ЧИННІСТЬ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь наукового розроблення проблеми, вказано на зв’язок роботи з напрямами наукових досліджень, визначено мету й задачі дослідження, його об’єкт, предмет, використано методи, висвітлено наукову новизну роботи, її значення у практичній, науково-дослідній та навчально-науковій діяльності, наведено дані про апробацію і публікації результатів дослідження, відображено структуру дисертації.

Розділ 1 «Дія кримінального процесуального закону в часі» складається з трьох підрозділів і присвячений висвітленню теоретичних, законодавчих і практичних аспектів поняття кримінального процесуального закону, його прямій і зворотній дії.

У підрозділі 1.1. «Поняття кримінального процесуального закону» досліджуються питання, пов’язані з поняттям кримінального процесуального закону, його змістом, ознаками, з’ясуванням системи джерел кримінально-процесуального права України. Окрему увагу приділено питанню застосування кримінального процесуального закону за аналогією.

Констатується, що здійснення кримінального судочинства регулюється лише законами, а не відомчими нормативними актами, що свідчить про особливе значення, яке надається принципу законності у цій сфері державної діяльності. Це зумовлено тим, що в кримінальному судочинстві діями та рішеннями державних органів і посадових осіб можуть бути обмежені конституційні права та свободи людини і громадянина. Саме тому переважна більшість юристів визнають кримінальний процесуальний закон єдиним джерелом кримінального процесуального права.

Стверджується, що поняття кримінального процесуального закону є універсальним широким поняттям, яке охоплює в собі і кримінальні процесуальні норми, що регулюють відповідні суспільні відносини, і форму закріплення цих норм. При цьому, зважаючи на важливість предмета правового регулювання у сфері кримінального процесу, джерелом закріплення кримінальних процесуальних норм виступають нормативно-правові акти вищої юридичної сили – закони та прирівняні до них за юридичною силою акти. Саме вони містять безпосередньо кримінальні процесуальні норми і виступають формально-правовою підставою для здійснення кримінально-процесуальної діяльності.

Кримінальний процесуальний закон визначається автором як сукупність нормативно-правових актів, які мають юридичну силу закону, містять у собі кримінальні процесуальні норми і регулюють суспільні відносини у сфері здійснення кримінального провадження, тобто досудового розслідування і судового провадження, процесуальних дій у зв’язку з учиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Констатується, що останніми роками у процесуальній літературі висловлюються думки і пропозиції щодо визнання джерелами кримінального процесуального права України наряду із законодавчими актами актів органів виконавчої та судової влади (І.Г. Босуновська, О.М. Дроздов та ін.).

Зазначається, що основні ознаки кримінального процесуального закону збігаються з ознаками будь-якого іншого закону, як нормативно-правового акта.

Пропонується визначати джерело кримінального процесуального права як форму об’єктивізації системи процесуальних норм, що регулюють сферу суспільних відносин, пов’язаних з кримінальним судочинством. Ознаки джерел кримінального процесуального права пропонуються такі: 1) вони завжди містять норми процесуального характеру; 2) сфера впливу конкретних норм – кримінальне судочинство; 3) містять норми, що врегульовують правовідносини, у яких однією із сторін завжди є держава.

На підставі аналізу відповідних нормативно-правових актів зроблено висновок про те, що система джерел кримінального процесуального права України, тобто форм закріплення норм кримінального процесуального закону, має бути представлена таким чином: 1) Конституція України; 2) міжнародні угоди і договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; 3) КПК України; 4) інші закони України; 5) рішення Конституційного Суду України.

На думку дисертанта, підставами для застосування кримінального процесуального закону за аналогією є наявність істотних прогалин у чинному кримінальному процесуальному законодавстві. Застосування кримінального процесуального закону за аналогією передбачає обов’язкове дотримання таких умов: 1) передбачений кримінальним процесуальним законом випадок має бути однорідним з тим, до якого закон застосовується за аналогією; 2) застосування кримінального процесуального закону за аналогією в жодному разі не повинно призвести до обмеження процесуальних прав осіб, які беруть участь у процесі, або ж покладення на них не передбачених законом обов’язків; 3) застосування кримінального процесуального закону за аналогією не повинно допускати вчинення органами досудового розслідування, прокурором і судом дій, що виходять за межі їх компетенції; 4) застосування кримінального процесуального закону за аналогією є недопустимим у разі, якщо цим порушується будь-яка із загальних засад кримінального провадження.

У підрозділі 1.2. «Пряма дія кримінального процесуального закону» досліджуються темпоральні (часові) межі дії кримінальних процесуальних норм.

Акцентується на тому, що нечіткість меж дії правової норми в часі не дозволяє однозначно встановити, чи буде (а якщо буде, то як) застосовуватися та чи інша норма закону, іншого нормативно-правового акта до конкретних правовідносин, що не узгоджується з принципом правової визначеності, а відтак, робить право нерівним, а інколи й несправедливим.

На думку дисертанта, значну кількість практичних проблем може бути розв’язано, якщо суб’єкти правотворчої та правозастосовної практики знатимуть відповіді на запитання: які існують способи дії правової норми в часі; що слід розуміти під тим чи іншим способом дії правової норми в часі, як їх розмежовувати; що таке загальноправовий принцип «закон зворотної дії не має» і як слід його застосовувати у правотворчій та правозастосовній практиці.

Пропонується повернутися до визначення А. Тілле й розглянути зворотну дію нової норми як таку, що полягає в: 1) перегляді вже існуючих правозастосовних актів, прийнятих на основі старої норми; 2) застосуванні нової норми при наданні правової оцінки юридичним фактам, правовідносинам, що мали місце («відбулися») під час дії старої норми.

