ФОРМУВАННЯ РИНКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ: МЕТОДОЛОГІЯ І РЕГУЛЮВАННЯ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі – «Теоретичне визначення ринку землі» – викладено результати дослідження сутності категорій «права на землю», «факторний дохід землі (земельна рента)», «ринок землі», а також форм його функціонування як механізму платної передачі прав на землю через укладання відповідних договорів (здійснення ринкових трансакцій).

Власність на землю визначається як набір (сукупність) повноважень щодо володіння, використання та розпорядження земельною ділянкою, що ідентифікує її як зумовлену природним ресурсним потенціалом комбінацію факторів корисності.

Склад повноважень власників і користувачів землі визначає дієвість їх рішень щодо використання об’єктів земельної власності. Комбінації (сукупності) повноважень є відображенням представлених на ринку потреб щодо ресурсного потенціалу землі, які складаються з огляду на визначені інституціями можливості її використання. Вони являють собою обмінювані на ринку формалізовані моделі інтересів сторін угод щодо використання ресурсного потенціалу окремих земельних ділянок.

Відтак ринок землі розглядається як другий рівень дозвільної системи на використання землі носіями відповідних прав. Дозвільна природа ринкового обороту прав на землю зумовлена суспільним характером режиму землекористування – після укладання угод її використання не може шкодити іншим членам суспільства та екологічним умовам їх перебування поза межами окремих об’єктів земельної власності. Разом із тим вона не повинна обмежувати свободи суб’єктивних оцінок економічної корисності таких об’єктів учасниками ринку землі.

Ринок сільськогосподарських земель визначається як механізм задоволення потреб сільгоспвиробників у земельних ресурсах через платне набуття ними прав на об’єкти земельної власності в інституційному середовищі, що забезпечує передумови економічної конкуренції як між покупцями таких об’єктів, так і між їх продавцями.

Таким чином, встановлюється логічний взаємозв’язок: потреби споживачів ↔ ціни на сільськогосподарську продукцію ↔ ціни на виробничі ресурси ↔ інституціональні складові доступу виробника до землі.

Ринковий попит щодо прав на землю зумовлений тим, що вони визначають порядок доступу повноважних осіб до створення та розподілу земельної ренти (факторного внеску землі), який уособлює її поточну економічну значимість у технологічній комбінації виробничих факторів. Тобто, факторний дохід землі (земельна рента), право на отримання частини якого втілюється в повноваженнях власника, держави та землекористувача, є інтегрованим результатом оцінки ними (а отже – суспільством) виробничого потенціалу та капітальної цінності землі.

Земельна рента розглядається як частина продукту землеробства, що може бути віднесена на землю (ділянку) за даних соціально-економічних умов її використання типовим для галузі землекористувачем, пасивний внесок землі у створення нормального валового доходу від її використання