх реалізує, придатні до використання в управлінні вітчизняними промисловими підприємствами відповідно до тих умов, що є та можуть бути створені, проведено їхній аналіз, результати якого подано в табл. 1.

Положення концепції постійного вдосконалення реалізуються при виконанні функцій управління, які виділено за ознаками структурування дій та операцій, виконання котрих складає сутність функції: загальні функції (структурування дій та операцій за ознакою однорідності управлінських робіт за змістом процесу управління) та спеціальні (структурування дій та операцій за ознакою цільового скерування). Спеціальні функції (удосконалення, підтримка та мотивація) є головними, а загальні (координація, організація та контроль) виконують підтримувальну роль, тобто їхня реалізація сприяє найповнішій та якісній реалізації спеціальних функцій.