ДЕМОГЕОГРАФІЧНА СИТУАЦІЯ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКОГО ПОГРАНИЧЧЯ

Краткое содержание

У вступі висвітлено актуальність дисертаційного дослідження, визначено об’єкт і предмет, сформульовано мету, завдання та наукову новизну, визначено особистий внесок здобувача у виконанні дисертаційної роботи та практичне значення результатів дослідження. 

            У першому розділі „Методологія та методи демогегографічного дослідження” здійснено комплексний розгляд методології та методів географічних досліджень демогеографічної ситуації. Для аналізування демогеографічної ситуації українсько-польського пограниччя у першу чергу передусім потрібно обґрунтувати територію, яка є об’єктом наукового дослідження. У наукових працях, які присв’ячені кордонам, пограничним, транскордонним та прикордонним регіонам, стикаємось із великою термінологічною свободою, а також із різним трактуванням понять. Наприклад, у працях з географії, економіки і політології автори по-різному підходять до цієї проблеми. Адміністративні одиниці, які прилягають до державного кордону, зазвичай вважають прикордонною територією. Наприклад, О.І. Шаблій виділяє три просторові рівні прикордонної території західноукраїнського регіону: обласний (охоплює територію адміністративних областей, які прилягають до державного кордону), районний (у межах прикордонних адміністративних районів) та прикордонної смуги (прикордонні міські та сільські ради). Польські дослідники пропонують „прикордоння” розглядати у такій ієрархії земель, як прикордонні райони (усі воєводства (області), що мають вихід до державного кордону) та прикордонні смуги (територія 20-, 30-ти кілометрової прикордонної смуги). З огляду на фактичний вплив кордону, Н. Вишневська зазначає таке: поняття „прикордонний регіон” означає, що територія, яка до нього належить, перебуває під впливом державного кордону. Вона виділяє три рівні прикордонних регіонів: макрорівень (уся країна), мезорівень (адміністративний регіон), мікрорівень (прикордонна смуга та населені пункти, які до неї входять).

            Отже, дослідження українсько-польського пограниччя передбачає, насамперед, його науково обґрунтовану делімітацію. Зокрема, у науковій літературі широко використовують такі терміни, як „прикордоння” (прикордонний регіон) і „пограниччя” (пограничний регіон). У чому полягає їхня різниця? На нашу думку, термін „прикордоння” за змістом близький, але не тотожний змісту терміна „пограниччя”. Коли йдеться про прикордоння (прикордонний регіон), то, очевидно, мають на увазі територію, яка лежить по обидва боки кордону. Цей термін передбачає оцінку цілісного, загального регіону. Коли ж використовують термін „пограниччя”, то акцент роблять на тій території, що прилягає до одного боку кордону (передбачає оцінку периферійного). Тому ми вважаємо, що доцільно вживати у цій роботі термін „українське пограниччя”, яке охоплює прилеглі до границі (з українського боку) такі адміністративні одиниці, як Волинська та Львівська області.

5

5

            Територія українсько-польського пограниччя становить 41 977 км ², або 7,0 % площі України. За площею регіон перевищує територію понад 60 держав світу, у тому числі таких, як Нідерланди, Швейцарія, Молдова, Бельгія та ін. За підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 р. кількість його жителів становила 3 663,2 тис. осіб – 7,5 % від загальної кількості населення  країни. За цим показником регіон перевищує 70 держав світу.

            Методологічною основою дисертаційного дослідження слугував різноманітний вклад у розроблення проблем закономірностей розвитку демографічних процесів, їхню територіальну організацію та особливостей формування демогеографічної ситуації, вітчизняними та зарубіжними дослідниками. Особливий внесок у розвиток демогеографічних досліджень зробили українські вчені-географи, історики, етнографи, економісти, демографи як В. Кубійович, К. Воблий, М. Кордуба, Ю. Корчак-Чепурківський, О. Красівський, В. Садовський, Суходольський,                       І. Шимонович, вони заклали головні підходи до вивчення питань населення різних регіонів України. У наукових працях В. Джамана, І. Дудника,              Е. Лібанової, С. Пірожкова, І. Прибиткової, Г. Старостенко, В. Стешенко,       М. Фащевського, О. Хомри, О. Шаблія та багатьох інших проаналізовано особливості сучасного демогеографічного розвитку України та її окремих регіонів. Теоретико-методичні аспекти демогеографії суттєво доповнили такі відомі зарубіжні демографи та економіко-географи, як  А. Вишневський,       Б. Урланіс, У. Ізард, Ю. Пивоваров, Г. Федоров, Р. Пресса, П. Ебергхардт,      К. Заморский, В. Рапацький, Е. Россет, А. Ягельський та інших.

