ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ АГРОСФЕРИ: ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ, ПРАКТИКА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі – „Теоретична платформа фінансової політики забезпечення сталого розвитку агросфери” – з’ясовано сутність економічної категорії „фінансова політика”, проаналізовано фундаментальні основи її формування й розвитку, визначено структуру й якісні характеристики головних компонентів та розкрито своєрідність й роль фінансової політики забезпечення сталого розвитку агросфери, як складової парадигми сучасних фінансових перетворень.

Авторське розуміння фінансової політики спирається на осмислення того, що по своєму характеру фінансова політика як продукт фінансових відносин і мислення є суб’єктивною, а по джерелу – об’єктивною, тобто саме матеріальне виробництво визначає фінансові відносини економічних суб’єктів, конфігурацію та склад фінансової політики, витоки її забезпечення. Така суперечність породжує те, що процесам її формування, реалізації та забезпечення притаманний надзвичайно складний та ієрархічний характер. Діалектичний підхід до викриття взаємозалежності суб’єктивності і об’єктивності фінансової політики, передбачає її розгляд як єдності протилежностей в комплексі. З’ясовано, що на відміну від економічної категорії „фінанси”, „фінансова політика” позиціонує себе категорією імперативного управління фінансовим простором через грону інших категорій (фінансовий механізм, фінансове право, фінансова система) і проявляється через фінансове планування, організацію процесу нагромадження, формування, використання, розподілу й перерозподілу фінансових ресурсів, фінансове регулювання, фінансовий контроль тощо. Обґрунтовано, що фінансова політика, це сукупність спектру заходів, методів, інструментів зорієнтованих на розробку та реалізацію фінансової стратегії щодо формування визначених параметрів фінансового простору. Таке уточнене бачення сутності фінансової політики більш глибоко і повно окреслює її контур, мету та завдання.

Активність фінансової політики стосовно фінансових відносин, полягає в тому, що вона дає змогу адекватно оцінити реальні фінансові потреби економічних суб’єктів та сприяти їх реалізації в новій комбінації засобів, методів, гібридно-фінансових технологіях. Зважаючи на параметри реалізації розподільчих і перерозподільних фінансових відносин до складових фінансової політики долучено: бюджетну, податкову, грошово-кредитну, інвестиційно-інноваційну, соціально-екологічну політики. З’ясовано, що деформація однієї з складових фінансової політики вимагає часткової модифікації чи повної реструктуризації інших складових. В контурі кожної складової фінансової політики реалізується певний фінансовий інструментарій, адекватний розвитку фінансового простору (фінансової системи, фінансового механізму).

Визнано, що агросфера це складна і водночас вразлива соціально-економічна й агробіологічна система з диверсифікованими функціями – ресурсного життєзабезпечення (виробництво агропродукції), життєдіяльності (зайнятість, умови і якість життя сільського населення), просторове життєоблаштування (освоєність агроландшафтів, проживання на сільських територіях), яка має вирішальне призначення щодо забезпечення сталого розвитку усього суспільства. До складових агросфери долучено: соціальний

потенціал сільських територій, агроландшафт, аграрне виробництво. Доведено, що орієнтація заходів фінансової політики за означеними складовими агросфери забезпечить системність і збалансованість функціонування агросфери. В авторському розумінні, сталий розвиток агросфери це гармонія природи й соціуму сільських територій на підґрунті зростаючих фінансових здобутків та високих інноваційних технологій агросфери, це своєрідний тип динаміки економічного росту, який повністю задовольняє потреби сьогодення, проте не загрожує здатності прийдешніх поколінь цілком задовольняти свої майбутні потреби. Встановлено, що зростання агросфери орієнтується на кількісне збільшення параметрів та масштабу її економічної складової в фізичному вимірі. Розвиток же передбачає якісну модернізацію в структурі, конструкції і композиції фізичних обсягів і фінансових потоків агросфери. Сталий розвиток орієнтується на якісну модернізацію, що важливіше, ніж просто економічне зростання, яке ґрунтується лише на збільшенні кількісних параметрів, й означає раціонально збалансоване якісне поліпшення соціальних, економічних і екологічних його аспектів. Сталий, тобто соціально, економічно і екологічно збалансований гармонійний розвиток вважаємо надзвичайно важливим для агросфери, оскільки природні ресурси набувають ознак виробничих факторів, а агродіяльність відбувається у лоні проживання сільського населення. Таке визнання сутності сталого розвитку зумовлює необхідність зміни траєкторії існуючого поступу агросфери та пошуку фінансового інструментарію щодо забезпечення її сталого розвитку.

