Дем\'янчук В.А. Фіксація інформації при розгляді кримінальної справи у суді

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, головні завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи. 

Розділ перший „Правове регулювання та організація фіксування судового процесу технічними засобами” складається із трьох підрозділів і містить аналіз значення і ролі повного фіксування судового розгляду кримінальної справи технічними засобами для забезпечення гласності судочинства. Досліджено досвід зарубіжних держав і встановлено різновид технічних засобів, що оптимально відповідають вимогам щодо фіксації доказів і їх джерел, втілюють сучасні досягнення науки і техніки.

У підрозділі 1.1. „Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами – конституційна засада кримінального судочинства” висловлено тезу про те, що гласність судового процесу проявляється через відкритий розгляд справи, доступний для сприйняття суспільством. Демонстрація аудіо- чи відеозапису судового засідання можлива для широкого кола уповноважених осіб, неодноразово і у будь-який час. А це й є відкритістю судового розгляду, забезпечує „прозорість” дій суду, робить можливим реальну перевірку судовими контрольними інстанціями.

В стадії судового розгляду його фіксація технічними засобами виступає гарантією законності дій суду, учасників судового розгляду, безпосереднього, повного, всебічного, об’єктивного дослідження всіх обставин справи, правильного та повного фіксування змісту дослідження доказів у судовому слідстві, судових промов, останнього слова підсудного, належного складення протоколу судового засідання.

У підрозділі 1.2. „Процесуальний порядок фіксування судового процесу технічними засобами” на основі порівняльного аналізу властивостей пристроїв запису, практичних результатів використання цифрових технологій та враховуючи сучасні тенденції розвитку звукозаписуючої техніки рекомендовано впровадження у практику фіксування судового процесу технічних засобів на базі цифрового реєстратора усної мови як такого, що за якістю й ефективністю перевершує аналогові пристрої. Аналогічної думки дотримується 92% адвокатів, 88% прокурорів та 81% суддів, опитаних нами.

До переваг технічної фіксації судового розгляду слід віднести забезпечення повного та неспотвореного відображення судового засідання, що усуває грунт для подання зауважень сторонами на протокол судового засідання.

Застосування звукозапису з ініціативи суду може здійснюватися з тактичних міркувань, доки держава не забезпечить можливостей до технічного фіксування всіх судових засідань. Повний звукозапис судового розгляду доцільно проводити: 1) у великих за обсягом, багатоепізодних кримінальних справах, справах про групові злочини, злочини з великою кількістю потерпілих, свідків; 2) якщо на досудовому слідстві підсудний неодноразово змінював свої показання і є підстави вважати, що він так само буде поводитися в судовому засіданні; 3) при гостро конфліктному досудовому слідстві, якщо підсудний та захисник робили заяви про застосування незаконних способів одержання показань; 4) якщо у справі беруть участь неповнолітні, особливо у віці до 14 років, для найбільш повної фіксації їх мовних особливостей; 5) коли допитуваний емоційний, говорить швидко і багато, у зв’язку з чим відбити в протоколі його поводження і докладний зміст сказаного дуже складно; 6) при участі у судовому розгляді перекладача, особи, яка розуміє знаки глухих, німих осіб; 7) якщо підсудні виступають із заявами про власну невинуватість і повну вину інших; 8) при виникненні у суду сумнівів у психічній повноцінності допитуваного, дачі ним плутаних, незв’язних показань на досудовому розслідуванні; 9) коли суд на підставі ст.299 КПК України проводить так зване скорочене судове слідство; 10) коли по справі застосовуються засоби забезпечення безпеки і особу допитують із використанням технічних засобів, у тому числі і з іншого приміщення згідно із ч.6 ст.303 КПК; 11) при провадженні у справі про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру; 12) при проведенні судового розгляду за відсутності підсудного згідно із ст.262 КПК України. Про прийняте рішення суд повинен повідомити його учасників.

У підрозділі 1.3. „Організація та технологія звукозапису судового розгляду кримінальної справи” зазначається, що секретар допускається до здійснення звукозапису за наявності сертифіката про проходження курсу навчання за темою „Технічне фіксування судового процесу”, а також за відсутності підстав для самовідводу чи відводу.