6

            У процесі наукового дослідження та пошуку практичного використання результатів дослідження нами застосовано традиційні у суспільній географії методологічні підходи: системний, територіальний, комплексний та історичний. На кожному етапі досліджень залучено саме такі методи, які здатні дати цілісну і ґрунтовну характеристику демогеографічної ситуації регіону та її внутрішньорегіональні відмінності: порівняльно-географічний, статистичний, математичний, картографічний, систематизації, районування та інші.

6

            У другому розділі „Фактори формування демогеографічної ситуації регіону” визначено сутність головних факторів формування демогеографічної ситуації пограниччя. Виконано аналіз історичних передумов, природно-екологічних та соціально-економічних чинників, які на різних етапах виявляли головний вплив на демогегографію регіону.

            Серед позиційно-географічних факторів формування сучасної демореальності важливе значення має суспільно-географічне положення досліджуваної території – це пограниччя, у зоні контактної взаємодії територіально-господарських структур України, Польщі і Білорусі, що дає значний стимул для розгортання різних видів господарської діяльності. Суспільно-географічне положення периферійне щодо України, проте центральне в Європі. Після вступу Польщі до Європейського Союзу необхідно реструктурувати інфраструктуру українсько-польського прикордоння, транспортні магістралі, поставити бар’єри на шляху нелегальних мігрантів, членів кримінальних, терористичних угруповань. Усе це потребуватиме вироблення нових політичних та економічних концепцій розвитку регіону та країни в цілому.  Зазначимо, що вплив „пограничного” фактора відображається, головно, у міждержавних міграційних процесах населення.

            Проаналізовано розвиток та динаміку кількості населення пограниччя впродовж історичного розвитку. Особливості геополітичного положення регіону, історичного розвитку відобразились у характері формування демогеографічної ситуації. Територія дослідження має надзвичайно складну і своєрідну історією заселення та господарського розвитку. Зміна різних соціально-економічних умов, перехід під володіння то однієї держави, то іншої, багатовіковий гніт населення з боку кожної з них суттєво вплинули на особливості формування відтворення населення, на демографічні процеси, на географічне розміщення і структуру населення. Характеристика населення регіону, виконана на підставі репрезентативних матеріалів – переписах населення. Зазначимо, що досліджувана територія протягом історичного розвитку зазнала суттєвих демографічних втрат – війни, масові репресії та депортації, західноукраїнський етноцид, що сприяли зниженню темпів зростання населення.

            Вагомий вплив на розвиток демографічних процесів, що формують демогеографічну ситуацію у регіоні, має його природно-екологічне середовище. Цей фактор позначається на характері заселення і людності поселень, освоєнні регіону, а також на характері демографічних процесів. Особливості природних умов та їхній вплив на демогеографію розглянуто комплексно та поелементно. Зазначимо, що регіон розташований у географічних зонах та областях, що мають сприятливі природні умови. Згідно з кореляційним аналізом, виявлено, що рівень відповідності кількості населення природно-ресурсним можливостям території порівняно високий. Регіон характеризується таким екологічним станом, що поєднує у собі відносно чисті природні ландшафти із зонами екологічного лиха. Зокрема, такі зони є у північних районах пограниччя, які радіаційно забруднені внаслідок Чорнобильської катастрофи, що негативно вплинуло на здоров’я (знижує імунітет населення) та умови проживання людей.

