ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Україна створила й продовжує удосконалювати власне законодавство про інтелектуальну власність, виходячи при цьому із того, що інтелектуальна діяльність та інтелектуальна власність усе більше набувають пріоритетного значення в соціально-економічному розвитку суспільства. В умовах ринкової економіки інтелектуальна діяльність і її результати все більше визначають стратегію і тактику прогресу держави в цілому.

Зростання ролі й значення інтелектуальної власності зумовлює необхідність належного забезпечення її правової охорони. Складовою правової охорони інтелектуальної власності є встановлена чинним законодавством система експертиз у цій сфері – наукова й науково-технічна, експертиза заявок на видачу охоронних документів на об’єкти промислової власності й судові експертизи об’єктів інтелектуальної власності.

Стосовно об’єктів промислової власності експертизи згідно з чинним законодавством обов’язкові. Щодо інших об’єктів інтелектуальної власності експертизи зумовлюються необхідністю, що виникає. Проте істотна активізація інтелектуальної діяльності, а відтак і зростання обсягів використання її результатів спонукають зростання кількості експертиз у цій сфері, чому сприяють зростаючі масштаби вироблення контрафактних об’єктів інтелектуальної власності і їх розповсюдження й використання.

Зазначені фактори зумовлюють різке зростання кількості різноманітних експертиз у сфері інтелектуальної власності. Між тим законодавче забезпечення цих експертиз не відповідає сучасним вимогам. Правова наука ще не може запропонувати шляхів його удосконалення. Проблеми правового забезпечення експертиз у сфері інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності в Україні ще не досліджувались.

Наведеними факторами зумовлюється актуальність даного дисертаційного дослідження, оскільки мова йде про належну нормативно-правову базу, яка б оптимально здійснювала правове забезпечення численних експертиз.

Слід зазначити, що проблеми, пов’язані з дослідженням інтелектуальної власності, зокрема її експертизи, досліджувалися вітчизняними й зарубіжними вченими і були висвітлені в роботах: Ч.Н. Азімова, Б.С. Антімонова, Л.М. Головченко, А.П. Закалюка, И.Э. Мамиофа, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, Н.А. Райгородського, О.Д. Святоцького, М.Я. Сегая, О.П. Сергєєва, В.І. Серебровського, К.А. Флейшиць, Р.Б. Шишки та інших. Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали також висновки, викладені у працях відомих фахівців-цивілістів із загальних проблем цивільного права С.С. Алексєєва, С.М. Братуся, Д.В. Бобрової, А.В. Венедиктова, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, В.Н. Ігнатенка, О.С. Йоффе, В.М. Коссак, Н.С. Кузнєцової, Г.К. Матвєєва, Н.А. Саніахметової, М.М. Сібільова, І.В. Спасибо-Фатєєва, Ю.К. Толстого, Є.О. Харитонова, Я.М. Шевченко та інших.Визнаючи вагомість наукових досягнень зазначених авторів у досліджені проблем інтелектуальної власності все ж слід зазначити, що дослідження проблем правового забезпечення експертиз у сфері інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності на монографічному рівні в Україні не проводилось.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконувалось на кафедрі цивільного права Національної академії внутрішніх справ України за комплексним науковим проектом “Право інтелектуальної власності”. Завдання роботи полягало в дослідженні механізмів державного регулювання проблем боротьби з порушеннями прав на об’єкти інтелектуальної власності в Україні.