Чернова А.К. Затримання особи, підозрюваної в скоєнні злочину

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується вибір та розкривається актуальність теми дослідження, стан її наукової розробки, зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета та завдання, об’єкт та предмет дослідження, його методи, наукова новизна одержаних результатів, їх теоретична та практична цінність, викладаються положення, що виносяться на захист, наводяться дані про апробацію результатів дослідження та публікації.

Перший розділ «Місце інституту затримання особи, підозрюваної в скоєнні злочину, у структурі кримінального процесу України» складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу базових понять, підстав, умов та процесуальної форми затримання, історії становлення та тенденцій розвитку проблем теорії та практики затримання.

У підрозділі 1.1. «Поняття та юридична природа затримання, основні етапи становлення інституту затримання особи, підозрюваної в скоєнні злочину» на основі чинного законодавства визначаються особливості затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, як інституту кримінально-процесуального права, аналізуються тенденції розвитку інституту затримання, наводиться авторський підхід до періодизації етапів розвитку інституту затримання.

Доведено, що наявність інституту затримання в кримінально-процесуальному законодавстві не викликає сумнівів у своїй доцільності, а затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, є найбільш складним інститутом кримінально-процесуального права, при застосуванні якого нерідко допускаються порушення прав людини, що обумовлює необхідність його глибокого дослідження.

Інститут затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, включає в себе норми, які визначають підстави затримання особи, процесуальну форму затримання, надання затриманій особі процесуального статусу, гарантії забезпечення прав затримуваної особи, умови і порядок тримання її під вартою, нагляд і процесуальний контроль за законністю затримання, підстави і порядок звільнення з-під варти та реабілітації.

Даний інститут продиктований потребою практики і спрямований як на посилення протидії злочинності, швидке й повне розкриття злочинів, викриття і справедливе покарання винних осіб, так і на створення гарантій захисту прав і свобод людини.

У чинному КПК України не досить чітко визначені підстави для затримання підозрюваного, процесуальний статус підозрюваного, поняття, форми і порядок затримання.

У підрозділі 1.2. «Порівняльний аналіз інститутів затримання особи, підозрюваної в скоєнні злочину» аналізуються процесуальні

інститути затримання підозрюваних осіб у різних зарубіжних країнах двох правових систем, розкриваються та порівнюються різноманітні підходи до статусу затриманих осіб, наводяться та систематизуються основні положення міжнародно-правових норм щодо затримання осіб, що вчинили злочин.

Зазначається, що необґрунтоване затримання, тримання під вартою чи арешт вважаються в міжнародному співтоваристві одними з найбільш грубих порушень права людини на свободу й особисту недоторканість.

На підставі аналізу положень кримінально-процесуального законодавства іноземних держав зроблено висновок про те, що незважаючи на виключні випадки для затримання, які вказані в основних міжнародних актах, закон багатьох іноземних країн передбачає чималий перелік осіб, які мають право проводити затримання, а також наділяє їх широким колом повноважень.

Прогалиною чинного кримінально-процесуального законодавства України та інших країн СНД є те, що в законі фактично не визначений статус особи, яка затримується на місці злочину чи з поличним. Для розв’язання цієї проблеми з урахуванням позитивного досвіду кримінально-процесуального законодавства Німеччини пропонується окремо визначити процесуальний статус особи, яка затримується на місці злочину або з поличним, та статус особи, яка тимчасово береться під варту, для чого в КПК України запропоновано включити такі дефініції:

1. «Підозрюваний» – особа, затримана на місці злочину чи з поличним.

2. «Підслідний» – особа, щодо якої порушено кримінальну справу або щодо якої обрано запобіжний захід до визнання її обвинуваченою, а також особа, відносно якої здійснюється провадження в порядку ст. 7-3 КПК України, та неосудна особа, щодо якої здійснюється провадження за правилами глави 34 КПК України «Застосування примусових заходів медичного характеру».

У підрозділі 1.3. «Вимоги сучасної практики та передумови до перегляду правової регламентації затримання особи, підозрюваної в скоєнні злочину» проаналізовано недоліки чинного законодавства, проблеми слідчої практики та наведено концептуальні підходи до вдосконалення процесуальної форми затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину.

На підставі юридичного аналізу призначення, змісту та сталої практики проведення органами дізнання та досудового слідства затримання осіб, які підозрюються в скоєнні злочину, зроблено висновок, що в теорії кримінального процесу та в кримінально-процесуальному законодавстві мають отримати розроблення два процесуальних інститути, що відповідають двом формам затримання, які фактично названі в законі: 1) затримання з поличним чи на місці злочину; 2) затримання підозрюваного – тимчасове

взяття особи під варту як тимчасовий запобіжний захід, який полягає у взятті підозрюваного під варту на строк до сімдесяти двох годин.

