Метод проектів як засіб розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної проблеми; визначено об’єкт, предмет, мету й завдання дослідження; сформульовано гіпотетичне припущення; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи; висвітлено методологію і методи дослідження; подано відомості про апробацію і впровадження одержаних результатів.

У першому розділі – «Метод проектів у педагогічній теорії і практиці» – за результатами опрацювання філософських, історичних, педагогічних і методичних джерел здійснено ретроспективний аналіз поглядів на метод проектів у зарубіжній та вітчизняній педагогіці; конкретизовано сутність понять «метод проектів», «проектна діяльність учня», «навчальний проект», визначено їх структурні компоненти; розкрито освітній та розвивальний потенціал, зміст і способи реалізації методу проектів у навчальній діяльності молодших школярів.

Аналіз історико-педагогічної літератури показав, що метод проектів як педагогічний феномен має багату та складну історію становлення. Виявлено, що розвиток наукових поглядів на розуміння його сутності позначено такими якісними характеристиками:

–     становлення як нового педагогічного явища, формування сукупності типів навчальних проектів (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). Метод синтезував педагогічні ідеї щодо організації навчання, безпосередньо пов’язаного з інтересами й потребами дітей (Дж. Дьюї, В. Х. Кілпатрик, Е. Коллінгс та ін.);

–     домінування у навчальному процесі (перша третина ХХ ст.). Метод розглядався як основна форма й універсальний засіб навчання, який передбачав побудову освітнього процесу на діяльнісній та інтегративній основі (Є. Кагаров, І. Челюсткін, С. Шацький, В. Шульгін, Є. Янжул та ін.);

–     відродження після тривалого «забуття», переосмислення концепції застосування методу проектів (60–80-ті роки ХХ ст.). Метод використовувався серед інших як засіб організації педагогічної і соціальної взаємодії;

–     поліфункціональна орієнтація уявлень про метод, наповнення його новим змістом (кінець ХХ ст. й до сьогодення). Метод проектів реалізується як педагогічна система (В. Беспалько, О. Новиков, Г. Селевко та ін.).

Теоретичний аналіз наукових джерел дозволив представити метод проектів як гнучку модель організації навчально-виховного процесу, зорієнтованого на розвиток учнів та їхню самореалізацію у діяльності. Нині цей феномен розглядається по-різному, а саме: як педагогічна технологія, що передбачає цілепокладання, планування, досягнення цілей за допомогою адекватних засобів (В. Гузеєв, Н. Кисельова, О. Пєхота, Г. Сазоненко, С. Сисоєва, І. Чечель); як форма організації навчальної діяльності учнів (О. Коберник, В. Тименко, С. Шишов); як метод навчання, який реалізується у межах певного предмета за допомогою комплексу дидактичних прийомів (Н. Іванова, Є. Міщенко, Є. Полат). Незважаючи на різноманітність тлумачень, метод проектів визнано комплексним педагогічним засобом організованого й цілеспрямованого впливу на формування особистості учня.

У дослідженні з’ясовано, що науковий контекст розгляду методу проектів формують поняття «проект», «навчальний проект», «проектна діяльність», «проектування».

Ключовим поняттям, що доповнює уявлення про предмет дослідження, є «проект» – форма організації діяльності, спрямованої на одержання практично або теоретично значущого результату. Навчальний проект – це дидактичний засіб, за допомогою якого учні долучаються до перетворювальної діяльності, яка передбачає формулювання проблеми й мети, планування змісту, з’ясування засобів і способів, одержання продукту діяльності. Робота над навчальним проектом сприяє формуванню в школярів ціннісного ставлення до навчання, праці й спілкування, набуттю досвіду самостійності у вирішенні життєвих проблем; забезпечує зв’язок між предметами інваріантної частини навчального плану.

Проектна діяльність у педагогіці розглядається в двох аспектах: як процес розробки педагогами теоретичних моделей – освітніх програм і методик їх реалізації, цілей і конструктивних схем досягнення (О. Анісімов, В. Беспалько, Л. Ващенко, Ю. Громико, Л. Даниленко, Д. Левітес та ін.); як форма реалізації методу проектів, особливий вид навчальної діяльності учнів, який має якісно відмінні особливості щодо мотивації, мети й результату (Є. Землянська, О. Коберник, Н. Матяш, В. Симоненко, С. Ящук та ін.). На основі вивчення джерел із досліджуваної проблеми встановлено, що суб’єктом проектної діяльності є учень. Він впливає на певний об’єкт, наділений практичною або теоретичною цінністю особистого характеру. Перебіг проектної діяльності залежить від мотивів і цілей – субстанцій, які обумовлюють зміст і майбутній результат. Її процесуальний компонент представлений етапами організації проекту, планування, реалізації, підсумку, кожен з яких відбувається за допомогою адекватних методів і засобів.