7

7

10

            Визначальне місце у формуванні демогеографічної ситуації має соціально-економічний фактор. Регіон за своїми економічними властивостями належить до депресивних, про що свідчать низькі соціально-економічні показники, які відображають рівень життя населення порівняно з іншими регіонами країни. Тут, правда, виділяється певна строкатість (середньорозвинена Львівська область порівняно з менш розвиненою Волинською). Ще більша строкатість простежується на рівні адміністративних районів пограниччя. Розраховані оцінки рівня соціально-економічного розвитку адміністративних районів (проведення районної деталізації регіону), дали змогу визначити специфіку та найгостріші проблеми окремих районів. Внутрішньорегіональна відмінність рівня соціально-економічного розвитку регіону впливає на демографічні процеси, зокрема, маятникову міграцію, збалансованість статевої структури, зайнятість населення, економічно-демографічні диспропорції. Зазначимо, що високий рівень безробіття (рівень зареєстрованого безробіття серед економічно активного населення у Волинській області становить 9,5 %, у Львівській – 12,8 %) значно зумовлює загострення проблеми бідності місцевого населення. Проблеми з працевлаштуванням залишаються, навіть мають тенденцію до поглиблення. Іншою причиною бідності мешканців є невисокі доходи. Рівень заробітної плати не здатний забезпечити належні умови проживання навіть самого працівника, не говорячи уже про забезпечення життєдіяльності всієї його сім’ї. Ця економічна система забезпечення життєдіяльності населення є головною причиною значного погіршення демогеографічної ситуації у регіоні. Економічний чинник є головним поштовхом еміграційних процесів у регіоні. За таких умов лише на звуженій основі відтворення населення відбувається.

8

8

8

            У третьому розділі „Сучасна демогеографічна ситуація регіону” проаналізовано кількість і динаміку кількості усього населення, а також  міського і сільського населення у розрізі адміністративних районів. Порівняльний аналіз демографічних показників виконано за 1979–2002 рр. На підставі аналізу природного та механічного руху населення як головних прямих факторів формування загального приросту і скорочення кількості населення зазначимо, що упродовж досліджуваного періоду динаміку кількості населення можна схарактеризувати такими періодами:  1) 1979–1986 рр. – збільшення кількості населення унаслідок зростання природного приросту; 2) 1987–1993 рр. – сповільнення збільшення кількості населення внаслідок постійного зменшення показника природного приросту за незначного міграційного скорочення; 3) 1994–2002 рр. – зменшення кількості населення внаслідок депопуляції та міграційного відпливу.

            Аналіз відтворення населення свідчить про зниження народжуваності і підвищення смертності, що породили депопуляційну складову демографічної динаміки. Наприклад, до 1993 р. переважним фактором формування кількості жителів у регіоні був природний приріст населення, який неухильно без коливань зменшувався з 1986 р., досягнувши від’ємного значення у 1994 р.  Якщо у 1994 р. кількість смертей перевищила кількість народжень на 3,3 тис. осіб, то у 2002 р. – на 13,0 тис. осіб, і коефіцієнт природного скорочення становив 3,5 ‰, відповідно, у міських поселеннях – 2,0 ‰, у сільських – 5,6 ‰. У загальних втратах кількості населення регіону на втрати унаслідок депопуляції припадає 35,6 %. Зазначимо, що природне скорочення сільського населення було ще у 1991 р., набувши спонтанного характеру, і поки що немає ознак пом’якшення. У міських поселеннях депопуляція почалася дещо пізніше, у 1998 р. Інтенсивність природного зменшення сільського населення і тепер є значно вища (у 2,1 раза), ніж міського. З урахуванням територіальних відмінностей регіону зазначимо, що депопуляція охопила практично усі райони пограниччя, виняток становлять лише деякі поліські та карпатські райони.

