У вступі дисертації викладено актуальність обраної теми, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, подано відомості щодо апробації результатів досліджень.
У першому розділі "Теоретико-методичні засади управління формами
власності в сучасних умовах господарювання" визначена роль управління формами власності машинобудівних підприємств, обґрунтовано особливості та структурні елементи управління організаційно-правовими формами власності досліджуваних підприємств, запропоновано визначення поняття "організаційно-економічний механізм управління формами власності машинобудівних підприємств".
Визначена роль управління формами власності машинобудівних підприємств полягає в обґрунтуванні вибору найбільш доцільної відповідно до виду діяльності форми власності; удосконаленні існуючого підходу до підготовки і прийняття управлінських рішень для досягнення кінцевої стратегічної мети; розробці та впровадженні системи показників оцінки ефективності функціонування об'єктів дослідження.
Інтеграційний розвиток України зумовлює зміну ролі й задач зовнішньої організаційної взаємодії суб'єктів господарювання, надає певні особливості управлінню організаційно-правовими формами власності вітчизняних підприємств, що підтверджує необхідність структурування їх інтеграційних зв'язків. В цих умовах головна роль управління організаційно-правовими формами власності полягає насамперед у досягненні балансу інтересів бізнесу і виробничо-технологічних можливостей підприємств. Це потрібно вирішувати шляхом раціональної політики фінансування та управління.
Структурні елементи управління організаційно-правовими формами власності досліджуваних підприємств залежать від організаційно-технічних і виробничо-господарських факторів, що обумовлює різні варіанти систем управління з різним ступенем централізації і розмежування виконання управлінських функцій (або відсутністю централізації діяльності учасників об'єднання), різну кількість ступенів та ланцюгів. Визначальну роль в їх виборі відіграють цілі і стратегія об'єднання. В результаті цього створюється організаційна структура об'єднання, яка може бути представлена у вигляді ієрархічної піраміди, основу якої складають органи управління об'єднання. Забезпечення ефективності управлінського процесу в значній мірі визначається раціональністю їх структури і компетенцій. Створюючи об'єднання, підприємства самостійно визначають структуру і згодом реалізують свої права по управлінню об'єднанням через уповноважені ними органи.
Пошук ефективних організаційно-правових форм господарювання об'єднаних підприємств націлений на створення цілісної, ефективної і гнучкої системи управління формами власності, що дозволяє найповніше реалізувати їхні конкурентні переваги.
В процесі дослідження визначено та охарактеризовано наступні найбільш характерні для досліджуваних підприємств структурні елементи управління організаційно-правовими формами власності: забезпечення цілеспрямованого оперативного регулювання діяльності за напрямами для відповідності фактичного стану цільовим параметрам, реалізація стратегічних, загальносистемних та тактичних принципів в процесі управління, забезпечення оптимального розвитку усіх складових бізнесу з врахуванням базових елементів, що притаманні підприємствам машинобудування, юридична форма організації, форми капіталу які інтегруються, форма взаємин між учасниками, стан фінансово-господарської діяльності, форма контролю, ступінь інтеграції, пріоритет стратегічних цілей розвитку. Активне використання всіх зазначених структурних елементів в оптимальній послідовності, постійне їх корегування відповідно до змін зовнішнього та внутрішнього середовищ, ґрунтовна та своєчасна реалізація управління формами власності машинобудівних підприємств сприяють прискоренню їх фінансово-економічного розвитку та визначення конкурентних переваг.
Дослідження управління формами власності в сучасній економіці ускладнене неусталеністю понятійно-категоріального апарату, і передовсім самої категорії "власність" та "організаційно-економічний механізм управління формами власності". За кілька останніх десятиліть у вітчизняній економічній науці з'явились різні трактування поняття власності. Проте, усе ще недостатньо у них відображено доволі продуктивні, нові підходи до проблеми управління формами власності.
Аналіз наукових підходів до визначення сутності організаційно-економічного механізму управління формами власності підтвердив, що й досі домінує однобічний підхід до економічного трактування змісту даного поняття - як "багатокомпонентної системи, яка складається з комплексу взаємозалежних елементів, підданих впливу зовнішніх і внутрішніх факторів, створену для досягнення конкретних цілей" або як "системи форм, методів, інструментів впливу суб'єкта управління на об'єкт управління для досягнення бажаних результатів". Поняття організаційно-економічного механізму управління формами власності також має включати таку складову, яка характеризує внутрішній потенціал середовища, в якому перебуває підприємство, здійснювати цілеспрямовану діяльність із залучення конкретних господарських ресурсів із подальшою їх раціональною переробкою для формування кінцевого продукту з урахуванням впливу мінливого зовнішнього середовища.
Автором запропоновано власне визначення поняття "організаційно-економічного механізму управління формами власності" як раціональної сукупності форм власності, структур, методів, інструментів і принципів управління, що через економічні та нормативні важелі, відносини з мінливим зовнішнім середовищем забезпечує цілеспрямоване оперативне регулювання діяльності підприємств з метою приведення у відповідність його фактичного стану цільовим параметрам.
В другому розділі "Аналіз ефективності управління формами власності машинобудівних підприємств" здійснено аналіз існуючих організаційно-правових структур управління формами власності досліджуваних підприємств; проведено моніторинг та оцінено ефективність управління організаційно-правовими формами підприємств машинобудівної галузі України на основі визначення рівня їх інвестиційної привабливості.
Здійснений аналіз існуючих організаційно-правових структур управління формами власності довів, що на сьогодні для досліджуваних підприємств найбільш типовими є публічні та приватні акціонерні товариства, причому стратегічно важливі об'єкти машинобудування залишаються традиційно державними.
Для ефективності спільного управління вирішальну роль має вибір найбільш доцільної організаційної структури, що дозволить поєднати фінансові і виробничі можливості підприємств і слугуватиме базою для нарощування наявних конкурентоспроможних потенціалів. Доведено, що для машинобудівної галузі оптимальною формою господарювання є інтегрована бізнес-структура, яка дозволяє урахувати специфічність цих підприємств і надає можливість використання різних організаційно-правових структур. Ефективність управління формами власності зумовлена різною специфікою та стратегією діяльності досліджуваних підприємств. Звідси й множинність організаційно-правових форм управління формами власності: від публічних акціонерних товариств до стратегічних альянсів, покликаних реалізовувати складні фінансові завдання машинобудівних підприємств, в тому числі міжнародного рівня.
Проведений в розрізі видів економічної діяльності моніторинг та оцінка ефективності управління організаційно-правовими формами підприємств свідчить про недосконалість структур господарювання для всіх без винятку галузей економіки України. Зміну форми власності на машинобудівних підприємствах варто розглядати як інструмент для досягнення певної мети групою осіб, зацікавлених у ефективних результатах діяльності підприємства. Звичайно, спонукальним мотивом для формулювання та впровадження організаційних змін є прагнення до максимізації цінності економічного суб'єкту.
Оцінку ефективності управління організаційно-правовими формами підприємств машинобудівної галузі України варто здійснювати на основі визначення рівня їхньої інвестиційної привабливості за допомогою розрахунку показників господарювання підприємств у передкризовий і кризовий період, що надає можливість прогнозувати тенденції їх розвитку відповідно до змін форм власності (рис. 1).