Перша форма затримання на сьогодні взагалі залишається поза увагою законодавчого регулювання і без визначеної в законі процесуальної форми провадження, що призводить на практиці до порушень прав людини.

На підставі результатів вивчення кримінальних справ, опитування слідчих, аналізу проблем практичної діяльності та норм кримінально-процесуального права України, доведено, що регламентація в чинному законі затримання підозрюваного в скоєнні злочину лише як тимчасового запобіжного заходу не є досконалою і правильною, бо не забезпечує потреб практичних працівників.

Другий розділ «Проблеми теорії та практики затримання особи, підозрюваної в скоєнні злочину, та забезпечення її прав у кримінальному процесі України» складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу концептуальних моделей вдосконалення структурних елементів процесуального інституту затримання та процесуальної форми затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину.

У підрозділі 2.1. «Затримання підозрюваного на місці злочину та з поличним» подається й аргументується концептуальна модель процесуальної форми затримання особи на місці злочину чи з поличним.

Затримання на місці злочину чи з поличним – кримінально-процесуальна дія, яка може здійснюватись органом дізнання, слідчим чи прокурором з метою запобігання злочину, з’ясування причетності особи до вчиненого злочину, закріплення обставин вчинення злочину та його слідів.

Затримання особи полягає в обмеженні свободи і вільного пересування особи та доставці її до правоохоронного органу на термін до чотирьох годин. Строк затримання особи, підозрюваної в скоєнні злочину, обчислюється з моменту фактичного її затримання.

Затримання на місці злочину чи з поличним має бути регламентовано кримінально-процесуальним законом в якості окремої слідчої дії та приводу до порушення кримінальної справи.

Запропонована законодавча регламентація затримання на місці злочину чи з поличним складається з таких основних положень:

органи дізнання, слідчий чи прокурор мають право затримати особу на місці злочину чи з поличним та доставити її до місця розташування правоохоронного органу за наявності однієї з таких підстав:

1) коли цю особу застигли при вчиненні злочину або на місці злочину безпосередньо після його вчинення;

2) коли очевидці або жертви злочину вкажуть на дану особу як на таку, що вчинила злочин;

3) коли на особі або на її одязі, при ній, в її транспортному засобі, житлі чи іншому помешканні виявлено знаряддя, об’єкти злочинних дій чи

неспростовні речові докази, що у своїй сукупності вказують на цю особу як на таку, що вчинила злочин;

4) коли під час безпосереднього спостереження і технічного документування або зняття інформації з технічних каналів зв’язку в процесі оперативно-розшукової діяльності уповноважених на це органів отримані такі неспростовні фактичні дані, які самі по собі чи в сукупності з іншими даними дають підставу вважати, що особа готується до вчинення особливо тяжкого чи тяжкого злочину і злочин буде доведено до кінця, або вказують на цю особу, як на таку, що вчинила злочин;

5) коли особа, яка вчинила особливо тяжкий чи тяжкий злочин, з’явилась із повинною, та затримання вкрай необхідне для забезпечення її безпеки та вирішення інших завдань судочинства;

затримання особи з поличним чи на місці злочину здійснюється у випадках, коли іншими засобами забезпечити вирішення завдань судочинства неможливо,

під час проведення затримання особи на місці злочину чи з поличним необхідно вжити заходів до фіксації обстановки та обставин вчинення злочину, охорони місця події, здійснити невідкладні дії по виявленню, закріпленню та вилученню слідів злочину та інших фактичних даних, що можуть мати значення доказів у кримінальному судочинстві,

протокол затримання з поличним чи на місці злочину негайно реєструється в документах обліку заяв і повідомлень про злочини і є приводом до порушення кримінальної справи,

протягом чотирьох годин з моменту затримання особи орган дізнання, слідчий чи прокурор має прийняти відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства рішення: про порушення кримінальної справи і тимчасове взяття особи під варту, обрання чи відмову в застосуванні будь-якого передбаченого законом запобіжного заходу або про надання особі права залишити правоохоронний орган.

У підрозділі 2.2. «Регламентація затримання особи, підозрюваної в скоєнні злочину, як тимчасового запобіжного заходу» розкривається значення та визначається сутність, підстави застосування, порядок процесуального оформлення тимчасового затримання підозрюваного, а також підстави звільнення особи, яка затримана за підозрою в скоєнні злочину.

