Дорофеєва Л.М. Дізнання в митних органах

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, визначаються мета та задачі дослідження, його методологічна і теоретична основи, виділяються положення, що характеризують наукову новизну роботи, теоретичне і практичне  значення висновків, які в ній містяться.

Розділ перший „Митні органи в системі суб’єктів кримінального судочинства” складається із двох підрозділів, присвячених розгляду питань, пов’язаних із  визначенням ролі та місця митних органів України у боротьбі з контрабандою, порівняно їх правовий статус зі статусом аналогічних органів зарубіжних країн.

У підрозділі 1.1. „Сутність дізнання, яке провадиться митними органами” репрезентовано різні точки зору на саме поняття „дізнання” у вітчизняному та кримінально-процесуальному законодавстві інших країн, проаналізовано зміни, які відбулись у визначенні місця і змісту дізнання в кримінальному судочинстві. З’ясовано сутність та особливості початкового етапу розслідування в справах про контрабанду, здійснюваного працівниками митних органів. Це дозволило сформулювати визначення дізнання в митних органах України, під яким слід розуміти початкову форму досудового розслідування кримінальних справ про контрабанду, яка здійснюється уповноваженими посадовими особами митних органів у відповідності до вимог кримінально-процесуального законодавства і полягає у виконанні невідкладних слідчих дій, направлених на виявлення та припинення злочинів, встановлення осіб, підозрюваних у їх вчиненні, і яка може закінчуватись передачею кримінальної справи слідчому або її закриттям. 

У результаті дослідження ролі й місця митних органів у державі та в системі суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності з’ясовано, що митні органи є складовою частиною цієї системи і виконують правоохоронні функції у специфічній сфері.

Автор наводить вичерпний перелік установ Митної служби України, які можуть бути органами дізнання у відповідності до КПК, що ґрунтується на порівнянні та аналізі норм митного і кримінально-процесуального законодавства. Шляхом вивчення  змін, що відбулися у структурі, функціях та підпорядкуванні підрозділів митниць, які безпосередньо задіяні у боротьбі з контрабандою, наочно доводиться, що зміни носили позитивний характер, на кожному із етапів вели до позитивних змін в організації роботи, проте не  завжди були послідовними.

Запропонована власна модель структурної організації підрозділів митних органів, при якій керівник є начальником органу дізнання і несе повну відповідальність за організацію боротьби з контрабандою в зоні діяльності підпорядкованої митниці; підрозділ по боротьбі з контрабандою є окремою структурною одиницею, яка виконує кілька напрямків роботи: протидію незаконному переміщенню наркотичних і вилучених з легального обігу речовин; аналітичну роботу по узагальненню інформації з метою спрямування діяльності; провадження в справах про порушення митних правил; оперативне реагування та пошукові дії; керівником цього підрозділу є заступник начальника митниці. Окремо слід виділити невеликий підрозділ – відділ дізнання, який виконує лише функції, пов’язані з участю митного органу в кримінальному судочинстві: підпорядковується такий відділ безпосередньо і виключно начальнику митниці.

У підрозділі 1.2 „Порівняльна характеристика повноважень митних органів у розслідуванні злочинів „на кордоні”” аналізуються  міжнародні угоди та законодавчі акти ряду країн із питань діяльності митних органів, у результаті чого з’ясовується, що митні органи Російської Федерації розслідують у формі дізнання кримінальні справи про злочини, передбачені ч.1 ст. 188 КК РФ (некваліфікована контрабанда) та ст. 194 КК РФ (ухилення від сплати митних платежів), а також наділені правом порушувати кримінальні справи і проводити невідкладні слідчі дії по злочинах, передбачених ч.2-4 ст. 188, ст. 189, 190, 193 Кримінального кодексу РФ.  Законодавство Республіки Білорусь відносить до компетенції митних органів, крім контрабанди, провадження дізнання ще й у справах про незаконний експорт об’єктів експортного контролю (ст. 229 КК), неповернення на територію Республіки Білорусь історико-культурних цінностей ( ст. 230 КК) та ухилення від сплати митних платежів у великих розмірах (ст. 231 КК). Функції митних органів Німеччини поєднують роботу податкової поліції, автомобільної інспекції та прикордонних військ – це і традиційна боротьба з контрабандою, незаконним обігом наркотичних речовин, а також протидія незаконній торгівлі забороненими і підробленими товарами, нелегальному найму робочої сили та охорона захищених видів тварин і рослин.

