ДОГОВІР КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ ПІДПРИЄМСТВА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкривається актуальність теми дисертаційного дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, вказуються мета й задачі дослідження, його об’єкт, предмет і методи, формулюється наукова новизна й основні положення, що виносяться на захист, висвітлюється їх практичне й теоретичне значення, наводиться інформація про апробацію результатів наукових пошуків, зазначаються публікації за темою дисертації, структура дисертаційної роботи.

Розділ 1. «Загально-методологічні засади дослідження договору купівлі-продажу підприємства» складається із трьох підрозділів. Він присвячений стану наукового дослідження в сфері договору купівлі-продажу підприємства, ґенезі поняття «підприємство» у законодавстві та науковій літературі на різних історичних етапах розвитку наукової думки, а також розкриттю правової природи договору купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу, визначенню його місця в системі інших цивільно-правових договорів.

У підрозділі 1.1. «Поняття підприємства у цивільному законодавстві України» розкрито процес становлення і застосування поняття «підприємство» в цивільному законодавстві України, а також еволюцію поглядів на цю правову категорію. Констатовано, що прообрази підприємств зародились ще за часів Київської Русі, а в період становлення капіталістичних відносин та бурхливого розвитку промисловості вже виникла гостра необхідність нормативного закріплення категорії «підприємство» і правового регулювання його діяльності.

У радянському законодавстві соціалістичні підприємства тривалий час розглядалися, з одного боку, як юридичні особи, тобто як суб’єкти права, а з іншого боку, як об’єкти права державної соціалістичної власності. В окремі проміжки часу підприємства визнавались лише об’єктами, або лише суб’єктами права. Проте, як і в законодавстві, так і в доктрині цивільного права не проглядалось однозначного підходу до вирішення цього питання.

В сучасному нормативно-правовому регулюванні суспільних відносин простежується ситуація, за якої під одним поняттям «підприємство» охоплюється дві правові категорії. В цивільному законодавстві воно використовується для позначення певного відокремленого нерухомого майна, а в господарському – для позначення певної організаційно-правової форми суб’єкта підприємництва. Це зумовлює стан, за якого відбувається підміна і змішування понять, правових категорій, які використовуються в законодавстві держави, а отже, призводить і до непорозуміння в правозастосовній практиці.

Автор доходить висновку, що вихід з положення, що склалося в законодавстві України, можна знайти шляхом узгодження змісту понять, які використовуються в ЦК й ГК України. Також наводяться інші погляди науковців щодо можливих варіантів вирішення проблеми.

Досить значну увагу приділено аналізу притаманних підприємству специфічних рис, які характеризують його як єдиний майновий комплекс, а також зарубіжного досвіду щодо розробки поняття підприємства, яке б відображало всі притаманні йому характеристики як в договірних, так і в деліктних зобов’язаннях.

Підрозділ 1.2. «Поняття та правова природа договору купівлі-продажу підприємства» присвячений розкриттю змісту поняття договору купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу, його правової природи та місця в системі інших цивільно-правових договорів.

Наголошується на відсутності спеціального нормативно-правового регулювання купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу за винятком випадків укладення цього договору в процесі процедури приватизації. Разом з тим, аргументується неможливість застосування відповідних норм приватизаційного законодавства до відносин купівлі-продажу підприємств, які перебувають у приватній власності. Відзначено, що застосовування норм глави 54 ЦК України, яка містить загальні положення про купівлю-продаж, не може ефективно замінити відсутність спеціального регулювання відносин щодо відчуження підприємства як єдиного майнового комплексу.

Автор вважає, що договір купівлі-продажу підприємства можна визначити як договір, за яким продавець зобов’язується передати покупцеві підприємство як єдиний майновий комплекс та як сферу діяльності, за виключенням тих прав і обов’язків, які він не може передати іншим особам, здійснити або утриматись від здійснення визначених договором дій, які можуть впливати на подальшу діяльність підприємства, а покупець зобов’язується прийняти в установленому порядку підприємство, оплатити його і використовувати для здійснення підприємницької діяльності.

Як правочин даний договір являє собою узгоджений вольовий акт фізичних або/і юридичних осіб про умови передачі підприємства однією особою у власність іншої. Договір направлений на встановлення відповідного зобов’язального правовідношення і слугує основою виникнення зобов’язання купівлі-продажу єдиного майнового комплексу. Дане правовідношення є відносним, оскільки породжує особистий правовий зв’язок між продавцем та покупцем і направлене на отримання права власності на річ в обмін на грошовій еквівалент.