Виокремлено три ієрархічно взаємопов’язані проблеми сталого розвитку агросфери. Вони зводяться до справедливого розподілу (distribution) ресурсів; підтримки стійкого визначеного масштабу аграрної економіки, який був би адекватний її екологічній системі життєзабезпечення і можливостей; ефективного збалансованого розподілу (allocation) ресурсів у часових вимірах.

Запорукою фінансової політики забезпечення сталого розвитку агросфери вважаємо реалізацію багатофункціональної ролі сільського господарства. Доведено, що у контексті сталості агросфери, слід обирати інтегровані цілі, які внаслідок ефекту синергії й мультиплікації мають змогу забезпечити найвищу значимість для агросфери: екологічну безпечність, економічну ефективність і прогрес, соціальну справедливість. На означених сутнісних засадах розроблені методологічні основи формування принципово нової цілісної теоретичної платформи фінансової політики забезпечення сталого розвитку агросфери, які враховують всю її багатокомпонентність, багатофакторність та багатоваріантність. Обґрунтовано принципи фінансової політики забезпечення сталого розвитку агросфери, дотримання яких слугуватиме викриттю якісно нових можливостей фінансової політики.

Виявлено, що фінансова політика щодо забезпечення сталого розвитку агросфери проявляється через грону певних функцій – прогнозування, планування, координація, стимулювання, організація, корегування і фінансовий контроль, які реалізуються через розробку фінансової стратегії сталого

розвитку агросфери на підґрунті інвайронментального паритету; окреслення завдань та сценарію сталого розвитку агросфери; встановлення збалансованих пропорцій між темпами економічного зростання та використанням природно-ресурсного агропотенціалу; дієвий фінансовий контроль; окреслення контуру „правил гри”; стимулювання економічному розвитку економічних суб’єктів; координацію інтересів й діяльності органів державного та територіального управління і економічних суб’єктів щодо забезпечення еколого-економічної зрівноваженості та сприяння еколого-економічній інтеграції сукупності процесів та функцій на всіх рівнях агросфери; моніторинг і діагностика існуючого сталого розвитку.

Обґрунтовано, що завданнями фінансової політики щодо забезпечення сталого розвитку агросфери можна вважати: мобілізацію з різних джерел фінансових ресурсів; структурна перебудова; встановлення раціонального (який узгоджував би забезпечення фінансових інтересів усіх суб’єктів фінансових відносин) розподілу, перерозподілу та використання фінансових ресурсів; підвищення ефективності використання фінансових ресурсів; досягнення більш високого рівня добробуту сільського населення за рахунок підвищення соціальної спрямованості фінансової політики; фінансове регулювання (стимулювання чи стримування); фінансовий контроль; ефективне використання фінансового механізму відповідно до основних завдань стратегії і тактики фінансової політики що постійно змінюються; інформаційне забезпечення; створення ефективної та дієвої системи управління державними фінансами в агросфері.

У другому розділі – „Методологічний інструментарій фінансової політики забезпечення сталого розвитку агросфери” – упорядковано наявний масив знань щодо моделей макрофінансової рівноваги та простежено їх зв’язок із забезпеченням сталого розвитку агросфери; висвітлено змістове наповнення і специфіку методологічного інструментарію та ціннісних орієнтирів фінансової політики агросфери у зрізі її сталості; визначено відмітні риси механізму фінансової політики.

Встановлено, що одним з вирішальних завдань фінансової політики вважається формування і підтримка макрофінансової рівноваги в економічному просторі, оскільки економічний простір в стані макрофінансової рівноваги забезпечує найбільш результативне використання фінансових ресурсів і адекватне задоволення фінансових потреб. Обґрунтовано, що неефективність фінансової політики зумовлюється недооцінкою в методологічних підходах до її формування таких важливих аспектів, як відкритість, транспарентність і не лінійність функціонування фінансових систем.