Досвід цих країн, а також Угорщини, Болгарії, США дозволяє зробити висновок, що до повноважень митних органів у зарубіжних країнах, крім контрабанди, віднесено розслідування більше десятка митних, валютних та податкових злочинів, охорона митного та державного кордонів, охорона риболовецьких зон та навколишнього середовища. При цьому відмічено загальну тенденцію національного права: перший етап провадження у справах про злочини „на кордоні” завжди відноситься до функцій митних органів, незалежно від того, який орган в подальшому приймає справу до свого провадження і завершує розслідування.

Новий Кримінальний кодекс України значно розширив поняття злочинів, пов’язаних із порушенням встановленого порядку переміщення через кордон товарів та предметів, що є передумовою відповідних змін у кримінально-процесуальному законодавстві, які б надали можливість митним органам вчиняти першочергові слідчі дії у розслідуванні злочинів, передбачених статтями 199, 201, 207, 268, 305 та 333 КК України.

З метою чіткого визначення предметної компетенції органів дізнання та підтримуючи пропозицію О.В.Бауліна і Н.С.Карпова, що це треба зробити за зразком  ст. 112 КПК, обґрунтована необхідність доповнити п. 4 ст. 101 КПК  переліком злочинів, передбачених статтями 199, 201, 207, 268, 305 та 333 КК України, як таких, дізнання по яких провадиться митними органами.

Розділ другий „Організаційні та правові проблеми провадження кримінально-процесуальної діяльності митними органами” складається із чотирьох підрозділів, які логічно об’єднані дослідженням специфіки порушення і розслідування кримінальних справ про контрабанду, та спрямовані на виявлення прогалин у законодавстві, коригування яких дозволить підвищити рівень провадження  дізнання митними органами.

У підрозділі 2.1 „Особливості порушення кримінальної справи митними органами” на підставі аналізу семирічної практики порушення та провадження невідкладних слідчих дій у справах про контрабанду трьома митницями автор розкриває специфіку умов та процедури прийняття процесуальних рішень на першій стадії кримінального судочинства.

З урахуванням бланкетного характеру диспозиції статті 201 КК України, зазначається, що встановлення ознак контрабанди може відбуватись як у результаті безпосереднього виявлення митним органом ознак злочину в процесі виконання адміністративних функції по здійсненню митного контролю та оформлення, так і у ході провадження у справах про порушення митних правил. Порівнюючи положення кримінального і митного законодавства, дисертант дійшов висновку, що розмежування кваліфікації приховування від митного контролю або переміщення предметів поза митним контролем (адміністративними правопорушеннями) і злочину „контрабанда” відбувається за ознакою великого розміру переміщуваних товарів або через віднесення предметів до таких, що заборонені до вільного обігу в Україні. Оскільки об’єктивна сторона зазначених і злочину, і порушень митних правил полягає у незаконному переміщенні відповідних предметів через кордон, то в момент їх виявлення не завжди однозначно можна встановити, яке саме діяння має місце – злочин чи адміністративне правопорушення.

Практика підтверджує доцільність у всіх випадках фіксації спочатку порушення митних правил: це дає можливість при відмові в порушенні або закритті кримінальної справи приймати рішення по матеріалах про ПМП в порядку адміністративного процесу з притягненням винних осіб до відповідальності, а в ході провадження у справах про митні правопорушення збирати необхідні дані (докази) щодо вчиненого протиправного діяння.

Відмічено, що до матеріалів адміністративного провадження відноситься чимало елементів, за допомогою яких встановлюються обставини правопорушення. Докази  у справі про митні правопорушення розглянуті та згруповані у контексті їх можливого використання в кримінальному судочинстві: 1) речові докази (предмети, що стали безпосереднім об’єктом порушення митних правил, предмети із спеціально виготовленими тайниками і такі, що були знаряддям вчинення, зберегли на собі сліди протиправної поведінки, та інші, які можуть бути засобами встановлення фактичних обставин справи); 2) документи, складені в процесі здійснення працівниками митних органів митного оформлення та процесуальних дій (митна документація, протоколи про порушення митних правил, обстеження, вилучення тощо, постанови, вимоги, доручення); 3) документи, видані іншими органами, установами й організаціями або складені громадянами, якщо в них містяться дані про факти, що мають значення для справи (експертні висновки, довідки, товаросупровідні та інші документи на переміщувані товари); 4) пояснення особи, що вчинила порушення митних правил, і свідків; 5) належним чином зафіксовані показання спеціальних технічних засобів (вимірювальних, пошукових, оглядових), що застосовувались при митному оформленні або провадженні.