            Проаналізований механічний рух населення дає підстави стверджувати, що міграційні процеси населення виявляються в еміграції, зниженні інтенсивності міграційних процесів, повільній переорієнтації міграційних потоків з міських поселень у сільську місцевість, у формуванні міждержавних потоків трудових мігрантів. У загальних втратах населення міграційне зменшення становило 64,4 %. Головним чинником міграційного відпливу населення із регіону був і залишається економічний. Низькі заробітки і невисока працезабезпеченість населення регіону разом з попитом на низькооплачувану робочу силу у сусідніх чи близьких до них зарубіжних країнах створюють передумови для пошуку працівниками роботи за межами місць проживання. Оскільки регіон пограничний, то є всі сприятливі передумови та можливості закордонних міграцій, зокрема трудових. Найбільші за обсягами втрати кількості жителів унаслідок міграційного скорочення зафіксовано у Перемишлянському районі, карпатських та поліських районах пограниччя. Щодо характеру міграційного контингенту, то внаслідок міграції зменшилась кількість населення в усіх вікових групах. У 2002 р. еміграційний відплив молодого (15–28 років) населення був в 1,2 раза більшим, ніж у цілому по всіх вікових категоріях. Із 100 % від’ємного сальдо міграції  38,3 % припадає на чоловіче населення, 61,7 – на жіноче; 51,1 % – на тих, які перебувають у шлюбі; 37,0 – на тих, які неодружені; 48,1 – із середньою спеціальною освітою, та 31,2 % – вищою. Аналіз дає підстави стверджувати, що наймогутнішим чинником деструктивних зрушень у демогеографічній ситуації регіону є несприятливі показники механічного руху населення, що негативно впливають на демографічні процеси у регіоні, словом, є деморуйнівними.

            З огляду на розроблену схему переважних факторів формування кількості населення (рис. 1), зіставлення з її відповідністю до характерних демографічних показників регіону, зазначимо, що вирішальним (переважним) є чинник механічного руху населення. На рис. 2 відображені показники смертності та міграційного вибуття  кожного із районів, які практично переважають над показниками народжуваності і прибуття. У поліських районах Волинської області різниця між цими показниками дещо менша нуля. Та лише у Луцькому і Ківерцівському районах – навпаки, народжуваність і прибуття населення перевищують смертність і вибуття.

            Звуження масштабів природного відтворення та розширення масштабів  міграційного скорочення населення регіону зумовили зрушення в його статево-віковій структурі. Методом накладання статево-вікової піраміди населення регіону 1989 р. на піраміду 2002 р. дало нам змогу простежити різкі зміни їхніх параметрів. Сучасна основа піраміди значно звузилась (що є наслідком посилення з 80-х років загальної тенденції зниження народжуваності), а її верхня частина, де відображене населення старших вікових груп, навпаки, розширилась, утворивши,  „важку” вершину. У регіоні відбувається процес старіння населення та поступовий перехід вікової структури до „регресивного” типу. Найбільше постаріння простежується серед сільського населення. Збереження високого рівня смертності населення та від’ємного сальдо міграції у працездатному віці збільшує демографічне навантаження непрацездатними та дітьми. Навантаження дітьми зменшується, а особами похилого віку – збільшується. Зазначимо, що у регіоні є статева диспропорція, а особливо негативні демографічні наслідки мають кількісні невідповідності у дитячих вікових групах до 14 років, в яких частка чоловічої і жіночої статті становить 51,2 і 48,8 %, у молодих вікових

14

  групах 15–29 (51,2 і 48,8 %), 30–37 (50,4 і 49,6 %) років, у яких кількість чоловіків на 252,5 тис. осіб перевищує кількість жінок. Негативний прояв полягає у тому, що за такого дисбалансу утворюється менша кількість подружніх пар, яка могла б утворитись, та відповідно менша кількість дітей, які могли б народитись серед осіб цих вікових груп, без статевої диспропорції. Отже, сформована статево-вікова структура населення регіону при збереженні теперішніх демографічних процесів сприятиме зменшенню кількості населення і подальшому процесу старіння населення.

11

            Виконано аналіз кількості та динаміки проживаючих найчисельніших етнонаціональностей пограниччя, спроможність їх до відтворення, що має безпосередній зв’язок з певними особливостями формування сучасної демогеографічної ситуації і розвитком демографічних процесів у відмінних територіальних утвореннях регіону.

