ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ВЕКСЕЛЬНОГО ОБІГУ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Соціально-економічні перетворення, що мають місце на сучасному етапі в Україні, обумовлюють необхідність у докорінному реформуванні законодавства нашої держави. У першу чергу, сказане стосується цивільного законодавства, яке покликане бути основою для формування громадянського суспільства та функціонування ринкової економіки в Україні. Неодмінним інститутом сучасної економічної системи є цінні папери. Відповідно, виникає необхідність у подальшому удосконаленню нормативно-правових актів, що регулюють обіг цінних паперів, зокрема векселів.

Практика застосування законодавства про вексельний обіг свідчить про цілу низку проблем як теоретичного, так і прикладного характеру, які вимагають якнайшвидшого вирішення. Проте подальше удосконалення законодавства, що регулює вексельний обіг, має опиратися на наукові дослідження в цій сфері.

В українській цивілістичній літературі за останні роки проблемам цивільно-правового регулювання вексельного обігу була приділена певна увага. У цьому відношенні варто відзначити дисертаційні дослідження С.М.Бервено „Правові аспекти вексельного обігу в Україні” (Харків, 1997), І.Ф.Сидорова „Виконання вексельних зобов’язань” (Київ, 2003), В.В.Воловика „Вексель як об’єкт цивільних прав” (Київ, 2004), О.М.Єфімова “Правовідносини у сфері обігу векселів в Україні” (Київ, 2005). Дана проблематика одержала висвітлення і в таких роботах: Кузнєцова Н.С., Назарчук І.Р. „Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування” (Київ, 1998), Бервено С.М., Яроцький В.Л. „Правове регулювання вексельного обігу в Україні” (Харків, 1999), Єфімов О.М. „Вексельний обіг в Україні” (Київ, 2003) та ін. Проте, чимало проблем, що пов’язані з вексельним обігом, залишаються невирішеними і потребують теоретичного аналізу з позицій нового чинного законодавства України.

На сьогодні необхідність у подібних дослідженнях посилюється з огляду на прийняття у 2003 році нового Цивільного кодексу України, який заклав якісно нові концептуальні підходи у регулюванні цивільних відносин. Враховуючи, що 23 лютого 2006 року був прийнятий новий Закон України „Про цінні папери та фондовий ринок”, постає необхідність у теоретичному переосмисленні питань правового регулювання вексельного обігу.

У зв’язку з цим проблеми цивільно-правового регулювання вексельного обігу є актуальними, а їх дослідження випливає із потреб сучасної цивільно-правової науки і практики.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає темам науково-дослідної роботи кафедри цивільного права і процесу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка „Проблеми удосконалення цивільного законодавства в умовах інтеграції України в Європейське співтовариство” на 2002-2004 рр. (номер державної реєстрації 0103U005937) та „Вдосконалення цивільного законодавства в світлі нового Цивільного кодексу України” на 2005-2008 рр. (номер державної реєстрації 0105U004945).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є наукове обґрунтування теоретичних положень щодо цивільно-правового регулювання вексельного обігу та формулювання практичних пропозицій, спрямованих на удосконалення законодавства України про вексельний обіг та практики його застосування.

Для досягнення сформульованої вище мети поставлено такі завдання:

- дослідження еволюції вексельного законодавства України;

- визначення поняття вексельного обігу та його стадій;

- аналіз питань, пов’язаних із видачею векселя;

- дослідження акцепту переказного векселя;

- аналіз індосаменту та його видів;

- дослідження проблем платежу за векселем;

- аналіз правових наслідків порушення вексельного зобов’язання.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з вексельним обігом.

Предмет дослідження – цивільні правовідносини, що виникають при видачі, акцепті, індосаменті векселя, здійсненні платежу за ним, а також законодавство, яке їх регулює, та практика його застосування.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод пізнання. В роботі також використано інші методи, зокрема  історико-правовий (при дослідженні еволюції джерел правового регулювання вексельного обігу), формально-юридичний (при аналізі змісту норм законодавства про вексельний обіг), порівняльно-правовий (при порівнянні індосаменту і цесії) та ін.

