СИСТЕМА МЕТОДИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ГЕОГРАФІЇ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми і доцільність дослідження, показано обсяг вивчення проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, концептуальні ідеї, завдання, методи дослідження, розкрито його наукову новизну, практичне значення, показано апробацію результатів дослідження.

У першому розділі «Проблема методичної підготовки вчителів географії у педагогічній теорії і практиці» розглянуто теоретико-методологічні основи методичної підготовки вчителів географії, дано аналіз розвитку системи поглядів на підготовку вчителів географії у різні історичні періоди і нині. Зокрема, звернуто увагу на той факт, що до середини ХІХ ст. питання методичної підготовки вчителів розглядали у контексті зростання педагогічної майстерності молодого вчителя.

Показано, що географічна освіта у загальній педагогіці та історії педагогіки охоплює значний пласт предмета вивчення і як наслідок – різноманітність поглядів на географічну освіту.

У дисертації проаналізовано погляди видатних педагогів минулого на підготовку вчителя, формування його педагогічної майстерності, а саме:
Ж. Ж. Руссо, І. Г. Песталоцці, Я. А. Коменського, Ф. Прокоповича,
Г. С. Сковороди, М. В. Ломоносова, В. Н. Каразіна, М. І. Пирогова,
М. В. Гоголя, Ф. А. Дістервега, П. Г. Редкіна, Д. Д. Семенова,
К. Д. Ушинського, Е. Ю. Петрі, В. П. Буданова, Л. М. Толстого, С. Ф. Русової.

Серед відомих педагогів ХХ ст. значний інтерес викликає педагогічна спадщина М. М. Баранського, С. Л. Рудницького, А. С. Макаренка і особливо
В. О. Сухомлинського, який у своїх численних працях і практичній діяльності ключову роль відводив постаті учителя, його методичній підготовці.

Географічні науки відчутно впливають на економічну, соціальну, науково-технічну і культурну сфери життя сучасного суспільства, що спричинює радикальні зміни не тільки в галузі виробництва і ділової активності людей, а й у всій соціальній сфері, зокрема в освіті.

У період перетворень, що відбуваються у системі освіти України, система методичної підготовки вчителя географії перебуває на стадії становлення, її нові цільові установки передбачають розвиток людської особистості. Ці орієнтири проявляються у різних напрямах: у побудові системи неперервної освіти, розробленні нових підходів при формуванні змісту освіти, широкому використанні нових педагогічних технологій. За таких умов проблема методичної підготовки вчителів географії постає особливо гостро.

Щоб розв’язати кардинальні завдання в освіті в цілому та методичній підготовці вчителів зокрема, українські науковці вивчають досвід учених інших країн, які мають значний теоретичний доробок і практичний досвід у справі вирішення методичної підготовки і розвитку проблеми у сучасних умовах. Вивчення й аналіз зарубіжного досвіду підготовки вчителів, проблем становлення молодого вчителя є важливим джерелом для визначення стратегічних напрямів розвитку педагогічної освіти в Україні.

Зміна пріоритетів у сфері освіти і виховання стимулює інтерес до обміну практичним досвідом підготовки педагогічних кадрів між різними країнами. Попри об’єктивно існуючі перешкоди (мовні, інституціональні, фінансові), нині з’явилася реальна можливість вивчати, аналізувати і порівнювати педагогічні системи різних зарубіжних країн. Це – необхідна передумова і важливий чинник розвитку сучасної педагогічної науки.

У галузі географічної освіти проводять великі й систематичні наукові дослідження. Вони мають два рівні – міжнародний і національний. Особливу роль в організації міжнародних досліджень відіграють постійна Комісія географічної освіти Міжнародного географічного союзу (МГС) та Центр географічної інформації і документації в м. Утрехті (Нідерланди), який є координатором роботи асоціацій учителів географії усієї Європи. Під егідою цих організацій проводять міжнародні конгреси з проблем географічної освіти, видають праці відомих географів-методистів.

