ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ БЕЗРОБІТНИХ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, вказано на зв’язок роботи з науковими темами, розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів, наведено відомості щодо їх апробації та впровадження в практику надання державою соціальних послуг безробітним.

У першому розділі – “Теоретичні засади державного регулювання ПНБ” – здійснено теоретичний аналіз вітчизняної та зарубіжної наукової літератури з питань організації ПНБ, повноти нормативно-правового забезпечення; розкрито сутність ПНБ як державної соціальної послуги та об’єкта державного регулювання.

За результатами аналізу наукової літератури встановлено, що питання організації ПНБ є предметом дослідження різних наук (соціології, економіки, державного управління, психології, педагогіки тощо). Такий міждисциплінарний контекст потребує комплексного підходу до його вивчення. Здебільшого в науко­вій літературі ПНБ розглядається як педагогічний процес, соціальна послуга, інструмент регулювання зайнятості тощо. Складність та специфічність ПНБ як об’єкта державного регулювання недостатньо відображені в дослідженнях. Водночас привертає увагу одностайність поглядів учених щодо ролі та значення ПНБ для розвитку національної економіки країни (покращення якості трудових ресурсів, відтворення робочої сили), забезпечення соціальної стабільності (підвищення рівня конкурентоспроможності громадянина на ринку праці, його статусу в суспільстві).

Встановлено, що питання сутності базових понять дослідження у науковій літературі є дискусійними. ПНБ розглядається в дисертаційному дослідженні як спеціально організований процес професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації безробітних громадян, спрямований на формування (або вдосконалення) у них професійних знань, умінь та навичок з урахуванням наявного освітнього рівня та досвіду попередньої практичної роботи і забезпечення їх подальшої професійної реалізації. Результатом цього процесу є надання безробітному громадянину нової професії (спеціальності) або підвищення його кваліфікації за раніше набутою.

Розкрито сутність ПНБ як державної соціальної послуги, ефективність якої залежить від цілеспрямованого впливу відповідних державних органів управління. Це зумовлює необхідність розгляду державного регулювання ПНБ як комплексу заходів і дій державного впливу (через державні органи різного рівня) на процес професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації безробітних громадян з метою покращення якості та результативності надання державою цієї соціальної послуги. Система державного регулювання ПНБ включає: суб’єкти регулювання (інститути державного управління та їх функції), механізми регулювання (нормативно-правовий, науково-методичний, ресурсний, організа­ційно-управлінський), форми і методи впливу, об’єкт регулювання (ПНБ та його складові). Встановлено, що основними складовими ПНБ є: сукупність освітніх послуг у межах професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації; мережа центрів зайнятості, які надають соціальні послуги безробітним; навчальні заклади (професійно-технічні, вищі, заклади державної служби зайнятості), а також підприємства, установи, організації, на базі яких безпосередньо здійснюється навчання безробітних за направленням служби зайнятості.

Систематизація положень нормативно-правової бази ПНБ в Україні дала підста­ви зробити висновки щодо потреб у її оновленні, зумовлених сучасними тенден­ціями розвитку ринку праці. Запропоновано ідеї до нової Концепції ПНБ в Украї­ні, зокрема щодо нормування вимог до кадрового, науково-методичного та фінан­сового забезпечення ПНБ, обґрунтування механізмів управління цією сферою.

Виявлено, що ПНБ як державна соціальна послуга має посередницький характер (надається третьою стороною – навчальними закладами, підприємствами, установами та організаціями, з якими центри зайнятості укладають договори) і потребує підвищення відповідальності за її надання як суб’єктів управління, так і отримувачів послуги.

Здійснено аналіз функцій державних органів щодо регулювання ПНБ з урахуванням рівнів управління (державного, регіонального, місцевого), алгоритмі­зовано і описано порядок надання державою послуг з організації ПНБ громадянам України, що передбачає: визначення потреби в навчанні на основі вивчення стану рин­ку праці; відбір громадян на навчання та комплектування навчальних груп; укладан­ня договорів із навчальними закладами різних типів, підприємствами, органі­заціями та установами; забезпечення контролю ПНБ; аналіз проведеної роботи.

Доведено необхідність державної підтримки щодо надання послуги з ПНБ у частині розвитку матеріально-технічної бази, формування вимог до кадрового забезпечення, осучаснення науково-методичного супроводу, вибору оптимальних форм і методів управління ПНБ.

