ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ЗАСАДИ ЗАХИСТУ ІНТЕРЕСІВ СПОЖИВАЧІВ НА РИНКУ ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

Основний зміст роботи

У першому розділі «Науково-методологічні основи інституціонального забезпечення захисту споживчих інтересів на ринку товарів та послуг» узагальнено концептуальні підходи до розкриття сутності державної споживчої політики та механізму її реалізації в Україні, висвітлено особливості інституційного забезпечення захисту споживчих інтересів населення, охарактеризовано умови та окреслено проблеми функціонування системи технічного регулювання захисту інтересів споживачів.

Аналіз ретроспективних змін у  формуванні державної споживчої політики в Україні підтвердив її послідовний і комплексний характер. В Україні сформовано відповідну законодавчу базу, створено спеціальні державні установи, відповідальні за справи споживачів як у законодавчій, так і у сфері контролю, а також незалежні неурядові організації, метою функціонування яких є підтримка інтересів споживачів. Важливою еволюційною ознакою становлення системи захисту споживачів в Україні є проведення заходів  щодо гармонізації законодавства країни  у сфері захисту споживачів до законодавства ЄС. Вплив глобалізації на формування системи захисту інтересів споживачів в Україні проявляється також шляхом залучення її до діяльності міжнародних мереж з конкретних споживчих проблем (МАСП, Консьюмерз Інтернешнл та ін.).

Враховуючи існуючі підходи до трактування сутності поняття «інституціональні засади», в роботі визначено інституційне забезпечення системи захисту споживчих інтересів на ринку товарів та послуг. Вона включає: нормативно-правову базу, що регламентує ліцензійну та патентну діяльність в частині захисту споживацьких прав; систему технічного регулювання, яка реалізується шляхом впровадження заходів у сфері метрології, стандартизації та сертифікації товарів та послуг, а також систему інституцій, що формують інфраструктуру системи  захисту споживачів.

Держава відіграє основну роль у формуванні системи захисту споживчих інтересів, оскільки є головним суб’єктом споживчої політики країни. Держава окрім законодавчо-регулюючих та правозахисних функцій виконує контрольно-інспекційні. Однак в умовах ринкового господарювання наявність лише державного механізму захисту інтересів споживачів уже приречена на його недієздатність, оскільки державні заходи покликані коригувати те, що в основі своїй повинно мати ринкові механізми. Тому достатньо розбудована інституціальна система захисту інтересів споживачів в Україні здебільшого характеризується бюрократичними та упередженими підходами до проведення перевірок, контролю та нагляду, що призводить до неефективної їх реалізації, дубляжем функцій інституцій системи, інколи необґрунтованістю норм, утрудненістю судового захисту прав споживачів.

Нині основними нормативно-правовими актами у сфері забезпечення захисту інтересів споживачів є Закони України „Про захист прав споживачів”, „Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності”, „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” та „Про підтвердження відповідності". В них, зокрема, зазначено, що усі споживачі на території України при придбанні або використанні продукції для задоволення своїх потреб мають право на державний захист своїх інтересів; гарантований рівень споживання; належну якість продукції, торговельного та інших видів обслуговування; безпеку продукції; достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент продукції; відшкодування збитків, завданих продукцією неналежної якості, відшкодування шкоди, заподіяної продукцією, небезпечною для життя і здоров'я людей; звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; об'єднання в товариства, спілки та інші громадські формування.

Обґрунтовано необхідність якісних змін у становленні системи споживчого захисту в Україні шляхом розвитку конструктивної взаємодії усіх представників системи захисту інтересів споживачів, що сприятиме запровадженню міжнародних норм політики консюмеризму та вдосконаленню законодавчої та нормативно-правової бази захисту інтересів споживачів, згідно діючих норм в демократичних економічно розвинених країнах світу.

Враховуючи засадничі положення консюмеризму, що передбачають залучення до розв’язання проблем в сфері споживчих відносин, окрім державних та неурядових структур, громадських організацій та об’єднань споживачів, в роботі проаналізовано діяльність цих інституцій в розрізі їх функцій та реалізованих заходів. 

Підвищенню ефективності системи захисту споживачів в Україні сприяло прийняття низки законодавчо-нормативних актів, що регулюють розв’язання конкретних проблем у цій сфері і встановлюють:

o   нові правила торгівлі на ринках, зокрема щодо їх облаштування та утримання, підвищення відповідальності адміністрації ринку і продавців, посилення контролю за наявністю відповідних документів, що підтверджують їх якість і безпеку за дотриманням обмежень доступу на ринок небезпечних товарів;

o   порядок маркування в підприємстві торгівлі ярлика товару підприємства-виробника;

o   вимоги щодо технічного регулювання якості товарів і послуг.