            Розкриту особливість демогеографічної ситуації у регіоні загалом оцінено як несприятливу, тобто таку, що має негативний режим динаміки демографічних процесів, які відображаються у втраті якості та кількості населення, рівноваги структури населення. Зазначимо, що на розвиток демографічних процесів у регіоні і формування сучасної демогеографічної ситуації значно впливають не лише державні фактори соціально-економічного характеру, а й регіональні чинники, які є характерними лише для українсько-польського пограниччя

12

            У четвертому розділі „Демогеографічне районування регіону” обґрунтовано та висвітлено науково-методичні підходи демогеографічного районування досліджуваної території і виконано змістовний розгляд виділених демогеографічних районів. Демогеографічне районування проводили поетапно. На першому етапі визначено мету та узагальнено методологію і методи демогеографічного районування. Мета полягала у пізнанні просторових аспектів демографічних процесів та відображенні територіальної диференціації демогеографічної ситуації регіону. Процес виділення демогеографічних районів відбувався з дотримуванням принципів історизму, комплексності, конструктивності, територіально-адміністративного устрою тощо. Для виділення демогеографічних районів застосовано методи ранжування, аналізу аналогічних ареалів та багатовимірного аналізу – так званий таксономічний метод. На другому етапі, на підставі принципу вагомості тих чи інших параметрів, їхньої репрезентативності стосовно досліджуваного процесу відбувся відбір демографічних показників, виконано їхню класифікацію, стандартизацію їхніх значень та типологію. На третьому етапі побудовано низку відповідних картограм, виконано їхнє узагальнення та аналіз просторової диференціації тих рис, що характеризують демогеографічну ситуацію тієї чи іншої території регіону. На четвертому, завершальному, етапі виділено демогеографічні райони.

            Із застосуванням методу ранжування (ранжуванню підлягали 24 демографічні показники) та багатовимірного аналізу (таксономічну відстань вимірювали у 22 вимірному просторі демографічних показників) делімітовано вісім демогеографічних районів пограниччя із специфічним поєднанням демографічних процесів, певною демогеографічною ситуацією (рис. 3).

            У розділі схарактеризований кожний із виділених районів. Центрально-Північний та Південно-Східний мають вище середнього рівень демогеографічної ситуації, Південно-Західний – середній, Північно-Східний, Центральний та Центрально-Східний – низький, Північно-Західний – дуже низький, Південний – найнижчий рівень демогеографічної ситуації. Районування території дало змогу з одного боку визначити певну просторову закономірність у розвитку демографічних процесів у межах регіону, з іншого – визначити певні особливості у кожному демогеографічному районі.

            Вимірено реальні та гіпотетичні демографічні втрати шляхом природного руху населення регіону за період 1990-2002 рр. Розрахунки гіпотетичних демографічних втрат ґрунтувались на режимі відтворення населення рівня 1989 р. Це дослідження виконано для того, щоб показати відмінності у процесах відтворення населення під час кризових соціально-економічних явищ та ймовірних за умов, коли б їх не було. Зроблено поправку на докризові народжуваність та смертність і розраховано кількість тих, які „передчасно” померли (надмір смертей), і тих, які не народились (нестача народжень). Згідно з обчисленнями, 64,4 % із загальнорегіональних втрат сформувались унаслідок „дефіциту” народжень. Демогеографічна ситуація порівняно з докризовим періодом найнегативніших змін зазнала у міських поселеннях: 61,5 % загальнорегіональних втрат відбулося, головно, за рахунок міських жителів. Осередком найбільших втрат населення були Центрально-Північний, Південно-Західний демогеографічні райони, а найнижчий цей показник, що поєднує нестачу народжень та надлишок смертей, – у Південному, Північно-Західному та Центральному районах. Виявлено, що Центрально-Північний і Південно-Західний райони порівняно з Південним, Північно-Західним і Центральним районами перебувають у дещо ліпшому соціальному та економічному становищах, а нестача народжень – найвища. Зроблено висновок, що  матеріальний фактор не завжди є вирішальним стосовно дітонароджень. У цих районах проживає висока частка міського населення (68,3 і 69,8 %), серед якого простежується орієнтація на малодітність. Південний, Північно-Західний та Центральний райони, в яких у значній кількості переважають сільські жителі (78,2, 76,3, 67,3 %), має низький рівень економічного розвитку та високий показник безробіття, нестача ж народжень на загальнорегіональному рівні є найнижчою. У цьому випадку, мабуть, важливу роль відіграють збереження традиційного способу життя, побутової культури, що передбачає традиційно підвищену дітородну активність населення.