Визначене у чинному законодавстві апаратне забезпечення звукозапису дозволяє вести синхронний запис розпоряджень головуючого, показань свідків, заяв, клопотань та промов сторін. Вказані технічні параметри відповідають середньому рівню досягнень комп’ютерних технологій і їх нескладно забезпечити.

Після закінчення судового засідання секретар: створює і зберігає журнал (у разі використання спеціальної програми звукозапису); підписує його, передає для приєднання до справи; створює архівну та робочу копії фонограми (шляхом запису на диск типу CD-R), збереженої на „жорсткому диску” комп’ютера чи цифрового магнітофона; архівну копію передає архіваріусу; робочу копію долучє до судової справи; вилучає фонограму з комплексу звукозапису. Це забезпечує збереження матеріалів звукозапису судового розгляду, унеможливлює фальсифікацію чи підміну фонограми.

У кожному суді повинно бути обладнане спеціальне приміщення із достатньою кількістю місць для прослуховування фонограм судових засідань особами, які беруть участь у справі.

Розділ другий „Поняття, зміст, доказове значення протоколу судового засідання” містить 3 підрозділи, в яких досліджено суттєві ознаки та необхідні реквізити протоколу судового засідання, можливості його використання у доказуванні.

У підрозділі 2.1. „Поняття протоколу судового засідання як основної форми фіксації судового розгляду кримінальної справи” дисертант проводить розгорнутий аналіз законодавства та наукової літератури щодо визначень відповідних кримінально-процесуаьних понять.

На думку автора, поняття „документ” як джерело доказів у кримінальному процесі повинне ґрунтуватися на загальному визначенні цього поняття в Законі України „Про інформацію” і може бути викладене у наступній редакції: документ – це матеріальна форма одержання, зберігання, використання та поширення інформації шляхом фіксування її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці чи на іншому носії, у якій викладені або засвідчені обставини, які мають значення для справи.

Оптимальним для потреб правового регулювання, теорії та практики кримінального процесу вважаємо визначення протоколу як кримінально-процесуального документа, в якому у письмовій формі у порядку, встановленому законом, фіксуються хід та результати процесуальних дій, проведених уповноваженими особами, які здійснюють кримінальне судочинство.

Обгрунтовано висновок про доцільність збереження протоколу судового засідання як основного засобу фіксації судових засідань по кримінальній справі, що підтверджується результатами нашого опитування (75% адвокатів, 92% прокурорів та 95% суддів).

На основі узагальнення та аналізу наукових визначень поняття „протокол судового засідання” пропонується наукова дефініція протоколу судового засідання — це кримінально-процесуальний документ, який є обов’язковим способом фіксації секретарем судового засідання ходу та результатів кожного судового засідання по кримінальній справі у суді першої інстанції, кожної процесуальної дії, вчиненої ним поза постійним місцем засідання, а також і в інших судових засіданнях відповідно до КПК України, згідно із вимогами закону щодо змісту та оформлення, ознайомлення із протоколом, подання та розгляду зауважень на нього, чим забезпечується його значення джерела доказів та процесуальної гарантії.

У підрозділ 2.2. „Доказове значення протоколу судового засідання” дисертант обгрунтовує висновок про те, що протокол судового засідання, який оформлений належним чином і точно фіксує результати дослідження доказів в суді, сам стає джерелом доказів у справі, сприяє суду першої інстанції у правильному оперуванні доказами при прийнятті рішення по кримінальній справі. Це відповідає сучасному стану теорії доказів щодо поняття „докази”, структури доказування, також науковим даним зі сфери загальної та юридичної психології.

Для забезпечення використання протоколу судового засідання як джерела доказів судом першої інстанції необхідно, щоб секретар судового засідання під керівництвом головуючого вів протокол судового засідання таким чином, аби він був повністю готовим на момент видалення суду до нарадчої кімнати. Слід також вказати, що існуюча зараз можливість оформлення протоколу після проголошення вироку (ч.1 ст.87-1 КПК України) не сприяє забезпеченню вимоги закону про те, щоб суд засновував своє рішення тільки на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні (ч.2 ст.323 КПК України). На дану обставину вказали 96% адвокатів, 84% прокурорів та 84% суддів.