Дисертант доводить та обґрунтовує, що договір купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу за своєю правовою природою є різновидом договору купівлі-продажу, тобто відноситься до категорії договорів, спрямованих на передачу майна, яка супроводжується переходом права власності на це майно до покупця. Вказаний договір належить до двосторонніх, оплатних, казуальних та формальних.

Розділ 2. «Елементи договору купівлі-продажу підприємства» складається з трьох підрозділів, у яких здійснено характеристику сторін договору купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу, його істотних умов та порядку укладення.

У підрозділі 2.1. «Сторони договору купівлі-продажу підприємства» розкрито особливості статусу сторін договору купівлі-продажу підприємства. Так, виходячи з норм ч. 1 ст. 191 ЦК України, покупцем може бути виключно суб’єкт підприємницької діяльності, оскільки в згаданій статті чітко вказується, що підприємство як єдиний майновий комплекс використовується саме для здійснення підприємницької діяльності.

Що ж стосується продавця, то ним виступає власник підприємства. Виходячи з буквального тлумачення ч. 1 ст. 191 ЦК України, ними можуть бути підприємницькі товариства, тобто товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками, а саме господарські товариства та виробничі кооперативи (ст. 84 ЦК України), а також фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності. Безумовно, не можна виключати, що власником підприємства може бути і фізична особа – непідприємець, зокрема, у випадку спадкування підприємства, оскільки чинне законодавство не містить заборони щодо такого юридичного факту.  

Стороною договору можуть виступати ті суб’єкти, які наділені певним обсягом цивільної правоздатності та дієздатності. Що стосується фізичних осіб, то вони можуть самостійно розпоряджатися належним їм майном тільки після досягнення вісімнадцятирічного віку. Саме з цього моменту закон наділяє особу повною дієздатністю, якщо тільки її не було визнано судом недієздатною або обмежено дієздатною на підставах, встановлених в ст.ст. 36, 39 ЦК України. Винятки становлять випадки, коли особа вступила в шлюб до цього віку у визначених законом випадках (ч. 2 ст. 34 ЦК України) або емансипації (ч. 3 ст. 35 ЦК України). У віці від 14 до 18 років для укладення договору купівлі-продажу підприємства неповнолітньому потрібно отримати письмову нотаріально посвідчену згоду від батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування. Такий висновок, на думку автора, випливає з ч. 2 ст. 32 ЦК України, де відповідний порядок встановлений для вчинення неповнолітньою особою правочинів щодо нерухомого майна.

Автором наведено особливості правового статусу фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб як сторін договору купівлі-продажу підприємства, зокрема, щодо обсягу їх цивільної правоздатності та дієздатності. Відмічено особливості вчинення правочинів щодо відчуження чи набуття у власність підприємства акціонерними товариствами, якщо такі правочини підпадають під категорію значних.

Дисертант досить значну увагу приділив також визначенню меж застосування принципу свободи договору, яким керуються сторони при укладенні договору купівлі-продажу підприємства, зокрема, в процесі приватизації.

У підрозділі 2.2. «Істотні умови договору купівлі-продажу підприємства» зосереджено увагу на розкритті поняття істотних умов, їх класифікації та значенні для укладення та виконання договору купівлі-продажу підприємства.

Автором наголошено, що досягнення згоди сторонами договору щодо всіх його істотних умов в установленій законодавством формі є складним юридичним фактом, з яким пов’язується виникнення договірних відносин та набуття договором законної сили. За загальним підходом в літературі до істотних умов договору купівлі-продажу нерухомості, яким є підприємство, відносять предмет, ціну та строки. Ми цю позицію розділяємо не повністю.

Вказуючи на відсутність однозначності думок науковців, дисертант переконаний, що підприємство як єдиний майновий комплекс за виключенням прав та обов’язків, які власник не може передати іншим особам, виступає предметом договору його купівлі-продажу. В цьому контексті наголошено, що досить складним питанням залишається проблема визначення складу предмету відповідного договору. На підставі аналізу положень чинного законодавства та доктрини цивільного права зроблено висновок про те, що до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять матеріальні та нематеріальні об’єкти, які умовно можна поділити на чотири групи: 1) матеріальні об’єкти, які складають майнову базу підприємства (в свою чергу поділяються на основні засоби (фонди), засоби, які перебувають в обігу і нематеріальні активи); 2) майнові права та обов’язки; 3) виключні права; 4) особливі нематеріальні елементи. Автором проведено детальну характеристику складу та особливостей об’єктів кожної з названих груп.

