АНТИРИЗИКОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі – «Теорія антиризикових засад державного регулювання аграрного підприємництва» – розглянуто теоретичні основи державного регулювання аграрного підприємництва, аспекти безпеки і якості в управлінні аграрними ризиками та антиризиковий аспект теорії галузевого державного регулювання.

Сільське господарство розглядається вченими як сфера діяльності, внаслідок  якої відбувся перехід людства до цивілізованого буття, виникли і удосконалюються процеси державотворення і науково-технічний прогрес. Тому рівень розвитку аграрного виробництва цілком обґрунтовано може слугувати критерієм розвитку самих націй та держав.

Така висока позиція  рольової оцінки аграрного виробництва об`єктивно зумовлена тим, що саме воно забезпечило для розвинутих країн ліквідацію ризиків голоду і недоїдання на фоні безпрецедентного демографічного “вибуху”.

Цим пояснюється і той факт, що серед перших актів незалежної України був Закон “Про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу у народному господарстві”, який мав на меті мінімізувати і ліквідувати ризики деградації соціальної сфери села та сфери безпосереднього виробництва сільськогосподарської продукції в Україні. 

Початковий період набуття Україною державної незалежності і ринкового статусу супроводжувався певною переоцінкою ролі підприємництва і певною недооцінкою ролі держави у розвитку економіки загалом та її аграрного сектору зокрема. Тим самим не враховувався досвід тісної взаємодії підприємств і держави при вирішенні стратегічних завдань у розвинутих країнах світу, а особливо завдань, які стосуються національної безпеки (у т. ч. продовольчої).

Дослідженням встановлено зростання ролі сталості у процесі розвитку аграрного сектору – передумови забезпечення продовольчої безпеки держави. Світовий досвід переконує, що сталість аграрного розвитку  значною мірою потребує активізації інноваційних змін, носієм яких в усі часи було підприємництво. Але ж специфікою як підприємництва, так і аграрного виробництва, є діяльність, що здійснюється на власний ризик. Тим самим аграрне підприємництво приймає на себе подвійний ризик – аграрний, зумовлений природно-кліматичними факторами, та підприємницький, зумовлений невизначеністю соціально-економічних та інших обставин. Для мінімізації таких подвійних ризиків система державного регулювання має передбачати створення антиризикових заходів.

Сучасна наука визнає важливість врахування підприємницьких ризиків та розроблення механізмів керування цими ризиками. Значну увагу цьому аспекту приділяє Стратегія економічного і соціального розвитку України на 2004–2015 роки та державна аграрна політика. Особливий акцент останнім часом робиться на питаннях безпеки і якості, які визнані найбільш пріоритетними у Конституції України та відповідних правових її актах. При цьому спостерігаємо формування національної системи управління безпекою і якістю, яка, з одного боку, представлена відповідними нормативно-правовими актами, а з іншого – системою стандартів. Проте, безумовно, питання не тільки у тому, наскільки буде розвинутою у елементному плані національна система управління безпекою і якістю, а й у тому, як ці елементи будуть імплементовані у систему державного регулювання і як вони будуть використовуватися у аграрному підприємництві.

Нині  є загальновизнаною актуальність формування у аграрному секторі економіки системи ризик-менеджменту для галузевих підприємств. Виходячи з положень Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року, створення конкурентоспроможної системи управління аграрним сектором слід здійснювати на основі вимог міжнародних стандартів менеджменту. У цьому зв`язку слід з`ясувати відношення між менеджментом взагалі і ризик-менеджментом зокрема. Крім того, наукою були розроблені принципи теорії систем і системного підходу з визначенням засад менеджменту організацій. При їх об`єднанні з`являються передумови формування сучасного ризик-менеджменту, здатного  значною мірою запобігти можливим загрозам і

забезпечити ефективність на рівнях «організація – група – індивід» з отриманням синергії. Державне регулювання  аграрного підприємництва спрямоване на  узгодження інтересів (як суспільних, так і особистісних) усіх учасників відносин у сфері господарювання та покликане забезпечити прийнятний рівень ризиків аграрного підприємництва у розрізі їх класів