Матеріали та документи, зібрані в ході провадження у справах про порушення митних правил, стають джерелом формування у начальника органу дізнання переконання у наявності ознак злочину та складовою частиною кримінальної справи. Через це необхідно визначити місце всіх матеріалів адміністративного провадження як доказів у кримінальній справі, внісши відповідні зміни до КПК, якими визнати такі матеріали (зібрані у ході адміністративної діяльності) доказами у кримінальній справі, що має констатуватися відповідною постановою.

Аналіз кримінально-процесуального і митного законодавства та результати практичної діяльності дозволили обґрунтувати висновок, що правом порушувати кримінальну справу про контрабанду наділений виключно керівник митниці як органу дізнання (або особа, що його заміщує), натомість в інших посадових осіб таке право відсутнє. Тому, на відміну від інших органів дізнання з адміністративною юрисдикцією, де постанова особи, яка провадить дізнання, про порушення кримінальної справи підлягає затвердженню керівником, у митних органах така постанови виноситься неодмінно начальником, а тому набирає чинності з моменту її підписання.                                                                                              

Крім того, сформульована низка законопроектів, зокрема: внести зміни до Митного кодексу України з тим, щоб усунути можливість оскаржити постанову про порушення кримінальної справи, передбачену статтею 393 МК (як одного із варіантів прийняття рішення в справі про порушення митних правил), в адміністративному порядку; доповнити Кримінально-процесуальний кодекс України статтею 97-1, якою врегулювати порядок негайного направлення повідомлення про непідслідний злочин за належністю із винесенням про це постанови; а також запропоновано поширити дію „Інструкції про єдиний облік злочинів” на митні органи України, які до теперішнього часу ведуть відомчу реєстрацію.

Підрозділ 2.2 „Невідкладні слідчі дії, що проводяться митними органами в справах про контрабанду” містить характеристику трьох найбільш розповсюджених практичних ситуацій, що мають місце при виявленні контрабанди, у залежності від характеру яких планується організація розслідування: перша має місце при відсутності або недостатності інформації про особу, що вчинила злочин; друга – коли у  митниці є достатньо  інформації про особу, причетну до контрабанди, але її місцезнаходження невідоме або вона знаходиться за межами України; третя  складається у випадку наявності достатньої інформації як про обставини вчинення злочину, так і про місцезнаходження підозрюваного.

На підставі проведеного здобувачем вивчення матеріалів кримінальних справ представлена розгорнута характеристика кожної із слідчих дій, яка може мати місце в ході дізнання у справах про контрабанду, а статистичний аналіз їх кількості дозволив розташувати результати наступним чином (в порядку зменшення): допит свідків, огляд документів, огляд місця події, огляд предметів, призначення експертизи, допит підозрюваного, виїмка, освідування, обшук. Перші шість виконуються майже по кожній кримінальній справі, щодо решти, – то їх у практиці митниць – одиничні випадки.

При розгляді особливостей проведення експертизи звертається увага на те, що в залежності від точного встановлення певних характеристик (чи належить речовина до наркотичних або сильнодіючих, чи є предмет історичною або культурною цінністю, чи належить вилучений товар до зброї тощо) може залежати вирішення питання про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи. Митні органи можуть отримати необхідну інформацію шляхом проведення експертизи у справі про порушення митних правил, але залишається неврегульованим питання використання інформації, отриманої в рамках адміністративного провадження в ході розслідування кримінальної справи. Піддано критиці висновки деяких дослідників щодо необхідності призначення в ході кримінального судочинства нової експертизи, визначивши для неї той же предмет дослідження, що і для експертизи, проведеної в адміністративному порядку, та сумніви інших спеціалістів щодо доцільності проведення експертизи до порушення кримінальної справи. Підтримується та додатково аргументується позиція М.В.Салтєвського, В.М.Шевчука та В.Ю.Шепітька щодо можливості проведення експертизи до порушення кримінальної справи.