Для вищестоящих судів належно складений та оформлений протокол судового засідання є достовірним джерелом доказів щодо виконання процесуального закону, дотримання прав учасників судового розгляду, законності, обґрунтованості, мотивованості висновків і рішень суду, викладених у вироку, їх відповідності результатам судового слідства.

В окремих випадках протокол судового засідання є важливим джерелом доказів для прийняття рішень органами дізнання та слідства.

У підрозділі 2.3. „Форма та зміст протоколу судового засідання” обгрунтовано думку, що принципово важливим є забезпечення такого стану, аби протокол судового засідання чітко і вичерпно відображав весь хід судового процесу, чим значною мірою визначається його доказове значення та виконання ролі надійної процесуальної гарантії.

Дисертант зазначає, що з моменту відкриття судового засідання і до проголошення вироку, роз’яснення порядку і строку його оскарження, прав та порядку ознайомлення з протоколом судового засідання та подачу на нього зауважень секретарем ведеться протокол судового засідання. У тому випадку, якщо під час судового розгляду по справі відбувається декілька судових засідань, то кожне із них фіксується у окремому протоколі з викладенням загальних реквізитів, фіксацією дій і рішень суду, дій і заяв сторін, які мали місце під час даного засідання суду, та підписами головуючого та секретаря (ч.1 ст.87-1 КПК України). Слід вказати, що такий режим діє незалежно від виду провадження по справі, тобто є універсальним, і забезпечує повну фіксацію стадії судового розгляду кримінальної справи.

Проведений аналіз приписів КПК України щодо змісту протоколу судового засідання дозволяє пропонувати його розширення з метою більш повного фіксування судового слідства, судових дебатів, останнього слова підсудного, гарантування прав учасників судового засідання при проведенні допитів, а також щодо оскарження дій і рішень суду.

Доводиться, що у КПК України у спеціальній нормі має бути врегульована ситуація, коли в судовому засіданні підсудний чи свідок робить заяву про застосування до нього незаконних методів слідства.

Приймаючи рішення про скорочене судове слідство, доцільно рекомендувати головуючому забезпечити внесення до протоколу судового засідання викладення тих фактичних обставин справи, які не оспорюються жодним учасником судового засідання. Також сторони повинні засвідчити добровільність своєї правової позиції та розуміння наслідків прийняття фактичних обставин справи як таких, що не потребують дослідження в ході судового слідства, що так само повинно знайти місце в протоколі судового засідання.

Розділі третій „Напрями удосконалення кримінально-процесуального закону щодо фіксації інформації при розгляді кримінальної справи у суді” охоплює три підрозділи, у яких автор аналізує сучасний стан правового регулювання фіксації судових засідань та відповідної судової практики, виявляє прогалини та недоліки кримінально-процесуального законодавства, позитивний та негативний досвід у сфері його застосування і формулює на цій підставі науково обгрунтовані пропозиції з метою удосконалення законодавства.

У підрозділ 3.1. „Гарантії повноти і об’єктивності протоколу судового засідання та їх удосконалення” автор наводить результати узагальнення матеріалів судової практики і результати анкетування практичних працівників щодо найбільш типових та поширених недоліків протоколів судових засідань. До них належать: 1) неповний, надмірно узагальнений запис показань допитаних в суді; 2) незастосування дослівного запису, стилізація показань шляхом викладу їх офіційною юридичною мовою; 3) неповна фіксація ходу допитів, зокрема, у протоколах не відображаються питання учасників процесу і відповіді допитуваних, зміст перехресних допитів і очних ставок; 4) неповно фіксуються інші дії суду і сторін по дослідженню доказів: огляд речових доказів, оголошення документів і протоколів, постановка питань перед експертом, оголошення висновку експерта, результатів його допиту; 5) грубе порушення строків складання протоколу; 6) неохайне оформлення протоколів.

