РЕАЛІЗАЦІЯ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ЇЇ РЕФОРМУВАННЯ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі – «Теоретичні засади формування податкової політики держави» – досліджено сутність та принципи податкової політики; соціально-економічні функції податкової політики; концептуальні підходи до розподілу державних доходів.

У сучасних умовах система оподаткування виступає одним з найважливіших соціальних інститутів, процес розвитку якого позначається не лише на загальноекономічних показниках, а й на соціальних показниках суспільного розвитку, соціально-економічної політики держави щодо підвищення рівня та якості життя населення. Податкову політику можна визначити як сукупність економічних, правових та організаційних заходів, які засновуються на єдиних принципах і забезпечують науково обґрунтовану систематичну діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовану на ефективне регулювання відносин, що виникають у зв’язку зі встановленням податків і зборів через використання юридичних засобів на економічній основі. Податкова політика є невід’ємною частиною фінансової і складовою загальної економічної політики держави. Виходячи із цього визначення, можна класифікувати форми податкової політики на такі:

- політика максимальних податків (держава встановлює досить високі податкові ставки, скорочує податкові пільги та вводить велику кількість податків. Така політика проводиться державою, як правило, в екстраординарні моменти її розвитку. Негативні сторони такої політики: у платників податків після їх сплати не залишається фінансових ресурсів, що робить неможливим розширене відтворення, масового характеру набуває «тіньова економіка»);

- політика економічного розвитку (держава враховує не лише фіскальні інтереси, а й інтереси платників податків. У цьому випадку держава, послаблюючи податковий прес для підприємців, одночасно скорочує свої видатки. Мета цієї політики – забезпечити стимулювання інвестиційної активності за рахунок забезпечення найбільш сприятливого податкового клімату);

- політика «розумних податків» (її суть полягає у встановленні досить високого рівня оподаткування як юридичних, так і фізичних осіб при одночасному соціальному захисті громадян, наявності значної кількості державних соціальних програм).

Крім того, запропоновано класифікацію етапізації формування податкової політики у сфері конкретного податку.

Перший етап – розробка концепції розвитку податку. На цьому етапі аналізують елементи податку, стан податкової системи в цілому, основні пріоритети соціально-економічної політики, прогнози та програми соціально-економічного розвитку України, які є комплексною системою цільових орієнтирів соціально-економічного розвитку країни й запланованих державою ефективних шляхів і засобів досягнення вказаних орієнтирів.

Вплив податків на економіку відбувається не прямо, а опосередковано. Податки діють на економіку за принципом зворотного зв'язку за умови своєчасного вжиття відповідних заходів податкового регулювання. Принцип зворотного зв'язку податків може мати свою ефективність тільки за умови своєчасного вжиття відповідних заходів податкового регулювання. Система податкового регулювання є комплексом заходів із забезпечення поточного процесу маневрування фінансовими ресурсами в рамках національної податкової системи. У системі податкового регулювання, по-перше, застосовуються податкові важелі, регулятори та стимули, що сприяють проведенню протекціоністських заходів (пільги, знижені ставки податків); по-друге, діють обмежувальні заходи (підвищені ставки податків, штрафні санкції); по-третє, використовуються податкові платежі, орієнтовані на певний вплив на економічні процеси (податок на нерухомість, екологічні податки тощо). Основу податкового регулювання становить система економічних заходів оперативного втручання в хід виконання податкових зобов'язань. Методи податкового регулювання є складовою науково обґрунтованої податкової концепції, що при затвердженні парламентом країни, набуває характеру законодавчої норми, обов'язкової для виконання. Загальна сукупність методів податкового регулювання не спирається на науково обґрунтовану концепцію, що відштовхується від закономірностей відтворення.

Залежно від способів впливу податкове регулювання поділяється на дві форми: податкове стимулювання (експансія) і податкове стримування (рестрикція). Податкове стимулювання ґрунтується на політиці низьких податків, оптимізації складу та структури системи податків, рівня податкового тягаря й ставок окремих податків, а також на використанні системи податкових пільг (податкових пільг і преференцій). Податкове стимулювання покликане цілеспрямовано впливати на економіку в цілому, окремі її сфери, галузі й соціальні процеси, а також на економічну поведінку платників податків. Основною формою податкового стимулювання є податкові пільги. Податкове стримування – менш поширена сфера державного податкового регулювання, оскільки воно покликане стримувати розвиток окремих галузей економіки та інвестиційну активність, переважно з метою недопущення кризи надвиробництва, що рідко трапляється в сучасній економіці.

