РАЗВИТИЕ УМЕНИЯ ГОВОРИТЬ НА КРЫМСКОТАТАРСКОМ ЯЗЫКЕ У ПЕРВОКЛАССНИКОВ ШКОЛ С РУССКИМ ЯЗЫКОМ ОБУЧЕНИЯ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

  У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об’єкт і предмет дослідження, cхарактеризовано методи, етапи проведення дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення здобутих результатів, викладено дані щодо їх апробації.

У першому розділі — «Говоріння першокласників кримськотатарською мовою як об'єкт теоретичних і практичних досліджень» — проаналізовано науково-методичну літературу з проблеми навчання молодших школярів говоріння кримськотатарською мовою.

Викладено результати констатувального зрізу щодо рівня розвитку у першокласників говоріння. З'ясовано, що серед опитаних учнів рідною мовою можуть спілкуватися 30-40% учнів, серед яких було проведено опитування. Більша частина дітей розуміє рідну мову, але сказати може лише декілька найуживаніших фраз. Близько 10-15% учнів не розуміють кримськотатарської мови.

У відповідях учнів було виокремлено помилки, пов'язані з мовними навичками говоріння. Нами виділено такі види помилок:

·  граматичні помилки, пов’язані з побудовою речень (присудок не в кінці речення, немає узгодження слів, неправильна побудова складних речень), у формах слів (неправильне використання афіксів);

·  лексичні помилки (неправильне вживання слів, використання недоречних синонімів або діалектних варіантів);

·  помилки в артикуляції (заміна специфічних звуків [къ], [нъ], [ÿ], [ö] на звуки [х], [к], [н], [у], [о]).

Аналіз роботи вчителів показав, що розвитку важливих аспектів говоріння — граматичним навичкам і діалогічним умінням — у школі приділяється недостатньо уваги.

У другому розділі — «Наукові основи методики навчання говоріння кримськотатарською мовою в першому класі» — розкрито загально-дидактичні, лингводидактичні, психологічні основи навчання першокласників говоріння кримськотатарською мовою.

Характеризуючи говоріння як вид мовленнєвої діяльності, ґрунтуючись на теорії діяльності, розробленій Л.С. Виготським і його школою, нами виділено у говорінні два творчих уміння: уміння монологічного мовлення і вміння діалогічного мовлення, які спираються на вимовні, лексичні і граматичні навички. У трактуванні понять «уміння» і «навичка» ми дотримуємося поглядів учених, що визначають уміння як здібність виконувати складну комплексну дію на основі засвоєних знань, навичок і практичного досвіду, а навички як компоненти уміння.

Розглянуто особливості методики початкового етапу навчання української, російської, іноземних мов, зокрема татарської і турецької мов. У результаті аналізу робіт означено такі загальні особливості методики навчання говоріння різними мовами:

·        на початковому етапі опанування мови заняття проводяться у формі усного курсу;

·        мовний матеріал має бути ретельно відібраний і згрупований навколо розмовних тем і ситуацій спілкування;

·        у навчанні широко використовується етнокультурологічний матеріал;

·        у процесі навчання застосовуються ігрові методи й прийоми, активно використовується наочність.

Загальнодидактичними принципами навчання говоріння кримськотатарською мовою є принципи єдності навчання, виховання й розвитку, науковості, зв'язку теорії з практикою, навчання з життям, наочності, доступності, систематичності і послідовності, самостійності й  активності учнів у навчанні, свідомості й міцності засвоєння знань, умінь і навичок, цілеспрямованості й мотивації навчання.

Лінгводидактичними принципами навчання говоріння є принципи комунікативної спрямованості навчання, ситуативно-тематичної організації навчального матеріалу, функціонального підходу до навчання мови, усної основи початкового етапу навчання мови, урахування взаємодії кримськотатарської, російської, української мов.