Чинники, що зумовили недоліки протоколів судового засідання, можна розділити на дві групи: суб’єктивні і об’єктивні. До першої належать: слабкі професійні знання секретарів судового засідання (не орієнтуються в питаннях доказового права і, відповідно, не розуміють значення точної фіксації доказів, відсутність професійних навичок), прагнення полегшити важку роботу по протоколюванню за рахунок відмови від фіксації „надмірної” інформації, прагнення суддів поліпшити показники своєї роботи – запобігти скасуванню неправосудних актів за допомогою маніпуляцій з протоколами. До другої слід віднести: перевантаженість суддів (і, відповідно, секретарів), що породжує поспіх, недостатню технічну оснащеність судів засобами оргтехніки, а також неможливість зберегти в пам’яті протягом тривалого часу зміст показань і інші дані, повідомлені в судовому засіданні.

Для удосконалення кримінально-процесуального закону та практики його застосування в частині фіксації діяльності суду дисертант пропонує надати право учасникам процесу перевірити якість закріплення даних ними показань, а також результатів інших судових дій, в яких вони брали участь, за допомогою можливості ознайомитися із відповідною частиною протоколу судового засідання, засвідчити її своїм підписом, а в разі незгоди – вимагати внесення виправлень та доповнень. За дану пропозицію висловилось 100% адвокатів, 74% прокурорів та 42% суддів. Тактично виправдано відбирати від підсудного та інших осіб заяву про те, що вони ознайомилися із протоколом судового засідання.

Автор підтримує думку, що законодавець не узгодив 14-денний максимальний строк для виготовлення і підписання протоколу судового засідання із строком для апеляційного оскарження (ч.3 ст.359 КПК України). Строк на апеляційне оскарження слід відраховувати з моменту, коли кримінальна справа повністю оформлена, тобто діяльність (у широкому сенсі) суду першої інстанції завершено і її оскарження логічне з цього моменту.

Протокол судового засідання має бути виготовленим до постановлення вироку. Продовження строку для виготовлення протоколу після проголошення вироку варто дозволити лише у випадку, коли у справі використовувався звукозапис і сторони можуть знайомитися із ним і використовувати для захисту своїх прав. Продовження строку для складання протоколу не може бути тривалим. Для завершення складання і підписання протоколу варто встановити строк у 7 днів з моменту завершення судового розгляду. Цей строк обраний нами не довільно, а з врахуванням раніше існуючого порядку виготовлення протоколу судового засідання.

Прогалиною чинного КПК є відсутність засобів впливу на особу, яка зловживає своїм правом на ознайомлення із протоколом судового засідання; неможливість апеляційного оскарження рішення суду, прийнятого у результаті вирішення зауважень на протокол.

На нашу думку, суд повинен повідомити сторони про подані зауваження та надати можливість обґрунтовувати їх правильність заявникам і заперечувати їх правильність тим особам, інтересів яких вони стосуються. При розгляді зауважень на протокол судового засідання має бути присутнім державний обвинувач по даній справі, а також секретар судового засідання, які своїми поясненнями сприяють обґрунтованому вирішенню суду.

У підрозділ 3.2. „Використання протоколу судового засідання чи його офіційного звукозапису у судах вищестоящих інстанцій” обгрунтовано тезу про те, що протокол та звукозапис судового засідання має велике значення для апеляційного, касаційного, виключного провадження по кримінальній справі, встановлення підстав для зміни чи скасування вироку вищестоящими судами. Адже хід і результати судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, конкретний зміст допущених порушень процесуального закону, неправильного застосування норм матеріального права можна встановити саме на підставі записів у протоколі про відповідний етап судового розгляду, що підтверджено низкою прикладів із судової практики апеляційних судів та Верховного Суду України.

Саме завдяки тому, що у належно оформленому протоколі судового засідання має бути достовірно відображений як процесуально-гарантуючий, так і процесульно-пізнавальний аспекти судового розгляду, суд вищестоящої інстанції взмозі встановити більшість істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, що допущені на попередніх стадіях процесу. Відповідно, цілком правильно, що відсутність протоколу судового засідання є безумовною підставою для скасування вироку (п.10 ч.2 ст.370 КПК України).