            Головними проблемами демогеографічної ситуації регіону є такі: падіння народжуваності і підвищення смертності, які породили депопуляційну складову

демографічної динаміки; скорочення шлюбності та збільшення розлучуваності у регіоні деформують шлюбно-сімейну структуру населення; а економічний чинник міграційного відпливу населення зумовив глибоку і затяжну його міграційну кризу; деформація вікової структури населення, зокрема, її перехід до „регресивного” типу,  супруводжується постарінням населення; низький рівень життя населення та високе безробіття; зменшення кількості населення.

            Виконане прогнозування кількості населення до 2012 р. Розраховано, що за таких же темпів збільшення (зменшення) і незмінних показників народжуваності та смертності населення, кількість його у регіоні на 2012 р. буде становити приблизно 3 484,3 тис. осіб (у міських поселеннях – 2 012,2, сільських – 1 472,1 тис. осіб), тобто зменшиться на 181,3 тис. осіб.

            Поліпшення демогеографічної ситуації у регіоні можливе лише внаслідок ефективної демографічної політики. Реальний вихід з демографічної кризи полягає не лише у припиненні депопуляції, й у збереженні здоров’я населення, у відновленні трудового потенціалу. Заходи зі збереження населення шляхом запобігання руйнуванню його здоров’я, що спричинює високу смертність, сприятимуть й пом’якшенню депопуляції через зниження показника смертності.  

            Оскільки регіон за економічними властивостями належить до депресивних, про що свідчать низькі соціально-економічні показники порівняно з іншими регіонами країни, то головні заходи повинні бути спрямованні на поліпшення зайнятості населення, подолання безробіття, поліпшення політики заробітної плати, житлової, податкової та ін. А це, відповідно, поліпшить міграційну ситуацію у регіоні, зменшить показник закордонної трудової еміграції, що зумовить низку позитивних зрушень у статево-віковій та іних структурах населення.

ВИСНОВКИ

            Дисертаційна робота „Демогеографічна ситуація українсько-польського пограниччя” є дослідженням, що містить важливий науковий та практичний аналіз. Особлива увага приділена унікальності й гостроті сучасної демогеографічної ситуації пограниччя, її внутрішньорегіональним відмінностям.

18

            Виконано аналіз передумов формування демогеографічної ситуації, прояву кризи демографічних процесів, зокрема у природних та міграційних процесах, шлюбно-сімейній та статево-віковій структурах. Досліджено динаміку кількості населення, її втрат унаслідок демографічної кризи, на підставі використання демостатистичного аналізу великої кількості інформації 1979–2002 рр.  Визначено вихідні теоретичні і методологічні положення вивчення демогеографічної ситуації регіону. Головні висновки роботи зводяться до такого:

            1. Найважливішими чинниками, що впливають на формування демогеографічної ситуації пограниччя, є: суспільно-географічне положення регіону, історико-географічні, природно-екологічні та соціально-економічні фактори.

            2. Упродовж досліджуваного періоду динаміку кількості населення можна схарактеризувати такими періодами: а) 1979–1986 рр. – збільшення кількості населення унаслідок зростання природного приросту; б) 1987–1993 рр. – сповільнення збільшення кількості населення внаслідок постійного зменшення показника природного приросту за незначного міграційного скорочення; в) 1994–2002 рр. – зменшення кількості населення внаслідок депопуляції та міграційного відпливу.