Окрім міжнародного рівня, значні дослідження проводять і на національному. Найвідомішими методистами-географами в Європі є: Н. Грейвз, М. Нейш, Б. Марсден, Ф. Слейтер (Великобританія), Х. Хаубрих, Г. Німц (Німеччина), С. Піскорж, С. Зайц, В. Кусінський (Польща), Д. Кинчев,
П. Векільська, П. Лазаров, С. Карастоянов (Болгарія), В. П. Максаковський,
І. В. Душина, Р. П. Мишинська, В. А. Щеньов, І. С. Матрусов, В. П. Голов (Росія), Є. І. Мешечко, В. А. Жучкевич (Білорусь), О. В. Бугрій, Л. І. Зеленська, Л. І. Круглик, В. П. Корнєєв, С. С. Пальчевський, О. В. Плахотнік,
М. С. Топузов, В. В. Обозний, Б. О. Чернов, А. Й. Сиротенко,  О. М. Топузов, О. В. Тімець, П. О. Масляк, П. Г. Шищенко, В. О. Шевченко та ін. (Україна),
Х. Ріккінен (Фінляндія) та ін.

У другому розділі  «Система методичної підготовки майбутніх учителів географії у процесі викладання географічних дисциплін» розглянуто проблему цілісного, системного підходу до процесу формування у студентів готовності викладати курс географії. У навчально-педагогічному процесі як складній системі, в якій взаємодіє багато чинників, виділяють головні з них – зміст, навчальна діяльність учених педагогів та навчально-пізнавальна діяльність студентів.

Сучасний розвиток суспільства вимагає дальшого вдосконалення системи підготовки майбутнього вчителя географії як особистості, здатної вирішувати важливі й необхідні завдання, які постають перед загальноосвітньою школою на якісно новому рівні.

Досвід указує на необхідність переосмислення самих підходів до організації підготовки вчителя географії, відбору змісту і адекватних йому технологій теоретичної і практичної підготовки студентів, управління підготовкою педагогічних кадрів. Слід зазначити, що підготовку вчителя неможливо суттєво покращити завдяки збільшенню годин на вивчення географічних і психолого-педагогічних дисциплін, у тому числі розрізнених спецкурсів і спецсемінарів. Потрібно переглянути зміст, форми і методи, щоб спрямувати педагогічний процес на загальнокультурний і професійний розвиток особистості вчителя-предметника, який досконало володіє географією та методикою її викладання.

У дисертації подано системно-структурний аналіз процесу навчання, окреслено напрями його вдосконалення. Показано, що у світлі сучасної освітньої парадигми вирішення висунутих перед вищою школою завдань вимагає якісно нової організації навчально-виховного процесу на засадах диференційованого, діяльнісного і особистісно орієнтованого підходів до його забезпечення.

Складність і багатогранність навчального процесу потребують чіткого, виваженого, логічно-послідовного, науково-методичного підходу до кожної складової цього процесу. Структурно-системний підхід до розгляду процесу формування готовності студентів до навчання географії дає підстави стверджувати доцільність кожного компонента, який входить до структурованої системи. Її створено на основі єдності мети, змісту, різних видів діяльності суб’єктів педагогічного процесу, форм організації, виважених критеріїв. У процесі розробки лекційних курсів було підібрано, вивчено і критично переосмислено значну кількість географічної, науково-методичної, психологічної, історико-педагогічної літератури. Вивчення цієї літератури – читання, аналіз, висновки – сприяло формуванню кардинальних понять системи і побудови вузівської лекції, її змісту, методів, прийомів, форм її реалізації, впливу на розвиток практичних умінь і навичок студентів.

У процесі дослідження поступово визначався кожний елемент системи, який водночас виконував функцію підсистеми, підтверджувалася головна мета, яка включала чітко визначені компоненти. Це спрямувало дослідника на створення моделі системи методичної підготовки і процесу формування готовності студентів до викладання географії (рис. 1)

Побудована теоретична модель системи методичної підготовки майбутніх учителів географії спирається на загальну теорію систем і відрізняється від існуючих моделей методичних систем навчання конкретних предметів наявністю технологічних елементів, відкритістю меж.

Головною метою розробленої моделі є удосконалення і коригування методичної підготовки майбутнього вчителя географії, яка б відповідала вимогам соціального замовлення для успішної педагогічної діяльності. Досягнення цієї мети здійснювалося за допомогою розв’язування завдань, що поступово ускладнювали і вимагали від студентів підвищення творчої активності, самостійності, ініціативності й відповідальності за результати навчання. Створення системи методичної підготовки майбутніх учителів географії розглянуто як об’єктивну необхідність. Її змодельовано на основі методологічних (цілісності, структурності, взаємовпливу, ієрархічності), дидактичних і методичних принципів. Аналіз кожного компонента системи  допомагає цілісно її осмислити, підтверджує доцільність розгляду в постійному розвитку та єдності.