ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО В УКРАЇНІ: СТАНОВЛЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Формування в Україні правової держави з метою забезпечення надійного захисту прав, свобод та інтересів кожної людини, у якій існуватиме не лише відповідальність громадян перед державою, а й держави перед своїми громадянами, — є важливою передумовою створення в Україні демократичного суспільства. Цей головний напрямок державної політики передбачає вжиття відповідних заходів щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства, подальшої демократизації його положень та приведення його у відповідність до Конституції України й міжнародно-правових стандартів.

Становлення правової держави в Україні обтяжується складною криміногенною ситуацією, що зумовлена недосконалістю соціально-економічних реформ, політичною нестабільністю, наявністю “тіньової” економіки, низьким рівнем життя окремих верств населення, правовим нігілізмом та занепадом моральних цінностей.

Історичний досвід реформування правової сфери й аналіз Концепції судово-правової реформи в Україні переконливо свідчать, що посилення ефективного впливу держави на злочинність пов’язується передусім зі змінами в організації діяльності органів досудового слідства, переглядом їх функцій, формуванням нових підходів до комплектування кваліфікованим персоналом. Але самі по собі зміни організаційно-управлінського характеру, без суттєвого реформування чинного кримінально-процесуального законодавства не приведуть до бажаних позитивних результатів.

Важливу роль у протидії злочинності відіграють органи досудового слідства, стан яких не відповідає сучасним потребам українського суспільства, оскільки вимоги статті 9 Перехідних положень Конституції України щодо формування в державі нової системи досудового слідства й уведення в дію законів, котрі б регулювали його функціонування, незважаючи на завершення терміну чинності зазначених положень, не виконані. Залишається вкрай низьким соціально-економічний захист працівників органів досудового слідства, наявні непоодинокі факти втручання у їх діяльність з боку інших державних інституцій. Досудове провадження в Україні не повною мірою відповідає й стандартам досудового розслідування Європейського співтовариства. Саме тому особливої ваги набуває визначення оптимальних правових та організаційних засад діяльності органів досудового слідства, науково обґрунтованих шляхів їх подальшого вдосконалення й розвитку в нових економічних та політичних реаліях, створення надійних гарантій реального забезпечення незалежності слідчих шляхом впровадження низки процесуальних та організаційних заходів.

Питання правового регулювання й ефективності провадження досудового слідства привертали до себе увагу багатьох вітчизняних науковців ще в ХІХ столітті, зокрема Я.І. Баршева, С.В. Вікторського, В.П. Даневського, В.М. Духовського, О.Ф. Кистяківського, А.Ф. Коні, В.А. Ліновського, П.І. Люблінського, В.Л. Случевського, М.І. Стояновського, І.Я. Фойницького та ін. Вагомий внесок у розробку згаданої проблематики зробили як українські науковці, так і вчені країн співдружності незалежних держав: С.А. Альперт, М.І. Бажанов, О.В. Баулін, В.П. Бахін, Б.А. Вікторов, І.Д. Гончаров, В.Г. Гончаренко, Г.Ф. Горський, Ю.О. Гришин, Ю.М. Грошевий, А.П. Гуляєв, А.Я. Дубинський, М.Ч. Когамов, Г.К. Кожевніков, В.С. Кузьмічов, О.М. Ларін, В.К. Лисиченко, Л.С. Лірмаченко, В.Г. Лукашевич, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, П.П. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.А. Стремовський, М.С. Строгович, В.Т. Томін, Ф.Н. Фаткуллін, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило та ін.

Наявні теоретичні розробки послужили методологічними витоками, науковим фундаментом для визначення сучасних проблем реформування органів досудового слідства та напрямків їх розв’язання. Найбільш актуальними залишаються питання визначення місця слідчого апарату в системі правоохоронних органів; відпрацювання чіткої системи досудового слідства й приведення її у відповідність до Конституції України та вимог сучасного суспільства; удосконалення правового статусу слідчого та його правовідносин із суб’єктами, які беруть участь у кримінальному процесі, та багато інших проблем, що потребують вивчення й вирішення. Ґрунтуючись на наукових узагальненнях учених-правознавців, автор пропонує власне бачення розв’язання низки складних дискусійних у теорії кримінального процесу питань стосовно діяльності органів досудового слідства та вдосконалення кримінально-процесуального законодавства й практики його застосування, котрі й визначили актуальність і значущість обраної теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженій Указом Президента України від 25.12.2000 за №1376/2000, пріоритетним напрямкам наукових досліджень вищих навчальних закладів МВС України на період 2001-2005 років (Рішення Колегії МВС України від 12.12.2000 за №9 КМ/1, наказ МВС України від 30.06.2002 №635). Тему дисертації передбачено планом науково-дослідної роботи Запорізького юридичного інституту МВС України на 2001-2005 рр. та затверджено Вченою радою зазначеного інституту 31 березня 2005 року, протокол №3.