У другому розділі – “Аналіз сучасного стану організації професійного навчання безробітних в Україні” – здійснено інтерпретацію результатів оцінювання сучасного стану надання державою послуг з організації ПНБ, проаналізовано кадрове та науково-методичне забезпечення цього процесу, визначено тенденції в соціально-гуманітарній політиці держави, пов’язані з наданням послуг з організації ПНБ громадянам України.

Результати аналізу статистичних даних Державного центру зайнятості Міністерства соціальної політики України, Державної служби статистики України, даних соціологічних досліджень (за участю автора) Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України дали підстави зробити висновок про посилення уваги органів державної влади до ПНБ та визнання його одним із головних засобів у забезпеченні кадрових потреб підприємств, установ i організацій. Про це свідчить підвищення рівня охоплення безробітних громадян професійним навчанням у період 2005–2010 рр. – відповідно 8,8, 10,2, 13,3, 13,8, 9,3% (у період кризи в 2009 р. рівень охоплення знизився), 14,7%. Водночас на основі порівняльного аналізу встановлено, що ці обсяги є нижчими порівняно з обсягами надання державною службою зайнятості інших соціальних послуг (профорієнтаційних – до 90%, з організації оплачуваних громадських робіт – до 20% тощо) та аналогічної послуги в зарубіжних країнах, що досягає майже 25%. Доведено необхідність підвищення рівня охоплення безробітних громадян професійним навчанням з урахуванням ролі цієї послуги в процесах регулювання ринку праці та зайнятості населення.

З’ясовано, що існуючі інформаційні дані про стан ПНБ є недостатніми для оцінювання якості та ефективності цієї послуги (у частині працевлаштування та закріплення на робочих місцях громадян після проходження навчання, задоволення потреб роботодавців щодо якості підготовки кадрів та потреб безробітних у професійній самореалізації), що зумовлює потребу в розширенні статистичної бази даних та запровадженні моніторингу якості ПНБ.

Установлено, що якість послуги з організації ПНБ значною мірою залежить від ресурсного забезпечення (стану матеріально-технічної бази, кадрового та науково-методичного супроводу навчання). Доведено необхідність створення в структурі державної служби зайнятості підрозділу для науково-методичного забезпечення ПНБ, зокрема: надання методичної допомоги фахівцям, які безпосередньо працюють із безробітними громадянами; реалізації науково-методичного супроводу оновлення змісту навчання відповідно до вимог роботодавців, що зростають.

Обґрунтовано загальні тенденції соціально-гуманітарної політики держави щодо надання послуг громадянам України з організації ПНБ, які полягають у посиленні уваги органів державної влади до проблем професійної підго­товки кадрів, підвищенні рівня охоплення безробітних професійним навчан­ням, активізації роботодавців, зростанні їх попиту на фахівців високої квалі­фікації, збільшенні кількості безробітних, які проходять навчання в умо­вах виробництва (на базі підприємств, установ і організацій), формуванні нових запитів на ринку праці щодо рівня професійної компетентності фахівців.

У третьому розділі – “Удосконалення механізмів державного регулювання ПНБ в Україні” – розроблено та описано модель державного регулювання ПНБ в Україні (рис. 1). Метою її запровадження визначено підвищення якості та результативності надання державою безробітним громадянам соціальної послуги з організації ПНБ.

Запропоновано ідеї до нової Концепції ПНБ в Україні, які стосуються науково-методичного супроводу та повноцінного ресурсного забезпечення, управління ПНБ і враховують сучасні тенденції розвитку ринку праці.

Суб’єктами державного регулювання ПНБ на державному рівні є: Міністерство соціальної політики України, яке через Державний центр зайнятості здійснює координацію роботи та контроль органів служби зайнятості з ПНБ; Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, яке встановлює вимоги до змісту, обсягу, рівня освітньої і фахової підготовки кадрів, визначає мінімальні нормативи матеріально-технічного, фінансового забезпечення навчальних закладів.

На регіональному рівні Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій здійснюють контроль за якістю ПНБ, виконанням навчальних планів та програм, забезпечують навчальні заклади необхідними нормативними, інструктивними, методичними та інформаційними матеріалами.