У доборі методів, які використовуються в процесі розвитку умінь і навичок говоріння кримськотатарською мовою, ми спирались на класифікацію Ю.К. Бабанського, яка враховує всі основні структурні елементи діяльності: організацію, стимулювання, контроль, і класифікацію І.П. Ґудзик, у якій виділено методи набуття умінь — мовних, мовленнєвих — і методи комунікативного використання мови. Було виділено такі групи методів:

1 група. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності: створення проблемних ситуацій і ситуацій емоційного переживання, переконання в значенні вивчення кримськотатарської мови, показ ролі рідної мови в житті, ефект нового, цікавості, використання ігор, змагань, забав; мотивацією є також вимога, похвала, осуд.

2 група. Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності:

1)      методи презентації нових відомостей з опорою на слово вчителя: розповідь, пояснення, виразне читання вчителя (з поясненнями, словниковою роботою, з постановкою запитань учням, із використанням наочності);

2)      методи, спрямовані на  закріплення знань, вироблення вмінь і навичок, із застосуванням самостійної діяльності учнів;

а) методи формування мовних умінь і навичок:

·        імітація — відпрацювання вимови, інтонацій, наголошування за зразком учителя або за фонозаписами, заучування напам'ять зі слів учителя формул мовленнєвого етикету, віршів, римовок, пісень;

·        конструктивні вправи (підстановка потрібних афіксів, слів, складання словосполучень, речень, перебудова структури речення;

·        дидактичні ігри з метою закріплення мовних форм;

·        використання наочності;

б) методи набуття мовленнєвих умінь:

·        продукування висловлювань (складання діалогу, різних видів переказів, усних текстів, оповідань) на основі попередньої підготовки;

·        дидактичні ігри з використанням текстового матеріалу;

·        театралізація на основі тексту (ляльковий театр, театр на столі з використанням іграшок; розігрування учнями уривків з прослуханих творів тощо);

в) методи комунікативного вживання мови:

·        спонтанні діалогічні і монологічні висловлювання у ході обговорення того або іншого питання в класі, під час спільного виконання роботи в парах і групах, спілкування з гостями, запрошеними на урок, під час відвідування бібліотеки, у ігровій діяльності (у тому числі рольовій), на екскурсії;

·        бесіда за матеріалами підручника і дитячих книжок;

·        малювання і «читання» своїх малюнків.

3 група. Методи контролю: уміння і навички говоріння кримськотатарською мовою перевіряються за допомогою виконання учнями різних завдань, дій в індивідуальній, фронтальній, груповій, парній формах. Рівень розвитку лексичних, граматичних і артикуляційних навичок перевіряється як за допомогою репродуктивних і умовно-мовленнєвих вправ (назвати предмети на картинках, використовувати слово в потрібній формі), так і в процесі виконання творчих завдань. Рівень розвитку умінь усного монологічного і діалогічного мовлення перевіряється за допомогою творчих завдань: скласти діалог, розповідь, опис тощо.

Перелічені методи в процесі навчання говоріння кримськотатарською мовою застосовуються в певній послідовності, комбінації залежно від цілей уроку і конкретної вправи.

Вікові особливості шестирічних дітей: сенситивність, сприйнятливість до мови, здібність до імітації, особливості сприйняття, уваги, пам'яті, мислення першокласників ураховуються в процесі навчання говоріння кримськотатарською мовою.

У третьому розділі — «Методика навчання кримськотатарського говоріння у 1 класі» — описано конкретні вміння і навички говоріння кримськотатарською мовою, розвиток яких передбачено в першому класі.

Уміння монологічного мовлення:

·        переказувати прослуханий текст;

·        складати висловлювання без опори на готовий текст: за аналогією, за даним початком, за малюнком, серією малюнків, запитаннями, за опорними словами.

Для розвитку цих умінь школярів передбачено навчати:

Ø визначати (або приймати запропонований учителем) предмет повідомлення (про що говорити);

Ø добирати мовні засоби, необхідні для реалізації задуму;

Ø будувати окремі речення і зв'язувати їх між собою так, щоб  вийшло логічно правильне, відповідне задуму висловлювання;

Ø висловлювати своє ставлення до предмета мовлення, а також емоції, відповідні задуму і мовленнєвій ситуації.