Як застосувати цей підхід для правовідносин, які почалися до введення в дію нової норми та продовжують тривати після? Якщо в межах цих відносин нова норма поширюється лише на ті юридичні факти, права та обов’язки, які мають місце (залишаються існувати, виникають) після введення закону в дію, то ця норма діятиме негайно. Якщо ж нова норма застосовуватиметься для оцінки або перегляду тих юридичних фактів, у тому числі правозастосовних актів, прав та обов’язків у межах правовідносин, що тривають, які мали місце («відбулися») до введення в дію нової норми, то це буде зворотна дія.

Спосіб дії правової норми в часі вказує, на які юридичні факти та правовідносини стосовно моменту введення нового закону (норми) в дію вона поширюється. Принцип незворотності закону як гарантія прав і свобод особи, її довіри до держави виступає головною засадою, вихідним положенням для формування мислення у сфері темпоральної дії правової норми, тобто як основою правозастосування, так і джерелом вироблення правил (принципів) вибору способу дії закону (норми) законодавцем.

Вказується на те, що моментом втрати чинності попереднім законом та, відповідно, припинення дії його норм (крім тих, які мають дію, що переживає) має бути момент введення в дію нового закону. Такий підхід забезпечуватиме безперервність правового регулювання відповідних відносин.

Проблема дії кримінального процесуального закону в часі має низку аспектів: набрання законом чинності і його вступ у дію; зворотна дія закону; втрата ним юридичної сили, що сьогодні зумовлюють окремі проблемні питання у правозастосуванні.

Підрозділ 1.3. «Зворотна дія кримінального процесуального закону» присвячений дослідженню темпоральної (часової) правової колізії – зворотній дії кримінального процесуального закону.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплено у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституція України, закріпивши ч. 1 ст. 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових  актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.

Дисертантом підтримується висловлена в літературі пропозиція щодо уточнення тексту ч. 1 ст. 58 Конституції України, поширивши її дію на юридичних осіб і дозволивши законодавцю надавати зворотної сили будь-яким сприятливим для фізичних та юридичних осіб законам, а не лише тим, що пом’якшують або скасовують відповідальність (С.П. Погребняк).

Автор доходить висновку, що надання законові, у тому числі кримінальному процесуальному, зворотної дії в часі слід визнати таким, що не суперечить Конституції України, а відповідає їй, зокрема, конституційному загальноправовому принципу верховенства права, у випадках, коли цей закон скасовує або пом’якшує відповідальність у широкому значенні (йдеться не лише про кримінальну відповідальність). Принцип верховенства права зобов’язує надати зворотну дію і тому закону, який розширює права учасників правовідносин, передбачає додаткові гарантії їх реалізації, скасовує обов’язки та правообмеження.

У зв’язку з викладеним, пропонується текст ст. 5 КПК України з урахуванням сучасних поглядів щодо зворотної сили закону, засад верховенства права, законності та принципу правової визначеності викласти в такій редакції:

«Стаття 5. Дія кримінального процесуального закону в часі

1. Кримінальне провадження здійснюється відповідно до кримінального процесуального закону, який набув чинності і діє на момент здійснення процесуальної дії, прийняття і виконання процесуального рішення.

2. Кримінальний процесуальний закон, який скасовує права учасників кримінального провадження, або зменшує їх фактичний обсяг чи обмежує їх використання додатковими умовами, не має зворотної дії, тобто не поширюється на провадження, розпочате до видання такого закону.

3. Кримінальний процесуальний закон, який встановлює додаткові права учасників кримінального провадження, або збільшує їх фактичний обсяг і гарантії їх реалізації, чи скасовує додаткові умови їх використання, або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію, тобто поширюється на провадження, розпочате до видання такого закону.

4. Допустимість доказів визначається за законом, який діяв на момент їх отримання».

Розділ 2 «Дія кримінального процесуального закону у просторі» складається з двох підрозділів, у яких розглядаються питання поширення впливу кримінального процесуального закону України на всю територію України, відповідну адміністративно-територіальну одиницю або на певну їх частину, а у випадках, визначених законом, – за межами України.

У підрозділі 2.1. «Територіальна дія кримінального процесуального закону» розглянуто актуальні питання територіальної дії кримінального процесуального закону України.

Сфера дії кримінального процесуального закону, його юрисдикція визначається законом з урахуванням норм міжнародного права. Як відомо, загальне правило полягає в тому, що держава здійснює повну юрисдикцію в межах своєї території та обмежену – у межах виключної економічної зони моря та континентального шельфу, а також відносно своїх громадян за кордоном.

Зазначається, що за загальним правилом кримінальний процесуальний закон України діє на всій території України та об’єктах, які прирівняні до неї за правовим статусом, у тому числі з урахуванням норм міжнародного права.

Окрім території України, ще одним правовим поняттям, яке обумовлює правила дії кримінального процесуального закону у просторі, є поняття місця вчинення кримінального правопорушення. І хоча ч. 1 ст. 4 КПК України містить правило про здійснення кримінального провадження з підстав та в порядку, передбачених КПК, на території України незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення, частини 2 і 3 цієї ж статті містять положення, що пов’язують дію кримінального процесуального закону України не лише з територією держави (України чи іншої держави), а й з місцем вчинення кримінального правопорушення.

Місце вчинення кримінального правопорушення (злочину) визначається автором як конкретизована частина простору, в якій завершилося суспільно небезпечне діяння, із вчиненням якого кримінальний закон пов’язує наявність певного складу кримінального правопорушення (злочину), незалежно від місця підготовки чи настання суспільно небезпечних наслідків такого діяння.