ДОГОВІР МОРСЬКОГО АГЕНТУВАННЯ

Краткое содержание

Актуальність теми. Економічна реформа і розвиток підприємництва в Україні спричинили появу та розвиток різноманітних правових інститутів, які, у свою чергу, стимулюють створення нової правової бази. За таких умов особливого значення набуває регулювання договірних зобов’язань, які найчастіше використовуються суб'єктами підприємницької діяльності при обслуговуванні сфери економічних відносин.

Одним із найдинамічніших процесів, які відбуваються в економічній галузі країни, є здійснення морських перевезень, що пов’язано з низкою додаткових операцій. Ці операції спрямовані у першу чергу на обслуговування суден у порту і виконуються спеціалізованими морськими агентськими фірмами, які діють на підставі договору морського агентування.

Проте не завжди поширене застосування договірного зобов'язання збігається з його достатньою регламентацією наявними нормами права. Так, норми Кодексу торговельного мореплавства України, які закріплюють означені агентські відносини, не повною мірою відповідають нормам Цивільного кодексу України і відображають зміст і характер договору в усіченому вигляді. Таке становище свідчить про неможливість швидкої переорієнтації з публічно-правових основ регулювання договору морського агентування, пов'язаних з колишньою монополією держави на обслуговування суден у порту та за його межами, на приватноправові.

Крім того, як свідчить судова практика, недосконалість законодавства призводить до відсутності єдиного правового регулювання договору морського агентування, який часто ототожнюють з договором доручення, хоча перший договір має самостійне правове регулювання, що не вписується в рамки лише договору доручення.

На жаль, специфіка правовідносин у договорі морського агентування тривалий час не була об'єктом детального вивчення, а останні дисертаційні дослідження цієї тематики або мали в основному адміністративно-правовий характер, зокрема, в роботі Н.М. Сергєєвої (“Організаційно-правові основи морського агентування”), або недостатньо висвітлювали цю проблему, як у дослідженні цивільно-правового характеру А.І. Дрішлюка (“Агентський договір: цивільно-правовий аспект”). Комплексне дослідження договору морського агентування, як інституту цивільного права, востаннє проводилося в 1974 р. Д.П. Поповим (“Агентські відносини в міжнародному торговельному судноплавстві”), а до нього  М.М. Виноградовим (“Правові форми агентування в міжнародному судноплавстві”) і частково І.М. Гольдманом (“Договірні відносини у сфері комерційної експлуатації флоту та портів рибної промисловості СРСР”) в 1970 р., тобто ще за часів існування державної монополії на агентування суден, коли в КТМ СРСР 1968 р. морському агентуванню була присвячена лише одна стаття, а розробки згаданих вчених будувались на доктрині радянського цивільного права.

Що стосується монографічних досліджень, присвячених морському агентуванню, то їх в колишньому СРСР було небагато. Так, комплексне дослідження О.Д. Кейліна і Я.Б. Фріденштейна, присвячене питанням морського агентування , було востаннє перевидано в 1940 р., Г.І. Баландіна – у 1949 р., а дослідження, проведене А.Ф. Луговцевим і Г.О. Масловим, датувалося 1988 р. і носило більш економічний, ніж цивільно-правовий характер.

Вітчизняні юристи у своїх дослідженнях майже не висвітлювали проблеми морського агентування, за винятком А. Ніцевича, В. Лебедєва і декількох інших фахівців у галузі морського права. Це свідчить про низьку теоретичну опрацьованість розглядуваної теми як вітчизняними, так і російськими цивілістами, котрі мають генезисно близьке цивільне законодавство.

Таким чином, зазначені причини зумовили необхідність комплексного дослідження договору морського агентування, його генези, поняття, змісту і місця в системі договірного права України. Дана робота набуває особливої актуальності у зв'язку з тим, що на сьогодні вона є першим вітчизняним дослідженням правовідносин подібного роду на основі нового цивільного законодавства України і у світлі останніх економічних перетворень у державі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №1684 від 9 листопада 2000р. “Про затвердження Концепції реформування транспортного сектору економіки” та в рамках комплексної державної програми “Правові проблеми здійснення майнових прав в умовах ринкової економіки”, а також відповідно до п. 10 “Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002–2005 рр.”, затвердженої Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р.; п. 1.4. “Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001–2005 роки”, затверджених Вченою радою Національного університету внутрішніх справ 5 січня 2001 р. (протокол № 4).