Уміння діалогічного мовлення:

·        розігрувати діалог, даний як зразок учителем, або взятий із прослуханого твору;

·        складати (почати, підтримати, завершувати) діалог за поданим зразком із заміною окремих його фрагментів;

·        самостійно складати діалог відповідно до мовленнєвої ситуації, запропонованої вчителем.

Для розвитку цих умінь необхідно навчити школярів:

Ø визначати (або приймати запропонований учителем) предмет розмови, відповідний мовленнєвій ситуації (про що говорити);

Ø добирати мовні засоби, необхідні для реалізації задуму, користуватися нормами мови і мовленнєвого етикету, характерними для діалогічного мовлення;

Ø ініціювати діалог, використовуючи відповідні мовні формули, речення, що містять повідомлення, спонукання, запитання різних типів;

Ø розуміти співрозмовника, правильно реагувати на його репліки: відповідати на запитання, виражати згоду / незгоду, вибачатися, виказувати радість, схвалення / несхвалення;

Етнокультурологічні уміння й навички:

·        ураховувати культурні особливості, правила вербальної і невербальної поведінки в типових ситуаціях спілкування;

·        використовувати в мовленні деякі твори кримськотатарського фольклору (приказки, лічилки, загадки, пісеньки);

·        використовувати слова, пов'язані з національними традиціями, ремеслами, предметами побуту, тощо.

Мовні навички:

·        правильно вимовляти звуки кримськотатарської мови;

·        вимовляти слова чітко, правильно, з відповідною гучністю;

·        вимовляти речення з потрібною інтонацією, розрізнення на слух закінчених і незакінчених речень;

·        використовувати в мовленні достатню кількість лексичних одиниць;

·        будувати словосполучення, речення різних типів із поданих слів, за початком, малюнком і самостійно.

У третьому розділі схарактеризовано також навчальний матеріал для уроків кримськотатарської мови в 1 класі, розглянуто вправи, використані для формування і розвитку умінь і навичок говоріння.

Зміст навчального матеріалу має три складові: мовленнєвий, мовний і етнокультурологічний.

Мовленнєвим матеріалом є сукупність часто вживаних мовленнєвих формул, типових діалогів, навчальних текстів, творів для дітей молодшого шкільного віку. Для його відбору спочатку було виділено ситуації і теми спілкування, характерні для першокласників, основні з них: Знайомство. Будемо ввічливими; Школа. Клас; Числівники від 1 до 10; Розповідь про себе. Мій день; Родина. Повага до старших і допомога ним; Слова, що позначають колір, форму, розміри предметів; Природа. Погода. Пори року; Частини тіла людини. Будемо здоровими; Одяг, взуття. Одяг треба утримувати в чистоті; Домашні тварини і птахи; Дикі тварини; Мої улюблені іграшки. Кримськотатарські дитячі ігри; Наш будинок. Домашні речі та інструменти; Продукти; Посуд. На кухні; Фрукти і плоди. Овочі; На базарі. У магазині; Національні блюда; Національні і релігійні свята: Дервіза, Наврез, Хидирлез, Ораза, Курбан; Наша країна — Україна. Сімферополь — столиця Криму. Місцевість, де ми живемо; Видатні люди нашого народу; Хай живе моя мова!

Обрано мовленнєві формули, які часто трапляються, доступні для засвоєння першокласниками, вони введені в діалоги, тексти. Діалоги, складені до різних мовленнєвих ситуацій, часто подаються разом з практичними завданнями (намалювати предмет, розфарбувати малюнок у робочому зошиті), у поєднанні з груповими і парними формами роботи, засвоюються дітьми в процесі дидактичних і рольових ігор. До мовленнєвого матеріалу також віднесено навчальні тексти, твори для дітей, казки, загадки, розповіді, вірші, пісеньки.