У підрозділі 2.3 „Використання результатів оперативно-розшукової діяльності у боротьбі з контрабандою” автор звертає увагу на факт, підтверджений практикою, згідно з яким контрабанда займає вагоме місце в ряду завчасно спланованих, підготовлених та ретельно замаскованих злочинів, а також на обмеженість процесуальних функцій митних органів, зокрема відсутність у їх компетенції права займатись ОРД. Сьогодні лише митна служба України серед митниць країн ЄС та СНД не має права на оперативно-розшукову діяльність. Відсутність у митних органів нашої країни права на здійснення такої діяльності призводить до того, що відповідні розвідувальні та оперативні підрозділи іноземних служб при проведенні міжнародних операцій відмовляються надавати інформацію і розглядати Державну митну службу України як рівноправного партнера.

У зв’язку з цим здобувач наводить додаткові аргументи правомірності позиції тих авторів (В.Г.Драганов, Т.А.Диканова, М.В.Косюта, Є.І.Макаренко), які вважають основним резервом підвищення  ефективності правоохоронної діяльності митних органів прискорене засвоєння та впровадження методів оперативно-розшукової діяльності. На підставі проведеного здобувачем анкетування слідчих, прокурорів, працівників підрозділів по боротьбі з контрабандою та дізнавачів висловлюється думка про необхідність внесення змін до Закону „Про оперативно-розшукову діяльність” з тим, щоб надати можливість митним органам здійснювати подібну діяльність. Вивчення досвіду організації такої діяльності в митних установах інших країн (Російської Федерації, Німеччини, Казахстану тощо) дозволяє виявити два основні напрямки: оперативно-розшукова діяльність по забезпеченню власної безпеки митних органів та боротьбі з контрабандою й іншими злочинами у сфері митної справи.

Критично аналізуючи підготовлений проект змін до Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність”, автор вважає неприйнятним запропоноване доповнення переліку підрозділів, уповноважених на ОРД, підрозділами, які ведуть боротьбу із контрабандою та порушеннями митних правил  і які забезпечують захист працівників митної служби від злочинних посягань. Даний висновок ґрунтується на тому, що до складу Служби по боротьбі з контрабандою в митниці входить 6-7 відділів і секторів, серед яких відділи дізнання, організаційної та інформаційної роботи, взаємодії з митними органами зарубіжних країн, охорони митних об’єктів і супроводження вантажів, які через покладені на них функції не можуть поєднувати останні з оперативно-розшуковою діяльністю. Цілком достатнім і виправданим буде надання таких повноважень одному відділу, що організаційно входить до Служби по боротьбі з контрабандою і який слід назвати оперативним (по аналогії з іншими органами, що зазначені в ст. 5 цього Закону).

У підрозділі 2.4 „Процесуальне становище посадових осіб митних органів в процесі провадження дізнання і особливості їх взаємодії”  розглянуто основні міркування українських вчених (В.В.Вапнярчука, В.В.Клименка, М.М.Михеєнка, В.Т.Нора, М.А.Погорецького, В.М.Тертишника, В.П.Шибіка, Л.В.Юрченко, В.М.Яріна) щодо правового статусу органу дізнання та його керівника. Через дослідження дізнання, що проводиться митними органами у справах про контрабанду, здобувач доходить висновку, що органом дізнання в таких справах виступає начальник митниці, який наділений максимальними повноваженнями у випадку вступу керованого ним органу адміністративної юрисдикції у кримінально-процесуальні відносини у зв’язку із виявленням ознак злочину. На керівника митниці покладається відповідальність не лише за проведення дізнання – як діяльності по перевірці наявності ознак злочинів і забезпеченню вирішення завдань кримінального судочинства, а й за організацію боротьби з контрабандою у підпорядкованій установі в цілому.  Доводиться помилковість позиції деяких авторів щодо підвищення ролі керівників середньої ланки в процесі розслідування кримінальної справи та спроб зрівняння в процесуальних правах керівника органу та його заступника, шляхом надання останньому прав на виконання функцій кримінального судочинства.