Особливу увагу приділено вирішенню питання про можливість частини підприємства бути предметом договору купівлі-продажу. Автор наводить аргументи на підтримку положень ч. 4 ст. 191 ЦК України, яка закріплює можливість частини підприємства як єдиного майнового комплексу бути предметом договорів купівлі-продажу, міни, застави тощо. Крім того, у зв’язку з відсутністю в ЦК України визначення самого поняття «частина підприємства», дисертант вказує, що під частиною підприємства як предмета договору купівлі-продажу слід розуміти відносно відокремлену сукупність майна підприємства, пов’язану виробничою, організаційною, функціональною та іншими ознаками, при виділенні якої не порушується технологічна єдність виробництва.

У підрозділі наголошено, що при укладенні договору купівлі-продажу підприємства не можна застосовувати загальні положення про договір купівлі-продажу, які передбачають, що сторонам такого договору достатньо досягнути згоди щодо його предмета. При цьому, у разі виконання договору без погодження ціни суд при розгляді спору може взяти за основу ринкову ціну товару, яка існувала на момент укладення договору. Неприйнятність такого підходу автором обґрунтовується, зокрема, тим, що дохід від продажу нерухомості підлягає оподаткуванню (п. 172.2 Податкового кодексу України). В свою чергу, відповідно до п. 172.3. Податкового кодексу України дохід від продажу об’єкта нерухомості визначається, виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об’єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону. З цього випливає, що підприємство як єдиний майновий комплекс підлягає обов’язковій оцінці згідно з вимогами ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність» від 12.07.2001 р. № 2658-III.

На сьогодні ціна підприємства як єдиного майнового комплексу за договором його купівлі-продажу може бути як непоіменованою істотною умовою (щодо якої за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди), так і поіменованою, зокрема, під час купівлі-продажу підприємства в процесі приватизації, санації боржника, продажу майна банкрута. В таких випадках купівля-продаж відбувається на аукціоні або конкурсі, на яких однією з ключових умов є досягнення згоди щодо ціни об’єкта.

Обґрунтовано пропозицію на законодавчому рівні зачислити до істотних умов договору купівлі-продажу підприємства його предмет та ціну.

Що стосується строків, то на думку автора, залежно від особливостей конкретного виду договору купівлі-продажу підприємства вони також можуть бути як поіменованими істотними умовами (зокрема, при приватизації підприємства, коли в договорі обов’язково передбачаються строки, протягом яких на покупця покладаються конкретно визначені законом обов’язки тощо), так і непоіменованими. Крім того розкрито інші умови, які варто було б передбачати у договорі купівлі-продажу підприємства (умову про введення покупця у сферу діяльності підприємства, якою він у подальшому буде займатись; умова про усунення конкуренції; умова про «належну якість підприємства» тощо), а також розкрито зміст та особливості поіменованих істотних умов договору купівлі-продажу підприємства в процесі приватизації та процедури банкрутства боржника.

Підрозділ 2.3. «Порядок укладення договору купівлі-продажу підприємства» присвячений з’ясуванню особливостей вчинення погоджених дій сторін, які поділяються на декілька стадій та спрямовані на укладення договору купівлі-продажу підприємства.

Початком договірного процесу є ініціатива однієї зі сторін (оферента) у вигляді пропозиції (оферти) іншій стороні (акцептанту) укласти відповідний договір. Така пропозиція може бути адресована конкретній особі або невизначеному колу осіб (купівля-продаж підприємства за конкурсом або на аукціоні) і має містити всю необхідну інформацію та справжній намір сторони укласти договір. Другою стадією укладення договору є погодження оферти, тобто відповідь зі згодою укласти договір – акцепт. Специфікою договору купівлі-продажу підприємства є те, що договір вважається укладеним не з моменту отримання оферентом акцепту, а з моменту нотаріального посвідчення і реєстрації такого договору (третя стадія).

На практиці досить складно провести чітке розмежування перших двох стадій, оскільки процес погодження всіх істотних умов договору купівлі-продажу підприємства є досить складним та довготривалим. У будь-якому випадку, в процесі укладення відповідного договору сторонам потрібно вчинити ряд підготовчих дій, зокрема, визначити склад підприємства шляхом проведення інвентаризації, здійснити оцінку підприємства, визначити остаточну ціну договору, досягти згоди за всіма його істотними умовами, обумовити взаємні права та обов’язки тощо.

Автор наголошує, що остаточна ціна договору має визначатись на основі висновку про вартість об’єкта оцінки, який складається у ході незалежної оцінки майна професійними оцінювачами та суб’єктами оціночної діяльності на підставі Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та з урахуванням положень різних нормативно-правових актів у даній сфері, зокрема, Постанов КМ України «Про затвердження Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» № 1440 від 10.09.2003 р.; «Про затвердження Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна»» № 1442 від 28.10.2004 р.; «Про затвердження Національного стандарту № 3 «Оцінка цілісних майнових комплексів»» № 1655 від 29.11.2006 р.; «Про затвердження Національного стандарту № 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності»» № 1185 від 03.10.2007 р.

