ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі „Наукові засади формування стратегій посилення конкурентних переваг молокопереробних підприємств на ринку молока та молокопродукції” узагальнено економічну сутність понять «конкурентоспроможність» та «конкурентні переваги», ідентифіковано джерела їх формування та стратегії посилення, висвітлено особливості формування конкурентних переваг підприємств на ринку молокопродукції, обґрунтовано методичні підходи до оцінки конкурентних переваг підприємства.

Конкурентоспроможність підприємства – це багатофакторна характеристика, яка відображає здатність суб’єкта господарювання вести суперництво із конкурентами у межах обмеженого ринкового простору через більш повне використання стратегічного потенціалу, що передбачає активний вплив на можливості, загрози, сильні та слабкі сторони конкурентів, забезпечуючи собі тим самим нові конкурентні переваги.

Важливими і невід’ємними складовими конкурентоспроможності, які свідчать про факторну природу цієї категорії, є конкурентні переваги. У науковій літературі під конкурентними перевагами розуміють високу компетентність підприємства у будь-якій галузі, яка забезпечує найкращі можливості подолання сил конкуренції, сприяє залученню споживачів і збереженню їх прихильності до товарів підприємства. Отже, конкурентні переваги підприємства є концентрованим, економічно вимірюваним проявом переваги суб'єкта над конкурентами за поєднанням споживчих та вартісних характеристик продукції, що ним виробляється, які визначаються рівнем сформованого потенціалу його внутрішнього середовища і привабливістю зовнішніх умов у конкретний момент часу.

Узагальнення існуючих підходів до систематизації факторних характеристик дозволило запропонувати розширити класифікацію факторів конкурентних переваг: на основі зовнішніх умов, що безпосередньо впливають на діяльність суб’єкта, та характеристик внутрішнього середовища суб’єкта, які визначаються зонами управління; склад факторів і рівень їх впливу на переваги суб’єкта може змінюватися упродовж періоду часу і залежить від конкурентної специфіки галузі; відносно процесу управління конкурентними перевагами найбільш вагомими є фактори, що піддаються управлінню; основою формування стійких конкурентних переваг суб’єкта господарювання є активний розвиток та використання унікальних, які не піддаються копіюванню, факторних характеристик.

Доведено, що кінцевим носієм конкурентних переваг виступає сама продукція, а характеристики зовнішнього середовища та внутрішнього потенціалу суб’єкта виступають як умови, що формують їхній внутрішній зміст. Оскільки відносність у часі свідчить про залежність категорії конкурентних переваг від дії часового фактора, то для забезпечення конкурентоспроможності на необхідному рівні суб’єкт має здійснювати безперервне управління конкурентними перевагами. У загальному вигляді управління нами визначено як процес цілеспрямованого впливу на яку-небудь систему з метою підтримки її у певному стані або переведенню у новий із урахуванням її об’єктивних властивостей і закономірностей. Сутність управління конкурентними перевагами полягає у постійному контролі та оцінці змін, які відбуваються у діяльності суб’єкта, у підтримці його спроможності до виживання в умовах нестабільного зовнішнього середовища. Результатом управління мають стати стійкі переваги, які відповідають цілям розвитку суб’єкта конкуренції і стану його внутрішнього потенціалу, а також зовнішнім можливостям і загрозам.

Доведено, що питання управління конкурентними перевагами господарюючих суб’єктів розглядаються фрагментарно, а існуючі наукові підходи не враховують повного комплексу завдань з їх забезпечення. Активний і динамічний характер взаємодії суб’єкта із зовнішнім середовищем зумовлює необхідність розгляду процесу управління конкурентними перевагами із позиції комплексного підходу. Комплексний підхід полягає у представленні стратегічного управління як цілісної системи, що включає у себе стійку сукупність взаємопов’язаних компонентів, які утворюють одне ціле.

Визначення місця суб’єкта в конкурентному середовищі є необхідною умовою подальшої розробки конкурентної стратегії, яка оптимально відповідає цілям і задачам, що стоять перед товаровиробниками. Оскільки кінцевою метою конкурентного розвитку суб’єкта є створення і розвиток конкурентних переваг, то можна прослідкувати взаємозв’язок типів останніх із типом стратегії, що реалізується. Реалізація стратегії здійснюється через розробку програм, бюджетів і процедур, які можна розглядати як середньострокові і короткострокові плани реалізації стратегії управління. Результати реалізації стратегії оцінюються через систему зворотного зв’язку діяльності підприємства, яка дозволяє своєчасно здійснити коригування попередніх етапів.

Функціонування товаровиробників на різних сегментах ринку молокопродукції зумовлює появу нових типів конкурентних відносин та ускладнює конкурентну структуру ринку. Доведено, що на конкурентну структуру впливають умови, які склалися на внутрігалузевому ринку щодо створення типів конкурентних переваг на основі диференціації продукції (ринок морозива, молока, кисломолочної продукції і т.д.) або зміни цінових складових (ринки сирів твердого і кисломолочного, масла). Іншою особливістю є присутність на ринках особистих господарств населення, які пропонують молочну продукції непромислового виробництва (молоко питне, сир, сметана, окремі види кисломолочної продукції), внаслідок чого зменшуються ринкові частки молокопереробних підприємств. Знижує концентрацію виробництва також висока відкритість ринку для міжрегіональної та міжнаціональної конкуренції. Підвищення транспортабельності і терміну зберігання молокопродукції, збільшення ємності ринку, відсутність значних бар’єрів підвищують ймовірність появи продукції інших товаровиробників.

Отже, управління конкурентними перевагами підприємства передбачає комплексне вивчення системи внутрішніх та зовнішніх чинників, які їх формують, а також використання сучасних, науково обґрунтованих методик оцінки.