Поняття «проектування» визначається як цілеспрямована діяльність, що дозволяє шляхом розв’язання проблем вдосконалити освітнє середовище
(Є. Заір-Бек, Л. Іванова, Г. Селевко); а також як початкова фаза проекту, що передбачає визначення його концепції, побудову гіпотези й технологічну підготовку (О. Новиков).

Теоретичний аналіз й різнобічне вивчення стану проблеми дозволили виявити значний освітній і розвивальний потенціал методу проектів. Він полягає у формуванні проектних умінь (початкових логічних, специфічних, загальнодіяльнісних); впливі на розвиток спрямованості особистості, особливо на сферу інтересів, що забезпечується сприятливими умовами для осмислення учнями мотивів, цілей, прийомів навчання; розширення і поглиблення соціального досвіду.

Аналіз змісту діючих навчальних програм і підручників з погляду наявності в них компонентів проектної діяльності засвідчив, що метод проектів не знайшов належного висвітлення. Хоча навчальні програми й підручники орієнтують учителів на використання активних методів навчання, які б забезпечили особистісний розвиток молодшого школяра, сфера застосування проектної діяльності контекстно задається окремими предметами і, за незначним винятком, не має міжпредметного характеру.

Дані, здобуті під час вивчення стану проблеми в практиці початкового навчання, показали епізодичність у застосуванні методу проектів, невідповідність таким провідним ознакам, як наявність значущої проблеми, забезпечення мотиваційного середовища, аналіз і оцінювання діяльності учнів. Використання методу проектів відбувається переважно інтуїтивно й не має цілеспрямованого впливу на формування та розвиток особистості учня, зокрема сфери інтересів; його реалізація здебільшого не підкріплюється фаховою підготовкою і не має відповідного науково-методичного супроводу.

У другому розділі – «Експериментальна апробація моделі проектної діяльності як засобу розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів» – обґрунтовано критерії і показники розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів, подано результати їх діагностичного вивчення, виділено рівні вираження; розроблено методику організації проектної діяльності молодших школярів як засобу розвитку пізнавальних інтересів, розгорнено відповідну структурно-функціональну модель, виявлено сукупність умов її застосування; визначено зміст і процедуру експериментальної перевірки її ефективності; викладено результати педагогічного експерименту.

Теоретичний аналіз сутності пізнавальних інтересів дозволив з’ясувати, що ця якість належить до мотиваційної сфери особистості учня, вона раніше й легше усвідомлюється дитиною; є реальним імпульсом до навчання; доступна для виявлення та спостереження; розвивається у будь-якому шкільному віці (І. Бех, Н. Бібік, Л. Божович, О. Леонтьєв, А. Маркова, Н. Морозова, О. Савченко, Г. Щукіна).

Для вивчення рівня розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів до експерименту та після його завершення на основі аналізу наукових робіт з теорії пізнавального інтересу були обрані такі діагностичні характеристики: широта – діапазон спрямованості інтересу на предмети й об’єкти оточуючого світу; глибина – наявність знань і вмінь, які відображають зв’язки й закономірності в навколишній дійсності; стійкість – ступінь незалежності інтересу від зовнішніх стимулів; дієвість – здатність до варіативного застосовування знань відповідно до певних умов. За кожною з характеристик було визначено показники, які відображають предметну спрямованість; вибір видів діяльності; вміння встановлювати міжпредметні зв’язки, виділяти проблемне поле діяльності; пізнавальну активність і самостійність. Розроблено спеціальні діагностувальні завдання, змістова й процесуальна сторони яких пов’язані з проектною діяльністю учнів.

На основі результатів констатувального експерименту виділено й описано якісні характеристики високого, середнього та низького рівнів розвитку пізнавальних інтересів.

До групи з високим рівнем розвитку пізнавальних інтересів віднесено учнів, у яких сформовані внутрішні мотиви навчання. Для них характерне: наявність широкого кола інтересів; намір розв’язати складну проблему; інтерес до різних способів досягнення мети; самостійність у виборі способу виконання завдання, видів діяльності та форми представлення результату.

В учнів середнього рівня розвитку досліджуваної якості переважають зовнішні мотиви навчання – бажання одержати хорошу оцінку, підвищити свій статус у колективі тощо. Вони виявляють інтерес до інформації, в основі якої – конкретні факти; надають перевагу проблемам, які легше розв’язуються; задовольняються одним способом досягнення мети; прагнуть до результату діяльності в ситуаціях змагання; їхня пізнавальна самостійність залежить від певної ситуації.

Учні низького рівня розвитку досліджуваної якості виявляють епізодичний інтерес до окремих предметів; байдужі до результатів пізнавальної діяльності; при виникненні ускладнень відходять від розпочатого; їхня активність виражається емоційними реакціями на цікавий матеріал. Такі діти потребують постійної підтримки з боку вчителя.