Тимчасове затримання підозрюваного – тимчасовий запобіжний захід, який полягає у взятті органом дізнання, слідчим чи прокурором підозрюваного під варту на строк не більше сімдесяти двох годин без судового рішення про арешт, і здійснюється з метою припинення злочинної діяльності та запобігання спробам сховатися від слідства, а також вчинення дій, спрямованих на перешкоджання встановленню об’єктивної істини у справі.

Запропонована законодавча регламентація тимчасового затримання осіб полягає у такому:

1. Особа, підозрювана у вчиненні злочину, може бути тимчасово затримана (взята під варту) на строк не більше сімдесяти двох годин лише за наявності достатніх доказів вчинення нею злочину, за який за законом може бути призначено покарання у вигляді арешту чи позбавлення волі.

2. Про тимчасове затримання підозрюваного орган дізнання, слідчий або прокурор виносить мотивовану постанову.

3. Підозрюваній у вчиненні злочину особі повідомляється, що з моменту винесення постанови про затримання вона користується правами підслідної особи та роз’яснюються права і обов’язки підслідного. Копія постанови про тимчасове затримання підозрюваного з декларацією прав та обов’язків підслідного негайно вручається затриманому. До першого допиту взятому під варту підслідному має бути надана можливість годинної зустрічі із захисником наодинці.

4. Протягом сімдесяти двох годин після затримання орган дізнання, слідчий чи прокурор:

звільняє затриманого – якщо не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, закінчився встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено безпідставно чи з порушенням вимог закону;

звільняє затриманого й обирає щодо нього запобіжний захід, не пов’язаний з триманням під вартою;

доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

5. Якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить подання до суду, про що письмово сповіщає прокурора не менш, ніж за добу до розгляду подання в суді. Прокурор, заступник прокурора по нагляду за органами досудового слідства або інші помічники прокурора за його дорученням можуть приймати участь у розгляді в суді подання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, про що робиться відмітка в протоколі судового засідання.

6. Протягом сорока восьми годин з моменту отримання подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту суддя зобов’язаний дати санкцію на арешт підслідного або звільнити його.

Наголошується, що рішення посадової особи органу дізнання та досудового слідства про звільнення особи має бути оформлено у вигляді постанови, що є єдиним процесуальним документом, на підставі якого начальник установи (місця) попереднього ув’язнення осіб, затриманих за підозрою в скоєнні злочину, може випустити таку особу з-під варти, та наводяться пропозиції щодо змісту та оформлення вказаного процесуального документу.

Підкреслено, що затримання підозрюваного у вчиненні злочину в якості тимчасового запобіжного заходу провадиться лише по порушеній кримінальній справі, за наявності зібраних достатніх, неспростовних і безсумнівних доказів вчинення особою конкретного злочину, після їх збору та оцінки.

У підрозділі 2.3. «Удосконалення процесуального статусу та забезпечення прав і свобод затриманої особи» подається й аргументується концептуальна модель процесуальних норм, які визначають права й обов’язки підозрюваного і підслідного, а також процесуальні гарантії реалізації їх прав і свобод.

Обґрунтовується, що суттєвим елементом змісту правового статусу затриманих повинно стати те, що їм надається можливість користуватись привілеями презумпції невинуватості, обмеження їх прав не може переслідувати мету покарання, а застосовується лише для того, щоб з’ясувати причетність особи до скоєного злочину в рамках забезпечення досягнення цілей кримінально-процесуального закону.

У рамках розгляду правового статусу особи, яка затримана за підозрою в скоєнні злочину, надано пропозиції щодо розширення переліку прав підозрюваного (підслідного), а також стосовно вирішення проблем, які виникають при реалізації прав останнього на захист.

Підозрюваному доцільно не тільки роз’яснити його права, а й вручити окремо декларацію прав підозрюваного, про що необхідно вказати в протоколі затримання.

Зроблено висновок, що основними процесуальними гарантіями реалізації прав особи, затриманої за підозрою в скоєнні злочину, є:

закріплення в Кримінально-процесуальному кодексі переліку основних прав затриманого;

визначення в законі обов’язку посадових осіб органів дізнання та досудового слідства роз’яснити підозрюваному його права та порядок їх реалізації;

закріплення в КПК України правила щодо обов’язкового повідомлення родичів затриманого про проведене затримання;

закріплення в законі права підозрюваного (обвинуваченого) на використання юридичної допомоги захисника;

визначення в кримінально-процесуальному законі права затриманої особи на оскарження дій посадових осіб, які здійснили затримання, а також рішень суду;

вказівка в законі на обов’язковість пред’явлення обвинувачення особі, щодо якої застосовано запобіжний захід, у визначений законом термін;

передбачення в Кримінальному кодексі України кримінальної відповідальності посадових осіб за незаконні дії при затриманні і проведенні досудового слідства.