Теоретичну базу дослідження склали праці таких вчених-юристів: М.М.Агаркова, С.М.Бараца, І.А.Безклубого, С.М.Бервено, В.А.Бєлова, С.М.Братуся, А.А.Вишневського, В.В.Воловика, В.М.Гордона, В.В.Грачова, О.В.Дзери, Л.Ю.Добриніної, В.А.Дозорцева, П.Ю.Дробишова, О.М.Єфімова, Л.Г.Єфімової, О.С.Іоффе, А.І.Камінки, В.Д.Каткова, В.М.Коссака, О.О.Красавчикова, Є.О.Крашеніннікова, Н.С.Кузнєцової, І.М.Кучеренко, Л.А.Лунца, В.В.Луця, Р.А.Майданика, Г.К.Матвеєва, Д.І.Мейєра, І.Р.Назарчука, Н.О.Нерсесова, І.Б.Новицького, Л.А.Новосьолової, Є.А.Павлодського, Л.В.Панової, В.В.Посполітака, І.В.Рукавишнікової, А.М.Савицької, І.Ф.Сидорова, А.І.Улінського, А.Ф.Федорова,  С.Я.Фурси, П.П.Цитовича, Б.Б.Черепахіна, В.Б.Чувакова, Я.М.Шевченко, О.С.Яворської, В.Л.Яроцького та ін.

Емпіричною базою дослідження є практика використання векселів у господарському обороті, а також матеріали судової практики вирішення спорів, пов’язаних з вексельним обігом.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є комплексним науковим дослідженням, в якому одержали подальше теоретичне вирішення проблеми цивільно-правового регулювання вексельного обігу в Україні. За результатами проведеного дослідження сформульовано наступні основні теоретичні положення та пропозиції, які виносяться на захист:

- запропоновано авторське визначення поняття „вексельний обіг” – це цивільні правовідносини, що виникають у зв’язку із видачею векселя, акцептом переказного векселя, переданням прав за векселем, авалем векселя та платежем за векселем. Розмежовуючи поняття „вексельний обіг” і „обіг векселя”, дисертант дійшов висновку, що останнє поняття є вужчим і означає перехід прав на вексель від одного векселедержателя до іншого на підставі правочину чи іншого юридичного факту;

- визначено, що початковою стадією вексельного обігу є видача векселя. При цьому видача векселя розглядається у роботі як односторонній правочин, а не як договір. Одержала подальший розвиток проблема впливу видачі векселя на зобов’язання за договором, на основі якого видано вексель;

- зроблено висновок про те, що в контексті вексельного обігу акцепт варто розглядати з двох позицій: 1) як напис; 2) як юридичний факт. При цьому додатково обґрунтовано, що акцепт як юридичний факт є одностороннім правочином. У дисертації одержала подальший розвиток проблема правової природи переказного векселя, виданого на самого векселедавця. Наведено аргументи на користь того, що за своєю суттю такі векселі є переказними, а тому на них поширюються положення вексельного законодавства про акцепт.

- вперше запропоновано, виходячи з необхідності розмежування індосаменту і цесії, внести зміни до  ч.4 ст.197 Цивільного кодексу України, виклавши друге речення в такій редакції: „Особа, яка передає право за цінним папером, відповідає лише за недійсність відповідної вимоги і не відповідає за її невиконання”. В результаті аналізу питання про момент виникнення у індосата відповідних прав за векселем, дисертантом додатково обґрунтовано, що для виникнення у індосата відповідних прав та обов’язків  необхідне вчинення на векселі передавального напису (індосаменту) та передача векселя індосату;