Закон України «Про державні цільові програми» визначає шляхи сприяння реалізації державної політики на пріоритетних напрямах розвитку держави, окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць; забезпечення концентрації фінансових, матеріально-технічних, інших ресурсів, виробничого та науково-технічного потенціалу, а також координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій для розв’язання найважливіших проблем. За основу взято розробку на середньострокову перспективу (на період від трьох до п'яти років). Порядок розробки прогнозу соціально-економічного розвитку на середньострокову перспективу визначається Урядом України.

На другому етапі, виходячи з концепції податку, щорічного послання Президента України до Верховної Ради України, визначаються пріоритетні інструменти податкової політики; формується перелік заходів; аналізується, чи не вступають у суперечність ці заходи з концепцією або заходами щодо інших податків.

Третій етап – здійснення практичних заходів, спрямованих на досягнення поставлених цілей.

Четвертий етап – контроль за здійсненням практичних заходів, їх аналіз, виявлення проблем. На цьому етапі можна запропонувати перелік показників, що дають змогу оцінити вжиті заходи:

-        «платники податків» – характеризує динаміку й зміну структури платників податків, включаючи процеси постановки та зняття з обліку;

-        «податкові платежі» – характеризує надходження платежів за основними видами податків і рівнями бюджетів у регіональному та галузевому розрізі;

-        «заборгованість» – характеризує податкову заборгованість за основними видами податків і рівнями бюджетів у регіональному та галузевому розрізі;

-        «податки і бюджет» – характеризує пропорції між податковими доходами, доходами бюджету, витратами, у тому числі по регіонах;

-        «податкові пільги» – характеризує податкові витрати держави за основними видами податків і рівнями бюджетів, у тому числі в регіональному розрізі;

-        «податковий контроль» – характеризує роботу контрольних органів: чисельність працівників і витрати на їх утримання, кількість перевірок і їх результати, донараховані суми, повернення;

-        «податки в зарубіжних країнах» – матеріали цього блоку могли б характеризувати українські податки на тлі податкових систем зарубіжних країн. Сюди доцільно включити загальні відомості про види і структуру податків, їх розподіл по бюджетах, частку у ВВП. При всій специфіці наших умов не можна пройти повз віковий зарубіжний досвід оподаткування, тому міждержавні податкові порівняння, поза сумнівом, дадуть важливу інформацію про рівень і якість українських податків;

«податковий тягар» – закриває перелік базових характеристик податкової системи й одночасно посідає перехідне становище в русі до аналітичних показників. Дійсно, такі дані, як податковий тягар галузей і регіонів, порівняно із середніми значеннями вже несуть істотну якісну інформацію про податкову систему. Сюди ж можна віднести й розрахунки за податковим навантаженням підприємств і населення.

У другому розділі – «Сучасний стан реалізації податкової політики в Україні» – здійснено аналіз проблем реалізації податкової політики; досліджено податкове навантаження та його вплив на економіку України; визначено особливості реформування податкової системи.

Податкова система України є однією з найбільш складних і найменш ефективних не тільки серед європейських держав, а й у глобальному порівнянні, що регулярно підтверджують міжнародні звіти та рейтинги, дослідження вітчизняних економістів, а також оцінки інвесторів, які працюють в Україні.

Міжнародний досвід економічно розвинутих країн показує, що не надмірне, а помірне оподаткування суб’єктів малого та середнього бізнесу сприяє становленню й розвитку потужної держави. І лише добровільне перерахування всіма громадянами країни податків є запорукою їх вільної підприємницької діяльності й гарантією зростання економічних і фінансових можливостей держави. Прикладом тому можуть бути скандинавські країни, де податковий тиск є також відносно досить високим, але кожен громадянин сумлінно сплачує податки, оскільки податкова система там чітка й справедлива, а державні видатки (на відміну від України) повністю контролюються громадськістю.

У рейтингу податкових систем Paying Taxes (2010 р.), підготовленому Світовим банком спільно з PriceWaterhouse Coopers, Україна посіла 181 місце зі 183 досліджуваних країн. За даними дослідження, середньостатистичне українське підприємство упродовж року сплачує 147 податків та платежів, що є найгіршим показником у світі (183 місце). Для порівняння: в Росії кількість платежів становить 11, Польщі – 40, Чехії – 12, Білорусі – 107, Грузії – 18, США – 10, Франції – 7, Китаї – 7 (табл. 1). Більшість податків і внесків (96) в Україні пов’язана з оподаткуванням праці.