УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ПЕРСОНАЛУ НА ЗАСАДАХ КОНСАЛТИНГУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі «Теоретико-методичні засади управління розвитком персоналу» здійснено узагальнення наявних підходів до трактування поняття «розвиток персоналу», визначено його форми, методи та фактори впливу. Розглянуто основні складові розвитку персоналу, а саме: адаптацію, професійне навчання, оцінювання та атестацію, планування кар’єри працівників. Найважливішою складовою розвитку персоналу є професійне навчання як цілеспрямований процес набуття працівниками підприємства професійних знань, умінь та навичок, необхідних для виконання певних видів робіт з метою підвищення продуктивності праці та конкурентоспроможності персоналу.

Систематизація підходів щодо професійного навчання персоналу дозволила запропонувати власну його класифікацію на основі виділення різних ознак за: формою навчання (первинна професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації працівників), тривалістю навчального періоду (короткострокове, середньострокове та довгострокове), джерелами фінансового забезпечення професійного навчання працівників (бюджетне фінансування, власні фінансові ресурси підприємства, кошти окремих працівників, недержавних установ, міжнародних фондів та організацій), способом здійснення (використання власних спеціалістів та із залученням сторонніх консалтингових організацій), суб’єктами навчання (навчання робітників, спеціалістів і керівників), з точки зору цільової групи (індивідуальне та групове).

Обґрунтовано, що результатом цілеспрямованого  розвитку персоналу є підвищення продуктивності праці (рис.1). Сторони меншого трикутника відображають базові характеристики персоналу, а саме – навики, уміння та знання. Під впливом заходів розвитку персоналу відбувається трансформація базових характеристик, тобто удосконалення навичок, формалізація знань та розширення умінь (великий трикутник), що сприяє підвищенню рівня розвитку організації в цілому. На практиці необхідний рівень розвитку персоналу визначається вимогами щодо підвищення продуктивності праці, яка змінюється із розвитком виробничої системи.