Відзначаючи позитивні моменти, пов’язані із підняттям професійного рівня безпосереднього керівництва дізнанням, відмічається, що подібна децентралізація при провадженні в кримінальній справі може призвести до порушень та конфліктів, оскільки начальник відділу дізнання, отримавши самостійність в кримінальному процесі, зможе приймати рішення, не узгоджені з керівником державної установи, який, з огляду на цивільні, адміністративні та трудові правовідносини, несе повну відповідальність за всю її діяльність (в тому числі кримінально-процесуальну). У зв’язку з цим піддається критиці відомче наділення начальника служби по боротьбі з контрабандою правом приймати процесуальні рішення при порушенні кримінальних справ і провадженні дізнання.

З урахуванням проведеного аналізу зроблено висновок, що органом дізнання у справах про контрабанду є начальник митниці (регіональної митниці), Голова Державної митної служби України або особа, яка у встановленому порядку тимчасово виконує їх обов’язки.

У результаті порівняльного аналізу норм кримінально-процесуального і митного законодавства, нормативно-правових актів Державної митної служби України та вивчення практики порушення й розслідування кримінальних справ у митницях встановлено, що під особою, яка провадить дізнання в справах про контрабанду, слід розуміти дізнавача митниці, регіональної митниці або Департаменту по організації боротьби з контрабандою Держмитслужби, який уповноважений керівником відповідного митного органу в межах своєї компетенції здійснювати дізнання та виконувати інші види кримінально-процесуальної діяльності. Аргументовано можливість участі посадових осіб митних органів у кримінальному судочинстві в порушеній митницею кримінальній справі у якості спеціалістів.

Автор розглядає низку суттєвих практичних питань взаємодії посадових осіб митниці, які підпорядковані процесуально (дізнавач і начальник митниці) та організаційно (начальник відділу дізнання, начальник служби по боротьбі з контрабандою і його заступник). Останні не наділені процесуальними повноваженнями у сфері кримінального судочинства, але вони здійснюють керівництво даним напрямком роботи митниці, забезпечують взаємодію дізнавачів із працівниками інших підрозділів митниці та правоохоронних органів, планують роботу, розподіляють навантаження між дізнавачами тощо. Крім того, зазначені особи уповноважені вирішувати питання преміювання, встановлення надбавок, внесення пропозицій щодо призначення на посади, а також застосування заходів дисциплінарного впливу до підпорядкованих працівників, що є елементами організаційного, або непроцесуального відомчого контролю керівників за діями підлеглих. Підтримуються пропозиції по вдосконаленню процесуального контролю через чітку регламентацію повноважень керівника органу дізнання по аналогії з начальником слідчого відділу та поширення на органи дізнання правила ч.2. ст. 114 КПК України щодо зупинення виконання вказівок прокурора у разі їх оскарження.

Розділ третій „Вдосконалення провадження дізнання митними органами” складається із двох підрозділів, присвячених перспективам правового та організаційного забезпечення митних органів з метою оптимізації їх кримінально-процесуальної діяльності.

У підрозділі 3.1 „Проблеми забезпечення законності в діяльності митних органів як органів дізнання” розглядаються питання, пов’язані з гарантуванням прав і законних інтересів осіб, які залучаються до сфери кримінального судочинства, насамперед, через застосування працівниками митних органів заходів кримінально-процесуального примусу в ході дізнання у справах про контрабанду та забезпечення дотримання прав осіб, підозрюваних у вчиненні злочину.

До обов’язків дізнавача відноситься забезпечення захисника за призначенням (а  в тих випадках, коли особа не володіє мовою судочинства, що в злочинах „на кордоні” дуже актуально, – ще й перекладача). Ситуація ускладнюється обмеженістю строків дізнання десятиденним (а при затриманні – п’ятиденним) терміном, відсутністю даних щодо переліку осіб, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та відвертим небажанням надавати практично безоплатну правову допомогу. Вихід, на думку автора, у  достатньому фінансуванні, а як альтернатива пропонується створення при місцевих органах виконавчої влади Служби захисту, яка б дозволила реалізувати громадянам гарантоване Конституцією України право на правову допомогу. Одночасно є необхідність у формуванні регіональних баз даних щодо адвокатів та перекладачів, доступ до яких має бути надано всім правоохоронним органам.