Відібрано етнокультурологічний матеріал для уроків у 1 класі. Ми прагнули, щоб на його основі виховувалися любов до кримськотатарської мови, традицій, повага і зацікавленість до культури інших народів, патріотичні почуття до Криму, України. Етнокультурологічний матеріал можна розділити на групи:

1) правила поведінки під час спілкування (стриманість у вчинках і промові, в оцінці інших; вставати, коли в кімнату входить старша за віком людина, першими з ним вітатися, ввічливо запитувати і відповідати, бути небагатослівними, уважними);

2) відомості з історії кримськотатарського народу, про зв'язок з історією інших народів України; розповідь про засновника першої тюркомовної газети просвітника Ісмаїла Гаспрінського, професора тюрколога, поета Бекіра Чобан-заде, двічі Героя Радянського Союзу льотчика Аметхана Султана; діти знайомляться з історичним минулим місцевості, у якій живуть, її колишньою назвою; дізнаються про попередні покоління своєї сім'ї, разом із батьками складають генеалогічне дерево;

3) елементи етнографії (національні меблі, посуд, національний костюм, страви національної кухні, національні дитячі ігри, деякі витвори народного декоративного мистецтва: вишивки, гончарні вироби, твори ювелірів);

  4) звичаї, традиції: поклін, цілування і докладання до лоба правої руки в людей похилого віку; звичай проводжати гостя, виходячи за ворота; традиція пошани до хліба (поцілувати й прикласти до лоба хліб, що впав на підлогу, прибрати убік з-під ніг шматочок хліба, що впав, на вулиці). Звичаї в догляді за дітьми (заколисування на ногах, «Назар дуасы» — молитва від пристріту у дітей).

Мовний матеріал складається з лексичного, граматичного і фонетичного мінімумів. Лексичний мінімум містить понад 400 слів і виразів. У ситуативно-тематичному плані для кожної ситуації спілкування вказано лексику для активного і пасивного засвоєння. До фонетичного матеріалу нами введено всі фонеми кримськотатарської мови, правила постановки наголосу, зразки інтонації речень. Особлива увага приділяється приголосним фонемам <гъ>, <къ>, <нъ>, <дж>, та голосним фонемам <ÿ>, <ö>. Учні практично оволодівають законами сингармонізму — гармонії задньоязикових і передньоязикових, губних і негубних голосних. Також практично вчаться розрізняти глухі і дзвінкі приголосні фонеми, що необхідно для вибору афіксів. Учитель контролює такі особливості артикуляцій, як коротку вимову звуків [ы], [и]; непом’якшення приголосних [т], [д], [н] перед звуками, що позначається літерами е, ю, я, и; відсутність редукції переднаголошених голосних. Досвід роботи показав, що учні зазнають труднощів у артикуляції звука [къ]. На наш погляд, на початковому етапі замість [къ] діти можуть вимовляти звук [х], оскільки така заміна зустрічається в південному діалекті кримськотатарської мови і не заважає розумінню мовлення.

Для відбору граматичного матеріалу було використано частотний аналіз текстів для дітей. Для засвоєння в 1 класі виділено граматичні конструкції згідно з певними комунікативними завданнями, наприклад:

1.     З'ясувати назву предмета або особи з використанням питального займенника: Бу ким /не? — Бу оджа /къалем. (Хто /що це? — Це вчитель /ручка).

2.     Уточнити назву предмета або особи за допомогою питальних афіксів –мы/-ми: Бу къалемми? Бу оджамы? (Це ручка? Це вчитель?)

3.     Повідомити про що-небудь з використанням афікса присудковості в іменному присудку: Мен оджам, сен талебесинъ (Я вчитель, ти учень).

4.     Спонукати до невиконання дії за допомогою дієслова в негативній формі з афіксами –ма/-ме: Мемет, чыкъма, лаф этме (Мемет, не виходь, не розмовляй).

Увесь навчальний матеріал представлено у вигляді ситуативно-тематичного плану, метою якого є поурочний розподіл навчального матеріалу. У плані вказано мовленнєву тему кожного уроку, визначено комунікативні завдання, відповідно до теми дібрано мовленнєвий матеріал (мовленнєві формули, тексти, діалоги), етнокультурологічний матеріал, пов’язаний зі змістом текстів. Для кожного уроку виділено мовний (лексичний, фонетичний, граматичний) матеріал, необхідний для розв’язання вказаних комунікативних завдань. Ситуативно-тематичний план дає змогу забезпечити послідовне введення навчального матеріалу, якій подається від простого до складного, циклічно повторюється. Уроки пов'язані між собою: декілька уроків є підготовчими до наступних більш складних тем.