16

            3. До 1993 р. переважним фактором формування кількості жителів у регіоні був природний приріст населення, який неухильно та без коливань зменшувався з 1986 р., досягнувши від’ємного значення у 1994 р.  Якщо у 1994 р. кількість смертей перевищила кількість народжень на 3,3 тис. осіб, то у 2002 р. – на 13,0 тис. осіб, і коефіцієнт природного скорочення становив    3,5 ‰, відповідно у міських поселеннях – 2,0 ‰, у сільських – 5,6 ‰. У загальних втратах кількості населення регіону на втрати унаслідок депопуляції припадає 35,6 %. Зазначимо, що природне скорочення сільського населення було ще у 1991 році. Воно набуло спонтанного характеру і поки що немає ознак його пом’якшення. У міських поселеннях депопуляція почалася дещо пізніше, у 1998 р. Інтенсивність природного зменшення сільського населення і тепер є значно вища (у 2,1 раза), ніж міського. З урахуванням територіальних відмінностей регіону зазначимо, що депопуляція охопила практично всі райони пограниччя, виняток становлять лише деякі поліські та карпатські райони.

            4. Міграційні процеси населення виявляються в еміграції, падінні інтенсивності міграційних процесів, повільній переорієнтації міграційних потоків з міських поселень у сільську місцевість, у формуванні міждержавних потоків трудових мігрантів. У загальних втратах населення міграційне зменшення становило 64,4 %. Головний чинник міграційного відпливу населення – економічний. Оскільки регіон пограничний, є всі зручні передумови та можливості закордонних міграцій, зокрема, трудових. Найбільші втрати кількості населення унаслідок міграційного скорочення зафіксовано у Перемишлянському районі, карпатських та поліських районах пограниччя. Унаслідок міграції зменшилась кількість населення в усіх вікових групах. У 2002 р. еміграційний відплив молодого (15–28 років) населення був в 1,2 раза більшим, ніж у цілому по усіх вікових категоріях. Із 100 % від’ємного сальдо міграції 38,3 % припадало на чоловіче населення, 61,7 % – на жіноче; 51,1 % – припадало на тих, хто перебувають у шлюбі. Аналіз дає підстави стверджувати, що наймогутнішим чинником деструктивних зрушень у демогеографічній ситуації регіону є несприятливі показники механічного руху населення, що негативно впливають на демографічні процеси у регіоні.

            5. Звуження обсягів природного відтворення та розширення обсягів  міграційного скорочення населення регіону зумовили зрушення в його статево-віковій структурі. Відбувається процес старіння населення та поступовий перехід вікової структури до „регресивного” типу. Найбільше постаріння простежується серед сільського населення. Збереження високого рівня смертності населення та від’ємного сальдо міграції у працездатному віці збільшує демографічне навантаження непрацездатними та дітьми. Навантаження дітьми зменшується, а особами похилого віку – збільшується. Фіксується статева диспропорція, негативні демографічні наслідки якої полягають у тому, що за такого дисбалансу формується менша кількість подружніх пар, яка могла б сформуватись, та, відповідно, менша кількість дітей, які могли б народитись серед осіб цих вікових груп за умов, якби не було статевої диспропорції. У територіальному аспекті зазначимо, що найстарішою ця структура склалась у таких районах, як Перемишлянський, де частка осіб пенсійного віку із загальної кількості населення становить    30,6 %, Жидачівський – 29,6, Мостиський – 25,2. Дещо ліпша ситуація – у Дрогобицькому та Яворівському районах, де цей показник становить 17,9 і 18,8 %. Найнижчий показник є лише у Маневицькому районі – 13,7 %.

            Отже, сформована статево-вікова структура населення регіону зі збереженням теперішніх демографічних процесів сприятиме зменшенню кількості населення і подальшому „розширеному” процесу старіння населення.

            6. Просторова диференціація показників та їхня динаміка, що характеризують сучасну демогеографічну ситуацію у регіоні, дали змогу делімітувати вісім демогеографічних районів: Центрально-Північний та Південно-Східний – вище середнього рівень демогеографічної ситуації, Південно-Західний – середній рівень демогеографічної ситуації, Північно-Східний, Центральний та Центрально-Східний – низький рівень демогеографічної ситуації, Північно-Західний – дуже низький рівень демогеографічної ситуації, Південний – найнижчий рівень демогеографічної ситуації.