Дисертант підтримує думку про те, що непідписання протоколу головуючим чи секретарем свідчить не про його відсутність, а про те, що він не оформлений належним чином. Тоді як справа повинна направлятися у вищестоящий суд повністю оформленою. Отже, справа з протоколом судового засідання, не підписаним головуючим і секретарем, не може розглядатися вищестоящим судом і підлягає поверненню в суд першої інстанції для оформлення протоколу.

Оформлення протоколу судового засідання неналежною особою слід вважати істотним порушенням КПК, що повинне тягнути повернення кримінальної справи для нового судового розгляду. Якщо зміст протоколу судового засідання через допущені порушення при його складанні викликає неспростовні сумніви щодо його достовірності, повноти, то слід визнавати такий протокол недопустимим джерелом доказів і повертати справу на новий судовий розгляд.

Якщо у протоколі судового засідання до початку судового слідства зафіксовано вимогу уповноваженої особи щодо здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу, то у такій ситуації відсутність при справі носія інформації про судовий розгляд слід дорівнювати до нездійснення фіксації технічними засобами перебігу судового процесу із обов’язковим скасуванням вироку.

У межах підрозділу 3.3. „Відновлення обов’язкового ведення протоколів судового засідання у судах апеляційної та касаційної інстанцій” зроблено висновок, що процес внесення змін до статей КПК, що присвячені правовому регулюванню фіксації діяльності судів у протоколах, був внутрішньо суперечливим і, на жаль, на даний час завершився невдалим розв’язанням у чинній редакції ч.1 ст.87 КПК України. Закон України від 30 листопада 2005 р. № 3150-IV дає підстави стверджувати, що законодавець виявляє непослідовність, коли встановлює обов’язкове ведення протоколу судового засідання під час здійснення судового контролю за досудовим розслідуванням, при попередньому розгляді справи чи вже на стадії виконання вироку, але відмовляється від складення протоколів судових засідань на судових контрольних стадіях.

Аргументація законодавця полягає у тому, що у всіх випадках апеляційного та касаційного провадження таке фіксування не викликається процесуальною необхідністю, а тільки призведе до надмірних фінансових витрат на збільшення кількості секретарів судових засідань, додаткових приміщень і т.д. Касаційний розгляд справи здійснюється без дослідження доказів і в межах, що визначені в касаційних скаргах (поданнях). Всі процесуально значимі дії відзначаються в ухвалі суду. Реалізація на практиці положення про те, що при розгляді у касаційному порядку кожної справи ведеться протокол потягне за собою невиправдані фінансові витрати на збільшення у Верховному Суді України штату секретарів судових засідань, додаткових приміщень, затягування строків касаційного перегляду справ тощо.

Аби судові рішення по кримінальній справі були зрозумілими та переконливими, потрібно знати, у яких умовах вони виносилися, якими були дії суду, учасників процесу, зміст їх пояснень, який висновок у справі зробив прокурор. Згідно із ст.ст.377, 400-2, 400-10 КПК ці відомості у відповідних ухвалах відображати не потрібно. Постає питання – як довести, що порушення у судовій діяльності мали місце? Слід враховувати, що у судових засіданнях у вищестоящих судах розгляд справ відбувається, як правило, без присутності у залі судових засідань громадськості, з обов’язковою участю лише прокурора. Неявка інших осіб не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст.357, ч.3 ст.362, ч.1 ст.391, ст.400-10 КПК України).

Доречно вказати, що складення протоколу судового засідання потрібне і в касаційному та виключному провадженні по кримінальній справі, незважаючи на те, що це останні стадії кримінального процесу в Україні, а значить, і судовий контроль щодо рішень, прийнятих за їх результатами, неможливий у межах вітчизняної судової системи. Стверджуючи так, ми маємо на увазі ч.4 ст.55 Конституції України, у якій закріплено право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом до міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Дисертант визнає, що послідовне запровадження складення протоколів судових засідань у судах всіх інстанцій вимагає значних капіталовкладень, збільшення апарату судів. Проте такий підхід є обгрунтованим і до нього треба прагнути, як прагне законодавець до введення обов’язкового фіксування судових розглядів за допомогою звукозапису.