СТРАТЕГІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, проаналізовано стан вивчення проблеми, окреслено зв'язок роботи з науковими програмами, сформульовано мету, завдання, визначено об’єкт, предмет та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено інформацію про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі «Теоретичні основи інноваційної діяльності комерційних банків» узагальнено та розвинуто теоретичні підходи до визначення сутності банківських інновацій, розкрито причини їх створення та інституційні умови, в яких відбувається інноваційна діяльність комерційних банків, обґрунтовано авторський варіант наукової класифікації банківських інновацій.

Відзначено, що банківська система, будучи невід’ємною складовою національної економіки, розвивається у руслі загальних соціально-економічних тенденцій сучасного світу. Тому, незважаючи на внутрішньо притаманний банківництву, як виду фінансової діяльності, консерватизм, комерційні банки активно здійснюють різнопланову інноваційну діяльність, яка розглядається ними як найперспективніше джерело розвитку бізнесу та шлях підвищення його ефективності.

Проведений, з урахуванням практики діяльності комерційних банків, аналіз існуючих у вітчизняній та зарубіжній літературі підходів щодо визначення сутності банківських інновацій дозволив дисертанту зробити висновок про неповну адекватність понять «фінансові» та «банківські» інновації, які достатньо часто використовуються науковцями як синоніми. Встановлено, що фінансові інновації, впровадження яких складає суттєву частину інноваційної діяльності банків, одночасно включають й інші, небанківські, фінансові інструменти та технології. У той же час банки, будучи суб’єктами підприємництва, реалізують не тільки фінансові, а й технологічні, маркетингові, організаційні та інші інновації. Отже, інновації є «банківськими» з точки зору суб’єкта їх впровадження й «фінансовими» – з точки зору сфери їх втілення. 

Запропоноване розмежування надало можливість обґрунтувати два підходи до визначення інновацій у банківництві. У вузькому розумінні банківські інновації запропоновано визначати як впровадження нових або суттєво вдосконалених банківських продуктів і послуг, які відповідають існуючим або потенційним фінансовим потребам клієнтів, власним інтересам банку та вимогам банківського законодавства, надають зацікавленим сторонам додаткові вигоди й є результатами банківського інжинірингу. До особливостей процесу їх впровадження віднесено високу швидкість дифузії, короткий період типізації, практичну відсутність стадії наукових досліджень, невеликі обсяги фінансування.

 У широкому розумінні банківські інновації характеризуються як процес створення додаткової цінності для клієнтів, працівників та власників банку шляхом внесення якісних змін в усі сфери його діяльності -  продукти, послуги, процеси, бізнес-моделі та стратегії, що стали результатом практичної реалізації нових ідей, знань та стороннього досвіду. Такий підхід відкриває шлях до здійснення комплексного збалансованого інноваційного розвитку банку як суб’єкта, що здійснює підприємницьку діяльність у фінансовому секторі національної економіки.

Проведене дослідження дозволило зробити висновок, що у наш час інноваційна діяльність банків є об’єктивним явищем, яке породжується сукупністю причин, що мають внутрішнє та зовнішнє походження (рис. 1). В умовах динамічного середовища та конкуренції з традиційними та новими учасниками ринків фінансових послуг банки зацікавлені у постійному впровадженні інноваційних продуктів та процесів, оскільки це дозволяє на певний час опинитися у ситуації інноваційної монополії та отримувати «інноваційну премію». Ще вигіднішим може стати становище «поза конкуренцією», яке забезпечується застосуванням у сфері банківництва концепції ціннісної інновації, що передбачає створення нових ринків як результату глибокого переосмислення існуючих клієнтських потреб або формування цілковито нових потреб споживачів.

Визначено, що комерційні банки здійснюють інноваційну діяльність у специфічному інституційному середовищі, основним фактором якого є система державного регулювання, покликана забезпечити стабільність національної банківської системи. Проте часто певні регуляторні вимоги та заборони обмежують сфери потенційної інноваційної активності банків, а іноді, навпаки, змушують їх шукати «обхідних шляхів» для забезпечення прибутковості. Тому, визнаючи впровадження інновацій у банківництві одним з найсуттєвіших факторів його розвитку та умовою повноцінного задоволення відповідних суспільних потреб, органи банківського нагляду повинні гнучкіше підходити до адаптації систем регулювання до нових умов, визнаючи пріоритетом наявність у банку дійового контролю за ризиками та всемірне дотримання інтересів клієнтів.

Аналіз сучасних можливостей використання банками методів захисту прав інтелектуальної власності привів до висновку, що поступове виділення інноваційної діяльності в окремий об’єкт управління буде стимулювати їх приділяти більше уваги цим питанням, зокрема, патентуванню нових рішень у сфері банківських технологій та реєстрації знаків обслуговування на інноваційні банківські продукти, що сприятиме активізації інноваційних процесів у банківництві.

Встановлено, що особливістю сучасної інноваційної діяльності банків є їхня дія у рамках концепції корпоративної соціальної відповідальності, яка спрямована на гармонізацію інтересів різних суспільних груп для забезпечення стабільного розвитку. Автором виділені основні напрями інтеграції інноваційної діяльності банківських установ з доктриною  соціально відповідального бізнесу: сприяння вирішенню   екологічних   проблем,   боротьба   з  бідністю,  регіональний  розвиток, фінансова освіта населення, забезпечення реалізації специфічних фінансових потреб клієнтів (зокрема, розвиток ісламського банкінгу).