- доведено, що непред’явлення векселедержателем векселя до платежу не має своїм правовим наслідком погашення векселя чи припинення вексельного зобов’язання. Зобов’язання щодо платежу за векселем вважається виконаним з моменту зарахування коштів на рахунок векселедержателя. Лише після цього платник вправі вимагати вручення йому векселя з розпискою про отримання платежу;

- зроблено висновок про те, що векселедержателеві слід надати більше можливостей у виборі місця вчинення протесту про неоплату. У цьому аспекті варто було би надати можливість векселедержателеві звернутися за вчиненням протесту про неоплату також за своїм місцезнаходженням (місцем проживання). Додатково обґрунтовується необхідність розмежування протесту векселя і вчинення нотаріусом виконавчого напису на векселі. Запропоновано ст.8 Закону України„Про обіг векселів в Україні” викласти у такій редакції: „Стягнення заборгованості за опротестованим векселем здійснюється на підставі виконавчого напису нотаріуса”;

- виходячи із розмежування понять “зобов’язання” і “відповідальність”, зроблено висновок, що у вексельному праві не існує солідарної відповідальності всіх вексельних боржників, а є лише відповідальність основних боржників (векселедавця простого і акцептанта переказного векселів) і зобов’язання другорядних вексельних боржників (індосантів, авалістів, векселедавця переказного векселя), яке по своїй природі не є вексельною відповідальністю.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при викладанні відповідних тем з навчальних дисциплін „Цивільне право України (ч.1)”, „Господарське право України”, при розробці спецкурсів „Вексельне право”, „Правове регулювання обігу цінних паперів”, а також для підготовки підручників, навчальних посібників тощо. Сформульовані в роботі теоретичні положення та практичні рекомендації можуть бути використані у правотворчості та застосовуватись у судовій та нотаріальній практиці при вирішенні питань, які пов’язані з вексельним обігом.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка.

Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені на таких конференціях: Науково-практична конференція „Розбудова правової держави в Україні: проблеми та перспективи” (м. Тернопіль, 2000 р.); Міжнародна наукова конференція „Проблеми права на зламі тисячоліть” (м. Дніпропетровськ, 2001 р.); VII Регіональна науково-практична конференція „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 2001 р.); Науково-практична конференція „Розбудова правової держави в Україні: проблеми та перспективи” (м. Тернопіль, 2001 р.); Регіональна міжвузівська наукова конференція молодих вчених і аспірантів „Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав і основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 2001 р.); VIII Регіональна науково-практична конференція „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 2002 р.); Регіональна міжвузівська наукова конференція молодих вчених і аспірантів „Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав і основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 2002 р.); Міжнародна наукова конференція студентів та аспірантів „Проблеми правознавства очима молодих вчених” (м. Хмельницький,    2002 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція „Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування в сучасний період” (м. Хмельницький, 2002 р.); Науково-практична конференція „Нові Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України” (м. Івано-Франківськ, 2002 р.); І Міжнародна наукова конференція „Проблеми адаптації цивільного законодавства України до права ЄС” (м. Хмельницький, 2005); XII Регіональна науково-практична конференція „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”  (м. Львів, 2006 р.); IV Міжнародна науково-методична конференція „Римське право і сучасність” (м. Одеса, 2006 р.); Міжнародна науково-практична конференція „Розвиток цивільного законодавства України: шляхи подолання кодифікаційних протиріч” (м. Київ, 2006 р.); XІII Регіональна науково-практична конференція „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”  (м. Львів, 2007 р.).

Публікації.  Результати наукового дослідження висвітлено в 16 публікаціях, в т.ч. 6 – у фахових виданнях, 10 – інші опубліковані праці, які додатково відображають наукові результати дисертації.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів основної частини, висновків. Перший розділ містить два підрозділи, другий розділ – чотири підрозділи, третій розділ – два підрозділи. Повний обсяг дисертації складає 217 сторінок, з яких 18 сторінок займає список використаних джерел (180 найменувань).