Аналіз матеріалів порушених митницями Закарпатської області кримінальних справ про контрабанду дає можливість констатувати, що запобіжні заходи застосовувались лише у випадках, коли для цього існувала нагальна потреба, та у повній відповідності до вимог законодавства: протягом семи років не було жодного випадку скасування або зміни обраного митницею запобіжного заходу, але й обирались такі заходи лише в 1,1% справ (в 336 справах: підписка про невиїзд обиралась 8 разів, затримання в порядку ст. 106 КПК –  стосовно 31 особи). Виділено кілька проблем у застосуванні затримання, змодельована практична ситуація, що виникає через специфіку розташування пунктів пропуску на кордоні, де може бути виявлено ознаки злочину і, відповідно, знаходитись особа, яка його вчинила.

У чинному законодавстві особа, яка провадить дізнання, є несамостійною, залежною в прийнятті процесуальних рішень не лише від прокурора, а й від кількох безпосередніх керівників, насамперед – від начальника органу дізнання. З урахуванням специфіки провадження дізнання в митних органах, пропонується внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України з метою надання дізнавачу більш широкого спектра процесуальних прав, у тому числі права самостійно порушувати кримінальні справи та затримувати осіб, підозрюваних у вчиненні злочину.

Потребує більш широкого втілення гарантоване Конституцією та кримінально-процесуальним законодавством право на захист особи, яка піддається кримінальному переслідуванню. Визнаючи, що таке право виникає лише з моменту набуття особою певного статусу, дисертант пропонує вважати підозрюваним (із наданням передбачених КПК повноважень у кримінальному процесі), крім осіб, зазначених у статті 43-1 КПК України, ще й осіб, відносно яких порушено кримінальну справу.

У підрозділі 3.2 „Основні напрямки оптимізації діяльності митних органів у боротьбі з контрабандою” звертається увага на різноманітність у підходах до організації боротьби з митними злочинами в різних країнах та актуальність вивчення такого досвіду. Концентрація уваги на питаннях, пов’язаних із виконанням митними органами функцій кримінального судочинства, дозволила виділити найсуттєвіші напрямки модернізації та розвитку митної служби в Україні: 1) усунення недоліків нормативно-правової бази, якою керуються митні органи у ході боротьби з порушеннями митного законодавства; 2) удосконалення організаційної структури управління підрозділами митної служби, що безпосередньо виконують функції у сфері кримінального процесу, підвищення фахового рівня та правової захищеності таких посадових осіб; 3) взаємодія із правоохоронними органами, задіяними у боротьбі з контрабандою, і митними органами іноземних країн; 4) розширення повноважень митних органів, у тому числі через надання права провадити досудове слідство.

Нормативно-правові акти, що регулюють провадження дізнання в митних органах, складаються із міжнародних договорів та конвенцій, ратифікованих Україною, кримінально-процесуального та митного законодавства, а також наказів Державної митної служби. Забезпечення міжнародного співробітництва автор пропонує здійснювати у напрямку інтеграції вітчизняного кримінально-процесуального та митного законодавства до європейських стандартів. Формування і вдосконалення українського кримінально-процесуального законодавства повинно закріплювати можливості, передбачені міжнародними угодами, створювати реальні умови для виконання Україною своїх зобов’язань щодо надання міжнародної правової допомоги у кримінальних справах. 

Зауважується, що митні органи України порівняно недавно набули статусу органу дізнання, тому існує певний дефіцит правового забезпечення початкового етапу розслідування кримінальних справ про контрабанду. З метою формування відомчої нормативної бази дисертант розглядає можливість підготовки комплексного документу — Інструкції про порядок провадження дізнання митними органами, в якій (крім суто процесуальних питань) визначити поняття дізнання, яке провадиться митними органами, власне митних органів як органів дізнання, визначити шляхи взаємодії митних органів з іншими правоохоронними органами, в тому числі у питаннях порядку вилучення, обліку, зберігання і передачі речових доказів у кримінальних справах, а також формування матеріалів справи, порядку її оформлення тощо.

Аналіз порушених митними органами та направлених на розгляд суду кримінальних справ (лише 10% таких справ передаються до суду) свідчить про значні прогалини в існуючій системі розслідування кримінальних справ про контрабанду від моменту порушення справи до спрямування до суду, які призводять до послаблення економічного ефекту боротьби з цим злочином. У зв’язку з цим одним із першочергових заходів на шляху модернізації митної служби є надання митним органам права проводити досудове слідство в повному обсязі у справах про злочини, передбачені ч.1 ст. 201 та ч.1. ст. 305 Кримінального кодексу України.