ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами і темами, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, вказано особистий внесок здобувача, зазначено стан апробації і впровадження результатів наукового пошуку.

У першому розділі “Теоретичні засади дослідження впливу діяльності фінансових установ на економічне зростання країни” охарактеризовано сутність фінансової установи, її роль і місце у фінансовій системі в контексті економічного зростання країни, узагальнено економічні погляди представників різних наукових шкіл щодо ролі і місця, впливу діяльності фінансових установ на економічне зростання країни, окреслено місце фінансових установ у моделях фінансових систем.

Опрацювання теоретичних джерел дало змогу з’ясувати дискусійність наукових позицій щодо сутності поняття фінансової установи, її ролі і місця у фінансовій системі в контексті економічного зростання країни, зіставити наукові підходи до розуміння економічного змісту цього поняття у взаємозв’язках із поняттями “фінансова система”, “фінансовий ринок”, “фінансовий сектор”, “фінансовий посередник”, “фінансовий інститут”.

На підставі аналізу фахових студій, довідникових джерел фінансову систему окреслено як динамічну багатоаспектну структуру в єдності відокремлених і взаємопов’язаних сфер і ланок фінансів, взаємодія між якими забезпечується фінансовими установами, що функціонують на відповідних організаційно-правових засадах і впливають на економічний розвиток країни.

У результаті узагальнення наукових поглядів фінансові установи запропоновано розглядати як інститути, що надають фінансові послуги та виступають єднальною ланкою між фінансовою системою та реальним сектором економіки, забезпечують функціонування фінансового ринку, формують ресурсну базу розширеного відтворення, стимулюють економічне зростання країни і в сукупності створюють фінансовий сектор. До фінансових установ відносять банки, страхові компанії, інвестиційні фонди, установи накопичувального пенсійного забезпечення, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії та інші компанії. Основою професійної діяльності фінансових установ є фінансове посередництво, спрямоване на задоволення економічних потреб клієнтів шляхом надання фінансових послуг, які пов’язані з отриманням і перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством.

У розділі доводиться наявність тісного взаємозв’язку між фінансовим сектором економіки, що представлений сукупністю банків і небанківських фінансових установ, та економічним зростанням. Наголошується, що поняття «економічне зростання» й «економічний розвиток» взаємозалежні: факт зростання стимулює появу нових видів економічної діяльності з новими підходами до виробництва, споживання та розподілу продукції, разом з тим позитивні якісні зміни у відносинах права власності, розподілу доходів, доступу до фінансування в цілому активно впливають на економічний розвиток. Відмінність між поняттями полягає в різних вимірниках. Економічне зростання визначають кількісно, за допомогою системи відповідних показників зростання ВНП, ВВП. Натомість економічний розвиток – це передусім якісна оцінка економічного зростання, що супроводжується зміною структури економіки і зростанням добробуту населення.

Охарактеризоване вище дає підстави більш логічно визначати діяльність фінансових установ, спрямовану на мобілізацію і трансформацію фінансових ресурсів як вагомий фактор економічного зростання. Надаючи кредитні та інвестиційні (при купівлі акцій, облігацій) ресурси, фінансові установи сприяють розширенню виробництва в реальному секторі економіки і, таким чином, виступають фактором пропозиції. Здійснюючи споживче кредитування, вони виступають фактором попиту. Залучення фінансових ресурсів, у тому числі й надлишкових, від суб’єктів економіки та передача їх суб’єктам з дефіцитом цих ресурсів, засвідчує наявність ознак фактора перерозподілу. Основою реалізації впливу на економічне зростання країни є кредитно-інвестиційна діяльність фінансових установ, що залежить від обсягів їх активів