В тексті договору сторонам доцільно зазначати: строки звільнення приміщень продавцем, надання покупцю технічної документації на приміщення, обладнання тощо, а також іншої необхідної документації, що стосується діяльності підприємства (крім тих, які не підлягають передачі); порядок вирішення спорів; порядок зміни умов та розірвання договору; розподіл витрат, пов’язаних з укладенням договору; ризик випадкової загибелі та форс-мажорні обставини (непереборну силу); інші особливі умови тощо.

Для того щоб договір купівлі-продажу підприємства вважався укладеним, після досягнення згоди за всіма істотними умовами сторони мають надати йому встановленої законом форми. Виходячи з положень ч. 1 ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу підприємства має укладатися у письмовій нотаріально посвідченій формі та підлягає державній реєстрації.

Автором також детально розкрито особливості процедури укладення договору купівлі-продажу підприємства в процесі приватизації. Наголошено, що безпосередній порядок укладення такого договору залежить від способу приватизації підприємства.

Розділ 3. «Виконання та відповідальність за порушення зобов’язань за договором купівлі-продажу підприємства» включає два підрозділи. У ньому зосереджено увагу на вимогах, які ставляться до процесу виконання умов договору, а також проаналізовано підстави та наслідки настання цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань, які випливають з відповідного договору.

В підрозділі 3.1. «Виконання сторонами договору купівлі-продажу підприємства» автор наголосив на відсутності спеціальних норм в цивільному законодавстві України, які б регулювали виконання зобов’язань з договору купівлі-продажу підприємства. Виходячи з цього, до даних правовідносин мають застосовуватись загальні правила щодо виконання зобов’язань (Гл. 48 ЦК України) та загальні положення про купівлю-продаж (§ 1 Гл. 54 ЦК України). Відповідно до вказаних норм не будь-яке виконання зобов’язання буде правомірним. Насамперед воно повинно бути реальним та належним.

Реальне виконання зобов’язання передбачає дії боржника спрямовані на виконання зобов’язання в натурі відповідно до умов договору купівлі-продажу підприємства. Що стосується належності виконання зобов’язання, то такий принцип включає в себе комплекс елементів, які визначають вимоги щодо суб’єктів виконання та його прийняття, предмету, строків, місця та способу.

На думку дисертанта у виконанні договору купівлі-продажу підприємства можна виділити три найбільш важливих юридично значимих дії сторін: передача підприємства продавцем покупцю; прийняття підприємства покупцем; оплата покупцем вартості підприємства. Крім перерахованих, контрагентам потрібно здійснити ще ряд інших дій, передбачених договором чи законодавством, які носять додатковий характер. Зокрема, автор наголошує на необхідності спеціального законодавчого закріплення порядку переведення боргу та уступки права вимоги (цесії), з урахуванням особливостей договору купівлі-продажу підприємства.

Для встановлення в часі факту прийому та передачі підприємства, а також фіксації його складу, за аналогією до приватизаційного законодавства, автором пропонується використовувати такий документ як акт прийому-передачі єдиного майнового комплексу. З огляду на відсутність спеціальних вимог до змісту такого документу доцільним є зазначення в його тексті даних про склад підприємства, переліку прав вимоги, вартості майна підприємства згідно з актом інвентаризації, інформації про виявлені недоліки майна, відомостей щодо повідомлення кредиторів про продаж підприємства, відомостей щодо передачі покупцю документів, які додаються до договору, технічної документації на обладнання, будівлю тощо.

В підрозділі 3.2. «Відповідальність сторін за договором купівлі-продажу підприємства» автором здійснено спробу розкрити підстави, міру та наслідки настання цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов’язань, які випливають з договору купівлі-продажу підприємства. Невиконання чи неналежне виконання зобов’язання за договором купівлі-продажу підприємства свідчить про протиправність поведінки сторони договору і обумовлює застосування санкцій, передбачених в законодавстві та/або договорі. Обґрунтовується принцип повного відшкодування збитків, який припускає компенсацію двох елементів: «реальних збитків» і «упущеної вигоди». Досить часто порушення зобов’язання тягне за собою не лише відшкодування боржником завданих збитків, але й сплату ним неустойки, встановленої законодавством або договором купівлі-продажу підприємства.

Оскільки договір купівлі-продажу є взаємним, тобто таким, що передбачає права і обов’язки в обох сторін, то цілком логічним є те, що порушити умови договору може як продавець, так і покупець. В зв’язку з цим автор детально розкрив підстави та правові наслідки порушення зобов’язання для кожної зі сторін.