У дисертації пропонується система вправ, спрямованих на розвиток вимовних, лексичних, граматичних умінь і навичок, необхідних для говоріння. Ці вправи передбачають певну послідовність кроків, основними з яких є: визначення початкового рівня сформованості умінь і навичок, мотивація, презентація нового матеріалу, репродуктивні та умовно-мовленнєві вправи, використання засвоєної мовної одиниці в мовленні.

Так, робота з розвитку навичок артикуляції складається з декількох кроків:

1. Визначення рівня сформованості навичок артикуляції звуків кримськотатарської мови у кожного учня.

2. Мотивація діяльності дітей (ігрова ситуація, обґрунтування необхідності, використання наочності).

3. Навчання артикулювання складних для учнів звуків:

· подання звуків (звуки вимовляються спочатку ізольовано, а потім у складі, слові; звуки кримськотатарської мови подаються в зіставленні з іншими звуками цієї ж мови, близькими за акустичними ознаками, а також зі звуками російської і української мов);

· пояснення артикулювання необхідне у процесі навчання вимовлянь важких звуків: [ÿ], [ö], [къ], [нъ];

· імітація дітьми звуків (хорова та індивідуальна вимова в контексті ігрової діяльності);

· використання звуків-помічників (звук [х] сприяє вимові звука [къ], звук [и] допомагає вимові звуків [ÿ], [ö]);

· можливий етап беззвучної артикуляції дітьми засвоюваних звуків;

· розвиток апарату артикуляції дітей (скоромовки, вірші з алітерацією, спів);

· навчання виразності мовлення (виражати голосом веселість, печаль, ніжність, тривогу);

· урахування діалектних варіантів вимови слів у кримськотатарській мові (ель — джель, бар — вар).

Розвиток лексичних навичок ефективний у такій послідовності:

1. Визначення рівня володіння словами лексичної теми, яка вивчається.

2. Створення мотиву ознайомлення з тією або іншою групою слів (проблемна історія, мета якої показати, що ці слова необхідно вчити).

3. Ознайомлення з новими словами, пояснення їх значення. На цьому етапі ставиться завдання осмислення, розуміння слів: показ предмета, малюнка, іграшки, дії, кольору, форми предмета; тлумачення слів (тизе — це сестра мами); добір синонімів (къоранта = аиле); антонімів (гузель — чиркин); показ етимології слова (ашхане= аш + хане); переклад російською мовою поняття, значення якого довго або складно пояснити тлумаченням (дерс — урок); поділ загального поняття на конкретне (урба — антер, кольмек) і віднесення конкретного до загального поняття (сини — савут); колажування: пояснення різних значень багатозначного слова за допомогою малюнків; прийом «слово + предмет»: слова прикріпляються на відповідних предметах у класі.

4. Репродукція нових слів (хором, попарно, ланцюжком, індивідуально).

5. Робота над артикуляцією слів (індивідуальна робота з учнями, які неправильно вимовляють слова, що вивчаються).

6. Аудіювання слів, їх розпізнавання: діти співвідносять вимовлене вчителем слово з малюнком (предметом) і говорять: Э, догъру (Так, правильно), або Ёкъ, догъру дегиль (Ні, неправильно); учитель називає по черзі засвоєні слова певної семантичної групи, школярі повинні вибрати з декількох предметів або малюнків один відповідно до слова, яке називає вчитель.

7. Уживання слів з «підказкою»: учень повторює одне зі слів, яке вимовляє вчитель. Наприклад, учитель каже: «Назвіть колір квітів: — къырмызы, сары, мавы?». На цьому етапі учневі легко повторити одне із слів за вчителем, це готує його до самостійного вживання слів;

8. Уживання слів без «підказки». Учні самостійно називають слова групи, яка вивчається, і показують відповідні предмети або малюнки. Використовуються різні вправи, ігри.

