ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ОСІБ ПОХИЛОГО ВІКУ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається стан її наукової розробки, розкривається зв’язок з науковими проектами, програмами і планами, формулюється мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про їх апробацію.

У першому розділі – “Теоретичні засади державного управління пенсійним забезпеченням осіб похилого віку” – досліджені еволюція підходів до організації соціального захисту осіб похилого віку, система пенсійного забезпечення як об’єкт державного управління, а також здійснено компаративний аналіз світових пенсійних моделей.

Поняття “особи похилого віку” трактується в роботі як люди, які досягли пенсійного віку й отримують пенсію або набули права на її призначення. Соціальний захист населення визначається як сукупність заходів, що здійснюються в суспільстві з метою забезпечення суспільно прийнятних умов матеріального й духовного життя осіб похилого віку шляхом встановлення в законодавчому порядку соціальних гарантій та нормативного регулювання механізмів їх забезпечення.

Окремо теоретично обґрунтовуються підходи до удосконалення державного управління соціальним захистом осіб похилого віку, створення для них оптимальних умов реалізації конституційних прав, свобод і особистих інтересів.

У дослідженні визначаються основні історичні передумови створення системи державного соціального захисту населення: соціальне утримання за рахунок локальної соціальної мережі в аграрному суспільстві; соціальні гарантії в індустріальному суспільстві; соціальний захист людей у постіндустріальному суспільстві (табл. 1).

На основі аналізу еволюції формування державного соціального захисту осіб похилого віку визначено соціальні передумови державного управління цією сферою в умовах постіндустріального суспільства, а саме: соціально-демографічні, соціально-культурні, соціально-психологічні, соціально-політичні, соціально-економічні й національно-державні (табл. 2).

Обґрунтовується необхідність зміни пріоритетів, принципів, форм, функцій державного управління соціальним захистом і пенсійним забезпеченням з огляду на посилення впливу на нього глобальних світових тенденцій суспільного розвитку, задоволення потреб цієї категорії населення.

Реформування системи пенсійного забезпечення має здійснюватись на засадах більшої гнучкості в діяльності влади, багатоваріантності, комплексності й багаторівневості з метою надання застрахованій особі можливостей для найповнішої реалізації після виходу на пенсію конституційних прав і життєвих інтересів. Змістом державного управління реформуванням сфери соціального захисту й пенсійного забезпечення є: оптимізація заходів соціального захисту (адресність, з’ясування потреб, зумовленість виплат попередніми внесками), розподіл навантаження щодо соціального забезпечення непрацездатного населення між державою та іншими суб’єктами цього процесу (родина, місцева громада, громадські, благодійні та релігійні організації), стимулювання участі фізичних осіб у програмах соціального страхування, формування у індивіда почуття особистої відповідальності за власний добробут у літньому віці. Стає очевидним, що запровадження моделей пенсійних систем, що передбачають законодавче затвердження умов дострокового виходу на пенсію та високі компенсаторні виплати в разі дострокового припинення трудової діяльності, не сприяють стимулюванню трудової активності людей.

Досягнення цілей сучасної соціальної політики держави, спрямованої на розвиток не тільки самої людини, але й її потреб та інтересів, неможливе без забезпечення постійного зростання рівня пенсійних виплат, що й мають передбачати прогресивні моделі пенсійної системи. У зв’язку з цим пропонується їх класифікація, яка відображає витоки й шляхи удосконалення державного управління сферою дослідження.