В дисертації визначено проблеми розвитку системи технічного регулювання процесів захисту споживачів серед яких: низький рівень гармонізації стандартів з міжнародними нормами та невідповідність діючих норм сучасним вимогам; неготовність вітчизняної промисловості до впровадження сучасних норм через застаріле обладнання, відсталі технології та відсутність наукового супроводу галузевих стандартів і технічних умов; недосконалість процедури проведення перевірок внаслідок відсутності елементу несподіваності.

Розв’язанню цих проблем вже сьогодні сприяє: активізація роботи в напрямку перегляду та затвердження національних та міждержавних стандартів, участь в роботі профільних міжнародних та європейських організацій із стандартизації (ISO, IEC, CEN, CENELEC), методична та консультаційна допомога щодо покращення інформаційного забезпечення та отримання електронних послуг, реалізація проектів з технічної допомоги.

Отже, проблему інституційного забезпечення захисту інтересів споживачів доцільно розглядати в контексті регулювання процесів підвищення якості продукції шляхом проведення стандартизації та сертифікації продукції, забезпечення продовольчої та екологічної безпеки, а також підвищення рівня  та якості життя населення.

Другий розділ «Особливості функціонування національної системи захисту інтересів споживачів на ринку товарів та послуг» присвячено висвітленню еволюційних аспектів становлення  та розвитку державного нагляду за якістю товарів і послуг, аналізу динаміки показників, що характеризують стан захисту інтересів споживачів на національному і регіональному рівнях та основні порушення   у цій сфері та причини їх виникнення.

В Україні державним контролем охоплені суб'єкти підприємницької діяльності усіх форм власності, що виробляють, зберігають, реалізовують, транспортують, експлуатують та утилізують товари виробничо-технічного призначення та товари народного споживання, харчову та сільськогосподарську продукцію. До найбільш ефективних наглядових заходів слід віднести моніторинг функціонування  споживчих ринків. Недоліком таких обстежень є те, що вони здійснюються здебільшого за рахунок коштів власників ринків та підприємців, що на них працюють. Частка коштів місцевих бюджетів, направлених на здійснення цих заходів залишається незначною.

До основних проблем забезпечення вдосконалення функціонування ринків слід віднести також: недостатнє фінансове забезпечення здійснення реконструкції та матеріально-технічного переоснащення ринків; надмірні витрати часу на узгодження суб'єктами підприємництва дозвільних документів для здійснення реконструкції чи будівництва ринків; відсутність методичних та нормативно-правових документів щодо визначення категорії ринків, вимог до їх матеріально-технічної бази, статусу торговельно-сервісного комплексу; недостатня інформованість суб'єктів підприємництва щодо землекористування та необґрунтовані обмеження щодо отримання права на довгострокову (30-50 років) оренду земельних ділянок; недостатня кількість фахівців в управліннях та відділах з питань торгівлі, а в багатьох випадках - відсутність таких підрозділів у органах виконавчої влади районів та міст.

Аналіз порушень, що були виявлені територіальними органами Держспоживстандарту при здійсненні контролю за якістю продукції та додержанням стандартів, норм та правил засвідчив, що найбільш поширеними сьогодні є:

у виробничій сфері: порушення технічної дисципліни та незадовільний стан обладнання; відсутність лабораторій по контролю за якістю сировини та готової продукції; невідповідність якості продукції вимогам нормативних документів, недотримання показників безпеки та вимог до сертифікації товарів; недотримання вимог щодо документального оформлення продажу товарів та ін.; виробництво та реалізація недоброякісних товарів.

у сфері послуг: порушення у сфері ціноутворення; недотримання термінів періодичності профілактичних заходів в сфері житлово-комунального господарства та в сфері охорони здоров’я; ненадання своєчасної та повної інформації про послуги; недотримання вимог щодо сертифікації послуг; порушення вимог щодо укладання договорів про надання послуг.

У системі захисту споживчих інтересів населення України центральними та територіальними органами контролю та нагляду постійно проводяться тематичні перевірки щодо: якості та безпеки продукції власного виробництва і дотримання вимог чинного законодавства у підприємствах ресторанного господарства та швидкого обслуговування; дотримання вимог чинного законодавства при реалізації продуктів дитячого харчування в торговельній мережі, захисту прав споживачів у дитячих оздоровчих закладах, з питань якості та безпеки кондитерських виробів, бензинів автомобільних та паливно-мастильних матеріалів, товарів побутової хімії, у т,ч. синтетичних миючих засобів тощо.