9. Самостійне вживання слів у словосполученнях і реченнях. Діти повинні не лише засвоїти значення нових слів, але й активно використовувати їх у своєму мовленні, опанувати слово як засіб мовленнєвої діяльності. Ігровий мотив забезпечує активність усіх дітей. Відбувається не механічне повторення слів — мовні дії учнів спрямовані на вирішення комунікативних завдань. Складання словосполучень, речень проходить у процесі різних ігор, спілкування.

Запропоновано формування граматичних навичок кримськотатарського мовлення здійснювати таким чином:

1) учитель визначає, хто з дітей уже володіє цією конструкцією в мовленні;

2) для мотивації засвоєння граматичної форми вчитель використовує проблемну історію або запрошує до гри, у якій знадобляться певні граматичні конструкції (гра «Робот» спонукає до запам'ятовування дітьми дієслів у наказовому способі в позитивній і негативній формах з афіксами –ма/-ме: ал — алма, бер — берме);

3) ознайомлення з граматичним зразком у мовленнєвій ситуації;

4) репродукція, запам'ятовування (мотивоване, комунікативно виправдане) мовного зразка; з цією метою часто використовуються ігрові ситуації, римовки (нами складено близько 60 пісеньок і римовок, що допомагають запам'ятати лексичний і граматичний матеріал уроків);

5) вправи в застосуванні мовного зразка: заміна нових слів у граматичній конструкції; розширення зразка — додавання вивчених раніше слів; комбінування конструкції, що вивчається, з іншими, раніше засвоєними;

6) використання граматичних структур у діалогах, текстах, в усному мовленні.

Вправи в комбінуванні граматичних структур становлять основний зміст останнього етапу засвоєння мовного матеріалу. Ця робота пов'язана з формуванням  і розвитком монологічних і діалогічних умінь говоріння.

Для розвитку діалогічних умінь учні в процесі умовно-мовленнєвих вправ учаться:

·  розуміти і задавати різні типи запитань (з питальними займенниками, з частками –мы/ -ми, з питальним прислівником);

· починати і закінчувати розмову (привітання, типові фрази, побажання, прощання);

· спонукати співрозмовника до спілкування (запитанням, проханням, пропозицією, твердженням);

· по-різному реагувати на репліки діалогу (погоджуватися, заперечувати, відповідати на запитання).

Робота з текстом-зразком діалогу містить такі етапи:

1) сприйняття і розуміння діалогічного зразка, який учитель інсценує з використанням іграшок, або розігрує з одним із учнів;

2) імітація, інсценування діалогу-зразка з незначними змінами (змінюються імена, назви предметів тощо);

3) складання аналогічного діалогу з допомогою вчителя;

4) самостійне складання діалогів, використання діалогічних одиниць, зразків у вільному самостійному мовленні, у нових ситуаціях, іграх.

Комунікативне використання діалогічного мовлення відбувається в процесі виконання творчих, ігрових завдань (діалоги «На базарі», «За столом», «Лікар Айболить» та ін.).

У роботі з формування монологічних умінь до умовно-мовленнєвих вправ відноситься переказ учнями прослуханого тексту. Дуже важливо підготувати дітей до сприйняття тексту, щоб їм були зрозумілі нові слова.

Наступним етапом є імітація тексту –зразка з незначними змінами.

Умовно-мовленнєві вправи розвивають уміння складати текст. Діти вчаться починати розповідь вступною фразою, у якій зазвичай визначається тема висловлення, будують текст із речень у логічній послідовності, завершують розповідь підсумковою фразою.

Підготовкою до комунікативного використання мови є складання власного висловлення: обдумування його теми; розповідь за запитаннями вчителя; за самостійно складеними запитаннями; за ланцюжком ключових слів або словосполучень; робота над мовною формою висловлення.

Навчальні монологічні висловлення зазвичай бувають трьох типів мовлення: опис, розповідь, міркування. У першому класі на уроках кримськотатарської мови учням не даються теоретичні відомості про ці типи, першокласники лише практично вчаться будувати зв’язне висловлення, яке не може не належати до одного з трьох типів усного мовлення.