18

            7. Порівняно з докризовим періодом демогеографічна ситуація найнегативніших змін зазнала у міських поселеннях: 61,5 % загальнорегіональних втрат відбулись, головно, за рахунок міських жителів. У регіоні 64,4 % із загальнорегіональних втрат сформувались унаслідок „дефіциту” народжень.  Осередком найбільших втрат населення, що поєднує нестачу народжень та надлишок смертей, були Центрально-Північний, Південно-Західний демогеографічні райони, а найменших – Південний, Північно-Західний та Центральний райони. Виявлено, що Центрально-Північний і Південно-Західний  райони у порівнянні з Південним, Північно-Західним і Центральним районами перебувають у дещо ліпшому соціально-економічному становищі, а нестача народжень – найвища. Зроблено висновок, що  матеріальний фактор не завжди є вирішальним стосовно дітонароджень. У цих районах проживає висока частка міського населення (68,3 і 69,8 %), серед якого простежується орієнтація на малодітність. А Південний, Північно-Західний та Центральний райони, в яких у значній кількості переважають сільські жителі (78,2, 76,3, 67,3 %), мають низький рівень економічного розвитку та високий показник безробіття, а нестача народжень на загальнорегіональному рівні є найнижчою. У цьому випадку, мабуть, важливу роль відіграє збереження традиційного способу життя, побутової культури, що передбачають традиційно підвищену дітородну активність населення.

18

            8. Головними проблемами сучасної демогеографічної ситуації регіону є падіння народжуваності і підвищення смертності, що породили депопуляційну складову демографічної динаміки; скорочення шлюбності та збільшення розлучуваності, що деформували шлюбно-сімейну структуру населення; економічний чинник міграційного відпливу населення зумовив глибоку і затяжну міграційну кризу населення; деформація вікової структури населення, зокрема її перехід до „регресивного” типу, зумовила постаріння населення; демографічні процеси у цілому спричинюють скорочення кількості населення тощо. Згідно з зазначеними вище проблемами особливе занепокоєння викликає відсутність ознак відновлення демографічного відтворення, або хоча б демографічної стабілізації.

            9. Головні заходи поліпшення демоегографічної ситуації регіону повинні бути спрямованні на формування людей у сфері зайнятості, подолання безробіття, поліпшення політики у галузі заробітної плати, житлової, податкової, кредитної та ін. А це, відповідно, поліпшить міграційну ситуацію у регіоні, зменшить показник закордонної трудової еміграції, що зумовить низку позитивних зрушень у статево-віковій та шлюбно-сімейній структурах населення. Зазначимо, що загальна депопуляція, яка характеризує розвиток демографічних процесів, є не тільки наслідком соціально-економічної кризи, а й деякою мірою результатом зміни вікової і статевої структури населення. Адже віковий склад населення щорічно виснажується падінням народжуваності та еміграцйним відпливом людей дітородного віку. Зазначені проблеми демогеографічної ситуації регіону потребуватимуть відповідної активної й ефективної демографічної політики, головна мета якої повинна полягати не стільки в досягненні природного приросту (що нині нереально), скільки у зведенні демографічних втрат до найменшого рівня. Необхідно стимулювати народжуваність з метою уповільнення подальшого падіння інтенсивності дітонародження. Реальний вихід із сучасної демогеографічної ситуації, що є кризовою,  полягає не лише у припиненні депопуляції, а й, насамперед, у збереженні здоров’я населення, у відновленні трудового потенціалу. Цілеспрямовані заходи на збереження населення шляхом запобігання руйнуванню його здоров’я, що зумовлює показник високої смертності, сприятиме й пом’якшенню депопуляції через зниження цього показника.

            Зазначимо, що практичне значення результатів цього дослідження полягає у тому, що положення роботи можуть бути використані як методична база для обгрунтування головних засад демографічної політики на регіональному рівні.