Уточнено й розвинуто сутнісні характеристики моделей макрофінансової рівноваги щодо визначення їх зв’язку із забезпеченням сталого розвитку на основі усвідомлення не лінійності функціонування фінансових систем і розуміння того, що багато ефектів в функціонуванні систем (хаос, осциляції) зумовлені не екзогенними, а ендогенними чинниками, які принципово

переплітаються з їх характерними нелінійностями функціонування. Зафіксовано, що між дійсним фінансовим розвитком агросфери та фінансовими теоріями існує розрив, який незважаючи на використання потужних комп’ютерів і значне накопичення статистичних даних з плином часу не скорочується. Усі складові фінансової політики характеризуються наявністю хаосу. Та й загалом агросфера проявляє складну динаміку свого розвитку, для якої є характерним циклічність і нерегулярність флуктуацій.

Виявлено, що пізнання фінансової політики забезпечення сталого розвитку агросфери має свої особливості, які проявляється: 1) в обмеженості застосування експериментального методу (надзвичайно важливого у природничо-науковому пізнанні); 2) у вимозі врахування суб’єктивних чинників (інтересів, цілей, мотивів економічних суб’єктів та держави); 3) у історичності (залежність від того, які завдання потрібно розв’язати в конкретний часовий проміжок, адже засоби і методи їх вирішення у різні часи і в різному економічному просторі є різними); 4) у складності формалізувати відображення характеру й мінливості фінансових явищ та процесів у певній системі категорій та показників (така нечіткість мови, невизначеність пізнання об’єктивна, адже самі фінансові явища та процеси не дають можливості однозначних і точних оцінок та їх характеристик).

З’ясовано, що збільшення впливу зовнішніх чинників фінансової політики забезпечення сталого розвитку агросфери на внутрішні зумовлює їх тісний взаємозв’язок і взаємопереплетення. При цьому сталість не передбачається більше апріорно, а оптимізація взаємовідносин у контурі „людина-економіка-природа” пов’язується із доцільністю застосування аксіологічного підходу в процеси переорієнтації цінності на якість життя; збереження і збалансоване використання довкілля та природних об’єктів; самовизначення; соціальну справедливість; трансформацію матеріальних благ людини. На означених засадах удосконалені методичні підходи щодо визначення ціннісних орієнтирів фінансової політики агросфери у зрізі її сталості. Умотивовано, що агросферою, яка досягла стану динамічної чи сталої рівноваги, є така агросфера, яка при зміні внутрішніх і зовнішніх чинників спроможна встановлювати нові параметри відповідно до цих змін рівноваги як в контурі довкілля свого функціонування, так і всередині своєї системи. Запропоновано критеріальний базис кількісного виміру різноманітних якісних характеристик фінансової політики в середині трьох вирішальних груп показників агросфери у контексті її сталості: соціальної, екологічної та фінансово-економічної, та трьох додаткових підгруп: соціально-економічних; соціально-екологічних; еколого-економічних, та розкрито зміст запропонованих критеріїв оцінки агросфери (табл. 1).

Розроблено методичні положення та підходи до діагностики фінансової політики забезпечення сталого розвитку агросфери, що базуються на комплексній оцінці взаємопов’язаних економічних, екологічних, соціальних процесів відтворення агросфери, її розвитку та зростання, як екологосоціоекономічної системи. Обґрунтовано грону оціночних показників, до складу якої долучені параметри якості факторів відтворення агросфери та її підсистем й показники результативності її функціонування. Визнано, що для об’єктивної оцінки дієвості фінансової політики забезпечення сталого розвитку аграрної сфери доцільно опиратись на кілька груп показників, які розкривають соціальні умови, якість життя сільського населення, рівень розвитку та ефективність аграрної економіки, стан довкілля сільських територій. Їх застосування дає змогу оцінити та розкрити основні аспекти сталого розвитку агросфери (кількісний, якісний, структурний) в розрізі її компонентів та сформувати відповідну інформаційну базу щодо обчислення інтегральних індексів сталого розвитку агросфери. Відстежено, що інтегральний рівень збурень конкретної системи залежить від реальних параметрів чинників позитивного й негативного впливів, які можуть набувати як кількісне, так і якісне значення.