У навчанні складати опис використовується текст-зразок. Перед його аудіюванням діти розглядають описуваний предмет або малюнок (квітку, іграшку), відповідають на запитання вчителя про істотні ознаки предмета. У процесі цієї роботи діти вчаться будувати опис: називають предмет, перелічують його частини, елементи, ознаки (розмір, із чого зроблений, якого кольору тощо), закінчують опис висловленням власної думки про предмет. Потім діти слухають зразок опису. За допомогою запитань учителя, різних завдань перевіряється розуміння тексту. Далі учні переказують текст із незначними змінами, на цьому етапі допускається допомога вчителя. Для самостійного складання тексту-опису береться інший, аналогічний предмет. Важливо, щоб завдання містили ігровий мотив: не просто описати малюнок, а запам'ятати його. Потім, не дивлячись на малюнок, у формі конкурсу на гарну пам'ять розповісти, що на ньому зображено; порівняти малюнки.

Навчання складати текст-розповідь спочатку здійснюється у ході переказу казки, оповіді. Потім діти поступово вчаться складати самостійні монологічні висловлення про події в своєму житті, враження після певного заходу, тренуються у творчій розповіді.

Заняття з переказу тексту проводиться за таким планом:

1.          Передтекстова робота (уведення необхідної активної лексики, пояснення деяких складних для розуміння дітьми виразів, граматичних конструкцій).

2.          Первинне читання твору вчителем, засвоєння змісту тексту. Пояснення слів пасивної лексики. Читання має бути виразним, з використанням ілюстрацій, міміки, жестів, коментарів.

3.          Бесіда за запитаннями. Запитання з метою перевірки розуміння сюжету тексту, а також на засвоєння його основних думок. Відповіді учнів за опорними словами, з повторенням потрібних граматичних форм.

4.          Повторне читання або розповідь тексту вчителем. Корисне прослуховування запису тексту, прочитаного не вчителем, а ким-небудь іншим.

5.          Засвоєння ідейного змісту тексту (чого навчає розповідь, який висновок можна зробити, яка основна думка тексту).

6.          Складання усного плану (за потреби). План може бути у вигляді серії малюнків.

7.          Переказ тексту (спочатку переказувати текст частинами, потім повністю).

8.          «Занурення» в текст (залучення додаткового матеріалу, інформації, пов’язаної зі змістом тексту). Учитель прагне, щоб учні поставили себе на місце героїв розповіді, ніби «занурилися» в нього, використовуючи для цього запитання особистого характеру, інсценування фрагментів сюжету розповіді. 

Усний твір-оповідання діти створюють за нескладним сюжетним малюнком або серією малюнків, а також на основі особистих вражень: «Як я провів святкові дні», «Допомога батькам у збиранні врожаю», «Улюблені ігри». Створювані ситуації і завдання повинні забезпечувати інтерес учнів, прагнення щось сказати, про щось почути.

Таким чином, у процесі розвитку умінь говоріння учні проходять шлях від відповідей на запитання за текстом, переказу і складання тексту за аналогією до складання висловлення за опорними словами, малюнком, плану або без них, з орієнтацією на слухачів. Учні спочатку складають текст з допомогою вчителя, потім самостійно. Монологічне мовлення і діалогічна вимова розвиваються у тісній єдності.

З метою перевірки ефективності пропонованої методики навчання першокласників говоріння кримськотатарською мовою проведено формувальний експеримент. В ході експерименту розвиток діалогічних умінь оцінювався за допомогою завдання скласти діалог за сюжетним малюнком, монологічні уміння перевірялися завданням переказати прослуханий текст кримськотатарською мовою. Рівень сформованості лексичного і граматичного навиків і навичок артикуляції визначався в процесі діалогу і переказу. Для оцінювання результатів експерименту виділено три рівні в розвитку кожного з умінь і навичок говоріння: високий, середній і низький. Високий рівень передбачав самостійну відповідь кримськотатарською мовою, середній рівень відрізнявся використанням слів із російської мови і суттєвою допомогою вчителя. Низький рівень означав лише часткове виконання завдання.

Результати експерименту показали, що сформовані вміння діалогічного і монологічного мовлення в експериментальних класах у середньому на 20-30% вищі, ніж у контрольних класах.