У вступі дисертаційної роботи розкрито актуальність теми дослідження, сформульовано його мету та завдання, визначено предмет та об’єкт, наукову новизну і практичне значення одержаних результатів дослідження.
У першому розділі «Теоретико-методологічні засади функціонування та розвитку ринків фінансових послуг» розкрито сутність державного регулювання ринків фінансових послуг як інструменту економічного розвитку суспільства, узагальнено та систематизовано досвід розвитку ринків фінансових послуг у країнах з розвинутою та трансформаційною економікою.
Ринок фінансових послуг є достатньо важливим для економічного розвитку, забезпечення фінансування інновацій, запровадження наукоємних, конкурентоспроможних технологій та впливає на стійкість фінансової системи країни. Ефективність управління фінансовим ринком як одного із пріоритетних секторів економіки впливає на дієвість державної економічної політики у цілому. Фінансовий ринок набуває важливого значення в умовах трансформації економіки. Передумовою існування фінансового ринку є різниця потреб у фінансових ресурсах із наявними власними джерелами фінансування. Ринок фінансовий послуг виконує функцію обміну тимчасово вільних грошових коштів на певні фінансові активи, забезпечує розвиток товарно-грошових відносини та відображає попит та пропозицію на фінансові ресурси.
Розвинений внутрішній фінансовий ринок сприятиме інтеграції в світовий фінансовий ринок і створить можливість для інвестування іноземного капіталу у вітчизняну економіку через розміщення цінних паперів. Фінансовий ринок впливає на ефективність та стійкість фінансової системи держави, його завданням є підвищення рівня мобілізації та розподілу фінансових ресурсів, які сконцентровані у державних грошових фондах, суб’єктів підприємницької діяльності та заощадженнях населення. Фінансовий ринок як економічна категорія виражає економічні відносини між суб’єктами економіки з приводу реалізації споживчої вартості у фінансових активах. Економічні відносини та взаємозв’язки, які виникають на фінансовому ринку, визначаються фінансовою політикою держави та потребою здійснювати заощадження та інвестиції.
Виходячи з аналізу тенденцій глобальних фінансових ринків, в які активно інтегрується вітчизняний фінансовий ринок, можливе створення ефективної системи державного регулювання в країні. З огляду на наявність у світовій практиці кількох моделей державного регулювання фінансового ринку, важливим є питання вибору напряму розвитку механізму державного регулювання фінансового ринку. Доцільним є визначення оптимальних пропорцій регулятивного втручання держави у діяльність інституційного середовища фінансового ринку. Сучасні тенденції регулювання функціонування ринків фінансових послуг характеризуються інноваційними підходами до управління фінансовими потоками в умовах інтеграції фінансових структур, стимулюванням залучення в обіг вільних коштів значної кількості інвесторів.
Визначення ролі фінансових інститутів потребує значної уваги, адже своєю діяльністю вони сприяють встановленню дієвих зв’язків між власниками фінансових ресурсів і емітентами фінансових активів. Фінансові інститути є основними професійними учасниками фінансового ринку, які формують попит на фінансові ресурси і фінансові активи та в такій спосіб визначають відповідну рівноважну ринкову ціну. За рахунок використання наукових методів управління інвестиційним портфелем фінансові інститути мають можливість оцінити загальний стан емітентів фінансових інструментів, їх платоспроможність, кредитоспроможність, і таким чином визначати прибуткові та найменш ризиковані напрями вкладання залучених у інвесторів ресурси.
Досвід функціонування світових ринків фінансових послуг свідчить, що розвиток відповідної системи фінансового регулювання є основним завданням на сучасному етапі розвитку міжнародних фінансів. Дослідження питання розвитку фінансових ринків у зарубіжних країнах доводить, що цей сектор економіки відіграє провідну роль у забезпеченні економічного зростання. До тенденцій можна віднести процеси уніфікації механізмів функціонування фінансових ринків. Проблемою розвитку фінансових ринків є недостатня ефективність функціонування механізму регулювання діяльності на ринку фінансово-інвестиційних послуг, особливо у країнах з перехідними економіками.
Налагодження взаємодій регуляторів шляхом посилення ефективності комунікаційних та інформативних зв’язків між окремими сегментами фінансового сектору та їх регуляторами набувають важливого значення у процесі розвитку інституційних засад діяльності ринків фінансових послуг. З огляду на зміни в економіці зарубіжних країн виникає необхідність подальшого розвитку вітчизняного ринку фінансових послуг, зокрема підвищення рівня захисту прав інвесторів, поступове наближення вітчизняного законодавства та його гармонізації до вимог Європейського Союзу.
До тенденцій багатьох національних фінансових ринків можна віднести процеси створення наднаціональних правових та регулятивних систем. Окремої уваги заслуговують процеси зближення принципів регулювання фінансових ринків в різних країнах – в країнах континентального права з підходами, які притаманні англо-американській системі права. Для більшості країн з розвинутою економікою Європейського Союзу орієнтиром регулювання фінансових ринків є директиви ЄС, що відповідними нормативно-правовими рішеннями регулюють діяльність на фінансових ринках. Існуючі у європейській практиці моделі регулювання та нагляду за фінансовим сектором можна розподілити наступним чином: секторна модель, модель на основі завдань та модель єдиного нагляду.
Другий розділ «Становлення ринків фінансових послуг в Україні» присвячений розкриттю основних напрямів становлення вітчизняного ринку фінансових послуг, у тому числі державного регулювання ринку фінансових послуг у дев’ятнадцятому столітті та радянський період.
Розвиток управління державними фінансами, поява казначейських облігацій і векселів на початку дев’ятнадцятого століття, розширили коло цінних паперів на фондових біржах та позитивно вплинули на підвищення якісного рівня функціонування фінансового ринку, більш ніж дві третини біржового обороту цінних паперів складали облігації державних позик. Фінансовий ринок України достатньо послідовно та ефективно розвивався у дореволюційний період. Цінні папери, які є ринковим інструментом, в умовах адміністративної економіки використовувались не у повній мірі. Відсутність приватизації, акціонування підприємств не сприяли формуванню таких структурних секторів фінансового ринку, як позичковий капітал і ринок цінних паперів.
На даному етапі розвитку економіки ринок фінансових послуг за підтримки фінансових регуляторів має бути ефективним механізмом мобілізації та перерозподілу вільних капіталів, вагомим фінансовим механізмом впровадження інновацій. Однією із складових ринку фінансових послуг та вагомим інструментом економічних відносин є система страхування. У сучасній економіці через страхування реалізується державна політика соціально-економічного захисту населення, формуються значні інвестиційні ресурси. Страхування виступає умовою розвитку товарно-грошових відносин та одночасно результатом їх розвитку.
